Рішення

від 10.09.2018 по справі 922/1172/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2018 р.Справа № 922/1172/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Пунтус Д.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом ТОВ "Вест-Транс", м. Хуст до ПП "Торгівельна група "ТФК", м. Харків про про стягнення коштів за перевезення вантажу за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1

від відповідача - не з*явився

ВСТАНОВИВ:

До суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Вест-Транс", м. Хуст після уточнення позовних вимог ( вх. № 17032 від 13.06.2018 року) заявник просить стягнути з Приватного підприємства Торгова група "ТФК", м. Харків заборгованість за виконані роботи з перевезення вантажу в сумі 112.000,00, пеню за договором в розмірі 41.375,00 грн., 3 % річних в розмірі 7.898,00 грн. за порушення грошового зобов'язання та втрати від інфляції 38.340,08 грн. Судові витрати покласти на відповідача. ( а.с.60-62).

В обґрунтування заявлених вимог, заявник посилається на те, що внаслідок неналежного виконання ПП" Торгівельною групою "ТФК" зобов'язань з оплати наданих послуг із перевезення вантажу за договором № 1/15 від 12.01.2015 року від 12.01.2015 року утворилася заборгованість яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь .

Ухвалою суду від 23.05.2018 р. було відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 13.06.2018 р. об 11:00 (з урахуванням ухвали про виправлення описки) та встановлено сторонам строк для подання до суду заяв по суті справи.

Відповідач надав відзив на позов та просить суд відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на те, що ним не отримано усіх оригіналів документів, необхідних для здійснення остаточного розрахунку з ТОВ" Вест-Транс" , як того передбачає п. 5.2 договору на перевезення вантажу за № 1/15 від 12.01.2015 року, крім того на підставі ст. 925 ч.3 ЦК України, ПП Торгова група "ТФК" просить суд застосувати строк позовної давності до даних правовідносин. ( а.с.53-56).

25.06.2018 року позивачем надана відповідь на відзив в якому представник позивача просить суд задовольнити позов у повному обсязі з посиланням на наступне, так , оригінал договору відповідач отримав при його підписанні, всі інші документи боржником були також отримані своєчасно, оскільки останній проводив розрахунки з призначенням платежу " за міжнародні перевезення, згідно претензії від 03.08.2015 року". ( а.с.114-121).

Щодо нарахування пені, як стверджує позивач, то розрахунок здійснений з 03.12.2015 року по 03.12.2016 року в межах строку позовної давності.

Стосовно позовної давності, позивач пояснює наступне, так у відповідності до ст. 32 Конвенції "Про договір міжнародного автомобільного перевезення", термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється дана Конвенція, встановлюється в один рік, Однак, у випадку навмисного правопорушення або неналежного виконання обов*язків, яке згідно законодавства , що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення , термін позовної давності встановлюється в три роки.

Позивач стверджує, що відповідач навмисно не проводив розрахунки, чим навмисно порушив умови договору, у зв*язку з чим, строк позовної давності у даних правовідносинах слід встановлюється у три роки. ( а.с.75-77).

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення сторін, судом встановлено , що згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення , в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Положення ст. 909 цього Кодексу встановлюють, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Щодо спорів, пов'язаних з міжнародними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

До договорів міжнародного дорожнього перевезення вантажів за винагороду транспортними засобами, за умови коли місце завантаження та місце розвантаження, вказані в контракті, знаходяться на території двох різних країн, застосовується Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів вчинена в м. Женеві 19 травня 1956 року (надалі Конвенція КДПВ) до якої, згідно з Законом України Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів , Україна приєдналась 1 серпня 2006 року.

Так, статтею 32 Конвенції встановлено, що подача позовів, які можуть виникнути в результаті перевезень, виконаних відповідно до Конвенції, може відбуватись впродовж одного року. Разом з тим, у випадку наявності у однієї із сторін навмисних дій чи вини, строк встановлюється в три роки.

Пред'явлення претензії в письмовій формі припиняє відлік терміну позовної давності до того дня, коли перевізник у письмовій формі відхилив претензію і повернув додані до неї документи. Тягар доказу факту отримання претензії або відповіді на неї, а також повернення документів, лежить на стороні, яка посилається на ці факти.

Строк обчислюється:

а) у випадку часткової втрати вантажу, його пошкодження чи перевищення терміну доставки - з дня передачі вантажу;

b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня після сплину встановленого для перевезення строку або, якщо строк не було встановлено, з шести десятого дня після прийняття вантажу перевізником до перевезення.

