Рішення

від 06.09.2018 по справі 826/1592/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 вересня 2018 року № 826/1592/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компані СФ до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Компані СФ (надалі - ТОВ Компані СФ , позивач) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач), в якому просили:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 03 листопада 2017 року №0056441404;

стягнути за рахунок Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на користь позивача витрати, пов'язані зі сплатою судового збору.

Позовні вимоги мотивовано тим, що перевіряючими під час проведення перевірки, не надано належної оцінки наявним первинним документам. Господарські операції з контрагентами позивача підтверджені належними первинними документами, які підтверджують формування показників податкової звітності ТОВ Компані СФ та відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства. Таким чином, спірні податкове повідомлення-рішення прийняте не на підставі, та не у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, є необґрунтованим, прийняте без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, що має наслідком їх неправомірність та є підставою для скасування.

Представником позивача на адресу суду подано відзив на заявлений позов, в якому просив суд відмовити у його задоволенні.

Розглянувши подані матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75, п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78, п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI та наказу №9552 від 21.09.2017 року виданого ГУ ДФС у м. Києві, було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ Компані СФ з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом ТОВ ОХОРОННА ФІРМА ВОВКОДАВ (код 40152208) за період з 01.04.2017 по 31.05.2017.

За результатами цієї перевірки ГУ ДФС у м. Києві було складно Акт від 17.10.2017 року №728/26-15-14-04-05/40401782 (надалі - Акт перевірки), за висновками якого в ході перевірки контролюючим органом були встановлені наступні порушення з боку ТОВ Компані СФ :

порушення п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185. п.198.1, п.198.3, п. 198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого встановлено завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за квітень 2017 року (ряд.21 Декларації) на загальну суму 33 065,00 гривень та встановлено заниження суми податку на додану вартість, в періоді, що перевірявся на загальну суму 358 233,00 грн., в тому числі: квітень 2017 року у сумі 74 918,00 грн., травень 2017 року у сумі 198 282,00 грн., червень 2017 року у сумі 85 033,00 грн.

На підставі Акту перевірки від 17.10.2017 року №728/26-15-14-04-05/40401782 Головним управлінням ДФС у м.Києві винесено податкове повідомлення-рішення форма Р від 17.10.2017 року №728/26-15-14-04-05/40401782.

Підприємство звернулось до Державної фіскальної служби України із скаргою за вих. №17/11/2017-01 від 17.11.2017 року на податкове повідомлення-рішення №0056441404 від 03.11.2017 року, в якій просило переглянути та скасувати його в повному обсязі.

Державна фіскальна служба України рішенням про результати розгляду скарги від 21.12.2017 року за вих. №30936/6/99-99-11-01-01-25 залишила без змін податкове повідомлення-рішення форма Р №0056441404, а скаргу без задоволення.

Податковий орган в своїх запереченнях посилається на те, що ГУ ДФС у м.Києві проводиться відпрацювання схеми отриманої від Департаменту моніторингу доходів та обліково-звітних систем ДФС України листом від 07.06.2017 року №1767/99-99-07-04-06-18 стосовно зустрічного транзита ТОВ Охоронна Фірма Вовкодав (код 401552208). Отримано пояснення керівника та засновника ОСОБА_2 про непричетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності. В даних поясненнях ОСОБА_2 зазначено, що остання реєстрацію вказаного підприємства не здійснювала, нікого на це не уповноважувала. Рахунків в банківських установах не відкривала. Адреси реєстрації та місце здійснення діяльності товариства не відомі. Також зазначено, що у ОСОБА_2 було викрадено речі та документи, в тому числі (паспорт та ідентифікаційнийкод).

А тому операції позивача з ТОВ Охорона фірма Вовкодав не можливо підтвердити, оскільки, головним бухгалтером та засновником підприємства надано пояснення про непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності підприємства, що свідчить про нереальність господарських операцій.

Незгода позивача з даним податковим повідомленням-рішенням зумовила звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з контрагентами, позивачем надано договори, укладені з контрагентами; платіжні доручення та копії рахунків; акти виконаних робі; податкові накладні; видаткові накладні, які належним чином оформлені та відповідають зазначеним даним, які відображені в податкових деклараціях.

