Постанова

від 12.09.2018 по справі 805/1399/18-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 року справа № 805/1399/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:головуючого Сіваченка І.В., суддів: Гайдара А.В., Шишова О.О., секретар судового засідання Романченко Г.О., за участю представника позивача Краснопьорової О.С.представника відповідача Помалюк І.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року (повне судове рішення складено 25 травня 2018 року в м. Слов'янську) у справі № 805/1399/18-а (суддя І інстанції Михайлик А.С.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю УТА Логістик до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю УТА Логістик (далі - ТОВ УТА Логістик ) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі - Управління) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0005321415 від 16 листопада 2017 року, № 0005271402 від 16 листопада 2017 року, № 0005391415 від 17 листопада 2017 року, № 0005381415 від 17 листопада 2017 року, № 0005371415 від 17 листопада 2017 року, № 0005361415 від 17 листопада 2017 року.

В обґрунтування заявлених позовних зазначено, що позивач не погоджується з висновками акту перевірки від 30 жовтня 2017 року № 701/05-99-14-15/39582074, на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, вважає необґрунтованими висновки відповідача про заниження позивачем об'єкту оподаткування податком на прибуток на 3 167 437,00 грн., оскільки вказана сума є дебіторською заборгованістю товариства, що виникла через несплату в повному обсязі наданих позивачем в період з січня - травень 2016 року транспортно-експедиторських послуг за умовами договору з ТОВ Сіріус Альянс . Постановою Господарського суду Донецької області від 15.11.2016 по справі № 905/3119/16 ТОВ Сіріус Альянс визнано банкрутом, через що зазначена заборгованість було списано як безнадійну. Згідно з п.п. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України) фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів), яка відповідає ознакам, визначеним п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу.

Щодо застосування штрафних санкцій за порушення позивачем строків розрахунків в іноземній валюті в позові зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України від 23.09.1994 № 186-94/ВР Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті (далі - Закон № 186-94/ВР) підприємство звільнено від відповідальність за порушення вказаних строків як таке, що зареєстроване та здійснює господарську діяльність на території проведення АТО.

В обґрунтування безпідставності збільшення зобов'язання з податку на майно, відмінне від земельної ділянки, позивач послався на п. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України за змістом якого не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Позивач є промисловим підприємством, отже, його цехи, склади тощо не є об'єктом оподаткування. З тих самих підстав позивач вважає протиправним застосування до нього штрафу за неподання податкової звітності з податку на майно, відмінне від земельної ділянки.

Позивач зазначив, що в нього відсутній обов'язок надання декларацій з орендної плати за земельну ділянку, на якій розташовано комплекс будівель по пр. Луніна, 50 у м. Маріуполі з огляду на таке. Відповідно до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952-ІV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-ІV). Втім, як вказав позивач, договір оренди земельної ділянки з Маріупольською міською радою, умовами якого б передбачалося набуття права користування земельною ділянкою у 2016 році не укладався. З метою оформлення з місцевою радою договору оренди позивачем подавались заяви до органів Держгеокадастру про внесення відповідних змін до Державного земельного кадастру про орендаря та цільове призначення земельної ділянки, однак, внесення таких змін було унеможливлено через невнесення до кадастру відомостей про припинення права користування земельною ділянкою попереднього орендаря. Наявність в кадастрі відомостей щодо іншого землекористувача земельною ділянкою, на якій розташований комплекс будівель, розташований за адресою пр. Луніна, 50 у м. Маріуполі, перешкоджало внесенню відомостей про право користування земельною ділянкою за ТОВ УТА Логістик в Державний земельний кадастр про земельну ділянку та отриманню товариством відомостей про грошову оцінку земельної ділянки, користувачем якої він є та, в свою чергу, унеможливило подання податкової декларації з плати за землю за 2016 рік та нарахування земельного податку за користування земельною ділянкою. Наприкінці 2016 року ТОВ УТА Логістик сплачено земельний податок за 2016 рік. Відповідний договір оренди земельної ділянки з Маріупольською міською радою позивачем лише у 2017 році. Крім цього, позивач зазначив, що у податковому-повідомленні рішенні від 17 листопада 2017 року № 0005361415 про збільшення суми грошового зобов'язання з земельного податку та застосування штрафу містяться посилання на порушення позивачем ст. 266 ПК України, у той час як норми, що регулюють нарахування та сплату земельного податку містяться у інших статтях ПК України, зокрема, ст. 286 цього Кодексу.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року у справі №805/1399/18-а зазначений позов задоволено частково, внаслідок чого: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0005321415 від 16 листопада 2017 року; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0005271402 від 16 листопада 2017 року; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0005381415 від 17 листопада 2017 року; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0005391415 від 17 листопада 2017 року в частині застосування штрафу у сумі 170 грн.; в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено (а.с. 103-111). Відповідач не погодився з рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій посилався на ненадання судом вірної правової оцінки обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі (а.с. 114-120)

