Рішення

від 13.09.2018 по справі 227/925/18

ДОБРОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

13.09.2018 227/925/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 року м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Мацишин Л.С.,

за участю

секретаря судового засідання: Верній М.Г.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: Афонцевої Н.М.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Добропілля за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю Рута-Плюс про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості по орендній платі -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Рута-Плюс (далі ТОВ Рута-плюс ) про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості по орендній платі, в якому просить: розірвати договір оренди земельної ділянки від 28 вересня 2010 року, укладений між ним та ТОВ Рута-Плюс , на земельну ділянку площею 10,56 га, кадастровий номер НОМЕР_2; стягнути з ТОВ Рута-Плюс заборгованість з орендної плати на земельну ділянку у розмірі 61428,80 грн., пеню у розмірі 0,1 % у розмірі 20898,79 грн. та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 12900,30 грн., відсотки з урахуванням індексу інфляції - 8572,80 грн., що в загальній сумі становить 73 480,45 грн. та стягнути з ТОВ Рута-Плюс судові витрати.

В обґрунтування позову посилається на те, що відповідно до державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_3, виданого на підставі рішення Добропільської райдержадміністрації від 18 березня 2005 року, йому належить земельна ділянка площею 10,56 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Криворізької сільської ради. Згідно договору оренди землі від 28 вересня 2010 року позивач передав в оренду на 49 років ТОВ Рута-Плюс вищевказану земельну ділянку. Пунктами 9, 10, 11 Договору передбачено, що відповідач зобов'язувався протягом строку дії договору за кожен рік користування сплачувати 1,5 % від нормативно-грошової оцінки даної земельної ділянки в строк не пізніше 31 грудня кожного року. З моменту підписання договору нормативно-грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням індексу інфляції зросла. Крім того Указом Президента України Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) № 92/2002 від 02 лютого 2002 року передбачено, що за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) встановлюється плата у розмірі не менше 3% визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю). Станом на 2017 рік відповідачем не сплачувалась орендна плата за період з 2010 по 2017 рік, у зв'язку з систематичною несплатою орендної плати, просить розірвати договір оренди землі, стягнути заборгованість по орендній платі, пеню та 3% річних від простроченої суми та відсотки з урахуванням індексу інфляції.

Представник відповідач звернувся в суд з відзивом на позовну заяву в якому просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування відзиву відповідач посилається на те, що дійсно між ОСОБА_3 та ТОВ Рута-плюс 28 вересня 2010 року було укладено договір оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зі строком оренди 49 років. В оспорюваному договорі оренди землі сторонами узгоджено всі істотні умови договору, в тому числі і щодо орендної плати, яка складає 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. А щодо посилання на Указ Президента України Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) № 92/2002 від 02 лютого 2002 року, в якому передбачено, що за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) встановлюється плата у розмірі не менше 3% визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, то відповідач вважає, що він носить рекомендаційний характер і зміна розміру орендної плати можлива лише за згодою сторін. Крім того, відповідач зазначає, що щодо доводів позивача, що товариство систематично порушує строки сплати орендної плати, то вважають, що ця обставина взагалі не може бути підставою для розірвання договору, оскільки ТОВ Рута-плюс позивачу, в особі її представника ОСОБА_4, який діяв в інтересах позивача на підставі довіреності від 17 січня 2008 року, яка була видана на 10 років була сплачена орендна плата в повному обсязі за період з 2010 по 2017 роки. Щодо посилання позивача на ст. 537 ЦК України, то вважають, що в договорі оренди не передбачене застосування даної норми, тобто сторони не узгодили порядку депонування грошових сум у депозиті нотаріуса. Крім того зазначають, що пропущений строк позовної давності як спеціальної річної до вимоги про стягнення пені, так і загальний трьохрічний строк позовної давності. У зв'язку з цим просять відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача надала суду відповідь на відзив в якій вказує, що згідно довіреності ОСОБА_4 було делеговано право лише на отримання належних позивачу платежів від здачі в оренду землі. А термін дивіденди не має ніякого відношення до правовідносин з договором оренди, а тому не може розглядатись як орендна плата. Що стосується довіреності ОСОБА_4 .(засновнику ТОВ Рута-плюс ), то зазначає, що позивач уповноважив його лише користуватись земельною ділянкою, а не отримувати замість нього орендну плату.

Позивач в судовому засіданні суду пояснив, що підтримує позов в повному обсязі та просить його задовольнити. Він кожного року усно звертався до представників Товариства, щоб вони йому виплати орендну плату, проте у відповідь чув лише відмову. Письмово до товариства з вимогою про виплату орендної плати не звертався, оскільки він працював в товаристві різноробочим і боявся, що вони його звільнять. Довіреність він надавав ОСОБА_4 для користування його земельною ділянкою, а не для отримання орендної плати.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, з мотивів викладених в позовній заяві та суду пояснила, що відповідач порушував умови договорів, оскільки до 2017 року не виплачував орендну плату, що є підставою для розірвання договорів оренди землі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, зазначивши, що доводи позивача є необґрунтованими, з мотивів викладених в відзиві на позов. Крім того просить застосувати позовну давність, строк якої вже сплинув, надавши письмову заяву, в якій просить застосувати строк позовної давності як загальної так і спеціальної позовної давності, що є підставою для відмови в позові. (а.с.56-59)

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об'єктивно оцінивши надані докази та давши їм належну оцінку, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_3 від 14 листопада 2005 року ОСОБА_3 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 10,56 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області. (а.с.13)

28 вересня 2010 року ОСОБА_3 та ТОВ Рута-плюс в особі директора ОСОБА_5, уклали договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець ОСОБА_3 передав, а орендар ТОВ Рута-плюс прийняло в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 10,56 га, яка знаходиться на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області. Нормативно грошова оцінка землі у договорі не зазначена. Строк дії договору - 49 років. (п.8) Відповідно до п. 9 Договору Орендна плата встановлюється в розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. форма платежу грошова. (а.с.15-16)

На підставі акту приймання-передачі земельної ділянки в оренду від 28 вересня 2010 року, ОСОБА_3 передав, а ТОВ Ркта-плюс прийняло земельну ділянку, площею 10,56 га в оренду, для товарного сільськогосподарського виробництва. (а.с.17)

Позивач стверджує, що умови договорів відповідачем не виконуються, у зв'язку з чим виникла заборгованість по орендній платі за період з 2008 року по 2017 рік, з врахуванням вимог Указу Президента України Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) № 92/2002 від 02 лютого 2002 року, що розмір орендної плати повинен бути не менше 3% від нормативно-грошової оцінки землі, та згідно наданих розрахунків, основна сума боргу становить у розмірі 61428,80 грн., пеня у розмірі 0,1 % у розмірі 20898,79 грн. та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 19 129000,30 грн., відсотки з урахуванням індексу інфляції - 8572,80 грн., що в загальній сумі становить 73480,45 грн., надавши розрахунки заборгованості. (а.с.7-10),

Згідно довідки начальника відділу в Добропільському району Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим НОМЕР_2 за результатами якої технічна документація не проводилась. Повідомили, що вартість земельної ділянки ріллі площею 10,56 становить:

2010 рік - 113 984,32 грн.,

2011 рік - 139 058,24 грн.,

2012 рік - 244 186,27 грн.,

2013 рік - 244 186,27 грн.,

2015 рік - 305 003,91 грн.,

2016 рік - 365 974,17 грн.,

2017 рік - 365 974,17 грн. (а.с.21)

Як вбачається з довіреності від 15 вересня 2008 року ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_4 отримувати належні йому дивіденди за оренду земельної ділянки згідно державного акту на право власності НОМЕР_3, виданого 14листопада 2005 року в ТОВ Рута - Плюс , підписувати документи, отримувати продукти і гроші, виконувати всі інші дії, пов'язані з даним дорученням. Довіреність видана на 10 років і діє до 15 вересня 2018 року. (а.с.23 оборот)

Вказана довіреність на підставі заяви ОСОБА_3 від 30 січня 2018 року та Закону України Про нотаріат скасована виконкомом Криворізької сільської ради. (а.с.24)

У справі яка розглядається судом, виникли правовідносини пов'язані з орендою землі, які регулюються Земельним кодексом України, Законом України Про оренду землі (далі - Закон), ЦК України, іншими законами України, постановами, виданими Кабінетом Міністрів України, у випадках, передбачених цим Законом, а також договором оренди землі.

Відповідно до приписів ст.3 Закону України Про оренду землі , оренда землі - це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ст. 13 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння, користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Як зазначено в ч.1 ст.14 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Частина перша статті 638 ЦК України передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що між сторонами було укладено спірний Договір оренди, який на момент розгляду справи є дійсним.

На момент укладення договорів сторонами узгоджено, що орендна плата встановлюється в розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, форма платежу грошова. Суд зазначає, що в договорі не зазначено ні грошова оцінка землі, ні конкретної суми орендної плати. (п.9 договорів)

Пунктами 11 договорів передбачено, що орендна плата вноситься у такі строки - один раз на рік, до 31 грудня.

Як вбачається з п. в) ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно ст. 409 ЦК України, власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 21 Закону України Про оренду землі , орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Позивач підставою для розірвання договору оренди зазначає невиконання орендарем умов договору в частині внесення ним орендної плати на його виконання.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У пункті д частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж повторне порушення вже може свідчити про систематичність. Зазначена позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року № 6-146цс12 та від 28 вересня 2016 року № 6?977цс16.

Представником відповідача на підтвердження виконання умов Договорів оренди посилається на те, що орендну плату ОСОБА_3 за період з 2010 року по 2017 рік товариством було сплачено ОСОБА_4 на підставі довіреності від 15 вересня 2008 року , (а.с.23 оборот).

Як вбачається з довідки ТОВ Рута-плюс №171 від 17 липня 2018 року, орендодавцю ОСОБА_3 у 2015 -2017 роках згідно п.10 Договору оренди землі від 28 вересня 2010 року перегляд річної орендної плати за землю здійснювався з врахуванням індексації. Нарахування орендної плати за 2015 рік становить 9149, 66 грн., сума до видачі 7639,97 грн., за 2016 рік - 12810,17 грн., сума до видачі - 10312,19 грн., за 2017 рік - 12810,17 грн., сума до видачі - 10312,19 грн. (а.с.76)

Щодо розрахунку заборгованості за роки 2010 по 2014 роки та їх підтвердження, то представник відповідача пояснила, що первинна касова документація за 2008 - 2014 роки передана в архів.

Всупереч цьому, представник відповідача для підтвердження факту належного виконання договору оренди щодо оплати орендної плати надала суду видаткові касові ордери про оплату ОСОБА_4 орендну плату за довіреністю №753 від 15 вересня 2008 року за 2010 по 2017 роки. (а.с.82-85)

Що стосується довіреності №753 від 15 вересня 2008 року виданої ОСОБА_3 ОСОБА_4, то суд зазначає наступне. (а.с.75)

Згідно ст.237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору,закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч.2 ст.237 ЦК).

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (ч.1 ст.244 ЦК України).

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами (ч.3 ст.244 ЦК).

Відповідно до частин 1, 3 ст.238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Тобто представник вчиняє правочин не від свого імені, а від імені особи, яку він представляє, внаслідок чого цивільні правовідносини виникають між особою, яку він представляє, та третьою особою.

Як вбачається зі змісту довіреності від 15 вересня 2008 року ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_4 отримувати належні йому дивіденди за оренду земельної ділянки згідно державного акту на право власності НОМЕР_3, виданого 14листопада 2005 року в ТОВ Рута - Плюс , підписувати документи, отримувати продукти і гроші, виконувати всі інші дії, пов'язані з даним дорученням. Довіреність видана на 10 років і діє до 15 вересня 2018 року. (а.с.23 оборот).

Тобто довіритель уповноважив ОСОБА_4 отримувати належні йому дивіденди за оренду земельної ділянки.

Податковий кодекс у п. 14.1.49. ст. 14 дає визначення поняття дивідендів, а саме це платіж, що здійснюється юридичною особою, у тому числі емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв'язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

На момент виникнення спірних правовідносин поняття дивідендів давав Закон України Про оподаткування прибутку підприємств , відповідно до п. 1.9. Дивіденд - платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства, платіж, який виплачується власнику сертифіката фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю.

Тобто дивіденди це не тотожне поняттю орендна плата, а мають зовсім іншу правову природу та використовується в корпоративних правовідносинах.

А тому, суд вважає надуманим посилання представника відповідача, що під словом дивіденди, довіритель мав на увазі отримання саме орендної плати.

Крім того, як ствердив позивач він не уповноважував ОСОБА_4 на отримання орендної плати, а лише на організацію укладення та реєстрацію договору оренди його земельної ділянки.

Відповідно до приписів ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

А тому при укладенні довіреності від 15 вересня 2008 року не могло бути передбачено отримання орендної плати на виконання договору оренди землі, який був укладений через два роки, тобто 28 вересня 2010 році, оскільки сторонами цього договору ще не було в належній формі досягнуто всіх істотних умов договору, зокрема, ні умов договору, ні розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю.

Що стосується вказівки у довіреності на отримання продуктів та грошей та виконання інших дій, пов'язаних з даним дорученням, то як вже зазначено вище, що у довіреності має бути чітко визначені дії, які повинні бути конкретними, а в даному випадку не зрозуміло про які гроші та продукти мав на увазі довіритель.

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.241 ЦК України лише правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Тобто, схвалити можна дії представника, який діяв за дорученням і перевищив повноваження, а в даному випадку позивачем не було вчинено жодних дій на схвалення отримання ОСОБА_4 орендної плати, що свідчить про відсутність у особи повноважень на отримання орендної плати.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII) належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

А тому суд не бере до уваги надані представником відповідача видаткові касові ордери про оплату ОСОБА_4 орендну плату за довіреністю №753 від 15 вересня 2008 року за 2010 по 2017 роки. (а.с.82-85), оскільки у них не міститься підпису позивача ОСОБА_3 про отримання коштів, а тому суд уважає що за 2010-2017 роки орендна плата ОСОБА_3 не виплачена.

Оскільки факт внесення орендної плати позивачу ОСОБА_3 відповідачем за 20010-2017 роки є недоведеним, а тому суд вважає, що відповідач допустив систематичне невиконання умов договору щодо оплати орендної плати.

Як вбачається з ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У статті 15 Закону України Про оренду землі вказано, що однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Пунктом 38 договорів оренди визначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням сулу на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також і інших підстав, визначених законом.

Приймаючи до уваги викладене, а також те, що відповідач не виконав обов'язки визначені ст. 24 Закону України Про оренду землі , не надав суду доказів на підтвердження виконання умов договору та оплати позивачу коштів за користування орендованою земельною ділянкою за період з 2010 та по 2017 рік (в межах заявлених позовних вимог), зазначена умова договору є істотною, суд приходить до висновку, що Договір підлягає розірванню.

У зв'язку цим вимога про стягнення заборгованості з ТОВ Рута-плюс заборгованість з орендної плати на земельну ділянку є обґрунтованою.

Разом з тим, представник відповідача заявив клопотання про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин.

Відповідно до приписів статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 статті 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255ЦК України.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Судом встановлено, що згідно з умовами оспорюваного договору, орендар зобов'язаний здійснювати орендну плату щороку, а саме один раз на рік до 31 грудня, тому відповідальність за невиконання цього обов'язку виникає щороку, а право орендодавця вважається порушеним з моменту неотримання чергового платежу, тобто з 01 січня наступного року, за який має бути здійснена оплата.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованість по орендній платі за 2010-2014 роки за межами встановленого трирічного строку позовної давності, тому позов в цій частині до задоволення не підлягає.

Щодо розрахунку заборгованості за 2015-2017 роки, то суд зазначає наступне.

Щодо твердження позивача, що з моменту укладення договору нормативно-грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації зросла. Крім того, Указом Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) " № 92/2002 від лютого 2002 року передбачено, що за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення встановлюється плата у розмірі не менше 3% визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки.

Так пунктом 1 Указу Президента України від 02.02.2002 року № 92 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)"(у редакції, чинній на момент укладення сторонами договору оренди земельної ділянки) визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема, шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 1,5 відсотка визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Указом Президента України від 19.08.2008 року № 725/2008 "Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)"дійсно були внесені зміни до ст. 1 Указу Президента України від 02.02.2002 року № 92, згідно яких запроваджено плату за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря. Цей Указ набрав чинності з дня його опублікування. В його тексті відсутнє посилання на те, що його дія розповсюджується на договори, укладені до набрання ним чинності.

Виходячи з наведеного, Указ Президента № 92/2002 (у редакції зі змінами, внесеними Указом Президента № 725/2008) має рекомендаційний характер, він був прийнятий після укладення сторонами договору і є підставою для перегляду розміру орендної плати, установленої умовами договору, лише за згодою сторін, а не для автоматичної зміни умов договору оренди та підвищення розміру орендної плати до 3 відсотків. Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 25.06.2011 року у справі № 6-17цс11.

Згідно довідки ТОВ " Рута-Плюс № 59 від 27 березня 2018 року орендодавцю ОСОБА_3 орендна плата фактично нараховувалася з урахуванням індексації. Так, за 2015 рік - 9706,69 грн. (сума до видачі 7639,97), за 2016-2017 роки по 12810 грн.(суми до видачі по 10 312,35), всього за 2015-2017 роки нараховано 34770 грн., (з відрахуваннями до видачі 28264,35 грн.) (а.с.76)

Разом з тим, згідно з інформацію, яку надала Добропільська об'єднана державна податкова інспекція, що відповідно до податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку наданих ТОВ Рута-Плюс за IV квартал 2016 року по 106 ознаки доходу нарахований та сплачений фізичній особі ОСОБА_3 дохід складає 13 819,75 грн., сума нарахованого податку на доходи фізичних осіб - 2487,56 грн. За IV квартал 2017 року дохід складає 17 992,15 грн., сума нарахованого та перерахованого податку на доходи фізичних осіб складає 3238,58 грн.

Тобто сума з відрахуваннями податку до видачі становила за 2016 рік - 11 332,19 грн., за 2017 рік - 14 753,57 грн.

Судом встановлено, що відповідачем позивачу за 2014-2017 роки нараховано більше, ніж зазначено у розрахунку позивача.

Проте, враховуючи вимоги ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу та в межах заявлених позовних вимог.

А тому до задоволення підлягає стягнення сума заборгованості в межах заявлених позовних вимог з урахуванням індексу інфляції, що становить:

за період 01 січня 2015 - 31 грудня 2015 року на суму заборгованості 9150.11 грн. сукупний індекс інфляції за період становить 1.433 грн., інфляційне збільшення суми боргу - 3963.19 грн.; Сума боргу з врахуванням індексу інфляції - 13113.30 грн.

за період 01 січня 2016 - 31 грудня 2016 року на суму заборгованості 10 979.22 грн. сукупний індекс інфляції за період становить 1.124., інфляційне збільшення суми боргу - 1357,19 грн.; сума боргу з врахуванням індексу інфляції - 12336,41 грн.

за період 01 січня 2017 - 31 грудня 2017 року на суму заборгованості 10 979.22 грн. сукупний індекс інфляції за період становить 1.137, інфляційне збільшення суми боргу - 1500,72 грн.; сума боргу з врахуванням індексу інфляції - 12479,94 грн. на загальну суму 37 929,65 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені 0,1% за кожен день прострочення за 2010-2017 роки, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.14 Договору у разі невнесення орендної плати в строки , визначенні цим договором, справляється пеня у розмірі 0,1 % несплаченої суми за кожен день прострочення.

З врахуванням вимог п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, відповідно до якої позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), то позивач також звернувся поза межами строку спеціальної позовної давності.

Таким чином підлягає стягненню пеня 0,1% за кожен день прострочення за 2017 рік, тобто за період прострочення з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року на суму боргу - 10 979,22 грн., кількість прострочених днів - 365 та становить 4007,42 грн.

Відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про те, що відповідачем порушені строки внесення орендної плати за 2008-2017 роки, які встановлені договором оренди, тобто, боржник прострочив виконання грошового зобов'язання, проте враховуючи пропуск строку позовної давності за 2008-2014 роки, то позивач має право на отримання від відповідача трьох процентів річних від простроченої суми за 2015 -2017 роки.

Згідно позовної заяви та доданого до неї розрахунку позивач просила стягнути з відповідача 3% річних за період з 31 грудня 2010 року по 31 грудня 2017 року за 2555 днів, виходячи з суми заборгованості за орендною платою 61428,80 грн., що складає 12900,30 грн. (а.с. 7).

Проте, суд не погоджується з наданим розрахунком, оскільки не відповідає умовам укладеного між сторонами договору, оскільки орендна плата відповідно до п. 11 договору оренди вноситься щороку до 31 грудня і відповідно, у разі невнесення орендної плати за відповідний рік в строк до 31 грудня, з 01 січня наступного року настає прострочення цієї суми орендної плати.

Крім того слід врахувати пропуск строку позовної давності за 2010-2014 рок і те, що три проценти річних мають нараховуватися на заборгованість за орендною платою за кожний рік окремо.

А тому за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року, на суму боргу 9150,11 грн. за 2015 рік ., кількість днів прострочення 365, загальна сума 3% буде становити 274,50 грн.

За період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, на суму боргу 109792 за 2016 рік, кількість днів прострочення 365, загальна сума 3% буде становити 329,2,38 грн.

За період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, на суму боргу 10979,22 за 2017 рік на день звернення в суд з позовом, кількість днів прострочення 87, загальна сума 3% буде становити 78,31 грн. Що в загальному становить 682,19 грн.

Щодо розподілу судових витрат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати вкладаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судом встановлено, що 23 грудня 2017 року між позивачем та адвокатом ОСОБА_1 укладено угоду про надання правничої допомоги (а.с.28).

На підтвердження виконаних робіт позивачем надано розрахунок судових витрат, в якому наведено детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, у розрахунку суми гонорару за правничу допомогу та товарний чек від 13 червня 2018 року .(а.с.55).

Згідно положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для

визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Поскільки позивачем надано належні докази щодо обсягу наданих послуг адвоката і виконаних ним робіт, зокрема розрахунок суми гонорару за правничу допомогу і товарний чек та їх вартості, пред'явлена до стягнення сума не виходить за граничні рамки, встановлені ст.137 ЦПК України, тому суд приходить до висновку про задоволення заяви та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс при розгляді цивільної справи у розмірі 4760 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись ст.141 ЦПК України, та враховуючи, що позовна вимога немайнового характеру задоволена повністю, а позовні вимоги майнового характеру підлягають частковому задоволенню, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 5 890,98 грн. (за немайновий спір 704,80 грн. + 426 грн. пропорційно до задоволення позовних вимог за майновий спір + 4760 грн. за правничу допомогу )

Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю Рута-Плюс про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості по орендній платі - задовольнити частково.

Розірвати договір оренди землі від 28 вересня 2010 року, укладений між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю Рута-Плюс , на земельну ділянку площею 10,56 га, кадастровий номер НОМЕР_2, який зареєстрований у Добропільському міському відділі Донецької регіональної філії ДП "ЦДЗК" при Державному комітеті України по земельних ресурсах, запис у Державному реєстрі земель від 28 вересня 2010 року за № 4АА01383504101770.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута - Плюс" ( ЄДРПОУ 32090273, адреса: 85030 Донецька область м. Добропільський район с.Криворіжжя вул.Центральна) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса АДРЕСА_1) заборгованість за орендною платою за 2015-2017 роки по договору оренди землі від 28 вересня 2010 року, укладений між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю Рута-Плюс , у розмірі 37 929,65 грн.; три процента річних від простроченої суми орендної плати у розмірі 682,19 грн. та 0,1 % пені за кожен день прострочення за 2017 рік у розмірі 4007,42 грн., що в загальному становить 42,619,26 грн. (сорок дві тисячі шістсот дев'ятнадцять гривень двадцять шість копійок).

В задоволені решта позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута - Плюс" на користь ОСОБА_3 на відшкодування витрат по сплаті судового збору суму в розмірі 1130,98 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4760 грн.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, повністю або частково шляхом подання письмової апеляційної скарги безпосередньо до Апеляційного суду Донецької області або через Добропільський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повне судове рішення виготовлене 13 вересня 2018 року.

Суддя Л.С. Мацишин

13.09.2018