Постанова

від 04.09.2018 по справі 926/4094/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2018 р. Справа № 926/4094/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого судді: Данко Л.С.,

суддів: Желік М.Б.,

ОСОБА_1;

секретар судового засідання: Фака С.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради № 09/02/786 від 20.04.2018р. (вх. № ЛАГС 01-05/1394/18 від 07.05.2018р.)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 10 квітня 2018 року (суддя Проскурняк О.Г., повний текст рішення складено та підписано 12 квітня 2018 року)

у справі № 926/4094/17,

порушеній за позовом

позивача: Приватного підприємства Багіра , м. Чернівці

до відповідача: Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради, м. Чернівці

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Департамент фінансів Чернівецької обласної державної адміністрації, м. Чернівці

про стягнення заборгованості в сумі 82245,00 грн. та стягнення судових витрат.

За участю представників:

від апелянта/відповідача: не прибув;

від позивача: не прибув,

від третьої особи: не прибув.

ВСТАНОВИВ:

Приватним підприємства Багіра до місцевого господарського суду подано позовну заяву(зареєстрована 12.12.2017 р. за вх. № 4094) заявлену до Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради про стягнення заборгованості в сумі 82245,00 грн. згідно договору № 6 про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян на автобусних маршрутах м. Чернівці від 26.01.2015 року та стягнення судових витрат (а. с. 5-10).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами у справі 26 січня 2015 року було укладено договір № 6 про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян на автобусних маршрутах м. Чернівців, відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого, позивач зобов'язувався своєчасно надавати послуги в обсязі субвенцій, передбачених Державним бюджетом, населенню міста, що має пільги на пасажирські перевезення. Як стверджує позивач, свої зобов'язання за даним договором ним було виконано в повному обсязі, що підтверджується звітами по компенсаційних виплатах по перевезенню пільгових категорій пасажирів та підписаним двохстороннім актом звірки заборгованості по компенсаційних виплатах за пільговий проїзд громадян в автотранспорті станом на 01.01.2016 рік, однак відповідач в порушення приписів договору, не відшкодував понесені позивачем витрати та не здійснив перерахунок коштів за надані послуги на загальну суму 82245,00 грн., у зв'язку з чим останній змушений був звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів.

В процесі розгляду даної справи, судом першої інстанції ухвалою від 07.02.2018 року залучено до участі у справі третю особу без самостійних вимог на стороні відповідача: Департамент фінансів Чернівецької обласної державної адміністрації (а. с. 86-87).

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 10.04.2018 року у справі № 926/4094/17 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради (58029, м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 176, код 26075395) на користь Приватного підприємства Багіра (58000, АДРЕСА_1, код 31289894) заборгованість у сумі 82245,00 грн. та 1600,00 грн. судового збору (а. с. 150, 151-153).

Не погоджуючись із вищезазначеним судовим рішенням, апелянтом/відповідачем (Департамент праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради) до Львівського апеляційного господарського суду подано апеляційну скаргу № 09/02/786 від 20.04.2018р. (вх. № ЛАГС 01-05/1394/18 від 07.05.2018р.), в якій апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 10 квітня 2018 року та прийняти нове рішення, яким в позові Приватного підприємства Багіра до Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради про стягнення заборгованості на загальну суму 82245,00 відмовити (а. с. 163-167).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з порушенням норм матеріального права, при неповному дослідженні обставин справи, які мають значення для справи, що стало підставою для прийняття незаконного рішення.

Так апелянт в апеляційній скарзі покликається на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення зроблено хибний висновок про те, що в договорі не обумовлено строк виконання відповідачем, як платником, своїх визначених у пункті 1.2. договору зобов'язань перед позивачем та не вказано, в який саме строк після отримання субвенції відповідач повинен оплатити кошти позивачеві, адже пунктом 2.2.3. врегульовано дану істотну умову договору, а саме у п'ятиденний термін після одержання субвенції. Даний хибний висновок в свою чергу привів до неправильного застосування норм статті 530 ЦК України до спірних правовідносин.

Також апелянт звертає увагу суду на те, що у Законі України від 25.12.2015 року № 928-VІІІ Про Державний бюджет України на 2016 рік відсутня субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Крім того, апелянт покликається на те, що ним вживались всі необхідні заходи щодо виконання своїх зобов'язань за спірним договором, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідні листи до компетентних державних органів, щодо виділення коштів на погашення заборгованості, оскільки апелянт не є головним розпорядником коштів.

Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що компенсація вартості виплати за пільговий проїзд здійснюється виключно за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, однак за спірний період субвенцій що компенсація вартості виплати за пільговий проїзд передбачено не було.

Також апелянт вважає, що частиною першою статті 212 Цивільного кодексу України закріплено право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина), відповідно до аналізу наведеної норми випливає, що відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов'язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.

На думку апелянта, згідно пунктів 2.2.1.. 2.2.3.. договору відшкодування витрат за цим договором проводяться в обсягах субвенції отриманої з державного бюджету, відтак розрахунки можуть бути перенесені. Отже, при укладенні договору сторони передбачили та погодили можливість зміни прав та обов'язків сторін за договором у частині порядку здійснення компенсаційних виплат перед Перевізником, а саме ПП Багіра .

Як стверджує апелянт, зазначеним спростовуються посилання позивача на рішення Європейського суду з прав людини у справі ОСОБА_1 ЛТД. Чечеткін та Оліус проти України від 18.10.05, оскільки у цих справах, на відміну від даної, сторони після виконання робіт не погоджували таку умову оплати, що розрахунки за договором будуть здійснюватись після одержання субвенції (п.2.2.3. договору), а також посилання суду першої інстанції на правову позицію Верховного Суду від 23.03.2018 р. у справі № 904/6252/17, в основу якої покладено вищеописане рішення Європейського суду з прав людини.

Враховуючи наведене в апеляційній скарзі, апелянт стверджує, що оскільки майново-господарські зобов'язання між суб'єктами і господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ЦК) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 ЦК), то погодившись на умови договору, які передбачають оплату після отримання бюджетних асигнувань відповідачем сторони зобов'язані їх дотримуватися. Звільнення однієї із сторін від такого обов'язку судом є незаконним.

Скаржник покликається на те, що зміну прав та обов'язків сторін за договором у частині порядку оплати робіт сторони обумовили настанням певної обставини, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальною обставиною), - наявністю бюджетного фінансування. Відповідно до наведеного, оскільки відповідні субвенції були передбачені не в повному обсязі, то останній не мав бюджетних призначень щодо розпорядження коштами на компенсацію виплат за пільговий проїзд, а тому на думку апелянта, останній не повинен відповідати за не виконання Державного бюджету України у вигляді покладення на нього негативних фінансових наслідків.

В процесі розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції позивачем надано відзив на апеляційну скаргу (а. с. 186-189), у якому останній заперечує доводи апелянта наведені в апеляційній скарзі, покликаючись на те, що відповідач, в порушення умов укладеного договору та взятих на себе зобов'язань за договором № 6 про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян на автобусних маршрутах м. Чернівці, додаткових угод до нього, в повному обсязі не компенсував витрати перевізника за перевезення пільгових категорій громадян внаслідок чого, на момент звернення з позовом до суду, утворилась заборгованість в сумі 82245,00 грн.

Крім того позивач звертає увагу суду на те, що при укладенні спірного договору відповідач/апелянт мав у своєму розпорядженні кошти в сумі 2100000,00 грн. та є розпорядником коштів місцевих бюджетів щодо розрахунків з постачальниками послуг, згідно постанови КМУ від 04.03.2002 року № 256 із внесеними змінами.

Також позивач покликається на те, що постанова Вищого господарського суду України від 24.11.2016 року по справі № 905/2358/16 скасована постановою Верховного суду України від 22.03.2017 року, в якій було викладену правову позицію, щодо виконання зобов'язань, в яких чітко зазначено, що відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання, у зв'язку з чим, вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак скасуванню не підлягає.

В процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, третьою особою без самостйних вимог на предмет спору (Департаментом фінансів Чернівецької обласної державної адміністрації) на адресу суду було надіслано пояснення № 08-27/314 від 29.05.2018 року (вх. № ЛАГС 01-04/3373/18 від 04.06.2018 року)(а. с. 175-177), в яких третя особа повідомляє суд про те, що Законом України Про внесення змін до Бюджетного кодексу України , субвенцію на надання пільг з послуг перевезення виключено з переліку державних програм соціального захисту.

Крім того, третя особа вказує на те, що відповідно до статті 91 Бюджетного кодексу передбачено, що до видатків місцевих бюджетів, які можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів належить надання пільг з послуг зв'язку, інших передбачених законодавством пільг та компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Також, третьою особою в письмових поясненнях зазначено, що обласна державна адміністрація, неодноразово, зверталась до Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України з проблемою щодо погашення заборгованості, яка виникла станом на 01 січня 2016 року за надані послуги населенню, однак зазначене питання на державному рівні не розглядалось, а тому і не вирішено.

Таким чином, на думку третьої особи, питання погашення заборгованості за надані пільги населенню у 2015 році може розглядатись за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів, в тому числі і погашення заборгованості за надані пільги в оплаті за проїзд автотранспортом перед ПП Багіра - за рахунок коштів бюджету міста Чернівці.

14.05.2018 р. ухвалою Львівського апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у справі № 926/4094/17 (а. с. 161) та ухвалою суду від 29.05.2018 р. призначено вищезазначену справу до розгляду у судовому засіданні на 13.06.2018 року (а. с. 173-174), про що учасники справи були повідомлені рекомендованою поштою з повідомленням про вручення (а. с. 171-172, 184-185).

З підстав зазначених в ухвалах Львівського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 року та від 16.07.2018 року розгляд справи № 926/4094/17 було відкладено, про що учасники справи були повідомлені рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Разом з тим, 16.07.2018 року розпорядженням № 283 в. о. керівника апарату суду, у зв'язку з перебуванням у відпустці членів колегії - суддів Галушко Н.А., Орищин Г.В., призначено проведення автоматизованої зміни складу колегії суддів у справі № 926/4094/17. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2018 року справу № 926/4094/17 розподілено до розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Данко Л.С., суддів Желік М.Б. та Костів Т.С.

В судове засідання, яке відбулося 04.09.2018 р., представник апелянта/відповідача не прибув, про причини не прибуття суд не повідомив, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, про що свідчить отримане Департаментом праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради повідомлення про вручення поштового відправлення від 23.07.2018 р. за № 58029 02840734 (а. с. 206).

Як вбачається з апеляційної скарги, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 10 квітня 2018 року та прийняти нове рішення, яким в позові Приватного підприємства Багіра до Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради про стягнення заборгованості на загальну суму 82245,00 грн. відмовити (а. с. 163-167).

Представник позивача в судове засідання не прибув, про причини не прибуття суд не повідомив, поштова кореспонденція з ухвалою суду від 16.07.2018 року, яка була скерована на адресу: ПП Багіра (58002, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 37/6А) повернута на адресу суду поштовим відділенням зв'язку з відміткою: За закінченням терміну зберігання (а. с. 1780, 181-182).

Слід зазначити, що ухвали суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження, була скерована на адресу ПП Багіра (58002, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 37/6А) отримана ПП Багіра завчасно, 11.06.2018 р. - під розписку, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 195).

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача представник в судове засідання не прибув, про причини не прибуття суд не повідомив, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, про що свідчить отримане Департаментом фінансів Чернівецької обласної державної адміністрації повідомлення про вручення поштового відправлення від 23.07.2018 р. за № 58010 01454138 (а. с. 205).

З огляду на наведене слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

14.05.2018 р. ухвалою Львівського апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження та ухвалою суду від 29.05.2018 р. призначено справу № 926/4094/17 до розгляду у судовому засіданні на 13.06.2018 року, про що учасники справи були належним чином повідомлені рекомендованою кореспонденцією (а. с. 171-172, 184-185).

З підстав зазначених в ухвалах Львівського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 року, та від 16.07.2018 року розгляд справи № 926/4094/17 було відкладено, зокрема ухвалою суду від 16.07.2018 року розгляд справи відкладався на 04.09.2018 року.

Разом з тим, 16.07.2018 року розпорядженням № 283 в. о. керівника апарату суду, у зв'язку з перебуванням у відпустці членів колегії - суддів Галушко Н.А., Орищин Г.В., призначено проведення автоматизованої зміни складу колегії суддів у справі № 926/4094/17. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2018 року справу № 926/4094/17 розподілено до розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Данко Л.С., суддів Желік М.Б. та Костів Т.С.

Слід зазначити, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.07.2018 р. у справі № 926/4094/17 (а. с. 203-204) участь уповноважених учасників справи обов'язковою не визнавалась. У даній ухвалі, зокрема, зазначено, що: Неявка уповноважених представників у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті, відповідно до положень ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (абзац другий резолютивної частини цієї ухвали ).