Так, 03.04.2017 р. ТОВ Компані СФ заключило договір №03.04.2017 р. з ТОВ ОХОРОННА ФІРМА ВОВКОДАВ (код ЄДРПОУ 40152208) на поставку фурнітури та алюмінієвого профілю для скла. Протягом квітня-травня 2017 р. ОХОРОННА ФІРМА ВОВКОДАВ відвантажило товар власним транспортом на склад (згідно умов договору зобов'язання щодо поставки товару Покупцю) на загальну суму 2 149 400,00 грн. з ПДВ видаткових накладних:

- №1 від 07.04.2017 на суму 314 200,00 грн. з ПДВ,

- №105 від 17.04.2017 p. на суму 333 700,00 грн. з ПДВ

- №16 від 03.05.201 7 р. на суму 253 100,00 грн. з ПДВ

- №182 від 04.05.2017 р. на суму 254 200,00 грн. з ПДВ

- №183 від 10.05.2017 р. на суму 256 00,00 грн. з ПДВ

- №171 від 16.05.2017 р. на суму 247 900,00 грн. з ПДВ

-№233 від 19.05.2017 р. на суму 249 800,00 грн. з ПДВ

- №234 від 22.05.2017 р. на суму 240 500,00 грн. з ПДВ.

Повний розрахунок з ТОВ ОХОРОННА ФІРМА ВОВКОДАВ відбувся в період з 10.05.2017 по 27.06.2017 р., а саме:

-10.05.2017 р. сплачено 200 000.00 грн. з ПДВ

-15.05.2017 р. сплачено 114 200.00 грн. з ПДВ

-15.05.2017 р. сплачено 133 700.00 грн. з ПДВ

-18.05.2017 р. сплачено 200 000.00 грн. з ПДВ

-25.05.2017 р. сплачено 253 100.00 грн. з ПДВ

-06.06.201 7 р. сплачено 247 900.00 грн. з ПДВ

-13.06.2017 р. сплачено 256 000,00 грн. з ПДВ

-16.06.2017 р. сплачено 254 200,00 грн. з ПДВ

-22.06.2017 р. сплачено 249 800,00 грн. з ПДВ

-27.06.2017 р. сплачено 240 500,00 грн. з ПДВ.

За правилом першої події ТОВ ОХОРОННА ФІРМА ВОВКОДАВ було виписано та направлено на реєстрацію наступні податкові накладні:

-№1 від 07.04.2017р. на суму 314 200,00 грн. з ПДВ

-№105 від 17.04.201 7 р. на суму 333 700.00 грн. з ПДВ

-№16 від 03.05.2017 р. на суму 253 100,00 грн. з ПДВ

-№182 від 04.05.2017 р. на суму 254 200.00 грн. з ПДВ

-№183 від 10.05.2017 р. на суму 256 00.00 грн. з ПДВ

-№171 від 16.05.2017 р. на суму 247 900,00 грн. з ПДВ

-№233 від 19.05.201 7 р. на суму 249 800,00 грн. з ПДВ

-№234 від 22.05.201 7 р. на суму 240 500,00 грн. з ПДВ

В подальшому товар отриманий від ТОВ ОХОРОННА ФІРМА ВОВКОДАВ був реалізований кінцевим споживачам. В зв'язку із великим об'ємом операції та документів, що підтверджують факт реалізації товару (товар реалізовувався дрібними оптовими партіями та в роздріб).

Вказані покупці здійснили оплату на розрахунковий рахунок Позивача, що підтверджується банківськими виписками.

Судом досліджено первинну документацію та встановлено, що в вищезазначених документах - зазначено, які послуги (постачання товару) надавалися всі рядки заповнені належним чином, що в свою чергу свідчить по здійснення господарських взаємовідносинах в межах їх господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що визначальна ознака господарської операції, а саме спричинення реальних змін майнового стану позивача підтверджується матеріалами справи та відбулась сплата коштів за послуги згідно укладених договорів.

