Рішення

від 11.09.2018 по справі 227/2402/18

ДОБРОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

11.09.2018 227/2402/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

11 вересня 2018 року м.Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Мацишин Л.С.,

з участю:

секретаря судового засідання: Верній М.Г.,

позивача: ОСОБА_1,

представника служби у справах дітей: Білоцерковець С.О.,

третьої особи: ОСОБА_3.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Добропілля в порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору орган опіки та піклування Добропільської міської ради, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Відродження , ОСОБА_3, про визнання особи такою, що втратила право користуванням жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2018 року позивач звернулась з позовом до ОСОБА_4, третя особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору орган опіки та піклування Добропільської міської ради, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Відродження (далі ОСББ Відродження ), ОСОБА_3, про визнання ОСОБА_4 та її дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, такими, що втратили право користуванням жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову посилається на те, що вона є квартиронаймачем АДРЕСА_7 м.Добропілля. В даній квартирі вона проживає разом з сином ОСОБА_3 До червня 2014 року разом з ними в квартирі проживали ще її невістка ОСОБА_4 і двоє їхніх неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. ІНФОРМАЦІЯ_10 син ОСОБА_8 разом з своєю сім'єю виїхали жити в Крим в селище Берегово. В 2015 році син ОСОБА_8 повернувся, а невістка з дітьми залишились в Криму. На теперішній час місце проживання відповідачів зареєстроване в АДРЕСА_17 і повертатися в м.Білозерське вони не планують. А тому на підставі вимог ст.ст. 71, 72 ЖК України є такими, що втратили право користування житлом.

Позивач в судовому засідані позовні вимоги підтримала, з мотивів викладених в позовній заяві та просила їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання повторно не з'явилась, з невідомих суду причин, про час та місце розгляду справи була повідомлений належним чином. Із заявою про розгляд справи у відсутність відповідача, до суду не зверталась.

Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити. Крім того пояснив, що в 2014 році він з сім'єю виїхали в Крим. В 2017 році вони з дружиною купили в АДРЕСА_8 квартиру і дружина з дітьми там залишились проживати, а він повернувся в м.Білозерське до мами. Вони з дружиною узгодили, що діти залишаються з нею жити в Криму.

Представник третьої особи органу опіки та піклування Добропільської міської ради позовні вимоги про визнання малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, такою, що втратила право користування житлом заперечила, оскільки це порушить права дитини.. Щодо інших позовних, то не заперечують щодо їх задоволення.

Представник ОСББ Відродження в судове засідання не з'явився, з невідомих суду причин, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду про що свідчить розписка.

Відповідач та інші учасники судового процесу не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, заперечень щодо змісту і вимог позовної заяви до суду не направив.

Враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, а також думку позивач, яка не заперечує проти заочного вирішення справи, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, свідка, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши усі наявні докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 згідно договору найму на житлову площу в м.Білозерську за адресою: АДРЕСА_2 є квартиронаймачем даного житла.

Рішенням виконавчого комітету Білозерської міської ради від 16 грудня 2010 року №292 Про внесення змін до договору найму на житлову площу в АДРЕСА_3, внесено зміни до вказано договору найму на ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3, у зв'язку з його випискою 04 квітня 2001 року. (а.с. 10)

В квартирі АДРЕСА_4 зареєстровані ОСОБА_1, син - ОСОБА_3, невістка - ОСОБА_4, онука ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 та онука - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, що підтверджується довідкою №1142 від 14 лютого 2018 року. (а.с.11)

З акту від 04 червня 2018 року складеного комісією голови ОСББ Відродження та сусідів, вбачається, що за адресою АДРЕСА_3 з ІНФОРМАЦІЯ_10 зареєстровані, але не проживають невістка ОСОБА_4, онуки ОСОБА_9 та ОСОБА_6 (а.с.12)

Також факт не проживання у спірній квартирі підтвердила свідок ОСОБА_10, яка показала, що є близькою знайомою позивачки і часто навідує її вдома. З 2014 році у її квартирі невістка позивачки та її онуки не проживають.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом ст. 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Отже, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (чч. 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 65 ЖК УРСР).

Відповідно до приписів ст. 72 ЖК України При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Пленум Верховного Суду України в п. 10 Постанови від 12 квітня 1985 року № 2 Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України роз'яснив судам, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК) необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

У відповідності до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.

Як встановлено судом відповідач ОСОБА_4 є невісткою позивача, а неповнолітні ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 є її онуками. Відповідачка з неповнолітніми дітьми вселились з дозволу позивачки - квартиронаймача.

Таким чином, при вирішенні питання про втрату членом сім'ї наймача житла права на користування жилим приміщенням з'ясуванню підлягає як строк його відсутності, так і поважність причини такої відсутності.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає, що відповідач ОСОБА_1 вже більше 6 місяців не користується квартирою за адресою АДРЕСА_3 без поважних причин, тобто понад визначений ст.71 ЖК України шестимісячний термін, протягом якого за нею зберігалося право на користування спірним жилим приміщенням, відсутність поважних причин, які б могли бути підставою для продовження строку, передбаченого ст. 71 ЖК України, збереження за відповідачем спірного жилого приміщення, а тому суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 втратила право користування спірним житловим приміщенням.

Що стосується позовної вимоги про визнання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, такою, що втратила право користуванням жилим приміщенням, то суд також вважає таку вимогу обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення з наступних підстав.

Так судом встановлено, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_11 є дочками третьої особи ОСОБА_3, тобто рідними онуками позивача, що також визнає позивачка ОСОБА_1 та місце проживання яких зареєстровано за адресою: АДРЕСА_10.

Діти були вселенні у спірне житло за згодою позивачки

Як стверджує позивач, що на даний момент діти проживають з матір'ю в АРК. Для підтвердження цього позивачем надано суду копію документа, де вказано Російська федерація, паспорт виданий відділом УФМС Росії по республіці Крим і м.Севастополя в Ленінському районі, з якого вбачається, що місце проживання ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_12, зареєстроване за адресою АДРЕСА_9. (а.с.8-9)

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 2, ч. 3 ст. 9 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Враховуючи викладене, надані позивачем копія паспорта ОСОБА_5 з відміткою про реєстрацію місця її проживання, є незаконними і не створюють правових наслідків

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України Про охорону дитинства , діти - члени сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Орган опіки та піклування зобов'язаний здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 160 СК України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Враховуючи, що на момент ухвалення рішення неповнолітній ОСОБА_5 виповнилось повних 17 років, та вона відповідно до ст. 160 СК Україхни сама визначає своє місце проживання у випадку окремого проживання батьків, а тому суд вважає що вона вже більше 6 місяців не користується квартирою за адресою АДРЕСА_3 без поважних причин, відсутність поважних причин, які б могли бути підставою для продовження строку, передбаченого ст. 71 ЖК України, а тому втратила право користування спірним житловим приміщенням.

Що стосується позовної вимоги про визнання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, такою, що втратила право користуванням жилим приміщенням, то суд вважає таку вимогу безпідставною та такою, що до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Вимогами ст. 18 Закону України Про охорону дитинства передбачено, що держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Статтю 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 21.01.1996 року, ратифікованої Законом № 69Y від 03.08.2006 року передбачено, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судових орган визначає, чи має достатньої інформації для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і в разі необхідності одержує додаткову інформацію, зокрема від субєктів батьківської відповідальності .

У відповідності до ч.ч. 7, 8 ст. 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Конвенцією Про права дитини (ратифікованою Постановою Верховної Ради №789-ХІІ від 27.02.1991) визначено, що дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження (ст. 7); жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (сх. 16); дитина має право на освіту на підставі рівних можливостей (ст.28); освіта має бути спрямована на розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі (ст.29).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків.

Аналогічна вимога закріплена і у ч. 4 ст. 29 ЦК України, згідно якої місцем проживання фізичної особи яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому він проживає.

На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей згода власника не потрібна (частина друга статті 156, частина перша статті 161 ЖК України).

Таким чином, при вирішенні даного спору, суд бере до уваги поважність причин відсутності малолітніх дітей за місцем своєї реєстрації з огляду на їхній вік, та той факт, що їхнє місце проживання визначають батьки і вони змушені проживати з матір'ю за іншою адресою та не користуються спірною квартирою не за власним бажанням.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_6, якій на момент розгляду справи виповнилось 5 років та є рідною онукою позивача в силу свого малолітства не може самостійно визначати місце свого проживання, яке визначили її батьки і вона змушена проживати з матір'ю за іншою адресою та не користується спірною квартирою не за власним бажанням, тобто тимчасова відсутність в спірному житловому приміщенні її є вимушеною, а тому відсутні правові підстави для визнання малолітньої такою, що втратила право користування житловим приміщенням в якому проживає та зареєстрований її батько ОСОБА_3

Тобто не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні доводи позивача про те, що неповнолітня дитина не проживає у спірній квартирі без поважний причин понад щість місяців.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство діє на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Крім того, суд звертає увагу, що позивач не надав, а судом не здобуто належних та беззаперечних доказів, які б свідчили про можливості подальшої реєстрації ОСОБА_7 за місцем проживання матері.

Таким чином, суд приходить до висновку, що право користування жилим приміщенням ОСОБА_6 в спірному будинку ґрунтується на законі.

Керуючись ст.71, 72 ЖК України, ст.ст. 141, 263-265, 268, 273, 279, 280, 352-355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса місця проживання: АДРЕСА_11 до ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2, адреса місця проживання: АДРЕСА_12; адреса місця реєстрації: АДРЕСА_13), треті особи - Орган опіки та піклування Добропільської міської ради (адреса місцезнаходження: 85000 Донецька обл. м.Добропілля, вул. Першотравнева, 83), обєднання співвласників багатоквартирного будинку Відродження (ЄРДПОУ 36420778, адреса місцезнаходження: 85013 Донецька обл. м. Білозерське м.Добропілля, вул. Олександра Єрмакова, буд. 25), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3, адреса місця проживання: АДРЕСА_14) про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням, задовольнити частково.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_9, визнати такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_16

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_16

В задовленні інших позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області шляхом подання апеляційної скарги через Добропільський міськрайонний суд Донецької області або безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 11 вересня 2018 року.

Суддя Л.С. Мацишин

11.09.2018