Рішення

від 12.09.2018 по справі 910/8366/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 12.09.2018Справа №  910/8366/18 Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговый дом “Техникс”, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю “Клондайк партнер”, м. Київ про стягнення 90 171,23 грн., -   ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговый дом “Техникс” (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Клондайк партнер” суми заборгованості за поставлену продукцію (Снігоприбиральники McCulloch PM 105 - 3 шт.) у розмірі 90  171,23 грн. з урахуванням фінансових санкцій, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за усним договором поставки. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2018р. позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк та спосіб для усунення її недоліків. Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи. Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. У зв'язку з усуненням позивачем недоліків позовної заяви у встановлені судом строк та спосіб, ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При цьому, вказаною ухвалою суду, зокрема, відповідачу було запропоновано у строк до п'ятнадцяти днів з дня її вручення подати відзив на позовну заяву, надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази чого надати суду. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Так, з метою повідомлення відповідача  про розгляд даної справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, 18.07.2018р. ухвала суду про відкриття провадження у справі від 17.07.2018р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04050, м. Київ, вул. Білоруська, буд. 10/18. 21.08.2018р. до суду повернулось за закінченням встановленого строку зберігання поштове відправлення, адресоване відповідачеві разом з ухвалою суду від 17.07.2018р., яке відповідно до повідомлення підприємства поштового зв'язку з відбитком календарного штемпелю за 18.08.2018р. не вручене останньому під час доставки. Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення з відбитком календарного штемпелю за 18.08.2018р. про повернення поштового відправлення вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі. 06.08.2018р. до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом розглянуто та в задоволенні якого відмовлено, оскільки, як вказувалось вище на підставі ст. ст. 12, 247, 250 ГПК України розгляд даного спору здійснюється судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, тобто без проведення судового засідання. Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву не подав до суду, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, – ВСТАНОВИВ: Між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було досягнуто домовленостей (усний договір), за якими позивач брав на себе зобов'язання поставити товар, а відповідач – оплатити його вартість. Як видно з матеріалів справи, позивачем на виконання усних домовленостей було поставлено відповідачу товар на суму 109  500,01 грн., що підтверджується належним чином засвідченими копіями видаткової накладної № 589 від 30.11.2017р. та акту приймання-передачі продукції від 30.11.2017р. Товар було прийнято відповідачем, що підтверджується підписом його представника та відтиском печатки відповідача у зазначених вище видатковій накладній та акті приймання-передачі продукції. На виконання усного договору, позивачем було виставлено рахунок на оплату № 713 від 30.11.2017р. на суму 109  500,01 грн., з яких відповідно до наявних у матеріалах справи належним чином засвідчених копій платіжних доручень № 1356 від 22.12.2017р. на суму 10  000,00 грн., № 1502 від 22.01.2018р. на суму 5  000,00 грн. та № 1811 від 26.03.2018р. на суму 11  000,00 грн. відповідачем було оплачено вартість товару лише на суму 26  000,00 грн. Як зазначає позивач, відповідач взяті на себе зобов'язання, зокрема, в частині проведення своєчасних та в повному обсязі розрахунків за отриманий товар не виконав, повну вартість товару за вказаною вище видатковою накладною та актом приймання-передачі продукції не оплатив та допустив виникнення заборгованості перед позивачем на суму 83  500,01 грн. Матеріалами справи підтверджується звернення позивача з листом № 1 від 23.05.2018р. до відповідача щодо погашення до 31.05.2018р. остаточної суми заборгованості за поставлений товар у сумі 83  500,01 грн. (докази направлення та отримання листа відповідачем у матеріалах справи). Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, останній звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 83  500,01 грн. суми основного боргу, 5  154,86 грн. інфляційних втрат та 1  516,36 грн. 3 % річних. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. (ст. 626 Цивільного кодексу України). Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України). За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України). У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами був укладений договір поставки у спрощений спосіб. Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін. З матеріалів справи вбачається, що позивачем було здійснено поставку відповідачу товару на суму 109  500,01 грн., що підтверджується належним чином засвідченими копіями видаткової накладної № 589 від 30.11.2017р. та акту приймання-передачі продукції від 30.11.2017р. Як встановлено судом, позивачем було виставлено рахунок на оплату № 713 від 30.11.2017р. на суму 109  500,01 грн., з яких відповідно до наявних у матеріалах справи належним чином засвідчених копій платіжних доручень № 1356 від 22.12.2017р. на суму 10  000,00 грн., № 1502 від 22.01.2018р. на суму 5  000,00 грн. та № 1811 від 26.03.2018р. на суму 11  000,00 грн. відповідачем було оплачено вартість товару лише на суму 26  000,00 грн. Факт отримання товару на суму 109  500,01 грн. та наявності у відповідача заборгованості перед позивачем у сумі 83  500,01 грн. відповідачем не заперечується. З урахуванням викладеного, суд, за умови доведеності позивачем належними засобами доказування факту поставки товару та його отримання відповідачем та відсутності обумовленого між сторонами строку на оплату поставленого позивачем товару, вважає за доцільне застосувати до спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, згідно якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Судом також враховано правову позицію, викладену в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.08.14р. у справі №3-78гс14, про те, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами, або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття. Таким чином, зобов'язання з оплати вартості поставленого товару у відповідача виникло з моменту отримання ним обумовленого сторонами товару, а прострочення оплати вартості поставленого товару у відповідача, з урахуванням положень ст. 253 Цивільного кодексу України виникло з наступного дня за днем отримання товару згідно названої видаткової накладної та акту приймання-передачі продукції, тобто з 01.12.2017р. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України. Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Доказів на підтвердження оплати вартості поставленого товару, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано. Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 83  500,01 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 5  154,86 грн. інфляційних втрат та 1  516,36 грн. 3 % річних. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30). Судом перевірено надані позивачем до матеріалів справи розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних за заявлений ним період (02.12.2017р. – 19.06.2018р.) та встановлено, що вони відповідають вказаним вище нормам цивільного законодавства та умовам договору, суми фінансових санкцій є арифметично вірними, у зв'язку з чим вимоги позивача щодо стягнення 5  154,86 грн. інфляційних втрат та 1  516,36 грн. 3 % річних також підлягають задоволенню. За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Статтею  86  Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог. Враховуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/8366/18 позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 83  500,01 грн. суми основного боргу, 5  154,86 грн. інфляційних втрат та 1  516,36 грн. 3 % річних. Судовий збір у розмірі 1762,00 грн., відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача. Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, – ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Клондайк партнер” (ідентифікаційний код 40464664, місцезнаходження: 04050, м. Київ, вул. Білоруська, буд. 10/18) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговый дом “Техникс” (ідентифікаційний код 32563961, місцезнаходження: 61003, м. Харків, вул. Кузнечна, буд. 7/13) 83  500,01 грн. (вісімдесят три тисячі п'ятсот гривень 01 коп.) суми основного боргу, 5  154,86 грн. (п'ять тисяч сто п'ятдесят чотири гривні 86 коп.) інфляційних втрат, 1  516,36 грн. (одну тисячу п'ятсот шістнадцять гривень 36 коп.) 3 % річних та 1  762,00 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні 00 коп.) судового збору. 3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ. 4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Повне рішення складено 12.09.2018р. Суддя                                                                                                                                  С.М. Морозов