с) у всіх інших випадках - після сплину тримісячного строку від дня укладення договору перевезення.

До інших випадків зазначених в підпункті с) даної статті, відносяться: позови про несплату або несвоєчасну сплату провізних платежів і штрафів, вимоги перевізників до вантажовласників та деякі інші.

У відповідності до статті 32 Конвенції КДПВ визначено , що позовною давністю признається строк для захисту прав за позовом особи, право якої порушено. Строк позовної давності може бути збільшено судом, в якому розглядається позов, до трьох років, якщо у відповідності з законом країни дії будь-якої сторони визнані зловмисним поступком або прирівнюються до таких. Так, дії перевізника можуть бути кваліфіковані судом як навмисні, при неналежному виконанні ним обов'язків, якщо перевізник не доставив вантаж одержувачу та відмовився надати будь-які документи, відомості та пояснення та уникає контактів з вантажовласником.

Хоча, строк позовної давності може бути збільшений судом, яким розглядається позов до трьох років, в разі якщо перевізник доведе, що ухилення замовника від здійснення розрахунків з перевізником є зловмисним проступком або прирівнюється до нього.

Так, 12.01.2015 року між ТОВ "Вест-Транс" ( Перевізник-Експедитор" ) ( позивач по справі) та ПП "ТГ" ТФК" (Замовник) ( відповідач) було укладено договір перевезення вантажу за № 1/15 ( а.с.16-18). У відповідності до предмету договору, Перевізник взяв на себе зобов*язання доставити ввірений йому вантаж до пункту призначення в установлений строк та своєчасно видати його уповноваженій на одержання вантажу особі. Пункти завантаження і призначення, строк доставки вантажу зазначаються в Заявці. Заявка є невід*ємною частиною даного Договору. Замовник зобов*язався сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Замовник зобов*язався діяти від свого імені та за дорученням і за рахунок осіб, з якими у нього укладені договори на надання транспортно-експедиторські послуг. ( п. 1.1 договору).

Вказаний Договір за своєю правовою природою та істотними умовами є договором перевезення вантажу, визначення якого міститься у частині 1 статті 909 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Законом встановлена спеціальна вимога до порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з частиною 2 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Відповідно до частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Одночасно, 12.01.2015 року між сторонами було укладено транспортне замовлення ( заявка) , яким сторонами визначено маршрут перевезення " м. Харків - Узбекистан". Тип автомобілю - тент, номер автомобіля та дані водія АО4910АС/042-90 РЕ, 560-69 РТ/077-28РЕ, АО80-66ВВ/А -49 ХТ Чайкович Степан, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Сторони погодили також дату завантаження товару з 14.01.2015 року по 15.01.2015 року. Фірмою відправником виступало Приватне підприємство Торгова група "ТФК" . Адреса розвантаження - Узбекистан. Ставка за перевезення вантажу становила 10.500 доларів США за три автомобіля. Форму оплати сторони погодили наступним чином, залишок в сумі 10.500,00 дол. США по комерційному курсу по факту вивантаження перерахувати на розрахунковий рахунок перевізника. ( а.с.43).

Крім того, сторони передбачили, що у відповідності до п. 5.2 договору перевезення, остаточний розрахунок між Перевізником та Замовником здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Перевізника протягом 7 робочих днів ( якщо в заявці не вказано іншу дату) з моменту отримання Замовником оригіналів документів договору, рахунку, товарно-транспортної накладної або міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR), податкової накладної, акту виконаних робіт, крім такого , для приватних підприємців надаються завірені мокрою печаткою копії свідоцтва про державну реєстрацію , свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ ( за наявності).

На підтвердження укладення договору перевезення №1/15 від 12.01.2015 року та на виконання вимоги частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України, сторонами складені коносаменти у вигляді міжнародних товаротранспортних накладних CMR А№048289 та А№048241 (а. с. 19 -20).

Згідно з пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов*язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов*язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з копій виписок по банківському рахунку (а.с. 22-29) та зазначено позивачем в позовній заяві, 02 грудня 2015 року відповідач здійснив часткову оплату виконаного за Договором перевезення у сумі 5000,00 грн., 05.11.2015 року - 3.000,00 грн. , 18.09.2015 року - 6.000,00 грн., 17.08.2015 року - 14.000,00 грн., 29.04.2015 року - 10.000,00 грн. , 17.04.2015 року - 10.000,00 грн., 92.04.2015 року - 9.000,00грн., та 01.04.2015 року - 11.180, 00 грн. у зв*язку з чим заборгованість ПП Торгова група "ТФК" перед позивачем склала 112.000,00 грн.

