Рішення

від 28.08.2018 по справі 689/1329/18

ЯРМОЛИНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 689/1329/18

2/689/499/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2018 року смт. Ярмолинці

Ярмолинецький районний суд Хмельницької області у складі:

головуючого - судді Кульбаби А.В.,

за участю: секретарів судового засідання - Фурман Н.Л., Білоус Г.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представників відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Теплокомуненерго Ярмолинецької районної ради Хмельницької області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача. В позові зазначив, що 20 жовтня 2017 року він був прийнятий відповідачем на роботу оператором котельні на опалювальний період. 29 січня 2018 року в період роботи оператором котельні він був прийнятий на військову службу за контрактом, де проходить службу і по сьогоднішній день. Відповідно до ст. 119 КЗпПУ в період проходження військової служби за ним має зберігатися місце роботи, посада і середній заробіток. Вважає, що його було звільнено в період служби в особливий період, не було попереджено про дату його звільнення, відповідач не повернув йому трудову книжку. Просив суд задоволити позов, поновити його на роботі оператором котельні Комунального підприємства Теплокомуненерго Ярмолинецької районної ради Хмельницької області з 10 квітня 2018 року та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 квітня 2018 року до дня фактичного поновлення на роботі.

До початку розгляду справи по суті відповідач подав заперечення проти позову, в яких зазначив, що позивач був прийнятий на роботу оператором котельні на опалювальний період 2017-2018 рр., тобто з ОСОБА_1 був укладений строковий трудовий договір у відповідності до ст. 23 КЗпПУ. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпПУ підставами припинення трудового договору є закінчення строку. Укладаючи строковий трудовий договір працівник надає добровільну згоду на його припинення у визначений сторонами строк. В такому випадку, у разі закінчення строку трудового договору, укладеного з працівником, дія трудового договору може бути припинена. Фактом підтвердження прийняття на тимчасову роботу ОСОБА_1 є його заява про прийняття на роботу та наказ, в яких чітко зазначається, що працівник приймається на роботу на визначений строк, а саме - на опалювальний період 2017-2018 років. Звільнення позивача відбулось в день закінчення опалювального періоду 10 квітня 2018 року, про що свідчить розпорядження від 06.10.2017р. Зазначає, що посилання позивача на застосування ст. 119 КЗпПУ в обґрунтування позову є безпідставним, оскільки з 23 серпня 2015 року особливий період не діє. Просив суд відмовити у задоволенні позову.

Позивач в судовому засіданні свої вимоги підтримав, суду пояснив, що копію наказу про звільнення його адвокат ОСОБА_5 отримала 23 травня 2018 року, а він - пізніше. Також пояснив, що 12-13 квітня 2018 року перебував на роботі і йому директор повідомив про його звільнення та щоб він забрав трудову книжку.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що вимоги ст. 119 КЗпПУ не дозволяють звільняти військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом. Стаття 49-2 КЗпПУ передбачає попередження про звільнення не пізніше ніж за 2 місяці. Водночас, ОСОБА_1 відповідач про наступне звільнення не попереджав. Згідно розпорядження № 473 від 06.10.2017р. встановлено опалювальний період з 15.10.2017р. по 15.04.2018р., а звільнили позивача 10 квітня 2018 року. Також зазначив, що під час звільнення позивача згідно роз'яснень Верховного Суду України діяв особливий період.

Представник відповідача ОСОБА_4 проти позову заперечив, суду пояснив, що позивач був прийнятий на роботу на опалювальний період. Він повідомив позивача про звільнення 12-13 квітня 2018 року, однак ОСОБА_6 відмовився від одержання копії наказу про звільнення та трудової книжки. Також зазначив, що не повідомляв позивача про кінець опалювального сезону 10.04.2018р.

Представник відповідача ОСОБА_3 заперечив проти задоволення позову, пояснивши, що позивач пропустив місячний строк для звернення до суду, оскільки дізнався про своє звільнення 12-13 квітня 2018 року. Повідомив, що 3 травня 2018 року підприємство направило позивачу копію наказу про звільнення і трудову книжку рекомендованим листом, але ОСОБА_6 відмовився його отримувати. Також зазначив, що стаття 119 КЗпПУ не поширюється на дані правовідносини, оскільки з позивачем укладено строковий трудовий договір, і що на момент звільнення особливий період не діяв.

