Рішення

від 13.06.2018 по справі 761/39552/16-ц

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/39552/16-ц

Провадження № 2/761/1511/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року Шевченківський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Юзькової О.Л.

при секретарі Голопич Н.Р.,

за участі

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідачів ОСОБА_2,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Київської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради, скасування реєстрації права власності на земельну ділянку та припинення права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги наступним. Позивач є власником ? частини житлового будинку з прилежними до нього будівлями і спорудами , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу ? частини житлового будинку (з відкладальною умовою) від 27.12.2013 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалкою Р.О. Дана частина житлового будинку розташована на земельній ділянці (кадастровий номер НОМЕР_1) площею 0,05 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель на АДРЕСА_1, яка перебуває у приватній власності у позивача відповідно до договору купівлі - продажу земельної ділянки (з відкладальною умовою) від 27.12.2013 р. посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалкою Р.О. Власником іншої ? частини житлового будинку з прилежними до нього будівлями і спорудами є ОСОБА_6 Її частини житлового будинку з прилежними до нього будівлями і спорудами розташована на земельних ділянках загальною площею 0,05 га. Раніше будинок АДРЕСА_1 належав по 1/2 частині: ОСОБА_6 - на підставі договору купівлі - продажу частини житлового будинку від 23.01.1997 р. та ОСОБА_8 - на підставі свідоцтва про право власності у порядку спадкування від 19.09.1979 року та на підставі договору дарування від 28.02.1080 р. Як встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12.06.2008 р. по справі № 2-230/08 земельна ділянка має загальний розмір 1432,71 кв. м. та встановлено порядок користування нею. Рішення набрало чинності. надалі, після смерті ОСОБА_8 право власності на земельну ділянку і перейшло її спадкоємцю (чоловіку) ОСОБА_9 на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05.04.2013 р., а потім позивачу. В той же час позивачу стало відомо що Київською міською радою 12.07.2016 р. було прийнято рішення про передачу ОСОБА_5 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , яким припинено Громадянкам ОСОБА_8 та ОСОБА_6 право спільного постійного користування земельною ділянкою площею 0,0300 га (кадастровий номер НОМЕР_2) на АДРЕСА_1 передано ОСОБА_5 у приватну власність земельну ділянку площею 0,0300 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будинків і споруд із земель комунальної власності територіальної громади м. Києва. Позивач вважає таке рішення КМР незаконним та таким, що підлягає скасуванню. В даному випадку власники будинку є і повинні бути власниками та/або землекористувачами земельної ділянки площею 1432,71 кв. м. в таких же частках, які вони мають у будинку - а саме по ? частки. Позивач як власник ? частини будинку і правонаступник ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в частині користування земельною ділянкою на сьогоднішній день є законним користувачем земельної ділянки площею 215,625 кв. м. Проте, оскаржуваним рішенням ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку 0,0300 га, яка перебувала у спільному постійному користуванні ОСОБА_8 та ОСОБА_6, а отже частину ділянки, яка перебуває у користуванні позивача. Зважаючи на викладене, представник позивача, керуючись ст.ст. 16,256,257,330,387,388,395,369,ЦК України, ст.ст. 120, 125,152 ЗК України, просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 12 липня 2016 р. № 620/620 Про передачу громадянину ОСОБА_5 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ; на підставі варіанту № 1 висновку № 5244 спеціаліста з будівельно-технічних досліджень Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 03 липня 2007 року, затвердженого рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2008 року по справі № 2-230/08 та ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05 серпня 2008 року по цій же справі визначити порядок користування земельною ділянкою, площею 431,25 кв. м. 9131,55 кв. м. + 299,70 кв. м.).

В подальшому позовні вимоги представником збільшувались, також 15.11.2017 р. представником позивача ОСОБА_1 було змінено підставу позову.

Так, представник позивача вказує на те, що КМР вирішив питання про припинення права власності та передачу її іншим особам на одному пленарному засіданні. Прийняті рішення не ґрунтуються на приписах ст. 141 ЗК України. Також надані документи для вирішення спірних питань не відповідають Тимчасовому порядку передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в місті Києві, затвердженому рішенням Київської міської ради від 28.02.2013 р. № 63/9120, оскільки жодної згоди/погодження меж спірної ділянки, як на вилучення так і на припинення права користування її частиною площею 215,625 кв. м. не надано. Крім того,зі змісту клопотання ОСОБА_6, діючої на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_5 про передачу спірної ділянки у власність вбачається, що представник не долучав до клопотання викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, оригінал довіреності або її засвідчену у встановленому порядку копію. Тобто Департамент земельних ресурсів проігнорував невідповідність доданих до клопотання документів вимогам ст. 21 Тимчасового порядку і незаконно надав позитивний висновок щодо можливості надання у забудову земельної ділянки. Таким чином рішення відповідача Київської міської ради від 12.07.2016 р. № 620/620 є незаконним та підлягає скасуванню, як прийняте з порушенням ч. 6 ст. 118 ЗК України та порушує законні права та інтереси позивача щодо фактичного володіння земельною ділянкою та майбутньої реалізації права та оформлення її оренди, що передбачено ч. 2 ст. 93 ЗК України. Прийняте ж рішення про припинення права власності ОСОБА_8 з посиланням на свідоцтво про її смерть не ґрунтується на вимогах ст. 141 ЗК України.

