Рішення

від 22.08.2018 по справі 913/311/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.08.2018Справа № 913/311/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М. , при секретарі судового засідання Мартинюк М.О. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області (вул. 8 Березня, 2 м. Сєвєродонецьк, 93404) в інтересах держави в особі Сєвєродонецької міської ради Луганської області (бульвар Дружби Народів, 32, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл., 93400)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Боремер" (вул. Волинська, буд. 48/50, м. Київ, 03151)

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача -Товариство з обмеженою відповідальністю "РБФ "РЕМ" (03151, м. Київ, вул. ВОЛИНСЬКА, буд. 47)

про повернення безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою у сумі 217528,60 грн.

Представники учасників справи:

від прокуратури: Винник О.О. - посвідчення №036704 від 15.12.2015 року;

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: Сидоренко І.О. - довіреність №1505-18 від 15.05.2018 року;

від третьої особи: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області 25.06.2018 звернувся до Господарського суду Луганської області з позовом в інтересах держави в особі Сєвєродонецької міської ради Луганської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Боремер" про повернення безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою у сумі 217528,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на той факт, що набувши право власності на об'єкт нерухомості, розташований на спірній земельній ділянці, відповідач, в порушення вимог ст.ст. 125 , 126 Земельного кодексу України використовував земельну ділянку під нерухомим майном без оформлення правовстановлюючих документів, що є підставою для відшкодування позивачу неотриманого доходу у вигляді орендної плати за використання земельної ділянки без достатніх правових підстав на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України .

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 27.06.2018 року у справі №913/311/18 на підставі ч. 1 ст. 27 , п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу позовні матеріали керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Сєвєродонецької міської ради Луганської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Боремер" про повернення безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою у сумі 217528,60 передати за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2018 року справу № 913/311/18 передано на розгляд судді Якименко М.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 15.08.2018 року. Крім того, вказаною ухвалою залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "РБФ "РЕМ" (03151, м. Київ, ВУЛИЦЯ ВОЛИНСЬКА, будинок 47; код ЄДРПОУ 37355679) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

13.08.2018 року через канцелярію Господарського суду м. Києва представник відповідача подав відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2018 року підготовче провадження у справі 913/311/18 закрито; Розгляд справи по суті призначити на 22.08.2018 року.

В судове засідання 22.08.2018 року представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 22.08.2018 року представник прокуратури позовні вимог підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив суд в їх задоволенні відмовити.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 22.08.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.02.2014 року між Сєвєродонецькою міською радою (далі по тексту - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю РБФ РЕМ (далі по тексту - ТОВ РБФ РЕМ , третя особа, орендар) укладено Договір №4412900000070010036 (далі по тексту - Договір), за умовою якого (п.1) Орендодавець, на підставі рішення сесії Сєвєродонецької міської ради за №3364 від 26.12.2013 року надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку - землі промисловосте (під корпус №5 з галереєю надземною пішоходною), яка знаходиться за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Повікова, 2-м.

Відповідно до п. 2 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,9294га, в тому числі: під капітальною одноповерховою - 0,5099га; під капітальною трьох та більше поверховою - 0,0568га; під газонами - 0,0183га; під спорудами - 0,0103га; під газонами - 0,0077га; під газонами - 0,0088га; під газонами - 0,0012га; під газонами - 0,0115га; під газонами - 0,0033га; під газонами - 0,0241га; під проходами, проїздами та площадками - 0,2775га.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, кадастровий №4412900000:07:001:0036 становить: 2 571 370,98 гривень (п.5. Договору).

У відповідності до п. 8 Договору договір укладено на 25 (двадцять п'ять) роки строком по 25 грудня 2038р. включно. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно з п. 9 Договору орендна плата вноситься орендарем самостійно у грошовій формі та розмірі: з 26.12.2013р. по 25.12.2038р. - 128 568,55 гривень на рік, що складає 5,00% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно до п.10 Договору обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексації. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

Згідно з п. 11 Договору орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно в розмірі:

- з 26.12.2013р. по 25.12.2038р. - 10 714,05 гривень, протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця;

- Орендна плата вноситься на бюджетний рахунок: 33218812700080 МІСЦБЮДЖЕТ м. Сєвєродонецьк 13050200 код ОКПО 37944909 код платежу 13050200 в ГУДКСУ в Луганській обл. МФО 804013.

21.03.2014 року між ТОВ РБФ РЕМ (далі по тексту - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Боремер (далі по тексту - відповідач, ТОВ Боремер , покупець) укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сосновою І.В. та зареєстровано в реєстрі за №328 (далі по тексту - Договір купівлі-продажу).

Відповідно до п.1.1. Договору купівлі-продажу в порядку та на умовах, визначених у договорі, продавець оплатно передав у власність покупця (продав) об'єкт нерухомого майна: корпус № 5 (п'ять) з галереєю надземною пішоходною (далі нерухомість), а покупець прийняв у власність (купив ) та сплатив за неї ціну продажу на умовах зазначених у п. 2. договору.