В обґрунтування доводів посилався на правомірність спірних податкових повідомлень-рішень.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, проти чого заперечував представник позивача.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини.

Позивач - ТОВ УТА Логістик є юридичною особою, зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом 39582074. За даними Єдиного державного реєстру місцезнаходженням товариства є: 87510, Донецька обл., місто Маріуполь, вулиця Гагаріна, будинок 3, нежиле приміщення 57 (т. 1 арк. справи 27-30), як платник податків позивач перебуває на обліку в Маріупольській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (Приморське відділення).

В період з 25.09.2017 по 23.10.2017 на підставі наказу Управління від 06.09.2017 № 1026 та відповідно до плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на 4 квартал 2017 року, проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ УТА Логістик з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 14.01.2015 по 30.06.2017, валютного за період з 14.01.2015 по 30.06.2017, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 14.01.2015 по 30.06.2017.

За результатами перевірки Управлінням складено акт від 30.10.2017 № 701/05-99-14-15/39582074 (том 1 арк. справи 31-87).

Не погоджуючись з висновками, вказаними в акті, позивач 03.11.2017 надіслав на адресу Управління заперечення № 903 на акт перевірки, датовані 03.11.2017 (том 1 арк. справи 125-150).

Рішенням № 30465/10/05-99-14-15 від 14.11.2017 Управління за результатами розгляду заперечень на акт перевірки висновки акту залишено без змін, а заперечення без задоволення (том 1 арк. справи 151-168).

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення (том 1 акр. справи 205-213):

- № 0005321415 від 16.11.2017 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 570 139,00 грн. та застосування штрафних санкцій згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України та на підставі пункту 123.1 статті 123 ПК України у розмірі 142 535,00 грн. за порушення підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 139.2.2 пункту 139.2 статті 139 ПК України, Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу зобов'язань і господарських операцій , затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291 (зареєстрованої 21.12.1999 № 893/4186 в Міністерстві юстиції України), П(С)БО 10 Дебіторська заборгованість , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 № 237 (т. 1 арк. справи 205);

- № 0005271402 від 16.11.2017 про застосування пені за порушення строку розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 16 474,63 грн. через встановлення порушення статті 1 Закону № 185/94-ВР, Постанови НБУ від 3 березня 2016 року № 140 Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України , Постанови НБУ від 07 червня 2016 року № 342 Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України , Постанови НБУ від 14 вересня 2016 року № 386 Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринка України , Постанови НБУ від 13 грудня 2016 року № 410 Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України і ст. 4 Закону № 185/94-ВР (т. 1 арк. справи 206);

- № 0005381415 від 17.11.2017 про збільшення грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, на 52 882,61 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 ПК України в розмірі 13 220,66 грн. за порушення пп. 266.1.1, 266.3.1, 266.3.3, 266.7.5, 266.10.1 ст. 266 ПК України відповідно до підпункту 54.3.1 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 ПК України (т. 1 арк. справи 208);

- № 0005391415 від 17.11.2017 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 340,00 грн. за порушення пп. 266.7.5, 266.10.1 статті 266 ХІІ ПК України, на підставі пункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 пункту 120.1 статті 120 ПК України (т. 1 арк. справи 209);

- № 0005361415 від 17.11.2017 про збільшення грошового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб на 25 154,62 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 ПК України в розмірі 6 288,66 грн. за порушення п. 266.1.1, 266.3.1. 266.3.3, 266.7.5, 266.10.1 ст. 266 розділу ХІІ ПК України відповідно до підпункту 54.3.1 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 ПК України (т. 1 арк. справи 211);

- № 0005371415 від 17.11.2017 про застосування штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 170,00 грн. за порушення статті 285 розділу ХІІ ПК України, на підставі пункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 пункту 120.1 статті 120 ПК України (т. 1 арк. справи 212);

Не погодившись із даними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач направив скаргу до ДФС України від 23.11.2017 № 962, яку залишено без задоволення рішенням ДФС України від 24.01.2018 № 2439/6/99-99-11-01-01-25 (том 1 арк. справи 169-204).

Відповідачем судове рішення оскаржене в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0005321415 від 16 листопада 2017 року, №0005271402 від 16 листопада 2017 року, № 0005381415 від 17 листопада 2017 року, №0005391415 від 17 листопада 2017 року в частині застосування штрафу у сумі 170 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом апеляційної інстанції переглянуто справу за наявними у ній доказами та перевірено законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначені ПК України.

Податкове повідомлення-рішення № 0005321415 від 16.11.2017 прийнято через встановлення відповідачем в ході перевірки заниження позивачем грошового зобов'язання з податку на прибуток за 2016 рік внаслідок списання дебіторської заборгованості, як безнадійної.

Відповідно до пп. 9.1.1 п. 9.1 ст. 9 ПК України до загальнодержавних податків належить, зокрема, податок на прибуток підприємств.

Як закріплено у пп. 133.1.1 п. 133.1 ст. 133 ПК України платниками податку на прибуток є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених пунктами 133.4 та 133.5 цієї статті. Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 цього Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Як зазначено в акті перевірки, за період з 01.01.2016 по 30.09.2016 відповідно до податкової декларації з податку на прибуток підприємства - рядок 03Р1 Різниці, що виникають відповідно до ПК України складають 0,0 грн. Перевіркою встановлено завищення різниці, на які зменшують фінансовий результат на 3 167 437,00 грн.

В ході дослідження наведеного питання при перевірці досліджувалися копії договору з ТОВ Сіріус Альянс , довіреність, картки рахунку 361 ТОВ Сіріус Альянс , оборотно-сальдова відомість за 2016 рік, копії актів виконання робіт (надання послуг), рахунків на оплату, постанови Господарського суду Донецької області (том 1 арк. справи 214-271). З наданих до перевірки документів по взаємовідносинам позивача з ТОВ Сіріус Альянс встановлено списання поточної дебіторської заборгованості за 2016 рік в сумі 3 167 437,00 грн., яка виникла за договором транспортно-експедиторського обслуговування № 25-1/16-exp від 25.01.2016, де ТОВ УТА Логістик - Виконавець, ТОВ Сіріус Альянс - Замовник. В бухгалтерському обліку позивачем відображено формування резерву сумнівних боргів в сумі 3167437 грн. та в подальшому відображено списання зазначеної дебіторської заборгованості. Згідно з викладеним фіскальним органом у акті перевірки, за наявності сумнівної заборгованість товариству позивача необхідно було нарахувати резерв і продовжувати облік на рахунках обліку дебіторської заборгованості (36, 37), а за безнадійною заборгованістю - припинити (списати) облік на рахунках 36, 37 і почати записи на позабалансовому рахунку 071 Списана дебіторська заборгованість .

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 2.1 вказаного договору Виконавець за дорученням та за рахунок Замовника, надає йому комплекс транспортно-експедиторських послуг, що складається з приймання, накопичення та навантаження на судна вантажів зернових та олійних культур, а також продуктів їх переробки Замовника, та організації експедирування вантажу Замовника, а Замовник зобов'язується прийняти цей комплекс послуг та оплатити його.

Згідно з п. 6.1 договору експедирування вартість послуг, що надаються Виконавцем Замовнику визначена у додатку до цього договору (Додаток № 1 до Договору експедирування).

Відповідно до пп. 6.3 та 6.4 оплата рахунку проводиться в гривнях за курсом долару США НБУ на дату виставлення рахунку протягом 3 робочих днів від дати підписання коносаменту. Дата виписки рахунку на оплату послуг повинна відповідати даті підписання Виконавцем акту прийому-передачі робіт (надання послуг) та даті коносаменту.

На виконання договору, в період з лютого 2016 року по травень 2016 року ТОВ УТА Логістик надавало послуги ТОВ Сіріус Альянс , визначені в п. 2.1. За фактом виконання прийнятих за договором зобов'язань складені акти прийому-передачі робіт (надання послуг) та виставлені рахунки на оплату на загальну суму 5 208 244,63 грн. (том 1 арк. справи 236-271, том 2 арк. справи 1).

У зв'язку з тим, що ТОВ Сіріус Альянс не здійснило в повному обсязі оплату вартості наданих ТОВ УТА Логістик послуг (сплачено лише 2 040 807,66 грн.), станом на грудень 2016 року виникла дебіторська заборгованість в розмірі 3 167 437,00 грн. (том 2 арк. справи 1).

15.11.2016 Господарським судом Донецької області прийнято постанову у справі

№ 905/3119/16 та визнано банкрутом ТОВ Сіріус Альянс (том 2 арк. справи 2-4).

Відповідно до пп. з пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією, є безнадійною заборгованістю.

За посиланнями відповідача, позивачем не пред'являлись вимоги кредитора до боржника - ТОВ Сіріус Альянс . Вказане підтверджується ухвалою Господарського суду Донецької області від 14.02.2017 по справі № 905/3119/16, якою затверджений звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ТОВ Сіріус Альянс , ліквідовано юридичну особу, провадження по справі припинено. Згідно цієї ухвали кредиторські вимоги, які не були заявлені в установлений законом строк або були відхилені судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами, визнаються такими, що не підлягають виконанню.

У той же час, зазначеним спростовуються твердження відповідача щодо можливості визнання заборгованості безнадійною лише у разі, коли розшук державним виконавцем в межах виконавчого провадження майна боржника для повного погашення заборгованості виявилось безрезультатним, а інше майно - відсутнє.

За приписами пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України достатньою умовою віднесення заборгованості до безнадійної є визнання боржника банкрутом або припинення як юридичної особи у зв'язку з їх ліквідацією.

Відповідно до ст. 37 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом оголошення юридичної особи банкрутом здійснюється у формі постанови, винесеної господарським судом, у якій останній визнає юридичну особу банкрутом та відкриває ліквідаційну процедуру.

Тобто, з моменту прийняття господарським судом постанови про визнання юридичної особи ТОВ Сіріус Альянс банкрутом та внесення запису про припинення такої особи до Єдиного державного реєстру, заборгованість останньої перед позивачем є безнадійною.

Згідно з пп. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 цього Кодексу фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів), яка відповідає ознакам, визначеним п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст.6 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. Такі положення (стандарти) є нормативно-правовими актами, обов'язковими до виконання.

Згідно з п. 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 Дебіторська заборгованість , затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 237 від 08.10.1999, виключення безнадійної дебіторської заборгованості з активів здійснюється з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів; у разі недостатності суми нарахованого резерву сумнівних боргів безнадійна дебіторська заборгованість списується з активів на інші операційні витрати; поточна дебіторська заборгованість, щодо якої створення резерву сумнівних боргів не передбачено, у разі визнання її безнадійною, списується з балансу з відображенням у складі інших операційних витрат.

Так, позивачем в грудні 2016 року сформовано резерв сумнівних боргів у сумі 3 167 437,00 грн. та списано вказану суму заборгованості шляхом виключення заборгованості як безнадійної з активів з одночасним зменшенням розміру резерву сумнівної заборгованості.

За таких обставин висновок відповідача про відсутність підстав для списання як безнадійного боргу дебіторської заборгованості позивача в сумі 3 167 437,00 грн. та завищення різниці, на які зменшують фінансовий результат на 3 167 437,00 грн., є безпідставним, а спірне податкове повідомлення-рішення № 0005321415 від 16.11.2017 підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

При вирішені питання правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0005271402 від 16.11.2017 про нарахування пені за порушення позивачем строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності суд виходить з наступного.

Як встановлено перевіркою, частка виручки в іноземній валюті за експортні послуги по договору № 28-1/07-16 від 28.07.2016 в сумі 663,84 дол. США за актами виконання робіт (надання послуг) № 1 від 03.01.2017 в сумі 14 374,17 дол. США, № 13 від 03.01.2017 в сумі 248,27 дол. США не надійшла від нерезидента BMGA HOLDING GMBH на поточний рахунок ТОВ УТА Логістик у банківській установі у законодавчо встановлений строк розрахунків в іноземній валюті. Термін порушення строків розрахунків в іноземній валюті складає з 04.05.2017 по 30.06.2017 в сумі 663,84 дол. США.