В судовому засіданні 31.01.2018 р. у зв язку із набранням чинності змін до ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 р.) вирішено питання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, сторонам, учасникам процесу роз янено можливість надати заяви по суті по суті справи, докази, подавати інші заяви та клопотання, користуватися іншими правами визначеними чинним процесуальним законодавством України.

В Представник позивача, скориставшись правом встановленим ЦПК України та в передбачений процесуальним законом строк направив до суду заяву про зміну предмету позову. Остаточно просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 12.07.2016 р. №620/620 про передачу громадянину ОСОБА_5, за умови виконання пункту 3 цього рішення, у приватну власність земельну ділянку площею 0,0300 га (кадастровий номер НОМЕР_2) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ; скасувати реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0300 га (кадастровий номер НОМЕР_2) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 за ОСОБА_5, а саме рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34949014 від 26.04.2017 р., та запис про право власності номер 20153335 від 29.03.2017 р.; припинити право власності ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, на земельну ділянку 0,0300 га (кадастровий номер НОМЕР_2) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1.

Відповідачем ОСОБА_5 12.02.2018 р. подано відзив на позов. Відповідач зазначив, що 05.04.2013 р. Шевченківським районним судом м. Києва визнано за ОСОБА_9, спадкоємцем першої черги після смерті його дружини ОСОБА_8, право власності в порядку спадкування на земельну ділянку площею 500.05 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 яка була виділена ОСОБА_8 на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12.06.2008 р. однак за життя ОСОБА_8 не отримала державний акт на право власності на земельну ділянку. Частину земельної ділянки площею 215,625 кв. м. рішенням суду від 12.06.2008 р. ОСОБА_8 виділено у постійне користування. 27.12.2013 р. позивачем одержано витяг з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності земельної ділянки площею 0,05 га, кадастровий номер НОМЕР_3 в АДРЕСА_1 яку він придбав у ОСОБА_9 12.12.2013 р. Зважаючи на те, що ОСОБА_9 не мав ніяких прав на земельну ділянку площею 215,625 кв. м. за адресою: АДРЕСА_3 в користуванні, громадяни ОСОБА_5 та ОСОБА_6 жодним чином не можуть бути відповідачами, ні третіми особами. 07.06.2013 р. ОСОБА_6 звернулась до КМР із заявою про передачу безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 431,55 кв. м. кадастрові номери НОМЕР_4, НОМЕР_5 за адресою: АДРЕСА_2 У відповіді КМР зазначалось, що ОСОБА_6 вже використала своє право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність відповідно до ч. 4 ст. 116 ЗК України. За таких обставин ОСОБА_6 відмовилась від частини земельної ділянки, що знаходилась у неї в постійному користуванні на користь сина - ОСОБА_5 21.11.2014 р. ОСОБА_5 подав до КМР заяву щодо передачі йому безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею орієнтовно 431 кв. м.: АДРЕСА_4 для будівництва та обслуговування жилих будинків і господарських будівель і споруд, проте дана заява не розглядалась. В подальшому ОСОБА_5 у новій заяві до КМР від 19.05.2015 р. зазначив прохання передати у власність 300 кв. м. замість 431 кв. м. При розгляді цієї справи всі зауваження, викладені у правовому висновку управління правового забезпечення діяльності Київської міської ради від 18.04.2016 р. № 08/230/762 до проекту рішення КМР Про передачу громадянину ОСОБА_5 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_5 було відхилено. Відхилено насамперед у зв язку із відсутністю спору між ОСОБА_6 та громадянином США ОСОБА_9, в подальшому між ОСОБА_6 та громадянином Китая ОСОБА_3 Крім того позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про порушення його права користування земельною ділянкою, яка йому ніколи не належала та не може належати в силу ст. 121 ЗК України, оскільки він не є громадянином України. За таких обставин ОСОБА_5 просить відмовити у задоволенні вимог позивача викладених у всіх наданих останнім заявах.