Згідно з п.1.2. Договору купівлі-продажу нерухомість розташована за адресою: Україна, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Новікова, № 2-м (два літера "м"), на земельній ділянці площею 0,9294 га , правовий режим якої визначений договором оренди землі укладеного ПРОДАВЦЕМ з Сєвєродонецькою міською радою від 17.02.2014 року, зареєстрованого 17.02.2014 року № 4412900000070010036. Кадастровий номер земельної ділянки 4412900000:07:001:0036.

Питання пов'язані з користуванням земельною ділянкою, вирішуються відповідно до принципів чинного законодавства України.

Нерухомість є власністю продавця на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Кремінського районного нотаріального округу луганської області Тіщенком О.М. від 07.10.2013 року за № 1601. Право власності продавця зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.10.2013 року, номер запису про право власності - 2762305, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 173524444129 (п.1.3. Договору купівлі-продажу).

Відповідно до опису об'єкта нерухомого майна, згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та технічного паспорту, виготовленого комунальним підприємством Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації , за вищевказаною адресою розташовано: корпус № 5 з галереєю надземною пішоходною - літ. Г-2-4-,г,г 1 -г 8 , Пд, замощення - № І., загальна площа 14165, 9 кв.м. (п.1.4. Договору купівлі-продажу).

Прокурор в позовній заяві вказав, що ТОВ БОРЕМЕР після набуття права власності на корпус №5 з галереєю надземною пішоходною, розташований за адресою: м. Сєвєродонецьк, вулиця Новікова, 2-м, всупереч вимогам чинного законодавства, здійснює використання земельної ділянки, яка розташована на території Сєвєродонецької міської ради, без оформлення належним чином права користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, при цьому не сплачуючи орендну плату за землю, що призводить до неповного надходження плати за землю до місцевого бюджету м. Сєвєродонецьк.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначив, що за період часу з 08.06.2016р. по 31.03.2018р. відповідач не сплачує орендні платежі, сума несплачених платежів становить 217 528,60 грн., а тому, на думку прокурора, в силу приписів ст. 1212 ЦК України зазначені кошти є безпідставно збереженим майном, які прокурор просить суд стягнути на користь позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за статтею 16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права і інтересу. Отже, підставою звернення до суду є наявність порушеного, не визнаного або оспорюваного права та інтересу.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зазначає, що предметом розгляду даної справи є стягнення з відповідача на користь позивача 217 528,60 грн. безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою.

Відповідно до пункту 2 частини другої ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом д частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України ). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України ).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч. 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13).

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у ЗК України . Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 ЗК України ). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт е частини першої статті 141 ЗК України ).

За змістом глави 15 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 ЗК України ).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України ).

За змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України , не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 922/207/15).

Відповідач є законним користувачем земельної ділянки 4412900000:07:001:0036, на умовах і в обсягах, визначеним договором оренди землі, укладеним товариством з обмеженою відповідальністю РБФ РЕМ з Сєвєродонецькою міською радою 17.лютого.2014 року.

Однак, оскільки відповідно до ч. 2 ст. З Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації, а згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, земельна ділянка з кадастровим номером 4412900000:07:001:0036 перебуває у оренді товариства з обмеженою відповідальністю РБФ РЕМ до 25.12.2038 p., яка зареєстрована у встановленому цим Законом порядку, зареєструвати право користування Відповідача цією земельною ділянкою не вбачається за можливе. Така неможливість пов'язана з тим, що згідно Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Відповідач не є особою, яка вправі звертатись до державного реєстратора про скасування державної реєстрації оренди земельної ділянки до 2038 р. за товариством з обмеженою відповідальністю РБФ РЕМ , а товариство з обмеженою відповідальністю РБФ РЕМ та Сєвєродонецька міська рада, особи, які мають право звертатись з такою заявою, це не зробили.

Крім того, договір оренди землі, укладений ТОВ РБФ РЕМ з Сєвєродонецькою міською радою 17.02.2014 року, має термін дії до 2038 року. Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Суду не надано жодних доказів того, що Позивач та ТОВ РБФ РЕМ вчинили якісь дії, направлені на зміну чи розірвання договір оренди землі, що надало б Відповідачу можливість укласти договір оренди спірної земельної ділянки безпосередньо з Позивачем.

З 2014 року і на момент розгляду справи належне Відповідачу нерухоме майно було передано у користування підрозділам Збройних Сил України, а саме:

- військовій частині польова пошта В4680 Міністерства оборони України, місцезнаходження якої - 93413, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 2-м, ідентифікаційний код - 07652444, - відповідно до договору позички №09/10-2015 від 09.10.2015 р. та договору позички № 01012016 від 01.01.2016 p.;

- військовій частині польова пошта В2830 Міністерства оборони України, місцезнаходження якої - 51272, Дніпропетровська обл., Новомосковський район, смт. Черкаське, ідентифікаційний код- 07946341, - відповідно до договору позички № 8 від 15 січня 2017 р.;

- квартирно-експлуатаційному відділу міста Луганськ Міністерства оборони України, місцезнаходження якого - 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, вул. Поштова, 20, ідентифікаційний код - 07652214, - відповідно до договору позички № 8 від 15 січня 2017 р.;

- військовій частині А 1376 Міністерства оборони України, місцезнаходження якої - 41602, Сумська обл., м. Конотоп, вул. Деповська, 101, ідентифікаційний код - 26614840, - відповідно до договору позички № 17 від 06 вересня 2017 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 796 ЦК України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надасться право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.

Відтак, фактичними користувачами земельної ділянки з кадастровим номером 4412900000:07:001:0036 є вищевказані підрозділи Міністерства оборони України. Відповідач цією земельною ділянкою не користується, доходів від неї не отримує.

З огляду на вищевикладене Позивачем невірно вибрана матеріально-правова підстава його позову. До спірних правовідносин приписи статті 1212 ЦК України, якими обґрунтовується позов, не можуть бути застосовані, оскільки для виникнення зобов'язання з безпідставного набуття майна необхідна одночасна наявність наступних умов:

1) збільшення майна у однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння);

2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;

3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою;

4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто, обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом. іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами ст. 11 ЦК України. До відсутності правової підстави ст. 1212 ЦК України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Наприклад, коли правочин, на підставі якого передавалася річ, згодом був визнаний недійсним тощо.

Таким чином, цивільні суб'єктивні права та обов'язки, утому числі право користування земельною ділянкою та інші речові права, виникають на підставі настання юридичних фактів (дій та подій), а державна реєстрація таких прав (яка є предметом регулювання Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , на який посилається позивач в обгрунтування необхідності застосування приписів ст. 1212 ЦК України) є похідною від настання таких юридичних фактів.

Відтак, цивільно-правовою підставою, що породжує зобов'язання Відповідача, пов'язані з використання ним земельної ділянки з кадастровим номером 4412900000:07:001:0036, є ч. 2 ст.120 Земельного кодексу України та умови, визначені договором оренди землі, укладеним товариством з обмеженою відповідальністю РБФ РЕМ з Сєвєродонецькою міською радою 17.лютого.2014 року.

Таким чином не існує необхідності застосування положень ст. 1212 ЦК України в частині стягнення з Відповідача фактично орендної плати за користування земельною ділянкою, яка у позові поіменована безпідставно збереженими коштами, тому що ці норми можуть застосовуватись тільки тоді, коли на підставі положень інших спеціальних норм потерпіла особа не в змозі захистити якесь із своїх порушених прав (предметом регулювання вказаної норми закону є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права, в даному випадку нормами зобов'язального земельного та цивільного права). Вказана правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України по справам №19/18 від 29.11.2010p., №26/2 від 13.12.2010р., №10/7 від 16.05.2011p., №14/209(02-4/4-14) від 30.05.2011p., №24/135 (24/0245) від 30.05.2011 p., від 22.01.13 р. по справі № 5006/18/13/2012, № 3-129гс14 від 14.10.2014 р.

Отже, наведене у позові твердження, що спірні правовідносини не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, не відповідають дійсності та суперечать іншій частині позову, у якій підтверджується факт правомірного набуття Відповідачем спірної земельної ділянки у користування відповідно до приписів ч. 2 ст. 120 ЦК України. Відтак спірні правовідносини повністю врегульовані спеціальними нормами цивільного законодавства щодо користування земельними ділянками.

Посилання прокурора на висновки, викладені Судовою палатою у господарських спорах Верховного суду України у постанові від 12.04.2017 р. у справі № 922/5468/14, яке міститься у позові, є помилковим, оскільки, як вбачається з фабули цієї справи, у ній мав місце самозахват земельної ділянки, яка не передавалась у оренду попередньому власнику нерухомого майна, та навіть не була відведена в натурі, тобто правовідносини не є аналогічними.

У даній постанові Судова палата у господарських спорах Верховного суду України, обгрунтовуючи відсутність у відповідача законних підстав користування земельною ділянкою навіть зазначив, що ... норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебувала у власності або у користуванні колишнього власника будівлі .

Разом з цим варто зазначити, що 14 вересня 2016 року Верховний Суд України на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах прийняв постанову у справі №703/5377/14-Ц з аналогічних правовідносин, у якій вказав на необхідність застосування до них ст. 157 ЗК України та Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року №284 (аналогічна правова позиція міститься і у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17 лютого 2016 р. у справі №904/5857/14 та у постанові Верховного Суду від 25.05.2018 року у справі № 922/3413/17).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується прокурора, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що прокурором обраний невірний спосіб захисту порушеного права і, оскільки до спірних правовідносин підстави застосовувати норми ст.1212 ЦК відсутні, у позові слід відмовити.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на прокурора.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 773-80, 86, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 255, 256 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 19.09.2018 року.