Постанова

від 11.09.2018 по справі 903/187/18

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року Справа № 903/187/18

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Коломис В.В. , суддя Огороднік К.М.

при секретарі судового засідання Полюхович І.Г.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: ФОП Якимлюк В.І..

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Якимлюка Віталія Івановича на рішення господарського суду Волинської області, ухваленого 21.05.18р. , суддею Шумом М.С. об 11:44 у м. Луцьку, повний текст складено 30.05.2018 року у справі №903/187/18

за позовом Фермерського господарства "Агросвіт-ВД", Локачинський район, с.Козів

до Фізичної особи-підприємця Якимлюка Віталія Івановича, м. Любомль

про стягнення 55 240,00грн.

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Агросвіт-ВД" звернулось з позовом до Фізичної особи-підприємця Якимлюка Віталія Івановича про стягнення 55 240,00грн. Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю договірних відносин між сторонами, приписами ст. 1212 ЦК України.

Рішенням господарського суду Волинської області від 21.05.2018 року у справі №903/187/18 позов задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Якимлюка Віталія Івановича на користь Фермерського господарства "Агросвіт-ВД" 55 240,00грн. боргу та 1 762,00грн. витрат по сплаті судового збору.

Обґрунтовуючи рішення, суд першої інстанції, з посиланням, зокрема, на ст.ст. 570, 1212 ЦК України вказав, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом та враховуючи той факт, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження укладення між позивачем та відповідачем договору на поставку товару, суд прийшов до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми грошових коштів у розмірі 55 240,00грн. (з розрахунку 49 980,00грн. + 200 доларів США (що еквівалентно 5 260,22грн.) за не поставлений товар є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 21.05.2018 року у справі №903/187/18 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Вказує, що оскаржене рішення було винесене без його належного повідомлення і як наслідок без його участі.

З посиланням на ст.1212 ЦК України, вказує, що вона не повинна застосовуватися, оскільки між сторонами виникли відносини на підставі домовленостей, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера; накладною №7 від 02.02.2018 р.; платіжним доручення № 208 від 02.02.2018 р.; накладною від 06.02.2018 р., претензією, з якої вбачається, що позивач зазначає про наявність між нами договірних стосунків і зазначає, що у зв'язку із відсутністю необхідності не купуватиме комбайну John Deere 1174, 1990 року випуску, НОМЕР_1.

Крім того, вказує, що сума 200 дол. США є саме завдатком, а не авансом.

У відзиві на апеляційну скаргу ФГ Агросвіт-Вд наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Просить рішення господарського суду Волинської області від 21.05.2018 року у справі №903/187/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

07.09.2018 року від ФГ Агросвіт - Вд надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку із перебуванням директора 11.09.2018 року на семінарі в м. Ужгороді та перебуванням представника підприємства у відпустці.

Колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення поданого клопотання, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно із ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.12 ст. 270 ГПК України).

Разом з тим, ухвала суду від 23.07.2018р. про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду на 11.09.2018р., 15 год. 30хв. надіслана сторонам заздалегідь у встановленому порядку, про, що свідчать поштові повідомлення про вручення ухвали суду. Будь - яких доказів на підтвердження обставин, зазначених у клопотанні представника відповідача про відкладення розгляду справи, до клопотання не додано.

Відповідно до ч.1 ст. 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Таким чином, судова колегія зазначає, що надання повноважень на представництво інтересів сторони в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб, а тому неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи, а тому суд приходить до висновку, що позивач не був позбавлений можливості направити іншого представника для участі у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції.

Враховуючи обмеженість строків розгляду апеляційної скарги, явка сторін обов'язковою не визнавалась, судова колегія не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, за наявними у матеріалах справи доказами, у відповідності до вимог ст. 269 ГПК України.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вказав, що жодних домовленостей між ним та позивачем про укладення договору в майбутньому не було. Просив апеляційну скаргу задоволити.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Фермерське господарство "Агросвіт-ВД" перерахувало на рахунок відповідача - ФОП Якимлюку Віталію Івановичу грошові кошти у розмірі 200 доларів США та 49 980,00грн., з призначенням платежу "часткова оплата за комбайн з/з John Deere 1174 р.в. 1990, №Z001174XO 54519 Згідно накладної №7 від 02.02.2018р.". Однак, як вказує позивач, договору поставки на підставі якого могли виставлятися рахунки, між сторонами не було укладено. На звернення позивача щодо повернення перерахованих коштів від відповідача відповіді не було. А тому, 07.02.2018р. позивач направив на адресу відповідача вимогу №1 від 06.02.2018р. про повернення перерахованих коштів. Оскільки, кошти так і не були повернуті, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 55 240,00грн. з посиланням на 1212 ЦК України.

Відповідно до наказу ФГ "Агросвіт-ВД" №1 від 22.06.2015р. "Про призначення голови" призначено головою фермерського господарства "Агросвіт-ВД" ОСОБА_2 з 22.06.2015р. (а.с. 7).

01.02.2018р. фізичною особою-підприємцем Якимлюком В.І. прийнято від ОСОБА_2 завдаток за комб. Д/Д 1174 в сумі 200 доларів США (а.с.18).

02.02.2018р. платіжним дорученням №208 ФОП Якимлюку Віталію Івановичу було перераховано 49 980,00грн. з призначенням платежу часткова оплата за комбайн з/з John Deere 1174 р.в. 1990, №Z001174XO 54519 Згідно накладної №7 від 02.02.2018р." (а.с.19).

Позивач стверджує, що договору на поставку товару між сторонами не укладалося. Попередня оплата здійснювалась на підставі виставленої відповідачем накладної №7 від 02.02.2018р. на суму 354 000,00грн. (а.с. 17).

З метою досудового врегулювання спору, позивачем 07.02.2018р. направлено відповідачу претензію про повернення перерахованих коштів протягом п'яти днів з моменту отримання листа. Відповідачем лист отриманий 12.02.2018р., що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення №4550001324491 (а.с. 21-22)

Відповіді на вказану претензію від відповідача не надійшло, що і стало підставою для звернення із позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ч. 1 статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно з ч. 1 статтею 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Разом з тим, відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З матеріалів справи вбачається та визнається сторонами у справі, що будь яких договорів у формі єдиного документу сторонами не складалося.

Матеріалами справи підтверджено та зазначено самим позивачем, що відповідачем на його електронну пошту було направлено накладну №7 на суму 354 000,00грн., копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, копію свідоцтва платника єдиного податку (а.с. 15-17).

Визначаючи правову природу відносин, що склалися між сторонами, виходячи з аналізу положень статей 174, 181 ГК України та статей 202, 205, 626, 628, 638, 639 ЦК України, колегія суддів вважає, що між сторонами у спрощений спосіб було укладено договір поставки.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, згідно квитанції до прибуткового касового ордера 01.02.2018р. фізичною особою-підприємцем Якимлюком В.І. прийнято завдаток в сумі 200 доларів США та платіжним дорученням №208 ФОП Якимлюку Віталію Івановичу було перераховано 49 980,00грн. з призначенням платежу часткова оплата за комбайн з/з John Deere 1174 р.в. 1990, №Z001174XO 54519 Згідно накладної №7 від 02.02.2018р." (а.с. 18, 19).

Однак, поставка комбайну не здійснена, що сторонами визнається, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Частиною 2 статті 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання.

Як зазначалося вище, в матеріалах справи наявна копія вимоги № 1 від 06.02.2018р., відповідно до якого позивач просив повернути безпідставно отримані кошти, оскільки товар не був поставлений. Дана вимога була надіслана відповідачу рекомендованою кореспонденцією 07.02.2018р. (підтверджується квитанцією та описом вкладення у цінний лист від 07.02.2018р.), проте, станом на момент розгляду спору залишена без відповіді та задоволення.

Колегія суддів звертає увагу, що у позовній заяві позивач визначає вказану суму попередньої оплати як майно, що утримується відповідачем без достатньої правової підстави.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Разом з тим, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Вказана норма права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Як свідчить аналіз матеріалів справи, відповідач набув майно (грошові кошти) за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.

З матеріалів справи вбачається, що строк поставки товару сторони в письмовому порядку не визначили. Позивач стверджує в позовній заяві, що комбайн мав бути поставлений 03.02.2018 року за результатами усних домовленостей, однак не був поставлений, тому була направлена вимога про повернення коштів та відмову від отримання товару. Натомість відповідач в судовому засіданні стверджував, що комбайн мав бути поставлений після повної оплати вартості комбайна в сумі 354 тис. грн., а так як позивач не сплатив всю вартість товару, відтак не відбулася поставка.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що у подальшому сторони своїми конклюдентними діями, що виражають їх волю на відмову від здійснення поставки товару відповідачем та відмову отримання товару і повну оплату позивачем, дійшли згоди про припинення договірних відносин.

За таких обставин, після пред'явлення позивачем вказаної вимоги в порядку ст. 530 ЦК України, у семиденний строк, відповідачем не була виконана поставка, отже сплачені позивачем грошові кошти в сумі 55240 грн. утримуються ним без достатньої правової підстави.

Крім того, як правильно зауважив місцевий господарський суд, згідно з ч. 2 ст. 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Відповідно до положень чинного в Україні законодавства авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

01.02.2018р. фізичною особою-підприємцем Якимлюком В.І. прийнято завдаток в сумі 200 доларів США .

У разі подання позову про стягнення національної валюти України - еквіваленту іноземної валюти ціна позову визначається в національній валюті України за офіційним курсом, визначеним Національним банком України, на день подання позову.

Оскільки відповідач не здійснив поставку товару позивачеві у зв'язку із його неповною оплатою та враховуючи звернення позивача з вимогою до відповідача про повернення суми безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що підприємець Якимлюк В.І. зобов'язаний повернути ФГ "Агросвіт - ВД" авансовий платіж.

Згідно штемпеля господарського суду Волинської області (а.с.3) звернення до суду відбулось 21.03.2018р., офіційний курс НБУ станом на 21.03.2018р. становив 2630,11 грн. за 100 од.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми грошових коштів у розмірі 55 240,00грн. (з розрахунку 49 980,00грн. + 200 доларів США (що еквівалентно 5 260,22грн.) за не поставлений товар є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про його неналежне повідомлення судом першої інстанції про дату судового засідання, з огляду на наступне.

Так, в матеріалах справи міститься ухвала суду від 26.04.2018 року, якою підготовче засідання призначено на 24.04.2018 року о 10:20 год., апелянт вказану ухвалу отримав, про, що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 26). Крім того, про обізнаність скаржника про те, що відносно нього розглядається справа в суді свідчить також, наявне у справі заперечення на позовну заяву та надіслані додатки (а.с. 29-45).

Наявна в матеріалах справи ухвала господарського суду від 24.04.2018р., повернута органами поштового зв'язку із відміткою "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення" щодо неналежного повідомлення скаржника про дату судового засідання не береться судом до уваги, виходячи із такого.

Так, до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в інформаційних листах від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 01-8/164 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23).

Згідно із витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження відповідача: Волинська обл., Любомльський район, м. Любомль вул. Поштова, буд.11, на яку і було направлено ухвалу господарським судом Волинської області.

При цьому, судова колегія звертає увагу, що сторони мають вживати заходів щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження (постанова Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/33054/15 від 14.02.2018р.).

Таким чином, відповідач не був позбавлений права та можливості, поцікавитися про стан судового провадження, ознайомившись із ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За наведеного, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позову.

Враховуючи викладене, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.

А тому, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 21.05.2018р. у даній справі прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Якимлюка Віталія Івановича на рішення господарського суду Волинської області від 21 травня 2018 року по справі №903/187/18 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 21 травня 2018 року по справі №903/187/18 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку, встановленому ст. ст. 287-291 ГПК України.

4. Справу №903/187/18 повернути до господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "13" вересня 2018 р.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Огороднік К.М.