Постанова

від 11.09.2018 по справі 926/3726/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2018 р. Справа № 926/3726/16

Місто Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бонк Т.Б.

суддів Бойко С.М.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання - Борщ І.О.,

представники сторін:

від позивача - не зявився

від відповідача 1 - не зявився

від відповідача 2 - Марчук А.Д. (представник за довіреністю)

від третьої особи з боку позивача - Гудима В.О. (представник за довіреністю)

від третьої особи на стороні відповідача - не зявився.

розглянувши апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Чернівці від 07.05.2018 №1183

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 11.04.2018 (головуючий суддя Гончарук О.В., судді Ніколаєв М.І., Проскурняк О.Г. Повний текст складено 13.04.2018)

у справі № 926/3726/16

за позовом: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці, м. Чернівці,

до відповідача 1: Чернівецько-Хотинської єпархії Української автокефальної православної церкви, м. Чернівці,

до відповідача 2 : Військової частини А2308, м. Чернівці,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерства оборони України, м. Київ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів : Релігійної організації "Парафія святителя Миколая міста Чернівці Української автокефальної православної церкви", м. Чернівці,

про визнання недійсним договору та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

ВСТАНОВИВ:

короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції: квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці звернувся з позовом до Чернівецько-Хотинської єпархії Української автокефальної православної церкви (Релігійної організації "Парафія святителя Миколая міста Чернівці Української автокефальної православної церкви") та військової частини А2308 (в подальшому позивачем уточнено найменування відповідача №1) про визнання недійсним договору та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

У підготовчому засіданні в суді першої інстанції 12.03.2018 представником позивача уточнено, а судом першої інстанції прийнято такі уточнення, що відповідачами за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м.Чернівці є Чернівецько-Хотинська єпархія Української автокефальної православної церкви (м. Чернівці, бульвар Героїв Крут, 5/180) та військова частини А2308, а остаточне формулювання позовних вимог зводиться до: 1) визнання недійсною укладеної між Чернівецько-Хотинською єпархією Української автокефальної православної церкви та військовою частиною А2308 угоди від 19.11.2011; 2) зобов'язання Чернівецько-Хотинську єпархію Української автокефальної православної церкви усунути перешкоди у користуванні КЕВ м.Чернівці земельною ділянкою, площею 155 кв.м. військового містечка №148, яка знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Авангардна, 14 та привести її у придатний для використання стан за власний рахунок шляхом звільнення земельної ділянки площею 155 кв.м. та знесення самочинно збудованої каплиці.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі угоди від 29.11.2011, укладеної між Чернівецько-Хотинською єпархією Української автокефальної православної церкви та військовою частиною А2308, на земельній ділянці військової частини збудовано дерев'яну споруду - каплицю. Зазначена земельна ділянка відповідно до наказу начальника Чернівецького гарнізону №2 від 06.01.2015 закріплена за військовою частиною А2308, а її постійним землекористувачем є КЕВ м. Чернівці, згідно з державним актом серії ЯЯ №350709 від 05.06.2008. Оскільки, на думку позивача, відповідач незаконно користується земельною ділянкою, позивач просить визнати недійсною угоду від 29.11.2011 та зобов'язати відповідача №1 усунути перешкоди у користуванні КЕВ м. Чернівці земельною ділянкою, площею 155 кв.м. військового містечка №148, яка знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Авангардна, 14.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 11.04.2018 у справі № 926/3726/16 у задоволенні позову - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в процесі розгляду справи не встановлено, жодних фактичних обставин, з якими Закон, на час укладення оспорюваної Угоди, пов'язував визнання такої Угоди недійсною. Сторони, укладаючи Угоду, діяли правомірно у відповідності до норм чинного на той час законодавства України. Порушення у вигляді недотримання положень Концепції також не можуть слугувати підставами для визнання Угоди недійсною, оскільки як зазначалось вище, відсутність у договорі істотних умов не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. При цьому слід враховувати, що власне Концепція не є актом цивільного законодавства у розумінні статті 4 Цивільного кодексу України і неузгодженість умов Угоди з положеннями Концепції не свідчить про незаконність такої Угоди.

Враховуючи, що угода про душпастирську опіку від 29.11.2011 укладена у відповідності до норм чинного на час її укладення законодавства України та жодним чином не порушує прав позивача на землю, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні вимоги про визнання цієї Угоди недійсною.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів апеляційної скарги: в апеляційній скарзі позивач просить скасувати зазначене рішення суду та прийняти нове, яким позов задоволити, мотивуючи це тим, що:

- земельна ділянка, на якій зведено дерев'яну будівлю, закріплена за військовою частиною А2308, а її постійним землекористувачем згідно Державного акту від 5 червня 2008 року є позивач - КЕВ місто Чернівці; Укладена між відповідачами оскаржувана угода створює перешкоди постійному землекористувачу КЕВ м.Чернівці у здійсненні правомочностей щодо володіння та користування даною земельною ділянкою;

- відповідач 1 незаконно займає земельну ділянку, постійним землекористувачем якої є КЕВ міста Чернівці, спірна земельна ділянка входить до складу земель оборони.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач - 2 вважає, що оспорюваний позивачем правочин підлягає визнанню недійсним, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню, зважаючи на наступне:

- у тексті Угоди не міститься жодних довільних та технічних документів по зведенню каплички, акту прийому - передачі земельної ділянки, оскільки предметом даної Угоди не було зведення каплички;

- жодних дозволів чи погоджень на зведення каплички командирами військової частини не надавалось;

- Угоду було підписано єпископом Германом, який не мав повноважень на її підписання;

- Відсутня інформація щодо документів дозвільного характеру, які надавали парво на виконання будівельних робіт;

- Самочинно збудована споруда створює перешкоди постійному землекористувачу - КЕВ міста Чернівці у здійснення його правомочностей.

Згідно ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У судове засідання позивач, відповідач -1 та третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (релігійна організація) не забезпечили явку уповноважених представників, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Згідно ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи строки розгляду справи, те, що явка представників сторін не визнавалася судом обов'язковою у даній справі, апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності представників учасників справи, що не з'явилися, на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам та запереченням сторін, які містяться в апеляційній скарзі, у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що :

Згідно зі Статутом Консисторії (єпархіального управління) Чернівецько-Хотинської Єпархії Української Автокефальної Православної Церкви, зареєстрованим згідно з наказом №3 від 26.01.2011 Державного Комітету України у справах національностей та релігій, Чернівецько-Хотинська єпархія є частиною Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та складається з парафій, які знаходяться на території Чернівецької області.

11 грудня 2012 року проведено державну реєстрацію відповідача №1 як юридичної особи.

29 листопада 2011 року між Чернівецько-Хотинської єпархією Української Автокефальної Православної Церкви в особі єпископа Германа (сторона №1) та військовою частиною А2308 в особі командира військової частини Пацюка Валерія Володимировича (сторона №2), укладено угоду (Угода), у якій сторону №1 визначено як військового священнослужителя, а сторону №2 - як командування військової частини А2308.

Зазначено угоду підписано 29.11.2011 єпископом Чернівецьким і Хотинським єпархії Української автокефальної православної церкви Германом та командиром військової частини В.В. Пацюком.

Частиною 4 статті 87 та частиною 1 статті 89 Цивільного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачалось, що юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 13 Закону ВР УРСР №987-XII від 23.04.1991 "Про свободу совісті та релігійні організації" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення). Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Як вище встановлено, статут Чернівецько-Хотинської єпархії УАПЦ зареєстровано Державним комітетом України у справах національностей та релігій 26.01.2011.

Враховуючи вимоги чинного на момент підписання Угоди спеціального законодавство, яке регулювало порядок створення релігійних організацій, станом на 29.11.2011 Чернівецько-Хотинська єпархія УАПЦ вже існувала як юридична особа та релігійна організація.

Згідно з Предметом укладеної між сторонами Угоди, військова частина та військовий священнослужитель відповідають за співпрацю зі Збройними силами України в особі військової частини А2308, здійснюють необхідні заходи щодо запровадження ефективної системи душпастирської опіки та створення інституту військового духовенства (капеланства) у військовій частині А2308 на спільних для всіх конфесій фундаментальних принципах і догматичних положеннях заради покращення морально-психологічного стану військовослужбовців, працівників Збройних сил України та членів їх родин та зміцнення обороноздатності України.

Зазначена Угода містить умови, зокрема, про: визначення між сторонами однієї з функцій священнослужителя у справах душпастирської опіки при військовій частині А2308 - функції щодо будівництва, обладнання, відновлення каплиці для богослужіння, призначеної для потреб військовослужбовців (п.п. 4.3. Угоди); координації сторонами своєї діяльності та узгодження між собою організації облаштування каплиці для служіння та культових відправ (п.п. 4.14.); координації командуванням військової частини облаштування каплиці для служіння на території військової частини А2308 (п.п. 4.15.); наявність у військового священнослужителя права на використання каплиці, призначеної для потреб душпастирської опіки (п. 4.8.);

В Угоді сторони також обумовили між собою, що основним об'єктом, де здійснюється душпастирська опіка військовослужбовців є кімната (а після завершення будівництва місця для богослужіння - каплиця), яка розташована на території військової частини А2308. Питання облаштування та функціонування кімнати, а після завершення будівництва каплиці вирішується представниками різних конфесій, виходячи з толерантного ставлення один до одного.

Сторони в Угоді посилаються на Концепцію душпастирської опіки у Збройних Силах України (2011 року), затверджену Наказом Міністра оборони України від 22.04.2011 за №220 (Концепція), згідно з якою Держава, в особі Міністерства оборони України, забезпечуючи дотримання свободи совісті та віросповідання військовослужбовців, гарантованої Конституцією України, та церква (релігійні організації) у сфері забезпечення духовних потреб віруючих, спрямовують свої зусилля на організацію системної роботи з налагодження душпастирської опіки у Збройних Силах України.

Виходячи з положень зазначеного Меморандуму та намірів сторін щодо об'єднання зусиль у здійсненні практичних заходів, спрямованих на поетапне впровадження у Збройних Силах України ефективної системи душпастирської опіки та створення інституту військового духовенства (капеланства), приймається Концепція душпастирської опіки у Збройних Силах України (далі - Концепція).

У п.п. 2.3. Концепції зазначено, що конфесія - це Церква чи релігійне об'єднання, яке характеризується віросповідною, богословською, ієрархічною та обрядовою складовими.

10 листопада 2008 року Міністерство оборони України спільно з сімома конфесіями, віруючі яких служать у Збройних Силах України, підписало "Меморандум про співпрацю у справах душпастирської опіки військовослужбовців Збройних Сил України" (далі - Меморандум). Зазначений Меморандум підписано, в тому числі, уповноваженим за зв'язки зі Збройними силами України протоієреєм Української Автокефальної Православної Церкви Стефаном.

Концепцією також визначено, що: (п.п. 2.1.) військовий священнослужитель (священик, капелан, душпастир, імам) - особа, уповноважена своєю конфесією здійснювати душпастирську опіку віруючих військовослужбовців, які належать до цієї конфесії, та тих, хто добровільно прийшов до нього. (2.2.) Душпастирська опіка військовослужбовців - вид пастирського служіння конфесії, спрямований на духовну опіку та задоволення релігійних потреб військовослужбовців і працівників Збройних Сил України, які, з огляду на характер виконуваної ними військової служби, у той чи інший спосіб зазнають обмежень у вільному сповідуванні своєї релігії та потребують духовної опіки. (5.1.) Кожна конфесія самостійно забезпечує загальну богословську підготовку військових священнослужителів у відповідних духовних навчальних закладах - духовних академіях, університетах, теологічних факультетах, семінаріях, медресе тощо. (5.2.) З метою узагальнення даних про військових священнослужителів кожна конфесія окремо веде облік військових священнослужителів відповідно до встановленої форми. (5.4.) Облікові дані військових священнослужителів визначаються Радою у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України відповідно до пропозицій з боку Міністерства оборони України. (5.5.) На запит Міністерства оборони України до керівництва конфесії Уповноважений за душпастирську опіку військовослужбовців подає відомості про військового священнослужителя для укладення з ним угоди про здійснення душпастирської опіки у певній військовій частині (підрозділі) на постійній основі та зарахування до персоналу Збройних Сил України. (5.6.) Уповноважені за душпастирську опіку військовослужбовців надсилають командуванню військових частин (підрозділів) список військових священнослужителів, які визначені кожною окремою конфесією здійснювати душпастирську опіку військовослужбовців у відповідних гарнізонах, військових частинах чи підрозділах Збройних Сил України. (5.7.) Міністерство оборони України створює власний список військових священнослужителів, які здійснюють душпастирську опіку в певній військовій частині (підрозділі).

Позивач просить визнати недійсною Угоду від 29.11.2011.

Згідно ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ст. 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 628 ЦК України Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У даному випадку, аналізуючи також положення Концепції, апеляційний суд вважає, що зазначена Угода за своїх характером є домовленістю сторін про співпрацю, якою визначено права та обовязки військового священнослужителя (п. 4,8, 4.9 Угоди), погоджено дії та обовязки командування військової частини.

У позові позивач зазначає, що підставою недійсності оспорюваної Угоди є передача за цією Угодою в користування відповідача №1 частини земельної ділянки земель оборони, на якій відповідачем збудовано культову споруду - каплицю. Крім того, позивач зазначає, що зазначена Угода не відповідає ст.ст. 9,14 Закону України Про Збройні сили України та ст. 77 ЗК України.

Таким чином, позивач вважає укладену Угоду договором та не заперечує цього, просить визнати такий договір недійсним на підставі ст.ст. 215, 203 ЦК України.

Встановлено, згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №350709 від 05 червня 2008 року квартирно-експлуатаційний відділ міста Чернівці є постійним користувачем земельної ділянки площею 3,1863 га у межах згідно з планом, яка розташована в місті Чернівці на вул. Авангардній 14. Цільове призначення даної земельної ділянки - "для розташування військового містечка №148".

Водночас, позивачем не додано жодних доказів фактичної передачі частини земельної ділянки за адресою: м. Чернівці, вул. Авангардна, 14 відповідачу №1 чи доказів користування відповідачем №1 зазначеною земельною ділянкою.

У відповідності до наказу начальника Чернівецького гарнізону від 06.01.2015 військове містечко №148 закріплено за військовою частиною А2308, яка є відповідачем №2 у даній справі.

13 жовтня 2016 року комісією в складі службових осіб позивача проведено перевірку земельної ділянки військового містечка №148, що знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Авангардна, 14.

За наслідками даної перевірки складено Акт, яким встановлено, що при перевірці наявності цілісності меж земельної ділянки військового містечка №148, комісією підтверджено факт розташування незаконно побудованої споруди - дерев'яної каплички та інших культових споруд (Хрест) на земельній ділянці військового містечка номер №148 без дозволу Міністерства оборони України та факт захоплення частини земельної ділянки 155 м. кв (а.с. 27-28 Т.1).

При цьому в акті відсутні відомості щодо осіб, які захопили земельну ділянку та здійснили на ній будівництво дерев'яної каплиці.

Також встановлено, що за адресою місцезнаходження земельної ділянки: м. Чернівці, вул. Авангардна, 14, крім військової частини А2308, зареєстровано іншу юридичну особу - Релігійну організацію "Парафія святителя Миколая міста Чернівці Української автокефальної православної церкви", яка залучена судом до участі у справі як третя особа, проте до якої позовні вимоги не пред'являлися.

22 березня 2016 року начальником КЕВ міста Чернівці направлено єпископу Чернівецькому Герману Української Автокефальної Православної Церкви лист з проханням надати документи щодо законності побудованої споруди каплички на землях Міністерства оборони України, а саме на земельній ділянці військового містечка №148 за адресою: місто Чернівці вулиця Авангардна 14.

13 вересня 2016 року тимчасово виконуючим обов'язки командира військової частини А2308 надіслано єпископу Чернівецькому і Хотинському Герману лист з посиланням на наказ Міністра оборони України №300 від 16.07.1997, в якому зазначалось про необхідність надання завірених належним чином документів, що стали підставою для будівництва на земельній ділянці військової частини дерев'яної споруди церкви.

У матеріалах справи міститься лист інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю від 17.03.2015, адресований командиру військової частини А2308, в якому зазначається, що під час організації заходів державного архітектурно-будівельного контролю, посадовою особою Інспекції здійснено виїзд на місцевість. При цьому було встановлено, що на земельній ділянці біля військової частини А2308 на вул. Авангардній, 14 збудовано культову споруду. В листі також зазначено, що відповідно до єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання відмову у видачі скасування та анулювання зазначених документів, відсутня інформація щодо документів дозвільного та дозвільного характеру, які надавали право на виконання будівельних робіт Чернівецько-Хотинській єпархії Української Автокефальної Православної Церкви (а.с. 113-115 Т.1).

