Постанова

від 13.09.2018 по справі 371/1075/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 371/1075/17 Головуючий у І інстанції Капшук Л. О. Провадження № 22-ц/780/3151/18 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю. О. Категорія 22 13.09.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 вересня 2018 року Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого - судді : Матвієнко Ю.О.,

суддів: Мельника Я.С., Березовенко Р.В.,

при секретарі: Удовиченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 27 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агросвіт про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до СТОВ Агросвіт про визнання недійсним укладеного між ними 22.12.2012 року договору оренди земельної ділянки №1346-12, відповідно до умов якого вона, позивач, передала, а відповідач СТОВ Агросвіт прийняв у платне строкове користування земельну ділянку №0181 сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області та належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 19.02.2001 року, загальною площею 2,6533 га, кадастровий номер НОМЕР_2, строком на 14 років, з 22.12.2012 по 01.12.2026 року.

Згідно умов укладеного між сторонами договору орендна плата виплачується у грошовій формі у розмірі 3 (три) відсотки від вартості орендованої земельної ділянки. Розмір орендної плати визначається за домовленістю сторін, форма орендної плати на один рік встановлюється за домовленістю сторін. Орендар сплачує орендну плату протягом терміну дії договору, але не пізніше як у термін від 01.09. по 31.12 кожного року. Розмір платежів за окремими формами оплати щороку погоджується між сторонами шляхом унесення змін або доповнень до цього договору.

Згідно п. 9 типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220, орендна плата вноситься орендарем у відповідній формі та розмірі, зокрема, розмір орендної плати: грошової - у гривнях із зазначенням способів внесення за земельні ділянки приватної власності.

Разом з тим, з умов спірного договору вбачається, що сторонами не було досягнуто згоди щодо такої істотної умови спірного договору, як орендна плата, адже конкретний її розмір у грошовому еквіваленті - гривні, не був визначений. Жодної додаткової угоди до спірного договору, якою б сторони визначили розмір орендної плати у грошовому еквіваленті - гривні, сторони не укладали.

Крім того, в тексті договору не визначено вартість орендованої земельної ділянки, в зв'язку з чим неможливо розрахувати розмір орендної плати. Поняття вартість орендованої земельної ділянки та нормативно-грошова оцінка земельної ділянки - не тотожні, а умовами спірного договору не передбачено, що вартість орендованої земельної ділянки дорівнює нормативно-грошовій оцінці земельної ділянки. Договором також не визначено, що орендну плату можна вирахувати з нормативно - грошової оцінки земельної ділянки.

Зазначене, на думку позивача, є підставою для зловживань з боку відповідача, як орендаря, який на власний розсуд визначає щорічний розмір орендної плати, не здійснює її індексацію.

З умов спірного договору вбачається, що у ньому відсутні інші істотні умови та невід'ємні частини, наявність яких є обов'язковою: у договорі відсутні умови про індексацію; договір не містить такої умови як строк внесення орендної плати; до договору не додані кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), тобто відсутня інформація про об'єкт оренди, яка дозволяє ідентифікувати предмет спірного договору.

У пункті 3.2 спірного договору зазначено, що орендар сплачує орендну плату протягом терміну дії договору, але не пізніше як у термін від 01.09 до 31.12 кожного року, тобто конкретних строків сплати орендних платежів із зазначенням місяців, дат немає. Таким чином, умови п. 3.2 можна тлумачити як завгодно, чи то зазначено хвилини і години, чи дні і тижні, чи взагалі фраза недописана і там зазначено частки різних форм платежів.

Незрозуміло і неоднозначно викладеними умовами щодо строку внесення орендної плати користується відповідач, порушуючи право позивача на отримання орендної плати у певний строк. Крім того, відсутність встановленої та погодженої сторонами орендної плати із зазначенням її розміру у грошовій одиниці гривні, індексації, не дає позивачу права отримувати орендну плату в розмірі, строки і у порядку, визначеному саме у договорі оренди, тому є підставою для визнання недійсним в цілому спірного договору оренди на підставі статті 15 Закону України Про оренду землі , за для чого позивач і звернулась до суду з даним позовом.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 27 квітня 2018 року позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначивши, що судом обґрунтовано відмовлено в задоволенні позову з підстав недоведення позивачем факту порушення її прав.

В судове засідання сторони, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, не з явились, однак їхня неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, щопозивачу ОСОБА_2 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку належить земельна ділянка площею 2,6533 га, розташована на території Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2.