07.06.2018 року відповідач по справі надав відзив на позов та просить суд застосувати строк позовної давності до даних правовідносин ( суми основного боргу та пені) , оскільки строк для звернення з позовом у позивача закінчився 13.04.2016 року. Крім того, як зазначає відповідач, позивач не виконав взяті на себе зобов*язання та не передав ( направив) Замовнику оригінали документів , які сторони передбачили п. 5.2 договору. ( оригінали документів договору, рахунку, товарно-транспортної накладної або міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR), податкової накладної, акту виконаних робіт, крім такого , для приватних підприємців надаються завірені мокрою печаткою копій свідоцтва про державну реєстрацію , свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ ( за наявності).

Згідно з пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов*язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов*язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов*язання, на вимогу кредитора зобов*язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором чи законом.

Матеріали справи містять заяву відповідача (а.с. 53-56) про застосування позовної давності тривалістю в один рік, яка встановлена для вимог, що випливають з договору міжнародного перевезення ч. 1 статті 32 Женевської Конвенції 1956 р. про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів

Також, матеріали справи містять заяву позивача (а.с. 47), в якій він просив суд розглядати справу із застосування трирічної позовної давності, яка встановлена для вимог, що випливають з договору міжнародного перевезення ч. 1 статті 32 Женевської Конвенції 1956 р. про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів у виняткових випадках навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов*язків, яке згідно із законодавством, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення.

При цьому позивач в обґрунтування наявності у діях відповідача навмисного правопорушення або такого неналежного виконання ним своїх обов*язків, яке може бути прирівняне до навмисного правопорушення, зазначив наступні підстави:

Безспірним фактом у відносинах, що стали предметом цього спору є те, що сторона відповідача була обізнана про існування договірних відносин і обов'язку оплатити виконане перевезення, адже вказаний факт підтверджений відповідачем в адресованих суду документах.

Стороні відповідача було відомо, що перевезення виконане належним чином без будь-яких зауважень вантажоодержувача. Це слідує з часткову оплату за перевезення.

Усвідомлюючи наявність грошового зобов'язання, відповідач був зобов'язаний оплатити виконані перевезення.

Обставини справи свідчать, що відповідач мав можливість виконати своє зобов'язання, оскільки будь-яких заяв про наявність перешкод в оплаті перевезень не заявляв, будь-яких вимог чи претензій стороні позивача не пред'являв.

На відміну від Конвенції, національний цивільний Закон не передбачає понять умисного (навмисного) чи ненавмисного невиконання грошових зобов'язань. Проте, розуміння цих понять випливає із змісту обов'язковості виконання господарського зобов'язання та наявності в законодавстві поняття дії обставин непереборної сили, які виключно, за національним законодавством, вказують на відсутність винних дій особи, яка не виконала зобов'язання.

Цивільне законодавство України обумовлює презумпцію вини особи, яка не виконує своє цивільно-правове зобов'язання. Воно визнає неналежне виконання свідомим і навмисним в усіх випадках, окрім тих, які прямо передбачені законом. Ненавмисне невиконання, тобто невиконання, спричинене дією обставин, які не залежали від волі зобов'язаної особи, або були фактором, який би перешкоджав виконанню зобов'язання і які б могли стати причиною невиконання зобов'язання - не мало місця. Поміж тим, лише таке невиконання вважалося би ненавмисним. В інших випадках, порушення є навмисним і боржник відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, оскільки не надав жодного доказу, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення порушення господарського зобов'язання. Обставини непереборної сили і форс-мажорні обставини за законодавством є випадками звільнення сторін від господарсько-правової відповідальності. Лише вони засвідчують відсутність умислу, у випадку порушення зобов'язання. За змістом ст. 218 ГК України непереборною силою є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності. Принципи міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА) ототожнюють ці поняття. їх зміст засвідчує, що вплив згаданих факторів, які не залежать від волі особи, усувають вину зобов'язаної особи і таке невиконання вважається ненавмисним, в іншому випадку невиконання зобов'язання, що вчинене свідомо є таким, що вважається умисним (безпричинним), або навмисним - таким, про яке йде мова в ч.І ст.32 Конвенції, де регламентується застосування трирічного строку позовної давності.

Дослідивши обставини справи і правовідносини, що склалися між сторонами, суд застосовує до спірних правовідносин позовної давності тривалістю в три роки та про часткове задоволенні позовних вимог зважаючи на наступні підстави.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статті 926 Цивільного кодексу України позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до статті 1 Закону України Про автомобільний транспорт міжнародні перевезення вантажів-перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Як було наведено вище, за договором від 14.01.2015 р. №1/15 про перевезення вантажів автомобільним транспортом позивачем здійснювалось перевезення вантажу за маршрутом м. Харків (Україна) - Узбекистан , тобто перевезення у закордонному сполученні, а тому позовна давність у даному спорі відповідно до вимог статті 925 Цивільного кодексу України повинна встановлюватись міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до Закону України Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів від 01.08.2006 р. Україна приєдналась до міжнародної Женевської Конвенції 1956 р. про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, шляхом підписання відповідного протоколу.

Згідно з пунктом 1 цієї Конвенції вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов*язковість яких надана Верховною радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до частини 1 статті 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України.

Згідно з частиною другою цієї статті, якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Зважаючи на наведене, господарський суд зазначає , що до спірних правовідносин між позивачем та відповідачем щодо виконання міжнародного перевезення вантажу слід застосовувати положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, до якої приєдналась Україна, оскільки застосування положень цієї Конвенції має пріоритет перед національним законодавством, а відповідно до статті 926 Цивільного кодексу України позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Згідно з частиною 1 статті 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів Термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки.

З матеріалів справи вбачається, що порушення відповідачем своїх зобов*язань за договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 12.01.2015 р. № 1/15 було навмисним, у зв*язку з чим відповідно до частини 1 статті 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів до спірних правовідносин підлягає застосуванню позовна давність тривалістю в три роки.

Відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно з частиною 2 цієї статті відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Виходячи зі змісту цієї статті вина це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов*язання або для запобігання заподіянню шкоди.

При цьому вина у формі умислу включає в себе намір не вживати зазначені заходи для належного виконання зобов*язання.

Оскільки вина відповідно до вказаної статті презюмується, відповідно до вимог статті 13 Господарського процесуального кодексу України саме відповідач повинен довести відсутність у нього наміру із вжиття всіх залежних від нього заходів для належного виконання зобов*язання.

В матеріалах справи міститься претензія за № 6 від 03.09.2018 року, яка адресована директору ПП" Торгова група ТФК" ОСОБА_4 ( а.с.113), в матеріалах справи також містяться платіжні документи, які свідчать про часткову оплату боргу, саме з посиланням на вказану претензія, що свідчить про визнання боргу відповідачем .

В пункті 5.1 та 5.2 договору сторони передбачили, що остаточний розрахунок між Перевізником та Замовником здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Перевізника протягом 7 робочих днів ( якщо в заявці не вказано іншу дату) з моменту отримання Замовником оригіналів документів договору, рахунку, товарно-транспортної накладної або міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR), податкової накладної, акту виконаних робіт, крім такого , для приватних підприємців надаються завірені мокрою печаткою копії свідоцтва про державну реєстрацію , свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ ( за наявності).

Доказів направлення на адресу відповідача ТОВ "Вест-Транс" вказаних документів на протязі не тільки 7 днів, а й момент розгляду справи, позивачем надано не було, але відповідач проводив оплату заборгованості що не перешкоджало відповідачу на здійснення банківських операцій, щодо оплати боргу.

Вказані обставини в їх сукупності підтверджують наявність наміру у відповідача не вживати всіх залежних від нього заходів для належного виконання зобов*язання за договором з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 12.01.2015 р. № 1/15, тобто умислу у невиконанні зобов*язань за цим Договором, а тому відповідно до частини 1 статті 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів до спірних правовідносин підлягає застосуванню позовна давність тривалістю в три роки .

Дані висновки підтримав Вищий господарський суд України у справі № 4/11/5022-121/2012 суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про стягнення коштів з товариства (замовник) на користь підприємства (перевізник) за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом. При цьому суд зазначив, що виконане за договором перевезення входить до сфери дії Конвенції, ст. 32 якої встановлено, що у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно із законодавством, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки. Враховуючи встановлений судами факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом щодо оплати послуг за перевезення вантажу, який визнано судами навмисним правопорушенням, суди дійшли висновку, що позивач звернувся до суду у межах строку позовної давності, а тому немає підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, встановлених ст. 267 ЦК.

Суд дійшов висновку, що у такому випадку в зв'язку з не оплатою послуг у передбачений договором строк має місце умисне ухилення відповідача від сплати боргу, а тому на підставі ч. 1 ст. 32 Конвенції слід застосовувати трирічний строк давності, який починається по закінченні тримісячного терміну з дня укладення договору перевезення (міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR).

Отже, згідно з ч. 1 ст. 32 Конвенції термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки.

Відповідно до приписів ст. 614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Встановлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише в тому разі, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання.

На підставі викладеного суд задовольняє вимоги позивача, щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 112.000,00 грн.

Щодо стягнення пені в розмірі 41.375,00 грн. У відповідності до умов п. 5.6 договору за № 1/15 від 12.01.2015 , сторони передбачили, що , за прострочення розрахунку Замовник оплачує Перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення оплати. Позивачем нарахована пеня за період з 03.12.2015 року по 03.12.2016 року ( а.с.65). Суд зазначає, що позивач звернувся до суду в 2018 році.

Статтею 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, до суду не надав доказів сплати боргу за договором перевезення.

Згідно зі статтею 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Одним із видів неустойки є пеня, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктами 1 та 3 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до статті 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Пунктами 4 та 6 статті 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг); штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Також за змістом пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься у статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відтак частина 6 статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Наведені норми зобов'язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і достеменно підтверджених висновків.

Пунктом 3 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Зважаючи на те, що відповідач до винесення рішення у даній справі заявляв клопотання про застосування строку позовної давності, до усіх нарахувань в тому числі нарахування штрафу та пені, суд відмовляє в задоволені стягнення пені в розмірі 41.375,00 грн. у зв*язку з пропуском строку позовної давності.

Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат з грудня 2015 року по 09.04.2018 року, судом встановлено наступне, так, згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з поданим розрахунком позивачем нараховані відповідачу 38.340,08 грн. інфляційних за період з грудня 2015 по квітень 2015 та 7.898,00 3% річних в сумі за період з 03.12.2015 по 09.04.2015.

За таких обставин, здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат за період з грудня 2015 року по квітень 2015 року, з урахуванням проведених відповідачем проплат та вимог ст. 534 ЦК України щодо черговості погашення вимог за грошовими зобов'язаннями, суд дійшла висновку про часткове задоволення вимог по стягненню інфляційних втрат, оскільки інфляційні нарахування з 03.12.2015 р. по 09.04.2018 р. складають 37146.91 грн. Індекс інфляції за весь період становить 1.3316688 (грудень 2015 р. - 100.7%, січень 2016 р. - 100.9%, лютий 2016 р. - 99.6%, березень 2016 р. - 101%, квітень 2016 р. - 103.5%, травень 2016 р. - 100.1%, червень 2016 р. - 99.8%, липень 2016 р. - 99.9%, серпень 2016 р. - 99.7%, вересень 2016 р. - 101.8%, жовтень 2016 р. - 102.8%, листопад 2016 р. - 101.8%, грудень 2016 р. - 100.9%, січень 2017 р. - 101.1%, лютий 2017 р. - 101%, березень 2017 р. - 101.8%, квітень 2017 р. - 100.9%, травень 2017 р. - 101.3%, червень 2017 р. - 101.6%, липень 2017 р. - 100.2%, серпень 2017 р. - 99.9%, вересень 2017 р. - 102%, жовтень 2017 р. - 101.2%, листопад 2017 р. - 100.9%, грудень 2017 р. - 101%, січень 2018 р. - 101.5%, лютий 2018 р. - 100.9%, березень 2018 р. - 101.1%).

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв*язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з*ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судовий збір на підставі ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.129, 232, 233, 236, 238, суд

ВИРІШИВ:

Стягнути з Приватного підприємства Торгова група "ТФК" ( м. Харків, вул. Староверещаківська 1 , Червонозаводського району код ЄДРПОУ 30429582) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ-ТРАНС" ( 90400, Закарпатська обл., м. Хуст, вул. Гвардійська, 93/а , корпус А код ЄДРПОУ 31067510) суму основного боргу 112. 000,00 грн., 3 % річних - 7. 898,00 грн., інфляційні втрати - 37.146,91 грн. судовий збір 2.355,67 грн.

В іншій частині відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення його повного тексу. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано

Повне рішення складено 11.09.2018 р.

Суддя ОСОБА_5