Архієпископом Чернівецьким та Хотинський Германом Чернівецької-Хотинської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви направлено листа Міністру Оборони України від 02 березня 2017 року, в якому зазначається, що на підставі угоди між консисторією та військовою частиною А2308, яка передбачала будівництво каплиці, з командуванням військової частини А2308, погоджено місце розташування каплиці, освячено вказане місце, а також, за погодженням з командиром частини, призначено капелана, що здійснює душпастирство у цій військовій частині. Враховуючи, що, на думку єпископа, командування військової частини перешкоджає завершенню робіт по будівництву каплиці, консисторія просить надати особисті погодження щодо розташування спірної каплиці на території військового містечка №148.

З листом аналогічного змісту відповідач №1 також звернувся до єпископа Вишгородського та Подільського Володимира УАПЦ, в якому висловлено прохання до Єпископа ініціювати розгляд на засіданні Ради у справах душпастирської опіки при Міністерстві Оборони України питання щодо місця розташування каплиці на території військового містечка №148.

21 березня 2017 року заступником начальника головного квартирно-експлуатаційного Управління Збройних Сил України у листі на вищезазначений лист № 104 від 02.03.2017 зазначається з посиланням на статті Земельного кодексу України, Закону України "Про використання земель оборони", що на даний час немає правових підстав для розміщення культової споруди на землях Міністерства оборони України.

Загальні правові засади визнання правочину недійсним визначено у статті 215 Цивільного кодексу України, частиною першою якої передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За статтею 4 ЦК України під актам цивільного законодавства розуміються Конституція України, Цивільний кодекс України, інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

У п.п. 2.2., 2.4. чинної на час вирішення спору Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом відсутність у договорі істотних умов не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Зі змісту зазначеної Угоди вбачається, що священнослужитель може виконувати функції, пов'язані з будівництвом каплиці для богослужіння, призначеної для потреб військовослужбовців; сторони можуть узгоджувати між собою організацію облаштування цієї каплиці, а військовий священнослужитель наділений правом використовувати каплицю для потреб душпастирської опіки військовослужбовців.

Важливо, що в Угоді сторони також обумовили між собою, що питання облаштування та функціонування кімнати, а після завершення будівництва каплиці вирішується представниками різних конфесій, виходячи з толерантного ставлення один до одного.

Тобто, зазначена Угода містить умови, що мають значення для вирішення даного спору: відповідач №1 не набуває права використовувати будівлю каплиці для своїх потреб, а лише для задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України; зазначену каплицю у рівній мірі можуть використовувати представники різних конфесій для задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних Сил України.

За таких обставин, судами в процесі розгляду справи не встановлено, жодних фактичних обставин, з якими закон, на час укладення оспорюваної Угоди, пов'язував визнання такої Угоди недійсною.

Також встановлено, що у відповідності до Концепції Угода про надання душпастирської опіки військовослужбовців укладається між військовим священнослужителем та військовою частиною.

Як зазначалось вище, Концепцією запроваджено ряд істотних умов, зокрема, що: військовий священнослужителем (капеланом) може бути особа, якій відповідна конфесія надала повноваження щодо здійснення душпастирську опіки віруючих військовослужбовців, тобто - це фізична особа, яка має відповідну духовну освіту, є священнослужителями зареєстрованої в Україні релігійної організації, пройшла відбір та прийнята на роботу на посаду працівника у військовій частині для задоволення релігійних потреб військових службовців; укладенню угоди про здійснення душпастирської опіки у певній військовій частині передує спеціальна процедура (порядок), пов'язана з надсиланням Міністерством оборони України до керівництва конфесії запиту, поданням Уповноваженим за душпастирську опіку військовослужбовців відомостей про військового священнослужителя, якого зараховують до персоналу Збройних Сил України. Військовий священнослужитель, крім загальної богословської підготовки, проходить спеціальний навчальний курс (програму) для підготовки військових священнослужителів, такого священнослужителя повинно бути занесено до список військових священнослужителів, які здійснюють душпастирську опіку в певній військовій частині (підрозділі), що ведеться Міністерством оборони України.

Присутній у судовому засіданні архієпископ Герман (Семанчук) пояснив, що на час підписання ним Угоди, він не був наділений статусом військового священнослужителя у розумінні Концепції та у будь-яких правовідносинах з Міністерством оборони України, пов'язаних з проходженням відбору та прийняття на роботу на посаду працівника у військовій частині, не перебував.

Тобто, сторонами під час підписання Угоди, фактично не забезпечено дотримання істотних для угоди про душпастирську опіку військовослужбовців умов, зокрема щодо наявності у архієпископа Германа (Семанчука) статусу військового священнослужителя (капелана); його кандидатуру не узгоджено з Міністерством оборони України.

Зазначені порушення у вигляді недотримання положень Концепції не можуть слугувати підставами для визнання Угоди недійсною, оскільки як зазначалось вище, відсутність у договорі істотних умов не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. При цьому слід враховувати, що власне Концепція не є актом цивільного законодавства у розумінні статті 4 Цивільного кодексу України і неузгодженість умов Угоди з положеннями Концепції не свідчить про незаконність такої Угоди.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову про визнання Угоди від 29.11.2011 року недійсною.

Разом з тим, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем не зазначено, з яких підстав оспорювана Угода підлягає визнання недійсною в цілому, адже Предметом Угоди не є лише будівництво чи використання спірної споруди - каплички, а такий є значно ширшим, зокрема, здійснення необхідних заходів щодо запровадження ефективної системи душпастирської опіки та створення інституту військового духовенства у військовій частині, забезпечення задоволення релігійних потреб військовослужбовців військової частини, тобто домовленість про співпрацю.

Позивачем не зазначено, як оспорювана Угода порушує його права, адже земельна ділянка не вибула з постійного користування позивача чи державної власності внаслідок укладеної Угоди. Така оспорювана Угода не містить положень чи умов щодо земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні позивача.

Позивачем заявлено другу позовну вимогу про зобов'язання Чернівецько-Хотинську єпархію Української автокефальної православної церкви усунути перешкоди у користуванні КЕВ м. Чернівці земельною ділянкою, площею 155 кв.м. військового містечка №148, яка знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Авангардна, 14, та привести її у придатний для використання стан за власний рахунок шляхом звільнення земельної ділянки площею 155 кв.м. та знесення самочинно збудованої каплиці.

Позивач у своєму позові просить відповідача -1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення збудованої відповідачем №1 каплички, розташованої на вказаній земельній ділянці, вважаючи, що таке будівництво відбулось на підставі незаконної Угоди, внаслідок укладення якої відповідач №1 незаконно (самовільно) займає частину земельної ділянки, постійним землекористувачем якої є КЕВ м. Чернівці.

Разом з тим, позивачем сформульовано другу позовну вимогу виключно до Чернівецько-Хотинської єпархії Української автокефальної православної церкви (а.с. 169-170 Т.1), у зв'язку з чим судом першої інстанції правомірно не надавалася оцінка обставинам, пов'язаним з можливим проведенням незаконного будівництва та користування спірного об'єкта відповідачем №2 або іншими (крім відповідача №1) особами.

Відповідно до статті 1 Закону України №1075-XIV від 21.09.1999 "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Статтею 3 зазначеного Закону встановлено, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

З аналізу зазначеного законодавства вбачається, що будь-які об'єкти, розміщені на землях оборони є власністю Збройних Сил України, в тому числі й об'єкти для задоволення релігійних потреб військовослужбовців.

Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з приписами статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 ГПК встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Проте, судом встановлено, що Угода не наділяє Чернівецько-Хотинську єпархію Української автокефальної православної церкви правом використовувати будівлю каплиці лише для власних потреб, оскільки така є військовим майном та є власністю Збройних Сил України.

Жодна з перелічених в Меморандумі християнських конфесій не позбавлена права на укладення з військовою частиною угоди про душпастирську опіку військовослужбовців та права на використання за погодженням з військовою частиною культових споруд на її території для забезпечення релігійних потреб військовослужбовців.

Крім того, позивачем, всупереч вимог статті 152 Земельного кодексу України, не доведено, що саме відповідачем №1 самовільно збудовано та зайнято частину земельної ділянки за адресою: м. Чернівці, вул. Авангардна, 14, шляхом будівництва на земельній ділянці культової споруди - каплиці.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про зобовязання усунути перешкоди.

Висновок апеляційного суду. Зважаючи на все вищенаведене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в позові. Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Чернівецької області від 11.04.2018 у справі № 926/3726/16 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Пунктами 1, 2 ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати. Згідно ст. 129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 281, 282, 286-289 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Чернівці від 07.05.2018 №1183 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 11.04.2018 у справі № 926/3726/16 - залишити без змін.

3. Сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги - покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст. 286 - 289 ГПК України.

5. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий (суддя-доповідач): Т.Б. Бонк

Судді С.М. Бойко

Г.Г. Якімець

Повний текст постанови складений 12.09.2018.