Постанова

від 11.09.2018 по справі 279/1145/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №279/1145/18 Головуючий у 1-й інст. Волкова Н. Я.

Категорія 21 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року

Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого Павицької Т. М.,

суддів Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

за участю секретаря Кучерявого О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №279/1145/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договорів дарування житлового будинку та земельних ділянок, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 червня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Волкової Н.Я. в м. Коростень,

в с т а н о в и в :

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання недійсним договорів дарування будинку та земельних ділянок. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що до 23.06.2017 вона являлась власницею будинку АДРЕСА_1. З весни 2017 року її самопочуття погіршилось, вона потребувала лікування, не могла доглядати за великим господарством. Відповідач - її дочка, запропонувала їй догляд та допомогу по утриманню будинку, господарства, а в заміну попросила укласти договори дарування. 23 червня 2017 року сторони уклали договори дарування будинку та двох земельних ділянок, з умовою, що відповідач буде доглядати її. Після оформлення договорів всі документи на подароване майно знаходились у відповідача. ОСОБА_2 певний час належно виконувала прийняті на себе зобов'язання, але потім почала чинити відносно неї неправомірні дії, не допускати до господарства, погрожувала продати будинок, що спричинило погіршення стану її здоров'я. В силу свого похилого віку, поганого стану здоров'я, потреби в сторонній допомозі вона не могла зрозуміти та правильно усвідомити значення дій, які вчинила, та їх наслідки, вважала, що укладає договір довічного утримання. Відтак, посилаючись на положення ст.203, 717 ЦК України просила визнати недійсними договори дарування від 23.06.2017 № НМА010191, № НМА010192, № НМА010193, № НМА010194, № НМА010195, № НМА010196 та повернути сторони до первісного стану.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 червня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Скасовано арешт на житловий будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_2 с. Іскорость Коростенського району Житомирської області.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення, справу направити на новий розгляд. Зазначає, що при ухваленні рішення судом було порушено норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. Зазначає, що сам факт прочитання сторонами тексту оспорюваних договорів та роз'яснення нотаріусом суті договорів не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Вважає, що укладені спірні договори дарування порушують її права, оскільки в силу поганого стану здоров'я, пенсійного віку, укладаючи договори дарування, вона мала на меті відчуження на користь відповідача житлового будинку, який є її єдиним житлом лише за умови довічного утримання.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 23.06.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями та господарськими спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, с. Іскорость Коростенського району Житомирської області. В цей же день між сторонами було укладено договір дарування земельної ділянки розміром 0,25 га кадастровий номер НОМЕР_1 та договір земельної ділянки и розміром 0,4986 га кадастровий номер НОМЕР_2, що знаходять за вищевказаною адресою.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не було надано доказів, що укладення договорів дарування її спонукало необхідністю отримання догляду та допомоги відповідача, крім того, наявні у позивача захворювання не пов'язані із здатністю правильно розуміти та усвідомлювати обставини укладених договорів та їх наслідки.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Так, згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

Із роз'яснень, викладених у п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними убачається, що відповідно до ст. ст. 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі.

Згідно п. п.14,16 договору дарування житлового будинку від 23 червня 2017 сторонам, нотаріусом роз'яснено змість ст.ст.182,229,230,231,233, 234, 235-237, 730 ЦК України. Цей договір прочитаний сторонами до його підписання. Сторони, стверджують відсутність у них заперечень щодо кожної з умов цього договору, а також те, що кожна із сторін однаково розуміє значення, умови договору та його правові наслідки, про що свідчать їхні особисті підписи на цьому договорі.

В п.10 договорів дарування земельних ділянок від 23 червня 2017 сторони зазначили, що вони у момент укладення договору усвідомлювали ( і усвідомлюють) значення своїх дій і можуть ними керувати, розуміють природу цього правочину, свої права та обов'язки за договором, договір укладається ними у відповідності зі справжньою їхнею волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску, на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції свідок ОСОБА_4 (державний нотаріус, яким посвідчувались договори) пояснила, що нею позивачеві декілька разів в доступній формі було роз'яснено наслідки укладення договорів дарування та з'ясовано, що вона ці наслідки усвідомлює і її волевиявлення є вільним, відповідає її внутрішній волі. Вона, як нотаріус, пересвідчилась, що позивач бажає укласти саме договори дарування, оскільки вона їй роз'яснювала, що існують і інші договори передання права власності. Всі ці обставини були прописані в текстах договорів, позивач з ними ознайомилась та поставила свої підписи.

Встановлено, що позивачка є пенсіонеркою за віком, на час укладення договорів дарування їй виповнилося 62 роки, в господарстві вона тримала корову, телицю, кури та обробляла дві земельні ділянки розміром 0,25 га та 0, 4986 га. В цей період вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, який між ними розірваний в грудні 2017 року, тобто після укладених правочинів.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 за віком чи станом здоров'я потребує медичного чи стороннього догляду. Вона перебувала на стаціонарному лікуванні лише з 17.10. по 27.10.2017 року.

Відповідачка після укладення спірних правочинів переїхала проживати в подарований будинок з м.Коростень в с.Іскорость Коростенського району разом із свою малолітньою донькою ОСОБА_6

Із змісту п.6 договору дарування житлового будинку вбачається що договір укладений за розпорядженням Коростенської районної державної адміністрації №160 від 22 червня 2017 року Про надання ОСОБА_1 дозволу на дарування будинку , оскільки в будинку була зареєстрована малолітня ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В суді першої інстанції свідок ОСОБА_7 пояснила, що саме позивачка була ініціатором укладення договорів дарування і мала намір укласти саме такі договори, оскільки влітку 2017 року посварилася зі своїм чоловіком ОСОБА_5 та остерігалась, що той може претендувати на її майно.

Зазначені обставини в їх сукупності спростовують доводи ОСОБА_1 про те, що вона не мала наміру дарувати належне їй майно доньці, а в дійсності бажала оформити договір довічного утримання, мала на меті отримання від ОСОБА_2 допомоги та догляду, однак, помилилась, не усвідомлюючи, що підписує договори дарування.

Погіршення відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після укладення правочинів не є правовою підставою для визнання їх недійсними.

Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку, а також, врахувавши обставини справи, правильно виходив із недоведеності та необґрунтованості зазначених позовних вимог, оскільки позивач не надала належних та допустимих доказів за правилами ст.81 ЦПК України на підтвердження позовних вимог, а саме: що укладаючи оспорювані договори ОСОБА_1 помилялася щодо правової природи правочинів, прав та обов'язків, які виникнуть після їх укладення між нею та відповідачкою.

Наведені в апеляційній скарзі доводи є безпідставними і правильність вищезазначених висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 12 вересня 2018 року.

Головуючий

Судді