22.12.2012 року сторони уклали договір оренди земельної ділянки № 1346-12, згідно з яким позивач передала відповідачу в користування на умовах оренди належну їй земельну ділянку (а.с.9-10). Договір зареєстровано Реєстраційною службою Миронівського районного управління юстиції Київської області 04 лютого 2014 року (а.с.95), що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 30552988 від 05.12.2014 року.

У пунктах 1.2., 1.3. договору визначено, що в оренду передається земельна ділянка площею 2,6533 га, кадастровий номер: НОМЕР_2, нормативно-грошова оцінка якої становить 83 508,00 грн.

За умовами пунктів 3.1., 3.2., 3.5. розділу 3 укладеного між сторонами договору орендна плата виплачується орендарем у грошовій формі у розмірі 3 (три) відсотки від вартості орендованої земельної ділянки. Розмір орендної плати визначається за домовленістю сторін, але не може бути меншим від розміру, встановленого чинним законодавством. Форма орендної плати за оренду земельної ділянки на один рік встановлюється за домовленістю сторін. Орендар сплачує орендну плату протягом терміну дії договору, але не пізніше як у термін від 01.09. по 31.12 кожного року. Розмір платежів за окремими формами оплати щороку погоджується між сторонами шляхом унесення змін або доповнень до цього договору. Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з недоведеності факту порушення прав позивача укладенням оспорюваного договору, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Із роз'яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року По судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними вбачається, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

За змістом статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Істотні умови договору оренди землі визначені у частині 1 статті 15 Закону України Про оренду землі .

Згідно із частиною 1 статті 15 Закону України Про оренду землі (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) істотною умовою договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

В силу частини 1 статті 210 ЦК України та частини 1 статті 20 Закону України Про оренду землі договір оренди землі підлягає державній реєстрації і, з огляду на зміст статей 210, 640 ЦК України та статті 18 Закону України Про оренду землі , є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги до правочинів, їх недодержання є підставою для визнання правочинів недійсними. Відсутність істотних умов договору, визначених статтею 15 Закону України Про оренду землі , є окремою підставою для визнання договору недійсним.

Згідно частини 2 статті 15 Закону України Про оренду землі відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Статтями 21, 22 Закону в зазначеній редакції визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати.

Звертаючись до суду, свої вимоги позивач обґрунтувала тими обставинами, що спірний договір оренди не містить усіх передбачених статтею 15 Закону України Про оренду землі істотних умов, зокрема: конкретного розміру орендної плати, умов про індексацію орендної плати, строку її внесення, до договору не додані кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), тобто відсутня інформація про об'єкт оренди, яка дозволяє ідентифікувати предмет спірного договору.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обов'язковою умовою для визнання договору оренди землі недійсним є не тільки відсутність певних істотних умов в договорі, а і встановлене судом порушення прав позивача такою відсутністю (Постанова ВСУ у справі № 6-233цс14).

Верховний суд України в ухвалі від 04.02.2015 року у вказаній справі вказав, що під час розгляду позову про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки недостатньо встановити лише факт відсутності в оспорюваному договорі істотних умов, обов'язковість визначення яких встановлена частиною 1 статті 15 Закону України Про оренду землі .

Крім встановлення факту відсутності істотних умов в договорі оренди земельної ділянки, суд також має вказати в мотивувальній частині свого рішення, яким саме чином це порушило суб'єктивні права позивача. Тільки в цьому випадку рішення суду можна буде вважати законним та обґрунтованим.

Отже, відсутність у договорі оренди землі певної істотної умови саме по собі є лише формальним приводом звернення до суду та не може вважатися підставою для визнання такого договору недійсним. Ця правова позиція викладена також у постановах від 21.09.2016 року у справі № 6-1512цс16, від 02.07.2014 року у справі № 6-88цс14 та від 25.12.2013 року у справі № 6-78цс13.

З 05.04.2015 року частина 1 статті 15 Закону України Про оренду землі передбачає необхідність погодження лише трьох істотних умов договору оренди землі, а положення про можливість визнання договору недійсним з огляду на відсутність однієї з таких умов у договорі взагалі виключене із вказаного Закону.

Враховуючи викладене, обґрунтованим є висновок суду про те, що вимоги заявленого ОСОБА_2 позову слугують формальним приводом для припинення договірних відносин із СТОВ Агросвіт .

Згідно частини 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, вказаною нормою визначено свободу договору і свободу у виборі розміру, форми та строків внесення орендної плати за землю (окрім землі державної та комунальної власності).

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар сплачує орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Орендна плата може сплачуватися у таких формах: грошовій, натуральній, відробітковій (надання послуг орендодавцю).

