Постанова

від 11.09.2018 по справі 820/6010/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 вересня 2018 року

Київ

справа №820/6010/17

адміністративне провадження №К/9901/52602/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Головного управління ДФС у Сумській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2018 (суддя- Шляхов О.М.)

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 (судді - Курило Л.В., Русанова В.Б., Присяжнюк О.В.)

у справі №820/6010/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Промелектрозв'язок

до Головного управління ДФС у Сумській області

про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Промелектрозв'язок (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності Головного управління ДФС у Сумській області (далі - ДФС) та зобов'язання відповідача повернути позивачу речі, що були вилучені прикордонним нарядом Секрет на ділянці відділу прикордонної служби Велика Писарівка 27.08.2017.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Товариство отримало інформацію про те, що викрадене у позивача майно було передано ДФС, але відповідач повідомив заявника, що вказане майно є безхазяйним і відповідач не знаходить підстав для визнання права власності на майно за Товариством.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018, позов задоволено:

-визнано протиправною бездіяльність ДФС щодо невжиття заходів стосовно повернення Товариству належних йому речей;

-зобов'язано відповідача повернути Товариству речі, що були вилучені прикордонним нарядом Секрет на ділянці відділу прикордонної служби Велика Писарівка 27.08.2017 року: акумулятор 2,3 А/Ч, 12 В (у кількості 4 шт.); антена ММСХ 5 м (у кількості 100 шт.); комплект Дозор (у кількості 20 шт.); кабель USВ для SМS (у кількості 20 шт.); кабель USВ Конфігуратор (у кількості 25 шт.); комплект плати Лунь 11 (у кількості 177 шт.); пристрій Лунь 23 Т (у кількості 446 шт.); пристрій Лінд 11 LСD (у кількості 3 шт.); пристрій Лінд 11 LED (у кількості 25 шт.); пристрій Лінд 9М (у кількості 90 шт.); пристрій Лінд 9МЗ (у кількості 92 шт.); пристрій Лунь 23 (у кількості 446 шт.); пристрій Лунь 23Е (у кількості 50 шт.); пристрій Лунь 25Т (у кількості 35 шт.); плату Соntгоll АКВВХ (у кількості 70 шт.);

-стягнуто з відповідача на користь Товариства витрати по оплаті судового збору у розмірі 1 600 грн.

Не погодившись з судовими рішеннями ДФС звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити у задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази.

Позивач заперечень на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2015) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 3 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватноправовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

З матеріалів справи вбачається, що у вересні 2017 року ДФС отримало на зберігання як безхазяйне, майно, що було виявлено співробітниками прикордонної служби.

За твердженням позивача вказане майно належить Товариству на підставі укладеного з Фірмою Каскад, ЛТД договору №15/08-2017, зберігалось у орендованих позивачем складських приміщеннях за адресою : Харківська область, Харківський район, смт. Васищеве, вул. Промислова, б. 14 та було викрадене невідомими особами, в зв'язку з чим порушено кримінальну справу.

Задовольнивши адміністративний позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в межах справи не вирішується питання про визнання права власності за позивачем, оскільки в рамках справи, що розглядається судами адміністративної юрисдикції є встановлення обставин на відповідність спірних речей критеріям (умовам), наведеним у частині 1 ст. 335 ЦК України щодо безхазяйного майна, тобто майна, яке або не має власника, або тоді, коли власник річчі є, але ж він не відомий з тих чи інших причин.

При цьому, дійшовши висновку про те, що ДФС не здійснила повної перевірки обставин щодо встановлення можливого власника та передчасно визнала конфісковані співробітниками прикордонної служби Сумської області речі безхазяйним майном, суди прийняли рішення про передачу спірного майна позивачу, фактично розглянувши цивільно-правовий спір щодо витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У справі, що розглядається, спір стосується не стільки правомірності дій ДФС щодо дотримання приписів Порядку взаємодії між підрозділами органу доходів і зборів під час роботи з безхазяйними речами та майном, що переходить у власність держави (затв. наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 №570), скільки фактичного визнання за Товариством права власності на спірне майно та усунення перешкод у його вільному володінні, користуванні, тощо.

З наведеного випливає, що спір, предмет якого охоплює оцінку діяльності суб'єкта владних повноважень, стосується відносин щодо визнання за Товариством права власності на спірне майно і, з посиланням на певні конкретні обставини, вказує на його належність до тих спірних правовідносин, які вирішуються за правилами господарського, а не адміністративного судочинства.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного та господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини 1 статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Згідно з частиною 4 статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками попереднього розгляду справи скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.

Керуючись статтями 238, 343, 349, 354, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 скасувати.

Закрити провадження у справі №820/6010/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Промелектрозв'язок до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова

І.Я. Олендер