Представник Київської міської ради також скористався правом надати відзив на позовну заяву. Зазначив, що заперечує щодо задоволення вимог, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 оскаржуваного рішення від 12.07.2016 р. припинено громадянкам ОСОБА_8 та ОСОБА_6 право спільного користування земельною ділянкою на АДРЕСА_6(лист - згода від 21.11.2014 р. № 382 ОСОБА_6 та свідоцтво про смерть від 13.01.2011 р. гр.. ОСОБА_8.). Згідно до ч. 2 рішення КМР № 620/620 від 12.07.2016 р. було передано гр.. ОСОБА_5 у приватну власність земельну ділянку площею 0,0300 га (кадастровий номер НОМЕР_2) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 із земель комунальної власності територіальної громади м. Києва. Права позивача КМР не порушувала.

Представником позивача надано відповідь на відзив відповідача від 12.02.2018 р. де вказано наступне. У відзиві наводяться заперечення щодо обставин та правових підстав стосовно вимоги про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 500,5 кв. м. за адресою АДРЕСА_3. Заявою представника позивача від 29.01.2018 р. позов в цій частині змінено іншою вимогою. З іншого боку відповідачем не надано заперечень щодо інших заявлених вимог - скасування реєстрації права власності та припинення права власності ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку. Дана земельна ділянка фактично використовується власниками суміжного домоволодіння для обслуговування якого і виділялась та відгороджена парканом, що може привести до конфліктної ситуації. Позивач має речове право на частину спірної земельної ділянки , а відтак і право на захист цього права в тому числі і від власника. Більш того, не зважаючи на те, що позивач є іноземцем і має право на оренду земельної ділянки, його донька, яка є громадянкою України, має право також і право на безоплатну передачу їй земель комунальної власності, як і відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_5Тому відомості щодо відсутності спору є припущеннями. Відповідач КМР не мав права (повноважень) приймати спірне рішення за наявності залишеної без розгляду заяви ОСОБА_5 від 21.112.2014 р., оскільки відповідне питання в судовому порядку вирішено не було, відповідно до ст. 118 ЗК України.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав заявлені вимоги, просив задовольнити.

ОСОБА_2 - представник відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення вимог у зв язку із їх безпідставністю.

Представник КМР в судове засідання не з явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. У відзиві на позов просив розглянути справу за його відсутності.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши заяви по суті справи, надані сторонами, їх представниками докази, надавши оцінку наданим доказам у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наведеного.

Встановлено і не заперечується сторонами, що гр.. Китаю з відкладувальною умовою є власником ? частини будинку з прилежними до нього будівлями та спорудами, який находиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу (з відкладувальною умовою) від 27.12.2013 р., укладеного з гр.. ОСОБА_9.

Як свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, за позивачем зареєстровано право власності на ? частину будинку 27.12.2013 р.

Також не оспорювалось сторонами те, що за ОСОБА_3 27.12.2013 р. (номер запису 4115428) 27.12.2013 р. зареєстровано право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,05 га, кадастровий номер НОМЕР_1 на підставі договору купівлі - продажу від 27.12.2013 р., посвідченого приватним нотаріусом КМНО Падалка Р.О.

Як свідчать матеріали справи договір купівлі - продажу земельної ділянки з відкладувальною умовою 27.12.2013 р. позивачем було укладено з ОСОБА_9.

Також не заперечувалась сторонами та обставина, що Київською міською радою 12.07.2016 р. прийнято рішення № 620/620 Про передачу громадянину ОСОБА_5 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 відповідно до статей 9,81,83,116,118,121,141 Земельного кодексу України, Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Даним рішенням: п. 1 припинено громадянкам ОСОБА_8 та ОСОБА_6 право спільного користування земельною ділянкою площею 0,0300 га (кадастровий номер НОМЕР_2) на АДРЕСА_1 наданою для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, відповідно до рішення Київської міської ради від 07.07.1998 р. № 65 Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків і господарських будівель , право користування якою посвідчено державними актами на право постійного користування землею від 28.09.1999 р. №№ 88-3-00037, 88-3-00036 (лист - згода від 21.11.2014 р. № 382 громадянки ОСОБА_6, свідоцтво про смерть від 13.01.2011 р. громадянки ОСОБА_8.).

За п. 2 передано гр.. ОСОБА_5, за умови виконання пункту 3 цього рішення, у приватну власність земельну ділянку площею 0,0300 га (кадастровий номер НОМЕР_2) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 із земель комунальної власності територіальної громади м. Києва (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, справа № А-21861).