Частка виручки в іноземній валюті за експортні послуги по договору № 10-1/11-16 від 10.11.16 в сумі 3 643,11 дол. США за актом виконаних робіт (надання послуг) № 37 від 25.01.2017 в сумі 7 016,77 дол. США не надійшла від нерезидента ALFORD VENTURES L.P. на поточний рахунок ТОВ УТА Логістик у банківській установі у законодавчо встановлений строк розрахунків в іноземній валюті. Термін порушення строків розрахунків в іноземній валюті складає з 26.05.2017 по 30.06.2017 в сумі 3 643,11 дол. США.

Також частка виручки в іноземній валюті за експортні послуги по договору № 22/10-15-EXP від 21.10.15 в сумі 120,98 дол. США за актом виконання робіт (надання послуг) № 59 від 16.02.16 не надійшла від нерезидента EXACOM SALES LTD (Гонконг) на поточний рахунок ТОВ УТА Логістик у банківській установі у законодавчо встановлений строк розрахунків в іноземній валюті. Термін порушення строків розрахунків в іноземній валюті складає з 17.05.16 по 30.06.17 в сумі 120,98 дол. США.

Відповідно до ст. 1 Закону № 185/94-ВР виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. При поміщенні товарів у митний режим переробки за межами митної території строк повернення цих товарів або продуктів їх переробки на митну територію України у митному режимі імпорту визначається відповідно до Митного кодексу України. Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Згідно частини 1 статті 4 цього Закону порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року N 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Статтею 1 Закону України від 02.09.2014 № 1669-VII Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції (далі - № 1669-VII) встановлено, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням КМУ від 30 жовтня 2014 року № 1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1669-VII затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, в якому зазначено м. Маріуполь, де зареєстрований та провадить господарську діяльність позивач.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. N 1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. N 1053. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2015 року у справі N 826/18330/14 визнано нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року N 1079-р "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. N 1053". Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2015 року у справі N 826/18330/14 зупинено виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2015 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року до закінчення касаційного провадження у Вищому адміністративному суді України Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 вересня 2015 року у справі N 826/18330/14 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року в частині задоволеного позову в цій справі скасовано, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Розпорядження від 5 листопада 2014 р. № 1079-р та розпорядження від 30 жовтня 2014 р. N 1053 втратили чинність у зв'язку із прийняттям Розпорядженням КМУ від 2 грудня 2015 р. № 1275-р.

Розпорядженням КМУ від 2 грудня 2015 р. № 1275-р. "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України" на виконання абзацу третього пункту 5 статті 1-1 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1669-VII затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, у якому також наявне м. Маріуполь.

Отже, з аналізу наведених вище нормативно-правових актів вбачається, що на час виникнення спірних правовідносин населений пункт, в якому знаходиться товариство позивача включений до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Оскільки Указ Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 набув чинності, із врахуванням змісту частини 1 статті 1 Закону № 1669-VII період проведення антитерористичної операції розпочався. Про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України указ не видавався, проведення антитерористичної операції триває.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що починаючи з14 квітня 2014 року за порушення позивачем строків, передбачених статтями 1 і 2 Закону № 185/94-ВР або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, не нараховується пеня.

Посилання відповідача на ст. 6 Закону № 185/94-ВР та відсутність у позивача сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин, як необхідну умову для звільнення від відповідальності за порушення строків розрахунків в іноземній валюті суд до уваги не приймає, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 4 вказаного Закону порушення зазначених строків тягне за собою нарахування пені лише у разі допущення таких порушень резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення. Звільнення суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, від відповідальності за вказані порушення у вигляді нарахування пені не залежить від того, чи призвело до настання порушень виникнення форс-мажорних обставин або інших факторів. Звільнення суб'єкта господарювання від відповідальності за порушення строків, визначених статтями 1 і 2 Закону № 185/94-ВР або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, в порядку ч. 1 ст. 4 Закону № 185/94-ВР ґрунтується на іншій підставі, ніж закріплена у ч. 6 ст. 6 цього Закону та не залежить від останньої.

Так, з висновку Донецької Торгово-промислової палати від 02.11.2017 № 698/12.1-21-03, який отримано у відповідь на звернення позивача № 891 від 01.11.2017, вбачається, що не потребує додаткового засвідчення форс-мажорних обставин за випадками, по яким чітко визначено критерії та встановлено звільнення від відповідальності ч. 1 ст. 4 Закону № 185/94-ВР. Оскільки позивач зареєстрований та здійснює діяльність на території проведення АТО, на нього поширюється виняток, встановлений ст. 4 Закону № 185/94-ВР (том 2 арк. справи 5-10).

Отже, враховуючи те, що позивач зареєстрований та здійснює господарську діяльність на території проведення АТО, що підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем, податкове повідомлення-рішення № 0005271402 від 16.11.2017, яким до позивача застосовано штрафні санкції за допущенні порушення термінів розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вирішення питання правомірності податкових повідомлень-рішень від 17.11.2017 № 0005381415 про збільшення суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та застосування штрафних санкцій та № 0005391415 про застосування штрафної санкції за неподання податкових декларацій суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно статті 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; з транспортного податку та плати за землю.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

Відповідно до пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.

В силу вимог підпункту 14.1.129 пункту 14.1 статті 14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють: будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Підпунктом 266.2.2 "є" пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких, крім інших, віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Перевіркою встановлено, що позивачу на праві власності належать нежитлові приміщення (комплекс), які за приписами п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України є об'єктом оподаткування. Разом із цим, позивач, не будучи підприємством, що належить до промислових, не нарахував податкових зобов'язань за вказаний об'єкт нерухомості, в результаті чого занизив податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016, 2017 року у загальній сумі 52 882,61 грн., в тому числі: за 2016 рік - у сумі 32 368,21 грн., 1 півріччя 2017 року - у сумі 20 514,40 грн.

За матеріалами справи ТОВ УТА Логістик на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень (комплексу) від 8 жовтня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Макаревич В.Г. за реєстровим номером 2722, придбало у ТОВ УкрТрансАгро нерухоме майно у вигляді комплексу, який розташований за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, проспект Луніна, будинок 50, а саме: основна будівля, ганки літ. А-1, а, а2, прибудова літ. А1-1, основна будівля, навіси літ. Б-1, 62, 63, прибудова літ. Б1-1, основна будівля, навіс літ. В-1, в1, основна будівля літ. Г-1, замощення літ. І, ворота 1, огорожа 2, 3, загальною площею 2534,8 кв.м. (далі - комплекс) (том 2 акр. справи 21-24).

Відповідно до технічного паспорту від 08 вересня 2011 року на виробничий будинок за адресою: місто Маріуполь, проспект Луніна, будинок 50, призначенням об'єкту визначено маслоцех (том 2 арк. справи 41).

Згідно з технічним паспортом на вказаний об'єкт від 9 червня 2017 року, його призначенням зазначено склади (том 2 арк. справи 40).

За положеннями підпункту 14.1.129.1 пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт ґ ).

Відповідно до пункту 5.3 статті ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B Добувна промисловість та розроблення кар'єрів , C Переробна промисловість , D Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря , E Водопостачання; каналізація, поводження з відходами та F Будівництво .

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від а до л ) передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами е та і , на відміну від пункту є . Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ( д ), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу ( е ), сільськогосподарський товаровиробник ( ж ), громадські організації інвалідів та їх підприємства ( з ), релігійні організації ( и )), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ( ґ ), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ( і ), будівлі промисловості ( є ) тощо).

Буквальний аналіз підпункту 266.2.2 є пункту 266.2 статті ПК України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як будівлі промисловості промислових підприємств . При цьому законодавець використав прислівник зокрема , який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.04.2018 по справі № 806/2461/17 (номер в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 74028769).

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) Будівлі промислові та склади належить клас (код 1251) Будівлі промислові , який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. При цьому, цей клас не включає, зокрема, резервуари, силоси та склади, які у свою чергу відносяться до класу - код 1252.

Таким чином, об'єкт з призначенням маслоцех належить до будівель промисловості.

За посиланнями відповідача належність об'єкту до будівель промисловості, не є достатньою умовою звільнення його від оподаткування в силу приписів пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, оскільки за вказаною нормою визначено обов'язковою ознакою, за якою підприємство може скористуватись цією пільгою, є приналежність такого суб'єкту господарювання до промислових підприємств, яким позивач не є.

Так, як зазначено у акті перевірки, при визначенні промислових підприємств, необхідно дотримуватись вимог Національного класифікатора України ДК 009:2010 та Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.

Промислове підприємство - це підприємство, що виробляє промислову продукцію у визначених обсягах згідно з заданою технологією.

