Постанова

від 05.03.2019 по справі 826/1592/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/1592/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Смолій І.В. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компані СФ до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0056441404, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Компані СФ звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - ГУ ДФС у м. Києві) в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 03.11.2017 року № 0056441404;

- стягнути за рахунок Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на користь позивача витрати, пов'язані зі сплатою судового збору.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75, п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78, п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI та наказу № 9552 від 21.09.2017 року виданого ГУ ДФС у м. Києві, було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ Компані СФ з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ ОХОРОННА ФІРМА ВОВКОДАВ (далі по тексту - контрагент позивача) за період з 01.04.2017 року по 31.05.2017 року.

За результатами зазначеної перевірки, ГУ ДФС у м. Києві було складно акт від 17.10.2017 року №728/26-15-14-04-05/40401782 (далі по тексту - Акт перевірки), за висновками якого в ході перевірки контролюючим органом були встановлені наступні порушення з боку ТОВ Компані СФ , а саме: п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185. п.198.1, п.198.3, п. 198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого встановлено завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за квітень 2017 року (ряд.21 Декларації) на загальну суму 33 065,00 гривень та встановлено заниження суми податку на додану вартість, в періоді, що перевірявся на загальну суму 358 233,00 грн., в тому числі: квітень 2017 року у сумі 74 918,00 грн., травень 2017 року у сумі 198 282,00 грн., червень 2017 року у сумі 85 033,00 грн.

17.10.2017 року, на підставі Акту перевірки, ГУ ДФС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення форма Р № 0056441404 (далі по тексту - оскаржуване ППР).

Згодом, позивач звернувся до Державної фіскальної служби України із скаргою за вих. №17/11/2017-01 від 17.11.2017 року на податкове повідомлення-рішення №0056441404 від 03.11.2017 року, в якій просив переглянути та скасувати його в повному обсязі.

Рішенням Державної фіскальної служби України №30936/6/99-99-11-01-01-25 від 21.12.2017 року про результати розгляду скарги залишено без змін податкове повідомлення-рішення форма Р №0056441404, а скаргу позивача без задоволення.

Податковий орган під час винесення оскаржуваного ППР керувався тим, що операції позивача з ТОВ Охорона фірма Вовкодав не можливо підтвердити, оскільки, головним бухгалтером та засновником підприємства надано пояснення про непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності підприємства, що свідчить про нереальність господарських операцій.

Вважаючи оскаржуване ППР необґрунтованим, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що навіть встановлення факту взаємовідносин контрагента позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності позивача, оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 03.04.2017 року між ТОВ Компані СФ та ТОВ ОХОРОННА ФІРМА ВОВКОДАВ укладено Договір поставки фурнітури та алюмінієвого профілю для скла № 03.04.17 (Т.1 а.с.131-134).

Протягом квітня-травня 2017 року ОВ ОХОРОННА ФІРМА ВОВКОДАВ відвантажило товар власним транспортом на склад (згідно умов договору зобов'язання щодо поставки товару Покупцю) на загальну суму 2 149 400,00 грн. з ПДВ. Зазначене підтверджується видатковими накладними:

- №1 від 07.04.2017 на суму 314 200,00 грн. з ПДВ;

- №105 від 17.04.2017 p. на суму 333 700,00 грн. з ПДВ;

- №16 від 03.05.201 7 р. на суму 253 100,00 грн. з ПДВ;

- №182 від 04.05.2017 р. на суму 254 200,00 грн. з ПДВ;

- №183 від 10.05.2017 р. на суму 256 00,00 грн. з ПДВ;

- №171 від 16.05.2017 р. на суму 247 900,00 грн. з ПДВ;

- №233 від 19.05.2017 р. на суму 249 800,00 грн. з ПДВ;

- №234 від 22.05.2017 р. на суму 240 500,00 грн. з ПДВ.

Повний розрахунок з ТОВ ОХОРОННА ФІРМА ВОВКОДАВ відбувся в період з 10.05.2017 по 27.06.2017 р., а саме:

-10.05.2017 р. сплачено 200 000.00 грн. з ПДВ;

-15.05.2017 р. сплачено 114 200.00 грн. з ПДВ;

-15.05.2017 р. сплачено 133 700.00 грн. з ПДВ;

-18.05.2017 р. сплачено 200 000.00 грн. з ПДВ;

-25.05.2017 р. сплачено 253 100.00 грн. з ПДВ;

-06.06.201 7 р. сплачено 247 900.00 грн. з ПДВ;

-13.06.2017 р. сплачено 256 000,00 грн. з ПДВ;

-16.06.2017 р. сплачено 254 200,00 грн. з ПДВ;

-22.06.2017 р. сплачено 249 800,00 грн. з ПДВ;

-27.06.2017 р. сплачено 240 500,00 грн. з ПДВ.

За правилом першої події ТОВ ОХОРОННА ФІРМА ВОВКОДАВ було виписано та направлено на реєстрацію наступні податкові накладні:

-№1 від 07.04.2017р. на суму 314 200,00 грн. з ПДВ;

-№105 від 17.04.201 7 р. на суму 333 700.00 грн. з ПДВ;

-№16 від 03.05.2017 р. на суму 253 100,00 грн. з ПДВ;

-№182 від 04.05.2017 р. на суму 254 200.00 грн. з ПДВ;

-№183 від 10.05.2017 р. на суму 256 00.00 грн. з ПДВ;

-№171 від 16.05.2017 р. на суму 247 900,00 грн. з ПДВ;

-№233 від 19.05.201 7 р. на суму 249 800,00 грн. з ПДВ;

-№234 від 22.05.201 7 р. на суму 240 500,00 грн. з ПДВ.

В подальшому товар отриманий від ТОВ ОХОРОННА ФІРМА ВОВКОДАВ був реалізований ТОВ Компані СФ кінцевим споживачам. У зв'язку із великим об'ємом операції та документів, що підтверджують факт реалізації товару (товар реалізовувався дрібними оптовими партіями та в роздріб).

Вказані покупці здійснили оплату на розрахунковий рахунок позивача, що підтверджується банківськими виписками.

Колегією суддів апеляційної інстанції досліджено первинну документацію позивача, яка міститься в матеріалах справи та встановлено, що у вищезазначених документах - зазначено, які послуги (постачання товару) надавалися всі рядки заповнені належним чином, що в свою чергу свідчить по здійснення господарських взаємовідносинах в межах їх господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Тобто, ТОВ Компані СФ вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що визначальна ознака господарської операції, а саме: спричинення реальних змін майнового стану позивача підтверджується матеріалами справи та відбулась сплата коштів за послуги згідно укладених договорів.

Зміст Акту перевірки свідчить, що відповідачем не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача відповідних розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - ПК України).

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулась раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податі у товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, ін. документами передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України встановлено, що податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV визначено, що його дія поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм власності.

Статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документи; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Разом з тим, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, наявність належно оформлених первинних бухгалтерських документів не є безумовною підставою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаного товару (послуг).

Тобто, відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Між тим, наявність видаткових накладних, актів приймання-передачі, дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано показники податкової звітності.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується дослідженими належним чином оформленими первинними документами, які містяться в матеріалах справи, досліджені колегією суддів апеляційної інстанції та повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Отже, адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до витрат.

Разом з тим, податкове законодавство не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податку на прибуток, як наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак фіктивності контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що не прийняття відповідачем до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, внаслідок чого, на думку податкового органу, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до витрат.

При цьому, наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагента позивача ґрунтується на тому, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення стосовно контрагента, а тому доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Крім того, податкове повідомлення-рішення, на підставі якого визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що наведені обставини свідчать, що відповідач формально підійшов до встановлення правомірності формування позивачем податкових зобов'язань, а висновки, викладені в акті перевірки не ґрунтуються на дослідженні правочинів, які укладалися позивачем та його контрагентом.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції зазначає про необхідність дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом .

Так, наведені податковим органом аргументи не є належними та допустимими доказами в розумінні адміністративного судочинства, та за своєю суттю є лише припущеннями.

У рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), зазначено, що перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що справедливий баланс не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Крім того, суд зазначає, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податків, право на формування витрат та податкового кредиту не можуть ставитьсь у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Законодавством України не передбачено відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у своїх рішеннях від 17.01.2018 року у справі № 2а-9880/12/1370 (К/9901/605/18), від 16.01.2018 року № 820/4648/13-а (К/9901/873/18) від 17.04.2018 року справа № 808/1543/17.

У ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, а представником відповідача не надано заперечень з приводу того, що на час укладання та виконання правочину контрагент позивача був зареєстрованою юридичною особою та був платником податку на додану вартість. Крім того, в акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ ОХОРОННА ФІРМА ВОВКОДАВ були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків .

Крім того, доводи податкового органу викладені в апеляційній скарзі про те, що ГУ НП України здійснюється досудове слідство №12015000000000474 відносно контрагента ТОВ ОХОРОННА ФІРМА ВОВКОДАВ , не заслуговують на увагу суду виходячи з наступного.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ ОХОРОННА ФІРМА ВОВКОДАВ підтверджується первинними документами, які містяться в матеріалах справи і оформлені відповідно до норм чинного законодавства. У податкового органу зауважень до вказаних документів немає.

Підставою вважати господарські операції фіктивними ГУ ДФС у м. Києві вважає факт порушення кримінального провадження відносно контрагента ТОВ ОХОРОННА ФІРМА ВОВКОДАВ .

Між тим, само по собі порушення кримінального провадження за ст.205 КК України, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом.

Крім того, відповідачем не надано до суду будь-яких інших належних доказів нереальності спірних господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 07.02.2019 року в справі № 826/14416/17.

Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що податковим органом не доведена правомірність та обґрунтованість спірного податкового повідомлення-рішення від 17.10.2017 року форми Р № 0056441404, з урахуванням вимог чинного законодавства України, а тому воно підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі Гірвісаарі проти Фінляндії - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) .

Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі Пономарьов проти України (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд , яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, відповідно до норм чинного законодавства.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Кузьменко В.В.