Як свідчать матеріали справи право власності на земельну ділянку площею 0,03 га, кадастровий номер НОМЕР_6 за адресою6 АДРЕСА_3 зареєстровано 29.03.2017 р. за ОСОБА_5

Представник позивача зазначає, що прийнятим 12.07.2016 р. рішенням № 620/620 Київською міською радою порушено права ОСОБА_3, оскільки частиною земельною ділянки, яка передана у власність відповідачу користується позивач. Київською міською радою порушено норми ЗК України та Тимчасовому порядку передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в місті Києві, затвердженому рішенням Київської міської ради від 28.02.2013 р. № 63/9120.

Як свідчать матеріали справи 12 червня 2008 р. рішенням Шевченківського районного суду м. Києва ухвалено рішення за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, Київської міської ради, 3-я особа: Головне управління земельних ресурсів КМДА про поділ земельної ділянки, визначення порядку користування земельною ділянкою, передачу безоплатно у власність земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про виділ земельної ділянки та відшкодування шкоди.

Позовні вимог ОСОБА_8 задоволено частково.

Встановлено, що загальний розмір земельної ділянки по АДРЕСА_1 становить 1432,71 кв. м.; розділено в натурі між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1001 га, що розташована в АДРЕСА_1 та знаходиться у їх спільній власності; в порядку розподілу земельної ділянки виділено в натурі ОСОБА_8 земельну ділянку площею 500,5 кв. м. в відповідних межах; ОСОБА_6 в порядку розподілу земельної ділянки виділено земельну ділянку площею 20,55 кв. м. у відповідних межах та земельну ділянку площею 479,95 кв. м. в відповідних межах; визначено порядок користування земельною ділянкою, площею 431,25 кв. м. (131,55 кв. м. + 299,70 кв. м.) по АДРЕСА_1 для ОСОБА_8 площею 215,625 кв. м. та ОСОБА_6 площею 215,625 кв. м.

В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_8 залишено без задоволення.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05.08.2008 р. рішення Шевченківського районного суду м Києва від 12.06.2008 р. залишено без змін.

Як свідчать отримані під час розгляду справи докази розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації № 523 від 29.03.2005 р. Про виділення в окреме домоволодіння та присвоєння поштової адреси частині домоволодіння АДРЕСА_1 відповідно до ст. 4 Закону України Про власність на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05.05.2004 р., враховуючи заяву співвласника ОСОБА_6 виділено в окреме домоволодіння ? частину буд. АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_6 та присвоєно поштову адресу - АДРЕСА_1; ? частину домоволодіння, що належить ОСОБА_8, залишено поштову адресу АДРЕСА_1

В подальшому Шевченківським районним судом м. Києва розглядалась цивільна справа за позовом ОСОБА_9 до Головного управління Держземагенства у м. Києві, Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві, 3-і особи: ОСОБА_6, Київська міська рада про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та Державного акту на право постійного користування землею, визнання права власності на земельну ділянку, зобов язання вчинити дії та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_6 до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської ради, ОСОБА_9 про визнання недійсним свідоцтва на спадщину.

05.04.2013 р. по зазначеній справі Шевченківським районним судом м. Києва ухвалено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_9 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_9 в порядку спадкування право власності на земельну ділянку, площею 500,5 кв. м., що розташована за адресою АДРЕСА_1 та яка була виділена ОСОБА_8 на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12.06.2008 р.

Решта позовних вимог ОСОБА_9 залишена без задоволення.

Позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_6 залишено без задоволення.

При цьому судом встановлено, що ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 р. - дружина ОСОБА_9 та за життя останній було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1001 га та Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, площею 0,0300 га, що розташовані за адресою АДРЕСА_3.

Також судом встановлено, що після виділення в натурі ОСОБА_8 земельної ділянки площею 500,5 кв. м. відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12.06.2008 р., остання не зверталась до відповідного органу для оформлення Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 500,5 кв. м. та оскільки, ОСОБА_8 набула право власності на земельну ділянку площею 500,5 кв. м. на підставі рішення суду за позивачем ОСОБА_9 визнано право власності на земельну ділянку площею 500.5 кв. м. ум. АДРЕСА_1 в порядку спадкування за померлою дружиною.