До промислових підприємств належать всі підприємства, які відносяться до таких галузей економічної діяльності: добувна промисловість, переробна промисловість, будівництво, електроенергія, газ, водопостачання і санітарне обслуговування, транспорт, склади і служби зв'язку (ст. 1 Конвенції про допомогу у випадках виробничого травматизму в м. Женева від 8 липня 1964 року № 121).

З метою застосування норм пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України промисловими підприємствами є ті, які відповідно до ДК 009:2010 відносяться до секцій: B Добувна промисловість та розроблення кар'єрів ; C Переробна промисловість , зокрема, виробництво харчових продуктів, напоїв, тютюнових виробів, текстильне виробництво, виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів, виробництво паперу та паперових виробів, поліграфічна діяльність, тиражування записаної інформації тощо; D Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря ; E Водопостачання; каналізація, поводження з відходами ; F Будівництво .

Враховуючи, що позивач не відноситься до вказаних секцій, за висновком податкового органу ТОВ УТА Логістик не є промисловим підприємством, а отже до нього не може застосовуватись пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Як встановлено судом, позивач здійснює господарську діяльність за наступними її видами: 46.21 оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і корками для тварин, 52.10 складське господарство, 52.21 допоміжне обслуговування наземного транспорту, 52.22 допоміжне обслуговування водного транспорту, 52.24 транспортне оброблення вантажів, 52.29 інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (т. 1 арк. справи 27-30).

Враховуючи наведене, доводи відповідача в частині не віднесення товариства позивача до підприємств промисловості є обґрунтованими.

Водночас, пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України до переліку об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, відносить будівлі промисловості, та визначає, що такими можуть бути, зокрема, 1) виробничі корпуси, 2) цехи та 3) складські приміщення промислових корпусів, які є будівлями промисловості та, як окремого об'єкту, складських приміщень промислового підприємства.

Отже, в даному випадку не виключається можливість звільнення від оподаткування будівель промисловості, які належать не промисловим підприємствам.

За приписами п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується, зокрема на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до пункту 56.21 статті 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що як вбачається з акту перевірки, відповідачем взагалі не досліджувався факт того, чи належав об'єкт нерухомості за адресою: місто Маріуполь, проспект Луніна, будинок 50, до будівель промисловості, як до 9 червня 2017 року, так і після цієї дати (отримання нового техпаспорту будівлі та віднесення комплексу до об'єктів із призначенням склади ), податковим органом не пропонувалось позивачу надати відповідні документи. Крім цього, за приписами ПК України та як вбачається з акту перевірки, одним з елементів формули, за якою розраховується розмір податку на майно, є площа об'єкту. У той же час, як вбачається з договору купівлі продажу вказаного об'єкту, комплекс містить у собі декілька будівель. Відповідачем під час перевірки не досліджувалось, чи усі вони до 9 червня 2017 року належали до будівель маслоцеху, та відповідно чи мала уся площа комплексу враховуватись при обчисленні розміру податку за цей період.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення № 0005381415 від 17.11.2017 про збільшення грошового зобов'язання з податку на майно, відмінне від земельної ділянки, та застосування штрафу і необхідність його скасування.

Відповідно до пп. 266.7.5 п. 266.5 п. 266 ПК України платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта/об'єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально

Враховуючи, що з 9 червня 2017 року об'єкт нерухомості за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, проспект Луніна, будинок 50, не належить до будівель промисловості, оскільки припинив бути маслоцехом та за технічним паспортом визначений складами, а також беручи до уваги, що підприємство позивача не належить до промислових підприємств, у 2017 році позивачем мала бути подана декларація з податку на майно, обов'язок щодо чого підприємством не виконано.

Згідно з п. 120.1 ст. 120 ПК України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов'язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Таким чином, оскільки об'єкт нерухомості за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, проспект Луніна, будинок 50 підлягав оподаткуванню з 2017 року, податкове повідомлення рішення № 0005391415 від 17.11.2017 підлягає скасування в частині накладення штрафу за неподання декларації за 2016 рік в сумі 170 грн.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Отже, спір за суттю вимог судом вирішений вірно, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, підстави для скасування рішення суду відсутні.

Керуючись ч.5 ст.250, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ст. 321, ст.322, ч.1 ст.325, ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року у справі № 805/1399/18-а - залишити без змін.

Повне судове рішення - 12 вересня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий І.В. Сіваченко

Судді А.В. Гайдар

О.О. Шишов