Постанова

від 13.09.2018 по справі 347/2483/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 347/2483/17

Провадження № 22-ц/779/983/2018

Категорія 20

Головуючий у 1 інстанції Крилюк М. І.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.

за участю секретаря Возняк В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Косівського районного суду, ухвалене суддею Крилюк М.І. 11 червня 2018 року в м. Косів у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та індексу інфляції за прострочення грошового зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернувся в суд із даним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26.11.2014 року по справі №347/829/14 на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_2 стягнутий аванс в сумі 300000,00 грн. та сплачений судовий збір в розмірі 4827,00 грн. Вказане рішення суду набрало законної сили 26.11.2014 року, після чого 16.12.2014 року було видано виконавчий лист №347/829/14-ц про примусове виконання рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26.11.2014 року.

06.01.2015 року Косівським РВ ДВС відкрито виконавче провадження №45961681 по виконанню виконавчого листа №347/829/14-ц. До цього часу рішення суду не виконане, грошове зобов'язання в сумі 300000,00 грн., яке виникло на підставі рішення суду, не стягнуто, незважаючи на те, що у ОСОБА_2 є реальна можливість його виконати за рахунок наявного в неї нерухомого майна.

Вважає, що у зв'язку з простроченням виконання даного грошового зобов'язання до нього можуть бути застосовані положення ст. 625 ЦК України, що дає підстави для стягнення на користь позивача інфляційних втрат за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

На підставі наведеного просив ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на його користь 26580,82 грн. - 3% річних від простроченої суми за період з 01.01.2015 року по 14.12.2017 року, 196800,00 грн. - інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання за період 01.01.2015 року по 30.11.2017 року, а всього 223380,82 грн.

01.03.2018 року представник позивача подала до суду заяву про зменшення позовних вимог. Зазначила, що з матеріалів виконавчого провадження позивачу стало відомо, що погашення боргу ОСОБА_2 перед ним розпочате з 19.10.2015 р. шляхом відрахування 20% з її пенсії. Станом на 05.02.2018 року сума сплаченого ОСОБА_2 боргу склала 8881,74 грн.

Виходячи з графіку відрахувань з пенсії ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4, з урахуванням зменшення суми боргових зобов'язань шляхом відрахувань з пенсії, здійснений розрахунок 3% річних та індексу інфляції. Розмір 3% річних за період з 01.01.2015 року по 05.02.2018 року склав 27590,12 грн. Розмір індексу інфляції за період з 01.01.2015 року по 30.11.2017 року склав 195643,85 грн.

Таким чином, після перерахунку, здійсненого з урахуванням платіжних документів виконавчого провадження та наданих ОСОБА_2 05.02.2018 року відомостей, загальний розмір позовних вимог ОСОБА_4, який складається з суми нарахованих 3% річних та індексу інфляції за вказаний період, складає 223233,97 гривень.

Вказує, що стягнення за рішенням суду авансу зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов'язанням, а тому до нього застосовуються положення ст. 625 ЦК України.

Просить стягнути з відповідача на його користь 223233,97 грн., з яких: 27590,12 грн. - 3% річних від простроченої суми за період з 01.01.2015 року по 05.02.2018 року, 195643,85 грн. - інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання за період 01.01.2015 року по 30.11.2017 року.

Рішенням Косівського районного суду від 11.06.2018 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та індексу інфляції за прострочення грошового зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в загальному розмірі 223233,97 грн. (в тому числі: 27590,12 грн - 3% річних від простроченої суми за період з 01.01.2015 року по 05.02.2018 року; 195643,85 грн - інфляційні за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 01.01.2015 року по 30.11.2017 року), а також судові витрати, що складають 12233,81 грн. (в тому числі 2233,81 грн - сплаченого судового збору та 10000 грн. витрат за надання правової допомоги).

На дане рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На її думку, судом першої інстанції не враховано рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26.11.2014 року, яким встановлено, що сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних не виникає у випадку повернення суми авансу, оскільки відповідні дії вчинені сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав, набрало законної сили. Відповідно, суд мав би застосувати положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України та відмовити з задоволенні позову.

Також вказує, що твердження суду про те, що вона уникає виконання своїх зобов'язань за рішенням суду не відповідає дійсності, оскільки погашення боргу здійснюється шляхом відрахувань 20% з її пенсії. Інших доходів, крім пенсії, у неї немає. Твердження про наявність у відповідача нерухомого майна, за рахунок якого можна виконати рішення суду, також не вірні, так як на праві власності їй належить тільки 1/2 частина житлового будинку в АДРЕСА_2 та по 1/2 частині земельних ділянок для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.

Зазначає, що жодних грошових зобов'язань перед позивачем не себе не брала. Рішення суду звернуто до виконання і виконується. Твердження суду про те, що боргові зобов'язання у неї перед позивачем виникли з дати набрання законної сили рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26.11.2014 року вважає безпідставними.

Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3

Згідно із п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 2 червня 2016 року №1402-VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

У зв'язку з чим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Івано-Франківської області.

В судовому засіданні апеляційного суду апелянт та її представник доводи апеляційної скарги підтримали.

Представник позивача заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та її представника, представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює, у випадку необхідності, учасникам судового процесу їх процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судовому процесу їх правами та вживає заходів для виконання ними їх обов'язків.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду про стягнення слаченого авансу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 відповідачем не виконано, а згідно чинного законодавства позивач має право на стягнення з відповідача грошових коштів у вигляді інфляційних втрат за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, за життя дружина позивача ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на виконання попередньої домовленості та в рахунок придбання (купівлі) житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_2 та належав на праві власності ОСОБА_2, протягом 2008 року перерахувала на її користь кошти в сумі 300300 грн., що є авансом.

Встановлено також, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26.11.2014 року частково задоволено позов ОСОБА_3 (як спадкоємця померлої ОСОБА_5) до ОСОБА_2 про стягнення боргу, інфляційних втрат та 3% річних. Вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 300000 грн. авансу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 9-14).

06.01.2015 року страшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції було відкрито виконавче провадження №45961681 про примусове виконання виконавчого листа №347/829/14-ц, виданого 16.12.2014 року на підставі вищевказаного рішення апеляційного суду (а.с. 15).

Постановою від 16.09.2015 року у виконавчому провадженні №45961681 вирішено звернути стягнення на пенсію ОСОБА_2, проводити щомісячне стягнення з пенсії в розмірі 20% до повного погашення (а.с. 93).

Згідно копій матеріалів виконавчого провадження №45961681, погашення боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 розпочате з 19.10.2015 року. Станом на 05.02.2018 року сума сплаченого ОСОБА_2 боргу склала 8881,74 грн. (а.с. 94-128).

Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом ст.ст. 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З аналізу наведених норм вбачається, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої.

Як зазначено у висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18) від 16.05.2018 року, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Таким чином, з огляду на те, що відповідач порушила вказане грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до ст. 625 ЦК України.

Згідно представленого представником позивача розрахунку з урахуванням зменшення суми боргових зобов'язань ОСОБА_2 шляхом відрахувань з її пенсії, розмір 3% річних за період з 01.01.2015 року по 05.02.2018 року становить 27590,12 грн., розмір інфляційних за період з 01.01.2015 року по 30.11.2017 року - 195643,85 грн. (а.с. 79-83).

Іншого розрахунку стороною відповідача суду не представлено.

Що стосується тверждень ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про те, що вона не уникає виконання своїх зобов'язань за рішенням суду, а нерухомого майна, за рахунок якого можна його виконати немає, то такі спростовуються Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 11.04.2016 року, 11.08.2016 року, 16.09.2016 року, 08.11.2016 року та від 13.12.2017 року, якими підтверджено, що на час виникнення у ОСОБА_2 перед позивачем грошового зобов'язання на виконання рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26.11.2014 року остання мала на праві власності ряд нерухомого майна: житловий будинок загальною площею 121,5 кв.м., з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_2, - частка власності 1/1; квартиру чотирикімнатну загальною площею 78,5 кв.м. в АДРЕСА_1, - частка власності 1/1; 1/2 частини житлового будинку загальною площею 115,31 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3; земельну ділянку площею 0,1173 га, кадастровий номер №НОМЕР_1, для ведення особистого селянського господарства; земельну ділянку площею 0,0171 га кадастровий номер НОМЕР_2, для ведення особистого селянського господарства; земельну ділянку площею 0,0171 га кадастровий номер НОМЕР_3, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Вказані земельні ділянки розташовані в Косівському районі Івано-Франківської області (а.с. 18-29, 32-43).

Таким чином відповідач мала реальну можливість виконати своє грошове зобов'язання перед позивачем.

В судових засіданнях апелянт та її представник посилалися на те, що жодних грошових зобов'язань перед позивачем відповідач на себе не брала, а також на можливу необізнаність ОСОБА_3 про подання ним позову до суду. Однак, такі твердження спростовуються матеріалами справи, зокрема, представленою представником позивача копією нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_3 всім компетентним органам, в якій зазначено про бажання подачі відповідного позову, зменшення позовних вимог, а також представництво його інтересів адвокатом ОСОБА_7 (а.с. 149).

Також в матеріалах справи містяться документи, які підтверджують надання правової допомоги позивачу та розмір оплати в сумі 10000 грн. (а.с. 134-135, 150).

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом дано належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення апеляційний суд не вбачає.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Косівського районного суду від 11 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 17 вересня 2018 року.

Головуюча: Томин О.О.

Судді: Мелінишин Г.П.

Пнівчук О.В.