Ухвала

від 11.09.2018 по справі 810/4299/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 вересня 2018 року

Київ

справа №810/4299/16

адміністративне провадження №К/9901/61112/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Хохуляка В.В.,

розглянувши касаційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2018 у справі №810/4299/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокапітал України" до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

07.09.2018 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла зазначена касаційна скарга.

Водночас, за приписами пункту п'ятого частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

В свою чергу, у відповідності до пункту другого частини другої статті 333 КАС України у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Так, постановою Київського окружного адміністративного суду від 12.10.2017 даний адміністративний позов задоволено.

За приписами підпункту тринадцятого пункту першого Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання ним чинності.

Абзацом першим частини другої статті 186 КАС України в редакції, чинній станом на день прийняття судом першої інстанції оскаржуваної постанови, було встановлено, що апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Питання, пов'язані з набранням судовим рішенням законної сили, до 15.12.2017 були врегульовані статтею 254 КАС України у відповідній редакції, за змістом частини п'ятої якої постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Як встановлено апеляційним судом з посиланням на рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, копію постанови суду першої інстанції одержано відповідачем 14.02.2018, тоді як апеляційна скарга подана 07.06.2018, тобто з пропуском строку апеляційного оскарження.

Звертаючись до апеляційного суду, відповідач порушував питання про поновлення строку апеляційного оскарження, посилаючись на відсутність можливості сплати судового збору з огляду на здійснення органом Державної казначейської служби України безспірного списання коштів з рахунків податкового органу на підставі виконавчих документів і зупиненням у зв'язку з цим операцій з бюджетними коштами за всіма рахунками, кодами програмної класифікації та кредитування державного бюджету та економічної класифікації видатків бюджету, зокрема, призначених для цієї мети, що, в свою чергу, створило істотні перешкоди для своєчасного подання належним чином оформленої апеляційної скарги.

Надаючи оцінку вказаним відповідачем підставам для поновлення строку апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції встановив, що вперше апеляційна скарга подана до закінчення цього строку, однак, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2018 була залишена без руху у зв'язку з невиконанням вимог процесуального закону стосовно надання документа про сплату судового збору. Для усунення вказаного недоліку відповідачу встановлено п'ятиденний з моменту отримання копії ухвали строк.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2018 продовжено встановлений судом строк для усунення недоліку апеляційної скарги на п'ять днів з моменту отримання копії вказаної ухвали.

Недолік апеляційної скарги не було усунуто в межах встановленого судом строку, натомість, порушено питання про його продовження з посиланням на відсутність у заявника коштів, призначених для сплати судового збору, однак, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2018 у задоволенні цього клопотання відмовлено та відповідно до вимог статей 169, 298 КАС України повернуто апеляційну скаргу особі, яка її подала.

Апеляційний суд врахував і те, що додане до апеляційної скарги платіжне доручення від 17.04.2018 №491 про сплату судового збору проведено банком 18.04.2018, тоді як повторно апеляційну скаргу було подано до лише 07.06.2018 й це, в свою чергу, не свідчить про намір сумлінного, добросовісного та своєчасного (упродовж розумного строку без зайвих зволікань та невиправданих затримок) виконання заявником своїх процесуальних обов'язків, реалізації наданих йому прав.

Оцінивши вказані відповідачем доводи, з урахуванням зазначених вище обставин, Київський апеляційний адміністративний суд визнав вказані податковим органом підстави для поновлення строку апеляційного оскарження неповажними та, керуючись приписами частини третьої статті 298 КАС України, ухвалою від 11.07.2018 залишив апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області без руху.

Суд апеляційної інстанції встановив відповідачу десятиденний з дня отримання копії ухвали строк, упродовж якого останній мав право вказати інші підстави для поновлення строку апеляційного оскарження.

За змістом частини третьої статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, про що відображено в тексті ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2018 про залишення апеляційної скарги без руху, її копія вручена відповідачу 17.07.2018.

У межах встановленого судом строку до апеляційного суду надійшло клопотання, у якому відповідач, як на поважні підстави для поновлення строку апеляційного оскарження, посилався на те, що своїми власними діями підтвердив реальний намір апеляційного оскарження судових рішень, а також вказував на відсутність фінансування видатків бюджету установи, призначених для сплати судового збору, й це, як наслідок, обумовило повернення первісно поданої апеляційної скарги особі, яка її подала, спричинило пропуск цього строку.

Вказані податковим органом підстави для поновлення строку апеляційного оскарження визнані неповажними, а тому, відповідно до приписів пункту четвертого частини першої статті 299 КАС України ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2018 відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі.

За змістом зазначеної вище норми процесуального права суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Не погодившись з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2018 про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі, відповідачем подано касаційну скаргу, в якій останній просить скасувати зазначене судове рішення як таке, що постановлене з порушення норм процесуального права та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження її розгляду.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, Головне управління ДФС у Київській області посилається на те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про неповажність наведених відповідачем підстав для поновлення строку апеляційного оскарження, у зв'язку з чим, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у справі, порушив норми процесуального права і ухвалив незаконне судове рішення.

В той же час, статтею 129 Конституції України як одну з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт шостий частини третьої статті 2 КАС України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а також стаття 13 цього Кодексу, якою визначено право, зокрема, учасників справи на апеляційний перегляд справи.

Аналогічні положення містились і в пункті шостому частини першої статті 7 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017 та статті 13 цього Кодексу в тій же редакції.

Механізм реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві станом на момент прийняття постанови судом першої інстанції було врегульовано Главою першою Розділу IV КАС України, а після 15.12.2017 Главою першою Розділу ІІІ цього Кодексу.

Зокрема, як частиною шостою статті 187 КАС України в редакції до 15.12.2017, так і пунктом першим частини п'ятої статті 296 цього Кодексу в наступній редакції, закріплено вимоги стосовно форми і змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору.

В свою чергу, як статтею 49 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017, так і статтею 44 КАС України в наступній редакції, передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті).

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує особу, яка бере участь у справі (учасника справи), діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом, упродовж визначених для цього строків.

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Процесуальними обов'язками учасників справи визначено, крім іншого, дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень, а також виконання встановлених законом вимог щодо оформлення апеляційної скарги, зокрема, надання документа про сплату судового збору, в тому числі на підставі ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху.

Таким чином, відповідач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на апеляційний перегляд справи, повинен забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону і суду, зокрема, стосовно строку подання апеляційної скарги, її форми та змісту, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору, для чого як особа, зацікавлена у її поданні, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Це стосується і заявників, які, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, діють як суб'єкти владних повноважень й, до того ж, є бюджетними установами, фінансування яких здійснюється з Державного бюджету України, в тому числі щодо видатків на сплату судового збору, а відтак, кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі такої установи своєчасно і у повному обсязі з урахуванням здійснених видатків за минулий бюджетний період, що кореспондується з пунктами 44, 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228, якими, крім іншого, визначено, що штатні розписи бюджетних установ затверджуються в установленому порядку у місячний строк з початку року. До затвердження в установленому порядку кошторисів використання бюджетних коштів підставою для здійснення видатків бюджету є проекти зазначених кошторисів (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), засвідчені підписами керівника установи та керівника її фінансового підрозділу або бухгалтерської служби. У разі коли бюджетний розпис на наступний рік не затверджено в установлений законодавством термін, в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), а під час складання кошторисів на наступний рік враховуються обсяги здійснених видатків.

З огляду на наведене, відповідач не був позбавлений можливості потягом як усього 2017 бюджетного року, так і упродовж поточного фінансового періоду, здійснювати видатки бюджету, передбачені для сплати судового збору, на підставі кошторису, а у разі його відсутності - проекту кошторису, тимчасового індивідуального кошторису, тимчасового розпису бюджету в обсязі, не меншому за розмір використаних бюджетних коштів у минулому періоді й, при цьому, мав право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору і виконання інших грошових зобов'язань, зокрема, за виконавчими документами щодо стягнення коштів з податкового органу.

Тому, зупинення на рахунку податкового органу фінансових операцій, зокрема, в частині видатків, призначених на сплату судового збору, і, як наслідок, невиконання через це вимог закону і суду, своїх процесуальних обов'язків, не може слугувати поважною підставою для поновлення строку касаційного оскарження судового рішення й не повинно впливати на можливість неухильного виконання останнім вимог КАС України щодо оформлення касаційної скарги, строку її подання, що, в свою чергу, не може ставитись в залежність від правовідносин, у які відповідач вступає в інших сферах його діяльності (з приводу грошових зобов'язань за виконавчими документами про стягнення з податкового органу коштів і їх примусового виконання тощо), оскільки ці фактори не є взаємопов'язаними.

Окрім цього, пунктом третім частини першої статті 7 КАС України, в редакції до 15.12.2017, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом віднесено до принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах, зміст якого розкриває стаття 10 цього Кодексу, частинами першою, другою якої встановлено, що усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Такі приписи наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і в статті 49 КАС України, частина перша якої вказує, що особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов'язки.

Наведені вище положення процесуального закону збережено і в редакції КАС України, чинній після 15.12.2017 (пункт другий частини третьої статті 2, стаття 8, частина перша статті 44 цього Кодексу).

При цьому, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 39 справи "Устименко проти України", принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні повинна бути надана можливість знати про зауваження або докази, надані іншою стороною, включаючи апеляційну скаргу, та надати власні зауваження з цього приводу.

У пунктах 46, 47 цього ж Рішення ЄСПЛ вказує на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії". Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України").

Також, у пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Отже, державні органи, які діють як суб'єкти владних повноважень, та звертаються до суду з метою захисту інтересів у правовідносинах, які виникли з приводу реалізації ними публічно-владних управлінських функцій, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися принципу "належного урядування", своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених державою, в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.

У даному ж випадку пропуск строку апеляційного оскарження спричинено невиконанням відповідачем вимог процесуального закону щодо форми та змісту попередньо поданої касаційної скарги в частині надання документа про сплату судового збору, неусуненням цього недоліку в межах встановленого судом строку з огляду на відсутність фінансування видатків бюджету, призначених для цієї мети, блокуванням рахунків установи і, як наслідок, її поверненням заявнику, що, втім, в контексті наведених положень міжнародного права, національного законодавства, практики ЄСПЛ не є особливими і непереборними обставинами, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його апеляційного оскарження, а відтак, не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у цій справі, правильно застосував норми процесуального права і дійшов обґрунтованого висновку про неповажність вказаних відповідачем підстав для поновлення строку апеляційного оскарження.

За таких обставин, касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки, у даному випадку, правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, у розумінні пункту п'ятого частини першої та частини другої статті 333 КАС України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 333 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Київській області на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2018 у справі №810/4299/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокапітал України" до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач С.С. Пасічник

Судді: І.А. Васильєва

В.В. Хохуляк