Постанова

від 05.09.2018 по справі 916/2756/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/2756/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Мачульського Г.М.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.

за участю представників:

позивача - Шутов О.О.,

відповідача - Коротченко Д.В.,

третьої особи-1 - Луценко О.К.,

третьої особи-2 - Голік О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" - Кадирова В.В. на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.05.2018 (Діброва Г.І., Принцевська Н.М., Ярош А.І.) у справі №916/2756/15 Господарського суду Одеської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" - Кадирова В.В. до Публічного акціонерного товариства "Одеський олійножировий комбінат" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмет спору, на стороні позивача: 1)Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"; 2) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" - Кадирова В.В. (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Одеський олійножировий комбінат" (далі - Відповідач) про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

2. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що Відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання за кредитним договором № НКЛ-2005804/2 від 27.07.2012, а тому є підстави для звернення стягнення на майно за умовами іпотечного договору № НКЛ-2005804/2/S1 від 27.07.2012.

Короткий зміст рішення, прийнятого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.08.2015 позов задоволено.

4. Рішення суду мотивовано тим, що статтями 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку" не виключено можливість набуття Іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду, як один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.05.2018 рішення Господарського суду Одеської області від 25.08.2015 скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

6. Постанова суду мотивована тим, що з урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за Іпотекодержателем, а застереження в договорі про задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

6.1. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, неправильно застосував до спірних правовідносин норми статей 36, 38, 39 Закону України "Про іпотеку", оскільки Позивач не звертався до Іпотекодавця для задоволення своїх вимог у позасудовому порядку шляхом визнання права власності, не звертався він і до державного реєстратора для реєстрації права власності на іпотечне майно у відповідності до відповідного застереження у іпотечному договорі і помилково визнав право власності на майно у визначений Позивачем спосіб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Розглянути питання щодо передачі касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

8. Неправомірно застосовано висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 21.03.2018 у справі №760/14438/15-ц, оскільки постанову прийнято після звернення Позивача до суду з даним позовом, а тому, відповідно до статті 58 Конституції, вона не підлягає застосуванню.

9. Невірно застосовано статті 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку".

10. Порушено статті 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Першого протоколу до неї.

11. Не враховано правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 11.12.2013 у справі №6-124цс13.

12. Порушено частину 2 статті 5 ГПК України, оскільки суд зобов'язаний був захистити порушене право Позивача будь-яким іншим способом, не забороненим законодавством.

Позиція Відповідача у відзиві на касаційну скаргу

13. Позивачем було обрано невірний спосіб захисту, що тягне за собою відмову в задоволенні позовних вимог.

14. Судом апеляційної інстанції обґрунтовано взято до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 21.03.2018 у справі №760/14438/15-ц, оскільки такі висновки є обов'язковими для суду.

15. Клопотання Позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є необґрунтованим, оскільки Позивачем не доведено, що існує необхідність відступити від правової позиції, висловленої в постанові від 21.03.2018 у справі №760/14438/15-ц.

Позиція інших учасників справи щодо касаційної скарги

16. Треті особи відзив на касаційну скаргу не подали, що відповідно до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у справі №916/2756/15 у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

17. У частині 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

18. Судами попередніх інстанцій встановлено, що пунктом 7.2 іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; переходу до Іпотекодержателя (Позивач) права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; продажу Іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку" та умовами цього договору.

19. Іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених пунктом 7.2. цього договору (пункт 7.3 договору). Сторони договору домовилися про те, що Іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно, згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя в позасудовому порядку , на підставі цього договору, шляхом, зокрема, переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання згідно з цим застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя відповідно до наведених нижче умов (пункт 7.4 та підпункт 7.4.1 договору).

20. Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору.

21. При цьому, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, що сторонами договору передбачено можливість звернення до суду Іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

22. У статті 12 Закону України "Про іпотеку" вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

23. Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

24. Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

25. Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

26. При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

27. Відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

28. Таким чином, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

29. При цьому, позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

30. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

31. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

32. Таким чином, з урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

33. Зазначеної позиції дотримується Верховний Суд (Велика Палата - постанови від 21.03.2018 у справі №760/14438/15-ц, від 23.05.2018 у справі №916/5073/15, Касаційний господарський суд - постанови від 23.05.2018 у справі №917/2001/16, від 30.05.2018 у справі № 903/1/16, Касаційний цивільний суд - постанови від 21.08.2018 у справі №755/16773/15-ц, №711/12512/14-ц, №473/3548/15-ц, №753/21870/15-ц, №635/7678/15-ц, №640/14168/15-ц, №300/712/15-ц, №569/12016/15-ц, №464/1977/16-ц, від 16.05.2018 у справі №362/4892/15-ц, № 372/3713/15-ц).

35. За таких обставин, суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, керуючись вказаними вище нормами матеріального права, дійшов правильного висновку, що визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем це позасудовий спосіб урегулювання спору, відповідно до якого, Позивач має право реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, тому відсутні підстави для задоволення позову. Крім того, слід звернути увагу, що визнання та реєстрація права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, на підставі рішення суду Законом України "Про іпотеку" не передбачено.

36. Клопотання Позивача про передачу касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначене в пункті 7 постанови задоволенню не підлягає, оскільки, враховуючи наведене в цій постанові, відсутні підстави, визначені статтею 302 ГПК України для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

37. Доводи Позивача в пункті 8 постанови не приймаються колегією суддів. У пункті 91 рішення від 09.11.2004 "Науменко проти України" ЄСПЛ вказав: "Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване статті 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів".

Отже, висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду мають в обов'язковому порядку враховуватись судами нижчих інстанцій при прийнятті судових рішень.

38. Посилання скаржника в пункті 9 постанови відхиляються колегією суддів з підстав, зазначених у даній постанові суду.

39. Твердження Позивача в пунктах 10, 11 постанови не приймаються до уваги. У справі "Суханов та Ільченко проти України" (рішення від 26.06.2014) Європейський Суд з прав людини зазначив, що якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.

40. Доводи Позивача в пункті 12 постанови не заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються на іншому тлумаченні положень Закону України "Про іпотеку".

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

41. Враховуючи викладене вище та межі перегляду справи судом касаційної інстанції, касаційна скарга Позивача задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін як законне та обґрунтоване.

Щодо судових витрат

42. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" - Кадирова В.В. залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.05.2018 у справі №916/2756/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Мачульський Г.М.