Рішення

від 13.09.2018 по справі 1640/2438/18

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 року м. ПолтаваСправа № 1640/2438/18

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання - Панькіної А.С.,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційна компанія "ЛІНК" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В:

13 липня 2018 року позивач ОСОБА_1 обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційна компанія "ЛІНК" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 19510,00 грн. та пені в розмірі 1018,77 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у порушення вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідачем у 2017 році не виконано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, що є підставою для застосування вказаних вище сум адміністративно-господарських санкцій та пені.

Ухвалою від 18.07.2018 ОСОБА_1 окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі. У відповіді на відзив зазначав, що відповідач у відзиві не спростував аргументи стосовно суті позовних вимог, помилково вважаючи, що може бути звільнений від сплати адміністративно-господарської санкції та пені, що суперечить вимогам статей 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що на ТОВ "Телекомунікаційна компанія "ЛІНК" створено одне робоче місце для працевлаштування інваліда та щомісячно подавалися до центру зайнятості звіти форми № 3-ПН про наявність вакантного робочого місця для працевлаштування інваліда, а отже вживалися необхідні заходи для виконання вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів".

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що ТОВ "Телекомунікаційна компанія "ЛІНК" подано до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік (форма № 10-ПІ) /а.с. 7/.

Згідно відомостей, зазначених у Звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) підприємства у 2017 році становила 10 осіб.

При цьому кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 1 особа.

Відповідно до вказаного Звіту, працюючи інваліди - штатні працівники, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві в 2017 році відсутні /а.с. 7/.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 19510 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1018,77 грн. (за 87 днів (з 17.04.2018 по 12.07.2018) /а.с. 8/.

Частинами 1, 2 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Як встановлено судом вище, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві за цей період становила 10 осіб, тому у відповідності до вимог статті 19 зазначеного Закону норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 1 робоче місце. Разом з тим, на підприємстві в 2017 році робоче місце для працевлаштування інваліда зайнято не було.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Частиною 2 статті 20 вказаного Закону встановлено що, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Частиною 3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 18 цього Закону встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

З наведених норм статей 18, 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог статті 18 вказаного Закону.

В свою чергу, стаття 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язано самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Частиною 3 статті 18 Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання" формою звітності роботодавців про наявність вакантних місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, є форма № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

У пункті 3 розділу II цього звіту вказується кількість вакансій, на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню (відповідно до статті 14 Закону України "Про зайнятість населення"), і за необхідності в пункті 4 зазначаються категорії таких громадян, зокрема "інваліди".

З огляду на вищезазначене, звіт за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.

Судом встановлено, що відповідачем до Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості протягом 2017 року було надано звіти про наявність вільних робочих місць за формою 3-ПН для працевлаштування інвалідів, що підтверджено копіями даних звітів

Так, згідно листів Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості від 08.08.2018 №1806, від 27.04.2018 № НОМЕР_1 "Телекомунікаційна компанія "ЛІНК" подавалися до Кременчуцького міськрайонного районного центру зайнятості відомості про вільні робочі місця (вакансії), на які можливе працевлаштування інвалідів.

Судом також встановлено про направлення Кременчуцьким міськрайонним центром зайнятості протягом 2017 року 1 особи з обмеженими можливостями на подані підприємством вакансії, який відмовився від працевлаштування, про що свідчить лист Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості від 08.08.2018 № 1806.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем вжито всіх залежних від нього заходів щодо підшукування таких працівників з подальшим працевлаштуванням на підприємстві, однак інвалід, який направлявся Кременчуцьким міськрайонним центром зайнятості до відповідача для працевлаштування на підприємство відмовився від працевлаштування.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій, суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, при цьому враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Оскільки доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, а тому в останнього не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.

Отже, позовні вимоги Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задоволенню не підлягають.

Згідно ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.1, 4 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем було надано заперечення на клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, в якому просив відмовити у його задоволенні за необгрунтованістю.

Розглянувши надані представником позивача докази понесених витрат на правничу допомогу адвоката та доводи, викладені відповідачем у запереченні на клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України гарантовано свободу договору, тобто відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012р. № 5076-VI (далі - Закон № 5076) адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Доказами того, що особа є адвокатом, виходячи з положень частини 1 статті 12, частини 1 статті 6 та статті 17 Закону № 5076 є свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в поєднанні з витягом з Єдиного реєстру адвокатів України (що може бути сформований і в електронному виді) на момент подання клопотання про відшкодування правової допомоги.

Згідно пунктів 1, 2, 6 частини 1 та частини 2 статті 19 Закону № 5076 до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно частини 1 статті 26 Закону № 5076 документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути серед іншого: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер.

Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України від 01 жовтня 1999 р. (далі Правила адвокатської етики), єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.

Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Статтею 34 Правил адвокатської етики передбачено, що адвокат має право, окрім гонорару, стягувати з клієнта кошти, необхідні для покриття фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення, якщо обов'язок клієнта з погашення цих витрат визначено угодою. В угоді про надання правової допомоги мають бути визначені види передбачуваних фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов тощо), порядок їх погашення (авансування, оплата по факту в певний строк і т. ін.) та може бути визначений їх обсяг.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку ( квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником (а не будь-ким) витрати.

В постанові від 01 жовтня 2002 року по справі № 30/63 Верховний Суд України звернув увагу, що судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Суд зазначає, що в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

На виконання наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України позивачем надано акт виконаних робіт, в якому зазначено опис наданої послуги та кількість витраченого часу, а саме:

- правова консультація щодо предмету спору по справі №1640/2438/18 - 2 години;

- формування правової позиції. Консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи - 10 годин;

- підготовка справи до її розгляду - 5 годин;

- написання відзиву на позовну заяву від 30.08.2018 - 3 години;

-представництво інтересів ТОВ "Телекомунікаційна компанія "ЛІНК" у Полтавському окружному адміністративному суді (судове засідання 04.09.2018).

Також з квитанції від 03 вересня 2018 року, яка міститься в матеріалах справи, вбачається, що адвокату ОСОБА_2 сплачено 4 000 грн.

Суд зазначає, що надання правової допомоги, її межі, обсяги і вартість підтверджені належними і допустимими доказами, які містяться у матеріалах справи.

Таким чином, враховуючи матеріали справи та докази, наданні до суду, суд дійшов висновку, що на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Зигіна, 1, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13937406) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційна компанія "ЛІНК" (вул. Жовтнева, 1, кім.135, м. Кременчук, Полтавська область, 39605, код ЄДРПОУ 37282564) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційна компанія "ЛІНК" (код ЄДРПОУ 13937406) судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 грн. (чотири тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 13937406).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення .

Повне рішення складено 13 вересня 2018 року.

Суддя ОСОБА_3