При цьому вимога щодо визнання права на постійне користування земельною ділянкою з померлою ОСОБА_8 суд визнав необґрунтованою, оскільки рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12.06.2008 р. було виділено за ОСОБА_8 в порядку користування земельну ділянку площею 215,625 кв. м. Представник позивача не надав обґрунтованих доводів на підставі якої норми закону він просить задовольнити вимоги в цій частині.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05.04.2013 р. набрало законної сили, оскільки Апеляційним судом м. Києва 24.07.2013 р. винесено ухвалу відповідно до якої апеляційна скарга представника ОСОБА_9 відхилена, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

При цьому, як зазначив суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 щодо визнання за ним право постійного користування земельною ділянкою площею 215,625 кв. м. на АДРЕСА_1 яка була виділена у спільне постійне користування спадкодавцеві ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , право користування якою посвідчено Державним актом на право постійного користування землею від 28.09.1999 р. № 88-3-00036 у порядку , суд першої інстанції виходив з вимог закону, оскільки відповідно до змісту ст. 98 ЗК України право постійного користування - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності , без встановлення строку, не може ввійти до складу спадщини.

За ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Розпорядження землями комунальної власності, в тому числі надання земельних ділянок у власність чи у користування, згідно до ст. 9 Земельного (ЗК) України, Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності відноситься до виключних повноважень Київської міської ради як колегіального органу.

Відповідно до ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Згідно до вимог ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, відповідно до положень ст. 125 ЗК України..

Оформлення ж права власності, користування земельною ділянкою, відповідно до ст. 126 ЗК України, здійснюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до ч. 2 статті 92 ЗК України передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Зважаючи на такі вимоги Земельного кодексу України доказом володіння чи користування земельною ділянкою є відповідний державний акт на право власності на землю (виданий до 01.01.2013 р.), витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо державної реєстрації права власності/ права користування відповідною земельною ділянкою.

З огляду на викладене, з урахуванням встановлених судовим рішенням обставин, наявні підстави стверджувати, що до позивача не перейшло право користування земельною ділянкою площею 215,625 кв. м. у зв язку з укладанням договорів купівлі - продажу щодо частини будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_3 у розмірі 215,625 кв. м., оскільки ОСОБА_8 не було у встановленому порядку оформлені документи на користування цією частиною земельної ділянки.

Під час розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про те, що позивач, з метою реалізації своїх прав, звертався до Київської міської ради з заявою про надання у власність або оренду спірної земельної ділянки.

Слід зазначити, що Верховний Суд України у справі № 6-2329цс16 виклав наступну правову позицію - право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

За приписами ч.ч 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому за положеннями ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

В свою чергу за положеннями ч.ч. 1,2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Слід наголосити, що приписами ст. 2 ЦПК України визначено - завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, вирішуючи спір по суті, суд має достеменно з ясувати чи порушено права позивача, дослідити докази отримані під час розгляду справи в порядку передбаченому чинним процесуальним законодавством України.

Положеннями ст. 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно до вимог ст. 16 ЦК України способом захисту особистого немайнового або майнового права та інтересу є, зокрема, визнання незаконним рішення. дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Приймаючи рішення по суті даного спору, суд виходить з того, що представником позивача не виконано вимоги ст. 81 ЦПК України не доведено ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог і заперечень, не надав доказів, які б свідчили про порушення прав ОСОБА_3 прийнятим Київською міською радою 12.07.2016 р. рішенням № 620/620.

Відповідно до вимог ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні пава або інтереси.

Матеріали справи свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято в межах компетенції органу місцевого самоврядування, на підставі матеріалів, які дають підстави для вирішення по суті заяви щодо передачі земельної ділянки у власність відповідачу ОСОБА_5

При цьому суд вважає за можливе зазначити, що доводи представника позивача в частині порушення Тимчасовому порядку передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в місті Києві, затвердженому рішенням Київської міської ради від 28.02.2013 р. № 63/9120 при прийнятті рішення, оскільки під час розгляду справи не було встановлено невідповідність дій відповідача КМР актам цивільного законодавства та з огляду на висновок суду щодо відсутності порушень прав позивача оскаржуваним рішенням.

Беручи до уваги вищенаведене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 12.07.2016 р. № 620/620.

Також не підлягають задоволенню і вимоги щодо скасування реєстрації права власності та припинення права власності ОСОБА_5, оскільки вони є похідними від вимоги щодо визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради.

За приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається а сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується вимогами ст. 141 ЦПК України.

Виходячи з наведеного, керуючись ст. ст. 2-5,11-13,141,196,200,258,259,263,268,352,354 ЦПК України, ст.ст. 15,16,21 ЦК України, Земельним кодексом України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до Київської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради, скасування реєстрації права власності на земельну ділянку та припинення права власності на земельну ділянку залишити без задоволення.

Судові витрати відповідно до положень ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України не стягуються.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва, в порядку ст.ст. 353-357 ЦПК України з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 р.) протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення через Шевченківський районний суд м. Києва.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: