Постанова

від 12.12.2018 по справі 922/1172/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2018 р. Справа № 922/1172/18

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: судді: при секретарі судового засідання за участю представників сторін від позивача від відповідачаЧернота Л.Ф. Радіонова О.О., Пушай В.І. Телеснюк І.В. не з'явились Волошин А.В. (адвокат), свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 від 12.07.2017 р., Ордер Серія ХВ 000041 від 01.10.2018 р.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства Торгова група "ТФК", м. Харків на рішення Господарського суду ухвалене від Харківської області в місті Харкові 10.09.2018 р. (повний текст 11.09.2018 р.) у справі№922/1172/18 (суддя - Л.С.Лаврова) за позовом до про Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест-Транс", м. Хуст, Закарпатська область Приватного підприємства "Торгівельнв група "ТФК", м. Харків стягнення коштів за перевезення вантажу ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 р. до господарського суду Харківської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Вест-Транс", м. Хуст, Закарпатська область після уточнення позовних вимог (вх. № 17032 від 13.06.2018 року), заявник просить стягнути з Приватного підприємства Торгова група "ТФК", м. Харків заборгованість за виконані роботи з перевезення вантажу в сумі 112000,00 грн., пеню за договором в розмірі 41375,00 грн., 3 % річних в розмірі 7.898,00 грн. за порушення грошового зобов'язання та втрати від інфляції 38.340,08 грн. Судові витрати покласти на відповідача. ( а.с.60-62).

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на те, що внаслідок неналежного виконання ПП" Торгівельною групою "ТФК" зобов'язань з оплати наданих послуг із перевезення вантажу за договором №1/15 від 12.01.2015 року утворилась заборгованість яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.09.2018 р. (повний тест складено 11.09.2018 р.) у справі №922/1172/18 (суддя Лаврова Л.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства Торгова група "ТФК", м. Харків на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ-ТРАНС", м. Хуст, Закарпатська область - суму основного боргу 112. 000,00 грн., 3 % річних - 7. 898,00 грн., інфляційні втрати - 37.146,91 грн. судовий збір 2.355,67 грн. В іншій частині відмовлено.

Відповідач з рішенням суду не погодився та посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, звернувся до Східного апеляційного суду з апеляційною скаргою б/н від 01.10.2018 р. Просить суд скасувати рішення господарського суду від 10.09.2018 р. Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог. При цьому, посилаючись на те, що ним не отримано усіх оригіналів документів, необхідних для здійснення остаточного розрахунку з ТОВ "Вест-Транс", як того передбачає п. 5.2 договору на перевезення вантажу за № 1/15 від 12.01.2015 року. Крім того, на підставі ст. 925 ч.3 ЦК України.

Також, апелянт посилається на частину першу ст.32 Конвенції Про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів від 19.05.1956 р., якою визначено що термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік.

Вважає, що оплата яка проводилась відповідачем як раз була наміром, щодо вжиття всіх залежних від відповідача заходів виконання зобов'язання направленого на погашення боргу та підставою для того, щоб позивачем все таки були виконані взяті на себе зобов'язання та надані оригінали документів згідно пункту 5.2 договору, відзначає, що позивачем так і не було виконано свого зобов'язання, а отже у відповідача не було підстав для подальшої оплати.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідач навмисно порушував свої зобов'язання за договором, а тому на думку останнього підлягає застосуванню ч. 1 ст. 32 Конвенції та трирічний строк давності.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2018 р. у справі 922/1172/18 та з урахуванням прийнятого в порядку ч.3 ст.32 Господарського процесуального кодексу України зборами суддів Східного апеляційного господарського суду рішення про персональний склад постійних колегій суддів сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий, суддя-доповідач Чернота Л.Ф. та судді Зубченко І.В., Радіонова О.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.10.2018 р. апеляційну скаргу Приватного підприємства "Торгівельна група "ТФК", м. Харків, Харківська область на рішення господарського суду міста Харкова від 10.09.2018 року (повний текст 11.09.2018 р. у справі № 922/1172/18 залишено без руху. Встановлено Приватному підприємству "Торгівельна група "ТФК", м. Харків, Харківська область строк протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання Східному апеляційному господарському суду доказів доплати судового збору у розмірі 539,31 грн. у встановленому порядку.