Заслухавши учасників процесу, оцінивши письмові докази у справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Судом встановлено, що позивача, ОСОБА_1, прийнято на роботу оператором котельні комунального підприємства Теплокомуненерго на опалювальний період 2017-2018 рр. з 23 жовтня 2017 року. Ця обставина підтверджується копією наказу № 75 від 20.10.2017р. (а.с. 8). 29 січня 2018 року позивач уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України з 29 січня 2018 року. Зазначена обставина підтверджується копією контракту від 29.01.2018р. (а.с. 5-6). Наказом № 7 від 14 лютого 2018 року КП Теплокомуненерго позивача увільнено від роботи з 29 січня 2018 року до закінчення опалювального періоду 2017-2018 рр. у зв'язку із прийняттям на військову службу за контрактом згідно ст. 119 КЗпПУ (а.с. 7 - зворот). 10 квітня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв'язку з закінченням опалювального періоду згідно п. 2 ст. 36 КЗпПУ. Ця обставина підтверджується копією наказу № 21 від 10 квітня 2018 року КП Теплокомуненерго (а.с. 9). Відповідно до наказу № 16 від 10 квітня 2018 року КП Теплокомуненерго з 10 квітня 2018 року у зв'язку з підвищенням температури зовнішнього повітря припинено опалювальний період 2017-2018 рр. (а.с. 29).

Приписом п. 2 ч. 1 ст. 23 КЗпПУ встановлено, що трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Відповідно до ч. 2 статті 23 КЗпПУ строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпПУ підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23).

Судом встановлено, що позивач, укладаючи строковий трудовий договір, надав добровільну згоду на його припинення у визначений сторонами у трудовому договорі строк, а саме - кінець опалювального періоду, про що свідчить його заява від 20 жовтня 2017 року (а.с. 24).

У відповідності до ч. 3 ст. 119 КЗпПУ за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Так, зазначена норма закону не містить заборони щодо припинення дії трудового договору, укладеного на певний строк (пункти 2 і 3 ч.1, ч. 2 статті 23; п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпПУ).

У зв'язку із зазначеним, твердження позивача та його представника про порушення відповідачем вимог ч. 3 ст. 119 КЗпПУ суд визнає необґрунтованим та відхиляє.

Також суд оцінює критично доводи позивача і його представника про те, що відповідач згідно вимог ст. 49-2 КЗпПУ не повідомив позивача про звільнення за 2 місяці з огляду на наступне.

Так, вимоги статті 49-2 КЗпПУ стосуються лише випадків розірвання трудового договору власником або уповноваженим ним органом внаслідок змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або тату працівників, тобто випадків, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпПУ.

В даному ж випадку, звільнення позивача відбулося на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпПУ.

Щодо твердження позивача про те, що відповідач не повернув йому трудову книжку, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 235 КзпПУ у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Так, в судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 пояснив, що 12-13 квітня 2018 року ОСОБА_1 перебував на підприємстві і відмовився від одержання трудової книжки та наказу про звільнення. Ці пояснення не заперечив і позивач, пояснивши, що дійсно 12-13 квітня 2018 року він перебував на роботі і йому директор повідомив про звільнення та попросив забрати трудову книжку. Після цього, відповідач 3 травня 2018 року направляв позивачу копію наказу про звільнення та трудову книжку рекомендованим листом (а.с. 34-36). Також листи позивачу направлялися 08.06.2018р., 18.06.2018р., 06.07.2018р. (а.с. 39-40).

Отже, затримка видачі трудової книжки сталася не з вини відповідача.

Суд відхиляє доводи представника відповідача ОСОБА_3 про те, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.

Приписом частини 1 статті 233 КЗпПУ встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня вмикачі трудової книжки.

Судом встановлено, що копію наказу про звільнення позивач отримав після 23 травня 2018 року, що підтверджується його поясненями в судовому засіданні та відповіддю КП Теплокомуненерго на запить адвоката ОСОБА_5 від 23 травня 2018 року. Позовну заяву позивач подав до суду 13 червня 2018 року. Отже, ОСОБА_1 не пропустив місячний строк для звернення до суду з позовом про поновлення його на роботі.

Таким чином, оскільки наказ директора комунального підприємства Теплокомуненерго № 21 від 10 квітня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 винесений на підставі вимог п. 2 ч. 1 ст. 23; п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпПУ, тому у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства Теплокомуненерго Ярмолинецької районної ради Хмельницької області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, необхідно відмовити повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 77-81, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України,

вирішив:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлений 3 вересня 2018 року.

Суддя підпис

Копія вірна:

Суддя А.В. Кульбаба