Зміст Акту перевірки свідчить, що відповідачем не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача відповідних розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, відповідачем не наведено, а судом не встановлено, що первинні документи, складені у межах спірних господарських операцій, не відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; не доведено таких обставин і в Акті перевірки.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до кредиту та витрат.

Відповідно до ст.1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Між тим, наявність видаткових накладних, актів приймання-передачі, дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано показники податкової звітності.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податку на прибуток як наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак "фіктивності" контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, внаслідок чого, на думку податкового органу, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до витрат.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагентів позивача ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень стосовно контрагента, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Відповідно до пп. а п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом встановлено, що суми ПДВ, віднесеного позивачем до податкового кредиту договору украденого з контрагентом, повністю підтверджуються податковими накладними, виданими контрагентами.

Пункт 201.1 ст.201 Податкового кодексу України визначає перелік обов'язкових реквізитів податкової накладної. Судом встановлено, що усі податкові накладні, що були виписані контрагентами для позивача, містять усі необхідні реквізити, передбачені п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту. Судом на підставі наявних в матеріалах справи доказах встановлено, що усі податкові накладні, видані контрагентами позивача, у передбаченому законом порядку були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з п.201.8 ст.201 ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку. У даному випадку на момент виписування усіх податкових накладних, що зазначені в Акті перевірки, контрагенти булі зареєстровані як платник ПДВ, зазначене не оспорюється відповідачем.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судом також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що надані послуги контрагентом використані позивачем.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами "безтоварності"/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом.

Частина 1 ст.91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованими платниками податків на додану вартість.

Крім того, відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на момент вчинення господарських операцій контрагенти не ліквідовані, не перебували у стані ліквідації, наявна вся необхідна інформація про керівників даних товариств.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Всі первинні документи по фінансово-господарським операціям позивача складені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що для формування в тому числі і податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначений договір укладений з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013у справі №К/9991/74156/12.

Будь-яких обмежень, застережень, заборон відносно включення до складу адміністративних витрат, витрат по супроводженню програмного забезпечення ПК України не містить. Таким чином, за правилами Податкового кодексу України підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат. Всі умови, передбачені чинним законодавством, для формування витрат Позивачем було дотримано, а відповідачем з посиланням на належні та допустимі докази не спростовано.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що податковим органом жодним чином не доведено, що операції між позивачем та контрагентом, є недійсними та/або такими, що не пов'язані з отриманням доходу, не наведено вагомих доказів та аргументів для обґрунтування своєї позиції.

Матеріалами справи підтверджується, що господарські операції фактично виконані та оформлені відповідними первинними (бухгалтерськими та податковими) документами. Визнання первинних документів та господарських операцій податковим органом недійсними, не пов'язаними з отриманням доходу та такими, що зумовлюють завищення витрат, лише на підставі припущень податкового органу в односторонньому порядку, не породжує недійсності фінансових документів, пов'язаних з виконанням правочинів та здійсненням підприємницької діяльності.

При цьому слід зазначити, що одним із основних принципів податкового законодавства, відповідно до ст.4.1.4 ПК України є принцип презумпції правомірності рішень платника. Відповідно, принцип оцінки податкових спорів - це принцип презумпції добросовісності платника, у зв'язку з яким, дії платника податків є економічно виправданими, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах є достовірними.

Викладені відповідачем аргументи для збільшення позивачу податкового зобов'язання з ПДВ є недостатніми, позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту є несправедливим, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, знаходження за заявленою юридичною адресою тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі №21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

За змістом рішення Вищого адміністративного суду України від 20.07.2016 у справі №К/800/3837/16 наголошено на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень КАС України. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Окрім іншого, необхідно зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин контрагента позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності позивача, оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про скасування податкового повідомлення-рішення від 03 листопада 2017 року №0056441404.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Компані СФ задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 03 листопада 2017 року форми Р №0056441494.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компані СФ (код ЄДРПОУ 40401782) понесені ними витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 716,86 (шість тисяч сімсот шістнадцять гривень 86 коп.) за рахунок асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій