Постанова

від 06.09.2018 по справі 910/4261/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2018 р. Справа№ 910/4261/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Власова Ю.Л.

секретар судового засідання - Добрицька В.С.

учасники справи:

позивача Гуцул В.О.

відповідача 1: не з'явився

відповідача 2: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного

підприємства "Центр оцінки та інформації"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 24.05.2018

у справі № 910/4261/18 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом:Державного підприємства "Центр оцінки та інформації" до 1. Державного підприємства "Українська правова інформація" 2. Державного підприємства Державне видавництво "Преса України" Державного управління справами провизнання недійсною додаткової угоди до договору

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Центр оцінки та інформації" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою, в якій просило визнати недійсною Додаткову угоду №1 від 29.12.2017 про заміну сторони в Договорі про надання послуг з виготовлення видання "Бюлетень Міністерства юстиції України" №29/01/07/2016 від 29.07.2016.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 у справі №910/4261/18 у задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Центр оцінки та інформації" до Державного підприємства "Українська правова інформація" та Державного підприємства Державне видавництво "Преса України" Державного управління справами про визнання недійсною додаткової угоди до договору відмовлено повністю. Судові витрати, пов'язані із розглядом справи, покладено на Державне підприємство "Центр оцінки та інформації".

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Центр оцінки та інформації" подало апеляційну, в якій просило суд прийняти дану апеляційну скаргу до розгляду, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 у справі №910/4261/18 повністю та ухвалити нове, відповідно до якого позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи свої вимоги, апелянт посилається на те, що йому не було передано відповідачем-1 документи, які засвідчують його права та обов'язки згідно вказаного договору, а також не було повідомлено про можливі вимоги до нього з боку відповідача-2 щодо виконання умов вказаного договору, у зв'язку з чим позивач при укладенні спірної додаткової угоди помилився щодо обсягів прав та обов'язків замовника за договором, що значною мірою вплинуло на його волевиявлення. У зв'язку з чим, позивач просить суд на підставі ст.ст. 203, 215, 216, 229 Цивільного кодексу України визнати Додаткову угоду №1 від 29.12.2017 недійсною.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач 2 просив суд рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з огляду на її необґрунтованість.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2018 апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр оцінки та інформації" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 у справі №910/4261/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Андрієнко В.В., судді Буравльов С.І., Власов Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Центр оцінки та інформації", розгляд справи призначено на 24.07.2018.

В судове засідання, яке відбулось 24.07.2018 з'явились представники позивача та відповідача 2. Представники сторін надали суду пояснення по суті апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2018 відкладено розгляд справи №910/11640/16 на 06.09.2018.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

29.07.2016 між Державним підприємством Державне видавництво "Преса України" Державного управління справами (виконавець) та Державним підприємством "Українська правова інформація" (замовник) укладено Договір про надання послуг з виготовлення видання "Бюлетень Міністерства юстиції України" №29/01/07/2016 (надалі - Договів), за умовами якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання по виготовленню видання "Бюлетень Міністерства юстиції України", а замовник зобов'язався оплачувати вартість робіт виконавця згідно виставлених рахунків-фактур протягом 30 календарних днів з моменту виставлення рахунку фактури.

Пунктом 5.1 Договору визначено, що за прострочення термінів оплати замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно пункту 5.1.1 Договору у разі прострочення замовником строків платежів, встановлених цим Договором, замовник на вимогу виконавця оплачує останньому відсоток за користування чужими грошовими коштами в розмірі 1% від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Станом на 27.11.2017 у Державного підприємства "Українська правова інформація" була наявні заборгованість за виконані Державним підприємством Державне видавництво "Преса України" Державного управління справами послуги з виготовлення видання "Бюлетень Міністерства юстиції України" у розмірі 105 812,30 грн.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України №2880/5 від 15.09.2017 "Про припинення державного підприємства "Українська правова інформація" шляхом приєднання до державного підприємства "Центр оцінки та інформації" прийнято рішення припинити юридичну особі - Державне підприємство "Українська правова інформація".

Пунктом 4.5 наказу Міністерства юстиції України №2880/5 від 15.09.2017 "Про припинення державного підприємства "Українська правова інформація" встановлено, що після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами скласти передавальний акт, який повинен містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань Державного підприємства "Українська правова інформація", стосовно всіх його кредиторів та боржників,та у десятиденний термін подати його на затвердження до Міністерства юстиції України.

Пунктом 5 вказаного наказу встановлено обов'язковість забезпечення прийому-передачі майна з балансу Державного підприємства "Українська правова інформація" на баланс Державного підприємства "Центр оцінки та інформації", в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Пунктом 6 вказаного наказу передбачено завершення заходів з припинення Державного підприємства "Українська правова інформація" шляхом приєднання його до Державного підприємства "Центр оцінки та інформації" до 31.12.2017.

Листом №03/453 від 28.09.2017 Голова комісії з припинення Державного підприємства "Українська правова інформація" поінформував Державне підприємство Державне видавництво "Преса України" Державного управління справами про припинення своєї діяльності та запропонував відповідачу-2 заявити свої вимоги до відповідача-1 у строк до 30.11.2017.

Державне підприємство Державне видавництво "Преса України" Державного управління справами звернулось до Голови комісії з припинення Державного підприємства "Українська правова інформація" з заявою про грошові вимоги до боржника (вих. №103-430-К від 20.10.2017), в якій просило визнати кредиторські вимоги до відповідача-1 у загальному розмірі 2 673 388,77 грн, в тому числі заборгованість з оплати послуг за Договором у розмірі 105 812,30 грн, а також нараховані боржнику за вказаним Договором пеня у розмірі 3 417,19 грн та проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 49 885,88 грн.

Як вбачається з протоколу №4 від 04.12.2017 комісією з припинення Державного підприємства "Українська правова інформація" було включено до кредиторських вимог лише суми основної заборгованості відповідача-1 перед відповідачем-2, а вимоги в частині штрафних санкцій комісією були відхилені, оскільки не відображені в бухгалтерському обліку підприємства (відповідача-1) та по даними сумам відсутні будь-які судові рішення.

Голова комісії з припинення Державного підприємства "Українська правова інформація" направив на адресу відповідача-2 повідомлення про включення до Реєстру вимог кредиторів (вих. №03/563 від 06.12.2017) сум основної заборгованості відповідача-1 перед відповідачем-2.

Гарантійним листом №03/868 від 27.11.2017 Державне підприємство "Центр оцінки та інформації" підтвердило Державному підприємству Державне видавництво "Преса України" Державного управління справами, що після завершення всіх організаційних заходів з припинення відповідачяа-1, його права та обов'язки перейдуть до його правонаступника - Державного підприємства "Центр оцінки та інформації". Крім того, у вказаному гарантійному листі позивач підтвердив, що йому відомо про наявність у Державного підприємства "Українська правова інформація" заборгованості перед Державним підприємством Державне видавництво "Преса України" Державного управління справами з оплати послуг з виготовлення видання "Бюлетень Міністерства юстиції України" та повідомив відповідача-2, що в термін до 31.12.2017 розрахується за надані ним відповідачу-1 послуги.

29.12.2017 між Державним підприємством Державне видавництво "Преса України" Державного управління справами (виконавець), Державним підприємством "Українська правова інформація" (первісний замовник) та Державним підприємством "Центр оцінки та інформації" (новий замовник) укладено Додаткову угоду №1 про зміну сторони в Договорі про надання послуг з виготовлення видання "Бюлетень Міністерства юстиції України" №29/01/07/2016 від 29.07.2016 (надалі - Додаткова угода), за змістом якої сторони цієї Додаткової угоди домовились передати новому замовнику (позивачу) усі права та обов'язки первісного замовника за Договором.

У пункті 2 Додаткової угоди зазначається, що після підписання сторонами цієї додаткової угоди новий замовник стає стороною Договору про надання послуг з виготовлення видання "Бюлетень Міністерства юстиції України" №29/01/07/2016 від 29.07.2016 і є повним правонаступником первісного замовника відносно його прав та обов'язків за даним Договором.

Згідно пункту 3 Додаткової угоди первісний замовник зобов'язується протягом 5 робочих днів з дати укладення цієї Додаткової угоди передати новому замовнику оригінал Договору зі всіма додатками, а також інші документи та інформацію, які є важливими для виконання умов Договору.

Зобов'язання по Договору, які виникли до підписання даної Додаткової угоди, переходять до нового замовника з моменту її підписання (п. 4 Додаткової угоди).

У пункті 8 Додаткової угоди сторони підтвердили, що Додаткова угода укладена ними при повному розумінні її умов та термінології українською мовою у трьох автентичних примірників, які мають однакову юридичну силу, по одному для кожної із сторін.

Спір у справі виник у зв'язку з твердженнями позивача про укладення ним Додаткової угоди під впливом помилки, яка значною мірою вплинула на його волевиявлення, яка полягає у тому, що позивач вважав, що до нього перейдуть зобов'язання відповідача-1 лише в частині сплати відповідачу-2 основної суми заборгованості за Договором, в той час як відповідач-2 звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Державного підприємства "Центр оцінки та інформації" штрафних санкцій, нарахованих за порушення Державним підприємством "Українська правова інформація" своїх грошових зобов'язань за Договором до укладення Додаткової угоди.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до статей 229 - 233 Цивільного кодексу України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Такий висновок викладений, зокрема, у п. 19 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними".

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним правочину (у даному випадку - Додаткової угоди), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

За змістом статті 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Істотність помилки встановлює суд. Істотне значення має помилка не щодо будь-яких властивостей та якостей речі, а саме таких, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

У п. 19 постанові №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" пленум Верховного Суду України вказує, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Неправильне уявлення про будь-які інші обставини, крім тих, які зазначені в законі, не може бути підставою для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом помилки.

Аналогічний правовий висновок викладений у пункті 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Статтею 520 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Положеннями частини 1 статті 513, статті 521 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Отже, укладаючи спірну Додаткову угоду сторонами фактично було здійснено передачу боргу шляхом укладення трьохстороннього договору між кредитором та боржниками (первісним та новим).

Вказаною Додатковою угодою сторони передбачили, що зобов'язання по Договору, які виникли до підписання даної Додаткової угоди, переходять до нового замовника з моменту її підписання.

При цьому, позивач був обізнаний станом на дату укладення оспорюваного правочину про прострочення відповідача-1перед відповідачем-2 з оплати наданих останнім згідно Договору послуг, що підтверджується гарантійним листом позивача 03/868 від 27.11.2017, а відтак повинен був усвідомлювати, що у разі порушення грошових зобов'язань в силу приписів ст.ст. 611, 612, 625 Цивільного кодексу України настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки, 3% річних та інфляційних витрат, а також настання відповідальності, яка передбачена умовами Договору.

Навіть якщо припустити, що позивач, укладаючи дану Додаткову угоду, не був обізнаний з її умовами, то дані обставини не свідчать про наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним оскільки, позивач міг ознайомитись з змістом Договору перед вчиненням правочину, умовами якого передбачався перехід до нього зобов'язань відповідача-1 в повному обсязі (п. 3 Додаткової угоди), оскільки у такому випадку має місце недбальство Державного підприємства "Центр оцінки та інформації", яке полягає в укладенні правочину про заміну боржника у зобов'язання (сторони за Договором) без ознайомлення із умовами такого зобов'язання (Договору).

Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Більше того, відповідно до положень ст. 81 Цивільного кодексу України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Цивільним кодексом України встановлюється порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України за законом.

З пояснень сторін вбачається, що укладення Додаткової угоди було зумовлене прийняттям Міністерством юстиції України рішення про припинення юридичної особи відповідача-1 шляхом його приєднання до позивача.

Частиною 2 статті 107 Цивільного кодексу України передбачено, що після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.

Так, у пункті 4.5 Міністерства юстиції України №2880/5 від 15.09.2017 "Про припинення державного підприємства "Українська правова інформація" встановлено, що після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами скласти передавальний акт, який повинен містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань Державного підприємства "Українська правова інформація", стосовно всіх його кредиторів та боржників, та у десятиденний термін подати його на затвердження до Міністерства юстиції України.

Тобто, правонаступником відповідача-1 щодо всіх зобов'язань Державного підприємства "Українська правова інформація" та стосовно всіх його кредиторів та боржників є позивач.

Частиною 1 статті 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Таким чином, на позивача не лише у зв'язку з укладенням спірної Додаткової угоди, а в силу приписів законодавства, як на правонаступника відповідача-1, покладається обов'язок із погашення заборгованості перед відповідачем-2, та застосування наслідків порушення відповідачем-1 грошового зобов'язання (якщо воно наявне), передбачених нормами законодавства та положеннями Договору.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що при укладені спірного правочину він помилилися щодо обставин, які мають істотне значення (щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням) в частині набуття ним статусу сторони Договору та статусу повного правонаступника попереднього замовника за Договором зі всіма його правами та обов'язками за цим Договором (як це передбачено п.п. 2, 4 Додаткової угоди).

Щодо посилань позивача про невиконання відповідачем-1 свого зобов'язання згідно п. 3 Додаткової угоди протягом 5 робочих днів з дати укладення цієї Додаткової угоди передати новому замовнику оригінал Договору зі всіма додатками, а також інші документи та інформацію, які є важливими для виконання умов Договору, то суд зазначає, що невиконання відповідачем-1 свого обов'язку з передання документів за Додатковою угодою не є підставою для визнання такої угоди недійсною, оскільки ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є саме недодержання вимог закону в момент вчинення угоди, а не порушення однією із сторін умов такої угоди.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що що позивачем не обґрунтовано та не доведено суду наявність достатніх законних підстав для визнання оспорюваної Додаткової угоди недійсною, а отже в позові належить відмовити повністю.

Вищезазначені обставини свідчать про безпідставність вимог Державного підприємства "Центр оцінки та інформації", викладених у апеляційній скарзі на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 у справі № 910/4261/18.

Враховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 у справі № 910/4261/18 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр оцінки та інформації" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 у справі № 910/4261/18 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/4261/18.

Повний текст постанови складено та підписано 12.09.2018.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

Ю.Л. Власов