Крім того, учасники справи, станом на 16.07.2018 р. не клопотали перед судом про відкладення розгляду даної справи, такі клопотання в матеріалах справи - відсутні.

Відповідно до статті 216 ГПК України відкласти розгляд справи суд може у випадку настання обставин, що визначені ст. 202 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків визначених цією статтею.

У частині 2 статті 202 ГПК України визначено перелік підстав відкладення розгляду справи в межах встановленого цим Кодексом строку, які є вичерпними і не підлягає поширеному тлумаченню:1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнані поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Частиною 3 статті 202 ГПК України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.

Як зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.07.2018 р. у даній справі участь уповноважених учасників сторін по даній справі обов'язковою не визнавалась.

Частиною 4 статті 202 ГПК України передбачено, що у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Разом з тим, в матеріалах справи наявний відзив позивача та письмові пояснення третьої особи.

Враховуючи все вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, розглядати дану справу за наявними у ній матеріалами, без участі представників сторін та третьої особи.

Судова колегія, обговоривши доводи апеляційної скарги, здійснивши аналіз наявних у справі письмових доказів, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення Господарського суду Чернівецької області від 10 квітня 2018 р. у справі № 926/4094/17, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається із матеріалів справи, 26 січня 2015 року між Управлінням праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради (правонаступником якого є (Департамент праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради) (замовник - за договором, відповідач - у справі) та приватним підприємством Багіра (перевізник - за договором, позивач - у справі) було укладено договір № 6 про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян на автобусних маршрутах м. Чернівці (а. с. 18-19).

20.03.2015 р. між тими самими сторонами укладено Додатковий договір № 1 до договору № 6 про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян на автобусних маршрутах м. Чернівці (а. с. 20).

08.09.2015 р. - сторонами укладено Додатковий договір № 2 до договору (а. с. 21).

01.12.2015 р. - сторонами укладено Додатковий договір № 3 до договору (а. с. 22).

15.12.2015 р. - сторонами укладено Додатковий договір № 4 до договору (а. с. 23) (далі за текстом - договір).

Судовою колегією встановлено, що вищезазначений договір, додаткові договори до основного договору укладено сторонами у письмовій формі єдиного документа, підписано повноважними особами сторін за цим договором, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. 181 ГК України, ст. 207, 208 ЦК України, є правомірним правочином в силу статті 204 ЦК України, оскільки сторонами, зокрема, апелянтом, не доведено зворотнього.

За своїми основними та другорядними ознаками, зазначені вище правочини є договором перевезення, відповідає вимогам ст. 908 Цивільного кодексу України.

Статтею 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення; загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Слід зазначити, що відповідно до наявної в матеріалах справи ліцензії Серії АВ № 544559 дата видачі: 30.07.2010 р. (а. с. 14) вбачається, що позивачу (Приватному підприємству Багіра ), ідентифікаційний код 31289894, місце знаходження юридичної особи: Чернівецька область, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 37/6-А, надано право надавати послуги з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України Про автомобільний транспорт . Також дозволено наступні види робіт: внутрішні перевезення пасажирів автобусами. Строк дії ліцензії, виданої позивачу на підставі рішення про видачу ліцензії від 29.06.2010 р. № 25 Л - необмежений.

Згідно пункту 1.1 договору вбачається, що предметом цього договору є перевезення пільгових категорій пасажирів на автобусному маршруті, а саме: № 19 вул. Садова - вул. Литовська (48 рейсів в день, 11.09 % дольової участі перевізника у виконанні пільгових рейсів згідно з рішенням робочої групи з питань розподілу компенсаційних виплат автоперевізникам від 22.01.2015р.); № 10-а Універмаг Рязань - Садки (22 рейс в день, 5,08% дольової участі перевізника у виконанні пільгових рейсів згідно з рішенням робочої групи з питань розподілу компенсаційних виплат автоперевізникам від 22.01.2015р.).

Згідно з умовами п. 1.1. договору Перевізник здійснює перевезення пільгових категорій пасажирів відповідно до вимог чинного законодавства щодо пасажирських перевезень, а Замовник здійснює компенсаційні виплати за пільговий проїзд на автобусних маршрутах, вказаних в п.1.1. цього Договору відповідно до обсягів субвенції, отриманої з державного бюджету.

У пункті 1.3 договору, сторони погодили суму, яка складає 59145,00 грн.

В подальшому, між сторонами за вищезазначеним договором було укладено додатковий договір № 1 від 20 березня 2015 року відповідно до якого сторони збільшили суму договору до 310465,00 грн.

Додатковим договором № 2 від 08 вересня 2015 року внесено зміни в Преамбулу договору (слова Управління праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради замінено словами Департамент праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради), та в пункт 6.1. договору (зазначено, що Договір діє до 31 грудня 2015 року).

Додатковим договором № 3 від 01 грудня 2015 року сторони збільшили суму договору до 332683,00 грн. та додатковим договором № 4 від 15 грудня 2015 року сторони збільшили суму договору до 361983,00 грн.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що договір № 6 та додаткові договори № № 1, 2, 3, 4 визнані судом недійсними, оскільки сторонами, зокрема апелянтом зворотнього суду апеляційної інстанції не доведено, такі докази в матеріалах справи відсутні.

Розділом 2 договору № 6 від 26.0.2015 р. визначено зобов'язання сторін.

Відповідно до пунктів 2.1.1., 2.1.4. договору унормовано, що перевізник зобов'язується здійснювати пасажирські перевезення на автобусних маршрутах №№ 19, 10-А, відповідно до розкладів та тарифів, затверджених виконавчим комітетом Чернівецької міської ради; до 27 числа поточного місяця надавати Замовнику звіт про компенсаційні виплати по перевезенню пільгових категорій громадян, враховуючи передбачені кошторисом суми асигнувань на ці цілі» .

Пунктами 2.2.1., 2.2.3. договору встановлено, що замовник зобов'язується приймати звіти по компенсаційних виплатах по перевезенню пільгових категорій пасажирів з 01 січня 2015 року та здійснювати компенсаційні виплати, передбачених пунктом 1.2. цього договору, в обсягах субвенції, отриманої з державного бюджету. та своєчасно у п'ятиденний термін після одержання субвенції здійснювати перерахування її Перевізнику.

Відповідно до пункту 6.1. договору (в редакції додаткового договору №3 від 07 вересня 2015 року), договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2015 року, але в будь якому випадку до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов'язань.

З урахуванням вищенаведеного вбачається, що позивач на виконання умов договору з урахуванням внесених змін до договору № 6 (додаткові договори до нього), свої зобов'язання по наданню послуг пільговим категоріям населення міста Чернівці протягом дії вказаного вище договору виконував належним чином, що підтверджується долученими до матеріалів справи звітами про компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян за рахунок субвенції з державного бюджету за період листопад 2015 року та за період грудня 2015 року (а. с .37-38.). Крім того, в матеріалах справи наявний акт звірки заборгованості по компенсаційних виплатах за пільговий проїзд громадян в автотранспорті, що підписаний та скріплений печатками сторонами, відповідно до якого стан заборгованості відповідача станом на 01.01.2016 рік складає 82245,00 грн.

У зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку щодо оплати коштів за надані послуги з перевезення пільгових категорій громадян за вказаним вище договором, позивач звернувся до місцевого господарського суду для захисту порушеного права та просить суд стягнути з відповідача на свою користь 82245,00 грн. основного боргу за пільговий проїзд громадян автомобільним транспортом.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

В даному випадку між сторонами у справі було укладено договір № 6 про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян на автобусних маршрутах м. Чернівці з додатковими договорами № № 1, 2, 3 та 4 (а. с. 18-19, 20, 21, 22, 23).

Згідно зі ч. 6 ст. 306 Господарського кодексу України, відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення; загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відносини з перевезення пасажирів регулюються спеціальним щодо даного виду правовідносин Законом України Про автомобільний транспорт .

Відповідно до ст.7 Закону України Про автомобільний транспорт , забезпечення організації пасажирських перевезень покладається на приміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі району, - на районні державні адміністрації.

Положенням ч. 1 ст. 29 Закону України Про автомобільний транспорт , автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Згідно ч. 1 ст.31 Закону України Про автомобільний транспорт , відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Згідно з ч. 1 ст. 42 Закону України Про автомобільний транспорт , договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.

За приписами ст. 37 Закону України Про автомобільний транспорт , пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України Про автомобільний транспорт , органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Частиною 2 ст. 916 ЦК України встановлено, що плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами.

