Рішення

від 10.09.2018 по справі 826/17445/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2018 року № 826/17445/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ ДАТАКОЛЛ доГоловного управління Державної фіскальної служби у міста Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0061621404 та №0061631404 від 28 листопада 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ ДАТАКОЛЛ (далі по тексту - позивач, ТОВ КОМПАНІЯ ДАТАКОЛЛ ) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у міста Києві (далі - відповідач, Головне управління ДФС у м. Києві), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0061621404 та №0061631404 від 28 листопада 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що в ході проведення перевірки податковому органу були надані належним чином підписані та скріплені печатками договори про надання послуг, рахунки та акти здачі-приймання робіт, що відповідачем в акті перевірки не заперечується.

Також представник позивача стверджує, що висновки відповідача про відсутність фактичного здійснення господарських операцій позивачем через неподачу звітності контрагентом Товариства з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ ДАТАКОЛЛ є безпідставним. При цьому, позивач повідомив, що послуги ним були отримані та оплачені.

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що контрагент-постачальник ТОВ Світеко Груп - ТОВ МЕЛЬБА не подано звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за грудень 2016 року та податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма 1-ДФ) за VІ квартал 2016 року, а отже відсутність інформації про наявність трудових ресурсів у підприємства свідчить про неможливість підприємством здійснювати фінансово-господарську діяльність.

Крім того, представник контролюючого органу повідомив, що ТОВ КАРІОТ , який є контрагентом-постачальником ТОВ КЕАРА , не подано податкову декларацію з податку на прибуток підприємств, баланс, звіт про фінансовий стан, а отже відсутня інформація щодо наявності у ТОВ КАРІОТ основних засобів, об'єктів оподаткування, виробничих потужностей, складських приміщень, транспорту, та їх оренди, наявність яких є обов'язковою для ведення господарської діяльності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2018 року без виходу до нарадчої кімнати закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 22 травня 2018 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача заперечував проти задоволення адміністративного позову.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі направлень від 01 листопада 2017 року №1213/26-15-14-04-03, №1214/26-15-14-04-03, відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України на підставі наказу Головного управління ДФС у м. Києві №11513 від 30 жовтня 2017 року, проведена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ ДАТАКОЛЛ з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю СВІТЕКО ГРУП (код ЄДРПОУ 39385684) за грудень 2016 року та Товариством з обмеженою відповідальністю КЕАРА (код ЄДРПОУ 41013901) за лютий 2017 року, за результатами якої складено акт перевірки №814/26-15-14-04-03/40261125 від 14 листопада 2017 року.

В ході перевірки, на думку податкового органу, не підтверджено факт надання послуг ТОВ СВІТЕКО ГРУП та ТОВ КЕАРА в адресу ТОВ КОМПАНІЯ ДАТАКОЛЛ , що свідчить про те, що правочин між ТОВ КОМПАНІЯ ДАТАКОЛЛ та ТОВ СВІТЕКО ГРУП за грудень 2016 року на загальну суму 1 600 017,08 грн., в т.ч. ПДВ 266 669,51 грн., та правочин між ТОВ КОМПАНІЯ ДАТАКОЛЛ та ТОВ КЕАРА за лютий 2017 року на загальну суму 2 200 025,99 грн., в т.ч. ПДВ 366 671,00 грн., здійснені без мети настання реальних наслідків, оскільки реальність та можливість вчинення даних господарських операцій у ТОВ СВІТЕКО ГРУП та ТОВ КЕАРА відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, а тому у ТОВ КОМПАНІЯ ДАТАКОЛЛ не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ КОМПАНІЯ ДАТАКОЛЛ :

- пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 601 499,00 грн., у т.ч. по періодах: грудень 2016 рок у- 266 670,00 грн., лютий 2017 року - 334 829,00 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниця між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 31 842,00 грн., у т.ч. по періодах: лютий 2017 року - 31 842,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки №814/26-15-14-04-03/40261125 від 14 листопада 2017 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0061621404 від 28 листопада 2017 року, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 31 842,00 грн.