Розмір орендної плати за оренду як земельної ділянки, так і за оренду земельної частки (паю), про що свідчать типові форми договорів оренди земельної ділянки (Закон України Про оренду землі від 06.10.1998 року № 161-XIV та постанова КМУ від 03.03.2004 року № 220) та оренди земельної частки (паю) (наказ Держкомзему від 17.01.2000 року № 5), визначаються за домовленістю між орендодавцем та орендарем.

Нормами чинного законодавства України передбачено запровадження рекомендованого мінімального розміру орендної плати за користування земельною часткою (паєм).

Відповідно до пункту 1 Указу Президента від 02 лютого 2002 року № 92/2002 Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) (зі змінами та доповненнями) було визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Базою для розрахунку мінімального розміру орендної плати за користування землею є нормативна грошова оцінка землі.

Нормативно-правовими актами України не передбачено спеціального механізму визначення плати за оренду приватних земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Керуючись принципом свободи договору, сторони можуть встановити розмір плати за оренду приватної земельної ділянки у фіксованій сумі, відсотковому відношенні до грошової оцінки земельної ділянки (як нормативної, так і експертної) або погодити інший механізм визначення розміру такої орендної плати. Головне, щоб цей механізм був життєздатним, не допускав неоднозначного тлумачення та відповідав внутрішній волі сторін.

Пунктами 3.1. та 3.2. спірного договору сторони визначили, що орендна плата виплачується у грошовій формі у розмірі 3 відсотки від вартості земельної ділянки, розмір орендної плати визначається за домовленістю та не може бути меншим від встановленого чинним законодавством, форма плати встановлюється за домовленістю сторін.

Пунктом 1.3 договору зазначено нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка на дату укладення договору становила 83 508,00 грн.

Протягом дії договору у сторін не виникало спору щодо різного тлумачення терміну вартість земельної ділянки , орендна плата розраховувалась відповідно до нормативної грошової оцінки.

Відповідно до статті 21 Закону України Про оренду землі обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

У пункті 2.2 Типового договору оренди земельної частки (паю) передбачено, що орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації на дату її виплати відповідно до рівня інфляції національної валюти України.

Згідно п. 3.4 спірного договору обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції. За даними зведених таблиць індексів споживчих цін Міністерства фінансів України індекси інфляції становили: 99,8 % - 2012 рік, 100,5 % - 2013 рік, 124,9 % - 2014 рік, 143,3 % - 2015 рік та 112,4 % - 2016 рік. Відповідно орендна плата за кожний поточний рік розраховується як добуток розміру орендної плати за минулий рік та індексу інфляції.

Згідно пунктів 1.3, 3.1, 3.4 договору орендна плата мала б становити не менше: 2012 рік - 2 505,24 грн.; 2013 рік - 2 500,23 грн. (2 505,24 х 99,8% = 2 500,23); 2014 рік - 2 512,73 грн. (2 500,23 х 100,5% = 2 512,73); 2015 рік - 3 138,40 грн. (2 512,73 х 124,9% = 3 138,40); 2016 рік - 4 497,33 грн. (3 138,40 х 143,3% = 4 497,33);

Фактично нарахована позивачу орендна плата за договором становила: 2014 рік -3340,32 грн.; 2015 рік - 5215,05 грн.; 2016 рік - 7509,64 грн., тобто орендна плата збільшувалась на більшу величину, ніж індекс інфляції, що не суперечить умовам договору.

Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що невизначення орендної плати в гривнях не створювало для сторін стану невизначеності щодо розміру орендної плати в грошовому виразі, всупереч доводів представника позивача.

Крім того, виконання сторонами договору свідчить про те, що укладаючи його, сторони свідомо вважали нормативну грошову оцінку земельної ділянки її вартістю, розуміли сутність законодавчих норм щодо захисту інтересів власників земельних паїв та діяли відповідно до усталеної практики, яка склалась в Україні та на території Миронівського району і в селі Карапиші зокрема, а саме: встановлення орендної плати у відсотках від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (паю).

У змісті витягу з технічної документації з паювання земель та розрахунку вартості земельної частки (паю) АТ Карапиші по Карапишівській сільській раді від 27.01.2016 року № 181/86-16 зазначається, що вартість земельної частки (паю) по Карапишівській сільській раді станом на 01.01.2016 року з врахуванням коефіцієнта індексації складає 125 161 грн. за пай.

З огляду на те, що у вказаному документі органу Держгеокадастру використовується термін вартість , то визначення розміру орендної плати за земельну ділянку у відсотках до її вартості (пункт 3.1 договору) дає чітке розуміння про розмір орендної плати за певний календарний рік.

Згідно вищевказаної довідки органу Держгеокадастру вартість земельної частки (паю) у 2016 році становить 125 161 грн. Водночас нормативна грошова оцінка земельної ділянки 83 508 грн., проіндексована станом на 2016 рік, становить таку саму вартість - 125 161 грн.

За даними органу Держгеокадастру в 2015 році застосовувався коефіцієнт індексації - 1,249, в 2016 році - 1,2, отже нормативна грошова оцінка земельної ділянки розраховується: 83 508 грн. х 1,249 х 1,2 = 125 161 грн.

В контексті оспорюваного договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки є її вартістю для цілей визначення розміру орендної плати, в тому числі нижньої межі розміру орендної плати, про що обґрунтовано зазначено у рішенні судом.

Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 29.01.2014 року № 182 нормативно-грошова оцінка 1,0 га ріллі на 2014 рік становила 28 061,00 грн. Тобто, нормативно-грошова оцінка орендованої земельної ділянки площею 2,6533 га становила 74 448,64 га, а орендна плата за ставкою 3% від грошової земельної ділянки мала б становити не менше 2 233,46 грн.

У 2014 році орендна плата за земельну ділянку (земельний пай) становила 3 340,32 грн., що є більшим на 1 108,86 грн. від встановленої договором мінімальної ставки, та складає 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Після сплати податків до видачі орендарю належало сплатити 2 839,27 грн. орендної плати. Згідно оскаржуваного договору позивач обрав форму орендної плати та в рахунок орендної плати за 2014 рік отримала орендну плату натуральною продукцією, вартість якої в грошовому виразі склала 2 839,27 грн.

Згідно витягу з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки від 27.01.2015 року № 34-121-0.3-294/2-15 нормативно-грошова оцінка 1,0 гектара ріллі на 2015 рік становила 38 434,00 грн. Тобто, нормативно-грошова оцінка орендованої земельної ділянки площею 2,6533 га становила 101 788,61 грн., а орендна плата за ставкою 3% у 2015 році мала б становити не менше 3 053,66 грн.

Згідно умов спірного договору у 2015 році орендна плата за земельну ділянку становила 5 215,05 грн., що на 2 161,39 грн. більше від встановленої договором мінімальної ставки та дещо більше 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Після сплати податків і зборів позивачу належало сплатити 4 354,56 грн. орендної плати по договору. Позивач за власним бажанням отримала продукцію на вказану суму.

Згідно витягу з технічної документації з паювання земель та розрахунку вартості земельної ділянки частки (паю) АТ Карапиші по Карапишівській сільській раді від 27.01.2016 року № 181/86-16 вартість земельної частки (паю) становила 125 161,00 грн. за пай, відповідно орендна плата за ставкою 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки мала б становити не менше 3 754,83 грн.

У 2016 році орендна плата за земельну ділянку (земельний пай) становила 7 509,64 грн., що майже вдвічі більше від мінімальної ставки та складає близько 6% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

Після сплати податків і зборів позивачу належало сплатити 6 045,26 грн. орендної плати, при цьому позивач за власним бажанням отримала орендну плату за 2016 рік продукцією, вартість якої у грошовому виразі склала 6 045,26 грн.

Вищенаведені встановлені судом обставини справи свідчать про те, що сторони виконували умови договору узгодженим способом, зокрема, позивач упродовж усього часу за власним вибором отримувала орендну плату в натуральній формі.

Правильними є і висновки суду про те, що відповідно до звичаїв ділового обороту, які склались між сторонами, визначено поєднання форм виплати орендної плати, тому у договорі оренди можливо чітко визначити форму та спосіб виплати орендної плати, оскільки вибір форми і способу орендної плати залежить від орендодавця і щороку може змінюватись.

Механізм визначення орендної плати був життєздатним, не допускав неоднозначного тлумачення та відповідав внутрішній волі сторін, що підтверджується їхніми підписами у договорі.

Доводи апеляційної скарги про відсутність в договорі оренди умови щодо розміру орендної плати спростовуються встановленими судом обставинами, підтвердженими доказами, повно, всебічно та об'єктивно дослідженими судом. При цьому, позивач приймала від відповідача виконання договору без жодних заперечень, не висловлювала інших побажань або пропозицій щодо суми орендної плати, форми та термінів/строків її виплати, а також не ініціювала укладення додаткових угод до договору, не зверталася до відповідача із пропозицією провести у визначеному чинним законодавством порядку визначення вартості переданої нею в оренду земельної ділянки.

Безпідставними є і доводи апеляційної скарги про відсутність в оспорюваному договорі умови щодо строку внесення орендної плати, оскільки пунктом 3.2. договору чітко визначено період виплати орендної плати із 01.09. по 31.12. кожного року. Дана умова договору вказує на те, що період виплати орендної плати - щороку з першого вересня до тридцять першого грудня. Початкова дата вказаного періоду надає право позивачу отримати орендну плату, чи заявити про намір отримати орендну плату в певний день, а кінцева дата виплати зобов'язує відповідача сплатити орендну плату за поточний рік. Таким чином, строки виплати орендної плати сторонами узгоджені та є зрозумілими, іншому тлумаченню умови договору щодо строку виплати з 01.09 по 31.12 кожного року не підлягають.

Необгрунтованими є і доводи скарги про неможливість ідентифікувати об'єкт через відсутність таких додатків як кадастровий план земельної ділянки, яка передається в оренду, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), оскільки присвоєння кадастрового номеру земельної ділянки та реєстрація права оренди здійснюється на підставі копії Державного акта на право власності на земельну ділянку із планом меж земельної ділянки, кадастрового плану з описом меж суміжних землевласників, та акта приймання-передачі об'єкта оренди. При цьому, наявність акта винесення в натурі меж земельної ділянки, яка надається в оренду, є обов'язковою лише в разі, якщо земельна ділянка виділяється окремо. Земельна ділянка позивача ОСОБА_2 використовується в єдиному масиві з ділянками інших співвласників земельних паїв і відповідно унеможливлює визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Ідентифікація об'єкту оренди може бути здійснена різними способами, зокрема цілком достатньо послатися на кадастровий номер ділянки.

Частина 1 статті 15 Закону України Про оренду землі вимагає вказувати і місце розташування, і розмір земельної ділянки, до того ж, визначенню об'єкту оренди слугують план (схема) земельної ділянки, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі об'єкту оренди. Ці документи є невід'ємною частиною договору оренди (частина 4 статті 15 Закону України Про оренду землі ).

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні умови дійсності правочину, зміст якого, зокрема, не повинен суперечити актам цивільного законодавства. Зміст же правочину у загальноприйнятому юридичному розумінні - це права і обов'язки, встановлені правочином.

Якщо земельна ділянка ідентифікована у договорі, на права і обов'язки сторін це жодним чином не впливає, як не впливає і на дійсність правочину.

Укладений сторонами договір оренди містить кадастровий номер та площу земельної ділянки, номер паю та територію, на якій розташована земельна ділянка, що в достатній мірі ідентифікує земельну ділянку. Підтвердженням ідентифікації земельної ділянки свідчать умови договору та графічні дані Публічної кадастрової карти України.

При укладенні договору сторони врегулювали свої відносини на власний розсуд, як це передбачено статтею 6 ЦК України, чітко розуміючи при цьому обсяг прав та обов'язків за договором, добросовісно їх виконували погодженим способом, не порушуючи законних прав один одного, зокрема, позивач з часу укладення договору протягом п'яти років отримувала орендну плату у встановлені договором строки. При підписанні договору оренди земельної ділянки сторони погодили умови договору, позивач знала або ж мала знати його умови щодо розміру, способів та строків внесення орендної плати, наявність чи відсутність невід'ємних частин договору тощо.

Необгрунтованими є і доводи апеляційної скарги про те, що оспорюваний договір оренди не зареєстрований у визначеному законом порядку, оскільки в матеріалах справи наявний Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 30552988 від 05.12.2014 року, який спростовує доводи апеляційної скарги позивача і з якого вбачається, що договір зареєстровано Реєстраційною службою Миронівського районного управління юстиції Київської області 04 лютого 2014 року (а.с.95). Дана обставина позивачем належними, допустимими та достатніми доказами спростована не була, крім того, обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсним договору оренди, позивач ОСОБА_2 не посилалась в якості підстави для цього на відсутність державної реєстрації оспорюваного договору.

Інших доводів, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційна скарга позивача не містить.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обставини, якими обґрунтовані заявлені вимоги, не є доведеними. Зокрема, позивач не довела, у чому полягає реальне порушення її законних прав на отримання орендної плати в строки та в розмірах, визначених договором, а відсутність у договорі конкретного розміру орендної плати не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом дії договору виконували його погодженим способом, в зв'язку з чим незгода позивача з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання її прав порушеними в момент укладення договору та визнання договору недійсним з цих підстав.

Оскільки позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факту порушення її прав відповідачем, правові підстави для задоволення позову про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відсутні і висновок суду про залишення позову ОСОБА_2 без задоволення є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 27 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: