Постанова

від 14.11.2018 по справі 689/1329/18

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 689/1329/18

Провадження № 22-ц/4820/249/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2018 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Грох Л.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Костенка А.М.,

секретар судового засідання Дорощук О.М.,

з участю апелянта, представників сторін,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Теплокомуненерго» Ярмолинецької районної ради Хмельницької області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 28 серпня 2018 року.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в :

В червні 2018 року ОСОБА_1 , звертаючись в суд з цим позовом до відповідача, посилався на те, що 20 жовтня 2017 року він був прийнятий на роботу оператором котельні до комунального підприємства «Теплокомуненерго» на опалювальний період 2017-2018 років. 29 січня 2018 року в період роботи оператором котельні був прийнятий на військову службу за контрактом. Вважає, що відповідно до ст. 119 КЗпПУ в період проходження військової служби за ним має зберігатися місце роботи, посада і середній заробіток, однак в травні 2018 року йому були припинені виплати середньої заробітної плати і повідомлено про звільнення із займаної посади. Вважав звільнення незаконним, оскільки його звільнено в період військової служби в особливий період, не було попереджено про дату звільнення, відповідач не повернув йому трудову книжку, не провів розрахунок.

Тому просив поновити його на роботі оператором котельні КП «Теплокомуненерго» з 10 квітня 2018 року та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 квітня 2018 року до дня фактичного поновлення на роботі.

РішеннямЯрмолинецького районного суду Хмельницької області в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким задовольнити його позов. Вказує, що суд помилково не застосував ст. 119 КЗпП України та не врахував, що в період проходження військової служби за ним має зберігатись місце роботи, посада та середній заробіток. Крім того, його було прийнято на роботу на опалюваний сезон, який тривав до 15 квітня 2018 року, проте звільнено на 5 днів раніше, до закінчення опалювального сезону.

У відзиві на апеляційну скаргу КП «Теплокомуненерго» просить відхилити апеляційну скаргу як безпідставну. Вказує, що позивач, укладаючи строковий трудовий договір, надав добровільну згоду на його припинення у визначений сторонами у трудовому договорі строк - кінець опалювального періоду, що настав 10.04.2018 року.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній мотивів.

Представник відповідача просив відхилити апеляційну скаргу як безпідставну.

Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина першастатті 263 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права (ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ч.3 ст. 119 КЗпП України), допустив порушення норм процесуального права, невідповідність висновків обставинам справи, у зв`язку з чим рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення у справі.

Так, встановлено, що наказом комунального підприємства «Теплокомуненерго» № 75 від 20.10.2017 року ОСОБА_1 прийнято на роботу оператором котельні на опалювальний період 2017-2018 років з 23 жовтня 2017 року.

29 січня 2018 року позивач уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України з 29 січня 2018 року.

Наказом КП «Теплокомуненерго» № 7 від 14.02.2018 року позивача увільнено від роботи з 29 січня 2018 року до закінчення опалювального періоду 2017-2018 років у зв`язку із прийняттям на військову службу за контрактом згідно ст. 119 КЗпПУ.

Відповідно до наказу КП «Теплокомуненерго» № 16 від 10.04.2018 року з 10 квітня 2018 року у зв`язку з підвищенням температури зовнішнього повітря припинено опалювальний період 2017-2018 років.

Наказом КП «Теплокомуненерго» № 21 від 10.04.2018 року ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку з закінченням опалювального періоду згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи і фактично не оспорюються сторонами.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, укладаючи строковий трудовий договір, надав добровільну згоду на його припинення у визначений сторонами у трудовому договорі строк, кінець опалювального періоду, а норма ч.3 ст. 119 КЗпП України не містить заборони щодо припинення дії трудового договору, укладеного на певний строк.

Проте з таким висновком не можна погодитися, зважаючи на таке.

Відповідно до частини шостоїстатті 43 Конституції Українигромадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з частинами першою, третьоюстатті 21 КЗпП Українитрудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 23 КЗпП Українитрудовий договір може бути: на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2і3 частини першоїстатті 23КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першоїстатті 36 КЗпП України).

За змістом ч.3 ст. 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин,для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на шість місяців або на строки, визначені частиною четвертою цієї статті. У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.

За частиною другоюстатті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119КЗпП України, а також частиною першою статті51, частиною п`ятою статті53, частиною третьою статті57, частиною п`ятою статті61 Закону України «Про освіту».

З наведених норм вбачається, що гарантії, передбачені частиною 3 ст. 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Апеляційним судом встановлено, що за змістом пункту 8 контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу ОСОБА_1 уклав цей контракт під час дії особливого періоду.

Відповідно до частини третьоїстатті 119 КЗпП Україниза працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Суд першої інстанції при ухваленні рішення неправильно витлумачив норму ч.3 ст. 119 КЗпП України і не врахував, що чинне законодавство не передбачає можливості розірвання трудових відносин з працівником (зокрема, і таким, що працював за строковим трудовим договором), прийнятим на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду. При цьому законодавством не встановлено жодних відмінностей між правовим становищем працівників, які уклали строкові трудові договори, та працівників, що працюють за безстроковими трудовими договорами.

Отже, припинення трудового договору на підставі пункту 2статті 36 КЗпП Україниу зв`язку із закінченням строку трудового договору з працівником, прийнятим на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, можливе тільки після закінчення проходження ним військової служби.

Апеляційним судом встановлено, що згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 09.11.2018 року, даними військового квитка позивача на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, і на цей час ОСОБА_1 продовжує проходити військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .

Отже, на позивача поширюються гарантії, визначені частиною 3 статті 119 КЗпП України.

За таких обставин наказ КП «Теплокомуненерго» № 21 від 10.04.2018 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв`язку з закінченням опалювального періоду на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України суперечить закону.

Припинення трудового договору на підставі п.2 ст.36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку трудового договору з працівниками, призваними на військову службу, можливо тільки після закінчення проходження військової служби (дня фактичної демобілізації).

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у постанові від 25.07.2018 року (справа № 761/33202/16-ц), постанові від 13.06.2018 року (справа № 813/782/17), який підлягає врахуванню відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України.

За змістом ч.ч.1-2 ст. 253 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимогЗакону України"Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Зважаючи на викладене, підлягають задоволенню позовні вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді оператора котельні КП «Теплокомуненерго» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулуз 10.04.2018 року по дату ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням

заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Постанови).

Згідно довідки КП «Теплокомуненерго» № 82 від 14.08.2018 року заробітна плата ОСОБА_2 за лютий 2018 року складала 5146,25 грн., за березень - 4698,75 грн.

Згідно розрахунку сторони позивача, що відповідає вимогам Порядку обчислення середньої заробітної плати, середньоденний заробіток позивача складає 234,40 грн., а середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.04.2018 року по 15.11.2018 року - 36566,40 грн. без врахування відповідних податків та інших обов`язкових платежів.

Відтак підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 36566,40 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з якого підлягають сплаті відповідні податки та інші обов`язкові платежі.

Зважаючи на викладене, оскаржуване рішення суду слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача 3524 грн. (1409,60 грн. + 2114,40 грн.) судового збору в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 28 серпня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 на роботі оператором котельні Комунального підприємства «Теплокомуненерго» Ярмолинецької районної ради Хмельницької області з 10 квітня 2018 року.

Стягнути з Комунального підприємства «Теплокомуненерго» Ярмолинецької районної ради Хмельницької області (32100, смт. Ярмолинці Хмельницької області, вул. Шевченка, 33, код ЄДРПОУ 14151777) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.04.2018 року по 15.11.2018 року в сумі 36566,40 грн., з якої підлягають сплаті відповідні податки та інші обов`язкові платежі.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах одного місяця звернути до негайного виконання.

Стягнути з Комунального підприємства «Теплокомуненерго» Ярмолинецької районної ради Хмельницької області (32100, смт. Ярмолинці Хмельницької області, вул. Шевченка, 33, код ЄДРПОУ 14151777) 3524 грн. судового збору в дохід держави.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 листопада 2018 року.

Судді Л.М. Грох

Р.С.Гринчук

А.М. Костенко

Головуюча у першій інстанції: Кульбаба А.В. Провадження № 22-ц/4820/249/18

Доповідач: Грох Л.М. Категорія: 54