Рішення

від 20.08.2018 по справі 741/778/18

НОСІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження номер 2/741/454/18

Єдиний унікальний номер 741/778/18

РІШЕННЯ

іменем України

20 серпня 2018 року м. Носівка

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді Дикого В.М.,

за участі секретаря с/з ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Носівського районного суду Чернігівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ПП Агропрогрес , про розірвання договору оренди землі,

УСТАНОВИВ:

30 травня 2018 року ОСОБА_2, представляючи на підставі довіреності інтереси ОСОБА_3, подав до Носівського районного суду Чернігівської області позовну заяву до приватного підприємства Агропрогрес (далі ПП Агропрогрес ) про розірвання договору оренди землі. Позовні вимоги представник позивача обґрунтовував тим, що 28 вересня 2007 року ОСОБА_4 та ПП Агропрогрес уклали договір оренди земельної ділянки, згідно з яким відповідач як орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 4,46 га, кадастровий номер 7423880500:02:001:0063 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в адміністративних межах Макіївської сільської ради Носівського району Чернігівської області, яка належала ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія 111-ЧН № 042035.

Вищевказаний договір оренди землі був укладений на 10 років. 11 березня 2017 року ОСОБА_4 померла. 01 листопада 2017 року позивач оформила в нотаріальній конторі свої спадкові права після смерті ОСОБА_4, отримавши свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вищевказану земельну ділянку та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, позивач стала власником вищевказаної земельної ділянки.

У п. 40 договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_4 та ПП Агропрогрес зазначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для зміни або розірвання договору. Тому, не бажаючи мати договірних відносин з відповідачем, у 2017 році позивач особисто повідомила відповідача про зміну власника земельної ділянки та, посилаючись на п. 40 договору оренди землі, поставила питання про розірвання договору оренди та передачу їй земельної ділянки.

Відповідач ігнорує вимоги позивача, не розриває договір оренди землі, уникає передання позивачу земельної ділянки. Тому представник позивача на підставі ст. 32 Закону України Про оренду землі просив судовим рішенням розірвати договір оренди землі та стягнути з відповідача судові витрати.

Позивач у судове засідання не з'явилася, але подала до суду заяву, у якій підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити та розглянути справу за її відсутності.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

У судове засідання представник відповідача ОСОБА_5 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. 18 червня 2018 року представник відповідача ОСОБА_5 подав до суду відзив на позовну заяву, у якому вказав, що відповідач не визнає позовні вимоги. У відзиві представник відповідача вказав, що зі змісту позову не зрозуміло, у чому полягає порушення законних прав позивача, як підстави для розірвання договорів. Зазначив, що пунктом 39 договору встановлено заборону розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд робить нижченаведений висновок.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 була власницею земельної ділянки площею 4,46 га, кадастровий номер 7423880500:02:001:0063, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Макіївської сільської ради Носівського району Чернігівської області, яка належала їй на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії 111-ЧН №042035, виданого 25 листопада 2002 року на підставі розпорядження Носівської районної державної адміністрації від 30 серпня 2002 року № 268, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 32.

28 вересня 2007 року між ОСОБА_4, з одного боку, та ПП Агропрогрес , з другого, укладено договір оренди землі, за яким ОСОБА_4 надала, а ПП Агропрогрес прийняло в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 9-11).

Договір зареєстрований у Носівському відділі Чернігівської регіональної філії Центру ДЗК, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 18 лютого 2010 року за № 041085600111.

Відповідно до п. 8 договору оренди землі його укладено на 10 років.

Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки, що надавалася в оренду, що складений сторонами 28 вересня 2007 року, в оренду було передано земельну ділянку площею 4,46 га (а. с. 11).

ОСОБА_4 померла 11 березня 2017 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-ЕЛ № 294532 (а. с. 13).

Спадщину у виді земельної ділянки з кадастровим номером 7423880500:02:001:0063 після смерті ОСОБА_4 прийняла ОСОБА_3, позивач у справі, отримавши відповідне свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 01 листопада 2017 року серії НМТ 918760 (а. с. 7). Право власності на спадкову земельну ділянку зареєстровано за нею, про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 8).

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною 1 статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Приписами ст. 148-1 ЗК України встановлено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обовязки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Отже, після прийняття спадщини позивач у силу ст. 1218 ЦК України та ст. 148-1 ЗК України набула статусу орендодавця за спірним договором оренди землі, укладеним між ОСОБА_4 та ПП Агропрогрес .

Частиною 2 ст. 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до положень ст. 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства). Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 32 Закону Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених ст. ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Частиною 1 статті 627, частиною першою статті 628 та статтями 629, 651 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що пунктом 40 договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_4 та ПП Агропрогрес , передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, є підставою для зміни або розірвання договору (а. с. 9-11).

Матеріали справи свідчать, позивач повідомила орендаря про зміну власника земельної ділянки та, посилаючись на п. 40 договору оренди землі, поставила питання про розірвання договору оренди та передачу їй земельної ділянки, однак відповідач ПП Агропрогрес не погодився на розірвати договір (а. с. 12).

Згідно з ч. 1 ст. 78, п. б ч. 1 ст. 90 ЗК України право власності на землю це право володіння, користування і розпорядження земельними ділянками. Власники земельних ділянок мають право самостійного господарювання на землі.

Оскільки умовами спірного договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_4 та ПП Агропрогерс , передбачено, що перехід права власності на земельну ділянку є підставою для його розірвання, а ОСОБА_3, як новий власник орендованої відповідачем земельної ділянки, наполягає на розірванні цього договору, суд робить висновок про наявність правових підстав для розірвання договору оренди землі.

Посилання представника відповідача у відзиві на те, що перехід права власності до іншої особи не є підставою для розірвання договору оренди землі, спростовується матеріалами справи, оскільки сторони при укладенні вищевказаного договору погодили його розірвання у разі настання умов, передбачених у пункті 40 договору.

Як зазначено вище, перехід права власності на земельну ділянку є підставою для розірвання договору, таким чином позивач, як новий власник земельної ділянки, скористалась своїм правом на розірвання договору, звернувшись із заявою до відповідача, а потім з позовом до суду.

Доводи відзиву на позовну заяву висновків суду не спростовують.

Отже, ураховуючи умови п. 40 спірних договорів оренди землі та положення ст. 41 Конституції України, ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України, позовні вимоги підлягають задоволенню, а договори розірванню.

Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп., що підтверджується квитанцією АТ Ощадбанк від 30 травня 2018 року (а. с. 1).

Оскільки позовні вимоги позивача суд задовольняє в повному обсязі, то на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати по сплаті судового збору в розмірі 704 грн. 80 коп.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 316, 317, 319, 627-629 ЦК України, ст. ст. 2, 148-1 ЗК України, ст. 32 Закону України Про оренду землі , ч. 1 ст. 141, ст. ст. 247, 263-265, 354 ЦПК України, суд

РІШИВ:

Позов задовольнити.

Розірвати договір оренди земельної ділянки від 28 вересня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та приватним підприємством Агропрогрес , предметом якого є оренда земельної ділянки площею 4,46 га, кадастровий номер 7423880500:02:001:0063, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в адміністративних межах Макіївської сільської ради Носівського району Чернігівської області.

Стягнути з приватного підприємства Агропрогрес , ідентифікаційний код юридичної особи 31174509, на користь ОСОБА_3, РНОКПП НОМЕР_1, 704 (сімсот чотири) грн. 80 (вісімдесят) коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.М. Дикий