Постанова

від 11.09.2018 по справі 136/948/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 136/948/17

Провадження № 22-ц/772/1682/2018

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 рокуСправа № 136/948/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О.В.,

суддів : Медвецького С.К., Панасюка О.С.

за участі секретаря Кирилюк Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю Граніт-3 про визнання недійними договорів оренди землі,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Граніт-3 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 31 травня 2018 року зі складанням його повного тексту 07 червня 2018 року у м. Липовець суддею цього суду Кривенко Д.Т.,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовами до ТОВ Граніт-3 про визнання недійсними договорів оренди землі, мотивуючи їх тим, що їм, відповідно до Державних актів на право власності, належать земельні ділянки, що розташовані на території Вахнівської сільської ради Липовецького району Вінницької області. Проте, позивачам стало відомо, що земельними ділянками користується ТОВ Граніт-3 на підставі договорів оренди землі, укладеними між ними та цим товариством 25 серпня 2014 року. Однак, таких договорів вони не укладали, а проставлені у них підписи їм не належать, чим порушено їхні права, тому вони просили визнати зазначені договори оренди землі недійсними.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 31 травня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено, в задоволенні позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись із ухваленим рішенням у частині задоволених вимог, відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі.

Відповідно до п. 3 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів , Указу Президента України № 452/2017 Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах Апеляційний суд Вінницької області діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Вінницького апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Вінницьку область, з місцезнаходженням у м. Вінниці.

Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині задоволених вимог, тому, з огляду на положення ст. 367 ЦПК України, в іншій його частині не перевіряється.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом встановлено, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданим на підставі розпорядження Липовецької РДА № 300 від 18 жовтня 2006 року, ОСОБА_3 належить земельна ділянка площею 2,5370 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Вахнівської сільської ради Липовецького району Вінницької області (а.с. 4 том.1).

Вказаною ділянкою користується відповідач у справі на підставі договору про її оренду, укладеного 25 серпня 2014 року між ним та позивачем (а. с. 24-25, 65-66 том.1) Договір укладено строком на 5 років.

Про передачу земельної ділянки складено акт прийому-передачі від 25 серпня 2014 року (а.с. 26, 67 том.1).

Згідно з висновком експерта № 50/51/52/53/54/55/18-21 від 05 березня 2018 року підпис в договорі оренди землі від 25 серпня 2014 року (про передачу в оренду земельної ділянки площею 2.5370 га, кадастровий № НОМЕР_2), укладеному між ОСОБА_3 та ТОВ Граніт-3 , в графі Орендодавець виконаний не самою ОСОБА_3, а ОСОБА_4(а.с. 20-27 том.2).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом(ст. ст. 12, 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За приписами статей 13, 14 Закону України Про оренду землі (далі - Закон) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Положеннями ч. 1 ст. 16 Закону передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, наявність волевиявлення особи має бути обов'язкова, особа має бажати настання правових наслідків за укладеним договором, набувати права та обов'язки, що витікають з умов договору.

Встановивши, що оспорюваний договір, укладений від імені ОСОБА_3, підписаний не нею, а іншою особою, що підтверджується вказаним висновком почеркознавчої експертизи, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про недійсність оспорюваного договору на підставі ч. 3 ст. 203 ЦК України та ч. 1 ст. 215 ЦК України, оскільки вони були укладенні без волевиявлення позивача.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується із висновком Верховного суд у постанові від 28 липня 2018 року у справі № 582/924/16-ц.

Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для визнання спірного договору оренди недійсним, оскільки він підписаний чоловіком позивача, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Згідно з наведеними положеннями норм матеріального права, підписання сторонами договору оренди землі спрямоване на сприяння фіксації волевиявлення суб'єкта правочину, яке має бути вільним і відповідати внутрішній волі.

Посилання у скарзі щодо застосування до спірних правовідносин положень ст. 65 СК України, як на правову підставу підтвердження укладення правочину чоловіком позивача за її згодою та в її майнових інтересах, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вказана норма регулює відносини розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя і не може бути застосована до правовідносин, щодо розпорядження майном, що є особистою приватною власністю кожного з подружжя.

Доводи апеляційної скарги про те, що підстав для визнання оспорюваного договору оренди землі недійсними не має, оскільки отримання позивачем орендної плати є висловлюванням усної згоди на вчинення правочину та наявністю її волевиявлення є помилковими з огляду на те, що відсутність підпису позивача у цьому договорі свідчить про те, що він був укладений без волевиявлення позивача, що є безумовною підставою для визнання договору оренди землі недійсними.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується із висновком Верховного суд у постанові від 28 липня 2018 року у справі № 582/924/16-ц.

Також суд відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки згідно з ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого при перегляді цієї справи встановлено не було.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а вказане рішення - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Граніт-3 залишити без задоволення, рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 31 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О.В. Ковальчук

Судді: С.К. Медвецький

О.С. Панасюк

Повний текст постанови виготовлено 11 вересня 2018 року.