Умови відшкодування компенсацій, зокрема, за пільгові перевезення пасажирів автомобільним транспортом перевізникам визначається Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256.

Відповідно до ч.3 Порядку, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Згідно з п.2 Порядку, фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ЦК), сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 ЦК).

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України , порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положення ст. 612 Цивільного кодексу України встановлюють, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Слід зазначити, що апелянт/відповідач не заперечує щодо наявної у нього перед позивачем заборгованості за надані послуги з перевезення пільгових категорій громадян, що підтверджується листом відповідача від 28 листопада 2017 року № 09/04/2864 та відзиву на позовну заяву вих. № 09/09/103 від 12 січня 2018 року (а. с. 39, 40-44), однак, як вважає, апелянт, дані обставини виникли у зв'язку з відсутністю субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з оплати пасажирських перевезень окремим категоріям громадян неможливості здійснити фінансування неодержаних сум за 2015 рік.

Враховуючи вищенаведене, колегія суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги про стягнення з відповідача коштів в сумі 82245,00 грн. за пільговий проїзд громадян автомобільним транспортом є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо тверджень апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, які є аналогічними викладеним у відзиві на позовну заяву про те, що відсутність бюджетного фінансування, оскільки відповідні субвенції були передбачені не в повному обсязі, що останній не мав бюджетних призначень щодо розпорядження коштами на компенсацію виплат за пільговий проїзд, а тому, на думку апелянта, Управління не повинно відповідати за не виконання Державного бюджету України у вигляді покладення на нього негативних фінансових наслідків, судовою колегією до уваги не приймаються, виходячи з наступного.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ЦК), сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 ЦК).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Згідно з вимогами частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Згідно з частиною першою статті 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 ЦК України і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини першої статті 530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За приписами ст. 218 Господарського кодексу України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Аналогічна приписи містяться у ст. 617 Цивільного кодексу України .

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави вважати, що сама по собі відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.

Аналогічну позицію зазначено у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 22 березня 2017 року по справі № 905/2358/16, а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 р. по справі ОСОБА_1 ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України (заява № 70297/01, Страсбург 18 жовтня 2005). В силу вимог ст. 17 Закону України " Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, проаналізувавши спірні правовідносини та законодавство яким здійснюється їх правове регулювання, а також подані позивачем докази, суд констатує, чинним законодавством України не передбачена можливість надання або ненадання пільг з компенсації за послуги перевезення відповідним категоріям громадян залежно від стану фінансування видатків державного чи місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог чинних законів України.

Відповідно до частини 1 статті 96 ЦК України унормовано, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Статтею 617 ЦК України унормовано, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Законодавством не установлено залежності відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів із виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій із державного бюджету.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23 березня 2018 року в справі № 904/6252/17.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що сама по собі відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «ОСОБА_1 ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та в рішенні від 30 листопада 2004 року у справі «Бакалов проти України» зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

У зв'язку з наведеним, апеляційний суд відхиляє, як необґрунтовані, доводи апеляційної скарги відповідача щодо неоплати ним наданих позивачем послуг з пільгових перевезень пасажирів з покликанням на відсутність бюджетних коштів на рахунку відповідача, оскільки на підставі частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі ОСОБА_1 ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18 жовтня 2005 року відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України на 2015, 2016, 2017 роки не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання скаржника: Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради.

З врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що саме відповідач є відповідальною особою за своїми зобов'язаннями, що виникли безпосередньо із Закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від наявності чи відсутності бюджетних асигнувань, відтак у відповідача наявний обов'язок компенсована вартість послуг, наданих позивачем на пільгових умовах визначеній законодавством категорії громадян за 2015 рік, та складає решту непогашеної відповідачем перед позивачем суми 82245,00 грн.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи в сукупності, проаналізувавши чинне законодавство, що регулюють спірні правовідносини, колегія суду апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми 82245,00 грн. - компенсації витрат за перевезення пільгових категорій громадян автомобільним транспортом є правомірними та такими, що підлягає задоволенню повністю.

Підсумовуючи вищевказане, необхідно зазначити, що судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини даної справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги необхідно покласти на скаржника відповідно до положень ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 10 квітня 2018 року у справі № 926/4094/17 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку покласти на апелянта.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Чернівецької області.

Повний текст постанови складено та підписано 11.09.2018 року.

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя М.Б.Желік

Суддя Т.С.Костів