06.11.2018 р. на адресу суду від Приватного підприємства "Торгівельна група ТФК", м. Харків, Харківська область надійшла заява про усунення недоліків з додатком - платіжне доручення №131 від 02.11.2018 р. на суму 529,31 грн.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.11.2018 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Торгівельна група ТФК", м. Харків, Харківська область на рішення господарського суду Харківської області від 10.09.2018 року (повний текст 11.09.2018 р.). у справі №922/1172/18. Встановлено строк відповідачу до 19.11.2018 року включно, для надання суду відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання його копій та доданих до нього документів іншій стороні у справі.

Однак, позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу та не надав його суду.

Було надано заяву (у вигляді пояснень по справі) б/н від 03.12.2018 р., в яких останній просить прийняти заяву у вигляді пояснень по справі. Апеляційну скаргу ПАТ Торгівельна група ТФК на рішення господарського суду Харківської області від 10.09.2018 р. - залишити без задоволення. Рішення - без змін.

У судовому засіданні 12.12.2018 р. відповідач ознайомився із зазначеними поясненнями.

У зв'язку із відпусткою судді Зубченко І.В. на підставі службової записки головуючого судді Черноти Л.Ф., розпорядженням керівника апарату Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 р. здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, чким сформовано склад колегі суддів (за навності) головуючий суддя: Л.Ф.Чернота, судді - Радіонова О.О., Пушай В.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 р. розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства "Торговельна група "ТФК", м. Харків на рішення господарського суду Харківської області від 10.09.2018 р. (повний текст підписано 11.09.2018р.) по справі №922/1172/18 призначено на 12.12.2018 року о 15:15 год.

03.12.2018 р. від позивача надійшла заява (у вигляді пояснень у справі) б/н від 03.12.2018 р., в якій останній посилається Товариство з обмеженою відповідальністю Вест-Транс не отримувало копії апеляційної скарги ПАТ Торгівельна група ТФК . Останній посилався на ту обставину, що апелянт навмисно зазначив на конверті невірну адресу позивача. Тому, позивач не встиг своєчасно (до 19.11.2018 р. на виконання ухвали суду) подати відзив на апеляційну скаргу. У зв'язку із цим, просить суд продовжити строк для подання документів і приєднати до матеріалів справи №922/1172/18 цю заяву.

Судова колегія розглянувши вищенаведене клопотання зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Вест - Транс , ідентифікаційний код - 31067510 є юридичною особою, яка здійснює такі види діяльності: торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами, інша діяльність у сфері спорту, оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно- технічним обладнанням, вантажний автомобільний транспорт, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів. Місцезнаходження юридичної особи - 90400, Закарпатська область, місто Хуст, вулиця Гвардійська, будинок, 93, корпус А, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с. 8-11).

В додатку до апеляційної скарги міститься опис вкладення у цінний лист з відбитком штампу поштового зв'язку Харків-2 , в якому зазначено адресу позивача, 90400, Закарпатська область, вулиця Гвардійська 93/а (а.с.194). Скориставшись програмою Відстежити з офіційного сайту Укрпошта за №6100224892191 вбачається, що 08.11.2018 була невдала споба вручення, у зв'язку із цим станом на 12.11.2018 р. поштове відправлення було передане на зберігання.

Також, в матеріалах справи наявні поштові повідомлення про вручення ухвал Східного апеляційного господарського суду, які повернулись на адресу суду з відміткою: - вручено за довіреністю , крім того, поштова кореспонденція була відправлена ще на адресу позивача: а/с, 38, м. Хуст, Закарпатська область, 90400. Тобто, позивач був належним чином обізнаний про звернення відповідача з апеляційною скаргою та про подальше відкриття апеляційного провадження у справі №922/1172/18.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.

Статтею 7 Господарського процесуального кодексу України закріплений принцип процесуальної рівності всіх учасників справи.

Відповідач в судовому засіданні 12.12.2018 р. підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд рішення господарського суду Харківської області від 10.09.2018 р. скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест-Транс" до Приватного "Торгівельна группа "ТФК" про стягнення коштів за договором перевезення за №1/15 від 12.01.2015 р. відмовити повністю.

Представник позивача в судове засідання 12.12.2018 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення ухвал, які повернулись на адресу Східного апеляційного господарського суду. Однак, на електронну адресу судц 12.12.2018 р. (15:15год.) надіслав заяву, в якій останній просить відкласти слухання справи №922/1172/18 на іншу дату, цу зв'язку з тим, що адвокат Какосян Т.М. зайнята в іншому процесі в суді міств Харкова.

Східним апеляційним господарським судом було складено акт №13-42/126 від 12.12.2018 р. про те, що вищенаведений лист не оформлений в установленому порядку (п.15.4 Інструкції з діловодства в господарських судах України, а саме лист не засвідчено електронним цифровим підписом). Про що користувачеві надіслано відповідне повідомлення.

Колегія суддів розглянула вищенаведене клопотання та необґрунтованість. У зв'язку із тим що, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 р. було доведено, що нез'явлення представників у судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті, тому клопотання відповідача не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. ст. 222, 223 ГПК України фіксування судового засідання здійснювалося за допомогою технічних засобів фіксації та було складено протокол судового засідання.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши представника відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, заяви (у вигляді пояснень у справі), перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю Вест-Транс , в особі директора Токар Л.М. що діє на підставі Статуту (перевізник-експедитор) з одного боку і Приватним підприємством ТГ ТФК , в особі директора Середа А.А., що діє на підставі Статуту (замовник)з другого боку уклали договір перевезення вантажу 1/15 від 12.01.2015 р.

Предмет договору: згідно пункту 1 вбачається, що перевізник бере на себе зобов'язання доставити ввірений йому замовником вантаж до пункту призначення в установлений строк та своєчасно видати його уповноваженій на одержання вантажу особі. Пункти завантаження і призначення. Строк доставки вантажу зазначається в заявці. Заявка є невід'ємною частиною даного договору. Замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Замовник діє від свого імені та за дорученням і за рахунок осіб, з якими в нього укладені договори на надання транспортно-експедиторських послуг.

Порядок розрахунків і плата за перевезення вантажу: у відповідності до пункту 5.1 договору сторони погодили, що кінцева вартість кожного перевезення вантажу (ціна перевезення) та термін оплати обумовлюється в зявці. Вартість послуг перевезення вказується в гривнях, еквівалентно курсу долара (євро), встановленим НБУ на день вивантаження вантажу у місці, вказаному в заявці (якщо в заявці не вказано іншу дату), і включає ПДВ.

Остаточний розрахунок між перевізником і замовником здійснюється щляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок перевізника протягом 7 робочих днів (якщо в заявці не вказано іншу дату) з моменту отримання замовником оригіналів документів: договору, розрахунку, товарно-транспортної накладної або міжнародної товарно-транспортнох накладної (СМR), податкової накладної, акту виконаних робіт, крім того, для приватних підприємців - завірених мокрою печаткою копій свідоцтва про державну реєстрацію, свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ (за наявності).

Замовник особисто повідомляє перевізника про отримання документів вказаних в п.п. 5.2 цього договору, в день отримання таких документів.

При необхідності, та за згодою сторін, підтвердженням про здійснення оплати за надані перевізником послуги може бути банківська виписка з рахунку замовника, при умові що така виписка оформлена своєчасно, належним чином і сума платежу відповідає сумі вказаній в заявці. Крім того, така виписка може бути отримана замовником через систему internet-banking та передана перевізнику електронними засобами зв'язку, в т.ч. через систему електронних поштових повідомлень (E-mail).

За прострочення розрахунку замовник оплачує перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від сплаченої суми за кожен день прострочення оплати.

Відповідальність сторін: згідно пункту 6.1.1 договору визначено, що перевізник і замовник у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань за цим договором несуть взаємну матерівальну відповідальність згідно з чинним законодавством України та умовами договору. Кожен випадок збитку, за який інша сторона вимагає компенсації повинен бути документально підтверджений.

Порядок вирішення спорів: згідно пункту 8.1 договору визначено, що всі суперечки, що виникають між сторонами в зв'язку з виконанням умов даного договору, сторони вирішують щляхом переговорів між собою. У випадку недосягнення згоди, спір передається до господарського суду по місцю знаходження позивача.

Строк дії договору: згідно умов пункту 9.1 договору визначено, що цей договір набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31 грудня 2015 р., після чого договір буде автоматично продовжуватись з року в рік, якщо жодна зі сторін письмово не заявить про свої наміри припинити його дію за 30 днів до прогнозованого закінчення дії договору.

Даний договір скріплений печатками та підписаний сторонами з обох сторін.

За своєю правовою природою та істотними умовами вказаний договір є договором перевезення вантажу, визначення якого міститься у частині 1 статті 909 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Законом встановлена спеціальна вимога до порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з частиною 2 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Відповідно до частини 3 статті 909 вищевказаного Кодексу, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Крім того, 12.01.2015 року між сторонами було укладено транспортне замовлення (заявка), а.с.106, яким сторонами визначено маршрут перевезення "м. Харків - Узбекистан". Тип автомобілю - тент, номер автомобіля та дані водія АО4910АС/042-90 РЕ, 560-69 РТ/077-28РЕ, АО80-66ВВ/А -49 ХТ ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14.

Сторони погодили також, дату завантаження товару з 14.01.2015 року по 15.01.2015 року. Фірмою відправником є - Приватне підприємство Торгова група "ТФК". Адреса розвантаження - Узбекистан. Ставка за перевезення вантажу становила 10.500 доларів США за три автомобіля. Форму оплати сторони погодили наступним чином, залишок в сумі 10.500,00 дол. США по комерційному курсу по факту вивантаження перерахувати на розрахунковий рахунок перевізника. (а.с.43).

Також, сторони передбачили, що у відповідності до п. 5.2 договору перевезення, остаточний розрахунок між перевізником та замовником здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок перевізника протягом 7 робочих днів (якщо в заявці не вказано іншу дату) з моменту отримання замовником оригіналів документів договору, рахунку, товарно-транспортної накладної або міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR), податкової накладної, акту виконаних робіт, крім такого , для приватних підприємців надаються завірені мокрою печаткою копії свідоцтва про державну реєстрацію , свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ ( за наявності).

На підтвердження укладення договору перевезення №1/15 від 12.01.2015 року та на виконання вимоги частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України, сторонами складені коносаменти у вигляді міжнародних товаротранспортних накладних CMR А№048289 та А№048241 (а. с. 19 -20).

Згідно з пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з копій виписок по банківському рахунку (а.с. 22-29) та зазначено позивачем в позовній заяві, 02.12.2015 року відповідач здійснив часткову оплату виконаного за договором перевезення у сумі 5000,00 грн., 05.11.2015 року - 3.000,00 грн., 18.09.2015 року - 6.000,00 грн., 17.08.2015 року - 14.000,00 грн., 29.04.2015 року - 10.000,00 грн., 17.04.2015 року - 10.000,00 грн., 92.04.2015 року - 9.000,00грн., та 01.04.2015 року - 11.180, 00 грн. у зв'язку із чим заборгованість ПП Торгова група "ТФК" перед позивачем склала 112.000,00 грн.

Також, матеріали справи містять претензію №1/07 від 15.07.2015 р., ТОВ Вест-Транс , яка була направлена на адресу ПП ТГ ТФК , в якій просив у триденний строк з моменту отримання даної претензії сплатити кошти за виконані, згідно з договором №1/15 від 12.01.2015 року, та Транспортною-заявкою від 12.01.2015 року та оплатити залишок заборгованості за надані транспортні послуги з перевезення вантажу на суму 150000,00 грн., виконання грошового зобов'язання здійснити готівкою або шляхом перерахуванням вказаної суми на рахунок №26006000004278 в ПАТ ВіЕс Банк , м. Львів, МФО 325213, ОКПО 31067510 (а.с.13).

Із матеріалів справи вбачається, що останній платіж було здійснено відповідачем 02.12.2015 р. у розмірі 5000, 00 грн.

У подальшому, 07.06.2018 року відповідач по справі надав відзив на позов б/н від 07.06.2018 р. та просив суд застосувати строк позовної давності до даних правовідносин (суми основного боргу та пені), оскільки строк для звернення з позовом у позивача закінчився 13.04.2016 року. Крім того, як зазначає відповідач, позивач не виконав взяті на себе зобов'язання та не передав (направив) замовнику оригінали документів, які сторони передбачили п. 5.2 договору. (оригінали документів договору, рахунку, товарно-транспортної накладної або міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR), податкової накладної, акту виконаних робіт, крім такого , для приватних підприємців надаються завірені мокрою печаткою копії свідоцтва про державну реєстрацію, свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ (за наявності), а.с. 53-56.

Зі змісту відзиву, також, вбачається, що у зв'язку із тим, що між сторонами 12.01.2015 р. укладений договір перевезення та місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, підлягає застосування положення Конвенція.

ПП Торгівельна група ТФК наголошує, що оскільки датою укладання договору є 12.01.2015 року, а тримісячний строк закінчується 12.04.2015 року, то позивач повинен був звернутитсґя до суду з позовною заявою в строк не пізніше 13.04.2016 року.

Позивач стверджує, що відповідач не проводив розрахунки з 2015 р. по теперешній час, чим навмисно порушив умови договору, у зв'язку з чим, строк позовної давності у даних правовідносинах слід встановлювати у три роки (відповідь на відзив а.с.75-77).

Частиною 1 статті 32 Женевської Конвенції 1956 р. про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, передбачено, що термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки. Відлік терміну позовної давності починається: а) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки; b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміну доставки, або, за відсутності такого терміну, - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення; c) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення. День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується. Пред'явлення претензії в письмовій формі припиняє відлік терміну позовної давності до того дня, коли перевізник у письмовій формі відхилив претензію і повернув додані до неї документи. У випадку часткового визнання претензії відлік терміну позовної давності відновляється лише стосовно тієї частини претензії, яка залишається предметом спору. Тягар доказу факту отримання претензії або відповіді на неї, а також повернення документів, лежить на стороні, яка посилається на ці факти. Відлік терміну позовної давності не призупиняється внаслідок пред'явлення подальших претензій на тій ж підставі. За умови дотримання положень пункту 2 вище, подовження терміну позовної давності регулюється законодавством суду або трибуналу, що розглядає справу. Це законодавство також регулює нове набуття позовних прав. Вимоги, термін позовної давності по яким закінчився, не можуть бути пред'явлені у формі зустрічного позову або контрпретензії.

Також, матеріали справи містять заяву позивача (а.с. 47), в якій останній просив суд розглядати справу із застосування трирічної позовної давності, яка встановлена для вимог, що випливають з договору міжнародного перевезення ч. 1 статті 32 Женевської Конвенції 1956 р. про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів у виняткових випадках навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно із законодавством, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення.

При цьому, позивач в обґрунтування наявності у діях відповідача навмисного правопорушення, або такого неналежного виконання ним своїх обов'язків, яке може бути прирівняне до навмисного правопорушення, зазначив наступні підстави.

Безспірним фактом у відносинах, що стали предметом цього спору є те, що сторона відповідача була обізнана про існування договірних відносин і обов'язку оплатити виконане перевезення, адже вказаний факт підтверджений відповідачем в адресованих суду документах.

Відповідачу було відомо, що перевезення виконане належним чином без будь-яких зауважень вантажоодержувача. Це слідує з часткової оплати за перевезення.

Усвідомлюючи наявність грошового зобов'язання, відповідач був зобов'язаний оплатити виконані перевезення.

Обставини справи свідчать, що відповідач мав можливість виконати своє зобов'язання, оскільки будь-яких заяв про наявність перешкод в оплаті перевезень не заявляв, будь-яких вимог чи претензій стороні позивача не пред'являв.

На відміну від Конвенції, національний цивільний Закон не передбачає понять умисного (навмисного) чи ненавмисного невиконання грошових зобов'язань. Проте, розуміння цих понять випливає із змісту обов'язковості виконання господарського зобов'язання та наявності в законодавстві поняття дії обставин непереборної сили, які виключно, за національним законодавством, вказують на відсутність винних дій особи, яка не виконала зобов'язання.

Цивільне законодавство України обумовлює презумпцію вини особи, яка не виконує своє цивільно-правове зобов'язання. Воно визнає неналежне виконання свідомим і навмисним в усіх випадках, окрім тих, які прямо передбачені законом. Ненавмисне невиконання, тобто невиконання, спричинене дією обставин, які не залежали від волі зобов'язаної особи, або були фактором, який би перешкоджав виконанню зобов'язання і які б могли стати причиною невиконання зобов'язання - не мало місця. Поміж тим, лише таке невиконання вважалося би ненавмисним. В інших випадках, порушення є навмисним і боржник відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, оскільки не надав жодного доказу, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення порушення господарського зобов'язання. Обставини непереборної сили і форс-мажорні обставини за законодавством є випадками звільнення сторін від господарсько-правової відповідальності. Лише вони засвідчують відсутність умислу, у випадку порушення зобов'язання.

За змістом ст. 218 ГК України непереборною силою є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності. Принципи міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА) ототожнюють ці поняття. Їх зміст засвідчує, що вплив згаданих факторів, які не залежать від волі особи, усувають вину зобов'язаної особи і таке невиконання вважається ненавмисним, в іншому випадку невиконання зобов'язання, що вчинене свідомо є таким, що вважається умисним (безпричинним), або навмисним - таким, про яке йде мова в ч.І ст.32 Конвенції, де регламентується застосування трирічного строку позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, згідно статті 256 Цивільного кодексу України.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статті 926 Цивільного кодексу України позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до статті 1 Закону України Про автомобільний транспорт міжнародні перевезення вантажів-перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Як вищезазначено, за договором від 14.01.2015 р. №1/15 про перевезення вантажів автомобільним транспортом позивачем здійснювалось перевезення вантажу за маршрутом м. Харків (Україна) - Узбекистан, тобто перевезення у закордонному сполученні, а тому позовна давність у даному спорі відповідно до вимог статті 925 Цивільного кодексу України повинна встановлюватись міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до приписів Закону України Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів від 01.08.2006 р. Україна приєдналась до міжнародної Женевської Конвенції 1956 р. про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, шляхом підписання відповідного протоколу.

Пунктом 1 цієї Конвенції визначено, що вона застосовується дло будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, є частиною національного законодавства України, згідно статті 9 Конституції України.

Відповідно до частини 1 статті 10 Цивільного кодексу України визначено, що чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України.

Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України, згідно з частиною 2 цієї статті.

У даній справі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що до спірних правовідносин між позивачем та відповідачем щодо виконання міжнародного перевезення вантажу слід застосовувати положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, до якої приєдналась Україна, оскільки застосування положень цієї Конвенції має пріоритет перед національним законодавством, а відповідно до статті 926 Цивільного кодексу України позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

З матеріалів справи вбачається, що порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 12.01.2015 р. №1/15 було навмисним, у зв'язку з чим відповідно до частини 1 статті 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів до спірних правовідносин підлягає застосуванню позовна давність тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно з частиною 2 цієї статті відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Виходячи зі змісту цієї статті вина це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання або для запобігання заподіянню шкоди. При цьому, вина у формі умислу включає в себе намір не вживати зазначені заходи для належного виконання зобов'язання.

Оскільки, вина відповідно до вказаної статті презюмується, відповідно до вимог статті 13 Господарського процесуального кодексу України саме відповідач повинен довести відсутність у нього наміру із вжиття всіх залежних від нього заходів для належного виконання зобов'язання.

В матеріалах справи міститься претензія за №6 від 03.09.2018 року, яка направлена на адресу директора ПП "Торгова група ТФК" Середа О.О. ( а.с.113), також, матеріали справи містять копії платіжних документів, які свідчать про часткову оплату боргу, саме з посиланням на вказану претензію, що свідчить про визнання боргу відповідачем.

В пункті 5.1 та 5.2 договору сторони передбачили, що остаточний розрахунок між перевізником та замовником здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок перевізника протягом 7 робочих днів (якщо в заявці не вказано іншу дату) з моменту отримання замовником оригіналів документів договору, рахунку, товарно-транспортної накладної або міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR), податкової накладної, акту виконаних робіт, крім такого, для приватних підприємців надаються завірені мокрою печаткою копії свідоцтва про державну реєстрацію, свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ ( за наявності).

Доказів направлення на адресу відповідача ТОВ "Вест-Транс" вказаних документів на протязі не тільки 7 днів, а й момент розгляду справи, позивачем надано не було, але відповідач проводив оплату заборгованості що не перешкоджало відповідачу на здійснення банківських операцій, щодо оплати боргу за надані послуги.

Відповідно до приписів ст. 614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Враховуючи вищенаведені обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив вимоги позивача, щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 112.000,00 грн.

Щодо стягнення пені в розмірі 41.375,00 грн. суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Умовами п. 5.6 договору за №1/15 від 12.01.2015, сторони передбачили, що, за прострочення розрахунку замовник оплачує перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення оплати.

У даному випадку, позивачем нарахована пеня за період з 03.12.2015 року по 03.12.2016 року (а.с.65). Суд зазначає, що позивач звернувся до суду в 2018 році.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, до суду не надав доказів сплати боргу за договором перевезення.

Згідно зі статтею 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Одним із видів неустойки є пеня, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктами 1 та 3 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума абр інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до статті 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Пунктами 4 та 6 статті 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг); штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Також, за змістом пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься у статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відтак, частина 6 статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Наведені норми зобов'язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і достеменно підтверджених висновків.

Пунктом 3 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Зважаючи на те, що відповідач до винесення рішення у даній справі заявляв клопотання про застосування строку позовної давності, до усіх нарахувань в тому числі нарахування штрафу та пені, місцевий суд правомірно відмовив в задоволені стягнення пені в розмірі 41.375,00 грн. у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Стосовно стягнення 3 % річних та інфляційних втрат з грудня 2015 року по 09.04.2018 року, судом встановлено наступне, так, згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно наданого позивачем розрахунку вбачається, що останнім нараховані відповідачу 38.340,08 грн. інфляційних за період з грудня 2015 по квітень 2015 та 7.898,00 3% річних в сумі за період з 03.12.2015 р. по 09.04.2015 р.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за період з грудня 2015 року по квітень 2015 року, з урахуванням проведених відповідачем проплат та вимог ст. 534 ЦК України щодо черговості погашення вимог за грошовими зобов'язаннями, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вимог по стягненню інфляційних втрат, оскільки інфляційні нарахування з 03.12.2015 р. по 09.04.2018 р. складають 37146.91 грн.

Індекс інфляції за весь період становить 1.3316688 (грудень 2015 р. - 100.7%, січень 2016 р. - 100.9%, лютий 2016 р. - 99.6%, березень 2016 р. - 101%, квітень 2016 р. - 103.5%, травень 2016 р. - 100.1%, червень 2016 р. - 99.8%, липень 2016 р. - 99.9%, серпень 2016 р. - 99.7%, вересень 2016 р. - 101.8%, жовтень 2016 р. - 102.8%, листопад 2016 р. - 101.8%, грудень 2016 р. - 100.9%, січень 2017 р. - 101.1%, лютий 2017 р. - 101%, березень 2017 р. - 101.8%, квітень 2017 р. - 100.9%, травень 2017 р. - 101.3%, червень 2017 р. - 101.6%, липень 2017 р. - 100.2%, серпень 2017 р. - 99.9%, вересень 2017 р. - 102%, жовтень 2017 р. - 101.2%, листопад 2017 р. - 100.9%, грудень 2017 р. - 101%, січень 2018 р. - 101.5%, лютий 2018 р. - 100.9%, березень 2018 р. - 101.1%).

Згідно зі ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 10.09.2018 р. (повний текст 11.09.2018 р.) по справі №922/1172/18 є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального та процесуального права та на підставі повно, всебічно і об'єктивно встановлених обставин справи, які підтверджуються належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий суд з дотриманням норм процесуального та матеріального постановив рішення.

Витрати по сплаті судового збору за розподіляються відповідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281 - 284, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Торгівельна група ТФК , м. Харків на рішення господарського суду Харківської області від 10.09.2018 р. (повний текст 11.09.2018 р.) по справі №922/1172/18 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.09.2018 р. (повний текст 11.09.2018 р.) по справі №922/1172/18 залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного суду через Східний апеляційний господарський суд (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України) протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

У судовому засіданні 12.12.2018 р. оголошено вступну та резолютивну частину.

Повний текст постанови складено та підписано 17.12.2018 р.

Головуючий суддя Л.Ф. Чернота

Суддя О.О. Радіонова

Суддя В.І. Пушай