Крім того, 28 листопада 2017 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0061631404, яким Товариству з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ ДАТАКОЛЛ збільшено суму грошового зобов'язання за основним зобов'язанням у розмірі 601 499,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 150 374,75 грн.

Незгода позивача із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно положень підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до положень статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно частини 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

З акта перевірки №814/26-15-14-04-03/40261125 від 14 листопада 2017 року вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ ДАТАКОЛЛ (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю СВІТЕКО ГРУП (співвиконавець) укладено договір №77 про надання послуг, згідно умов якого виконавець доручає, а співвиконавець зобов'язується власними силами та засобами протягом терміну дії цього договору та у визначений договором час надавати виконавцю інформаційно-консультаційні послуги з дослідження попиту на товар замовника та просування товару замовника на ринку, послуги з організації та підтримки інформаційної телефонної лінії, обробки вхідних і вихідних дзвінків, а виконавець зобов'язується приймати та сплачувати надані співвиконавцем послуги згідно умов договору.

Відповідно до вимог пункту 2.2 договору, послуги визначені в пункті 2.1 даного договору, полягають в наступному: створення алгоритму здійснення викликів клієнтів; здійснювати вихідні телефонні дзвінки по Україні потенційному колу клієнтів з метою всебічного інформування потенційних клієнтів про зміст і переваги послуг замовника виконавця з метою формування потреби у таких послугах (дослідження попиту на товар), надавати іншу необхідну інформацію для переконання потенційного клієнта укласти договірні відносини з замовником виконавця/здійснення приймання та оброблення вхідних дзвінків по Україні - здійснення позитивного позиціонування, презентації, відповідей на поставлені запитання по телефонній лінії замовника виконавця згідно узгодженого сценарію. Співвиконавцю надається можливість виконувати вихідні телефонні виклики для деталізації списку даних, згідно узгодженого сценарію. Виконання вказаних дій здійснюється відповідно до наданого замовником виконавця сценарію та згідно з наданими замовником контактними даними клієнтів (в разі необхідності); проведення інструктажу та навчання операторів контракт-центру в обсязі, достатньому для здійснення викликів відповідно до затвердженого сценарію розмови; виконання інсталяційних робіт по організації, налаштуванню та забезпеченню безперебійної роботи механізму роботи контакт центру; власником бази даних телефонних номерів клієнтів, яким здійснюються виклики, є замовник виконавця. У разі пред'явлення клієнтами скарг претензій/позовів до співвиконавця щодо отриманих викликів, відповідальність несе замовник виконавця.

Відповідно до пункту 3.3 вказаного договору під час надання послуг сторони в межах власної зони відповідальності власними силами та за власний рахунок підтримують належну роботу ліній зв'язку, передбачених в пункті 2.2 договору, та власного обладнання, задіяного для надання послуг за цим договором.

Згідно з пунктом 3.4 договору на підставі наданої виконавцем інформації співвиконавець створює алгоритм здійснення викликів клієнтів (лише у разі якщо алгоритм здійснення викликів клієнтів та сценарій розмови не надано виконавцем).

Приймання-передача послуг здійснюється сторонами щомісячно шляхом підписання акту приймання-передачі наданих послуг.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано акт №ОУ-0000045 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31 грудня 2016 року, акт №ОУ-0000046 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31 грудня 2016 року.

Крім того, 23 січня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ ДАТАКОЛЛ (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю КЕАРА (співвиконавець) укладено договір №177 про надання послуг, згідно умов якого виконавець доручає, а співвиконавець зобов'язується власними силами та засобами протягом терміну дії цього договору та у визначений договором час надавати виконавцю інформаційно-консультаційні послуги з дослідження попиту на товар замовника та просування товару замовника на ринку, послуги з організації та підтримки інформаційної телефонної лінії, обробки вхідних і вихідних дзвінків, а виконавець зобов'язується приймати та сплачувати надані співвиконавцем послуги згідно умов договору.

Відповідно до вимог пункту 2.2 договору, послуги визначені в пункті 2.1 даного договору, полягають в наступному: створення алгоритму здійснення викликів клієнтів; здійснювати вихідні телефонні дзвінки по Україні потенційному колу клієнтів з метою всебічного інформування потенційних клієнтів про зміст і переваги послуг замовника виконавця з метою формування потреби у таких послугах (дослідження попиту на товар), надавати іншу необхідну інформацію для переконання потенційного клієнта укласти договірні відносини з замовником виконавця/здійснення приймання та оброблення вхідних дзвінків по Україні - здійснення позитивного позиціонування, презентації, відповідей на поставлені запитання по телефонні лінії замовника виконавця згідно узгодженого сценарію. Співвиконавцю надається можливість виконувати вихідні телефонні виклики для деталізації списку даних, згідно узгодженого сценарію. Виконання вказаних дій здійснюється відповідно до наданого замовником виконавця сценарію та згідно з наданими замовником контактними даними клієнтів (в разі необхідності); проведення інструктажу та навчання операторів контракт-центру в обсязі, достатньому для здійснення викликів відповідно до затвердженого сценарію розмови; виконання інсталяційних робіт по організації, налаштуванню та забезпеченню безперебійної роботи механізму роботи контакт центру; власником бази даних телефонних номерів клієнтів, яким здійснюються виклики, є замовник виконавця. У разі пред'явлення клієнтами скарг претензій/позовів до співвиконавця щодо отриманих викликів, відповідальність несе замовник виконавця.

Відповідно до пункту 3.3 вказаного договору під час надання послуг сторони в межах власної зони відповідальності власними силами та за власний рахунок підтримують належну роботу ліній зв'язку, передбачених в пункті 2.2 договору, та власного обладнання, задіяного для надання послуг за цим договором.

Згідно з пунктом 3.4 договору на підставі наданої виконавцем інформації співвиконавець створює алгоритм здійснення викликів клієнтів (лише у разі якщо алгоритм здійснення викликів клієнтів та сценарій розмови не надано виконавцем).

Приймання-передача послуг здійснюється сторонами щомісячно шляхом підписання акту приймання-передачі наданих послуг.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано акт №ОУ-0000004 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 28 лютого 2017 року, акт №ОУ-0000005 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 28 лютого 2017 року та акт №ОУ-0000006 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 28 лютого 2017 року.

Так, визначення первинного документу та загальні вимоги до оформлення первинних документів містяться в Законі України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХІV) та в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV).

В свою чергу, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку (частина 3 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV).

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 14 січня 2015 року К/9991/72258/12, від 21 жовтня 2014 року №К/800/6170/14 та від 26 серпня 2014 року №К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV, повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Зі змісту акта перевірки №814/26-15-14-04-03/40261125 від 14 листопада 2017 року вбачається, що податковим органом зроблено висновок, що контрагентами позивача не надано документів, підтверджуючих здійснення господарських операцій. Крім того, постачальниками контрагентів не надано належних доказів, які б підтверджували можливість здійснення підприємством фінансово-господарської діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що витрати позивача були фактично здійснені і підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що передбачають реальність такої господарської операції, відображені в податковому обліку.

При цьому, перевіркою встановлена наявність в повному об'ємі первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами.

Зазначені вище документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 24 травня 1995 року №88, і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою. Жодних порушень у зазначених документах перевіркою не виявлено. Податкові накладні відповідають вимогам чинного на той час податкового законодавства і належним чином зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту.

Частинами 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до частини 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник податку на додану вартість не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник податку на додану вартість не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на встановлення факту реального вчинення господарських операцій позивача з ТОВ СВІТЕКО ГРУП та ТОВ КЕАРА , що підтверджено належним чином складеними первинними документами, суд приходить до висновку про безпідставність висновків податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість та завищення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість.

З урахуванням наведеного в сукупності, суд вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки позивачем надано в ході перевірки всі необхідні первинні бухгалтерські та інші документи.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ ДАТАКОЛЛ задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №0061621404 та №0061631404 від 28 листопада 2017 року.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ ДАТАКОЛЛ (02002, м. Київ, вул. О. Туманяна, 15-А, офіс 630, код ЄДРПОУ 40261125) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 11 755 (одинадцять тисяч сімсот п'ятдесят п'ять гривень 74 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко