Постанова

від 11.09.2018 по справі 911/347/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2018 р. Справа№ 911/347/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Гончарова С.А.

Секретар судового засідання: Камінська Т.О.

За участю представників: відповідно до протоколу судового засідання від 11.09.2018.

розглянувши апеляційну скаргу Васильківської міської ради

на рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2018 (повний текст рішення складено 29.05.2018)

у справі № 911/347/18 (суддя Лилак Т.Д.)

за позовом Васильківської міської ради

до Гаражного кооперативу "Новий"

про розірвання договору оренди

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області звернулася з позовом Васильківська міська рада до Гаражного кооперативу "Новий" про розірвання договору оренди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач в якості підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки зазначає істотне порушення відповідачем зобов'язання зі сплати орендної плати.

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.05.18 у справі №911/347/18 у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції Васильківська міська рада звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2018 в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не досліджено всіх обставин справи та не надано належної оцінки доказам у справі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник наголосив що відповідач жодним чином не спростував вказаний факт, не надав до суду доказів сплати орендної плати у період з 2015 по 2017 рік.

Крім того, в апеляційній скарзі позивач просить суд про поновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2018 у справі №911/347/18.

Клопотання мотивоване тим, що рішення суду першої інстанції позивачем було отримано лише 05.06.2018, а тому останній не мав можливості вчасно подати апеляційну скаргу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Васильківської міської ради у справі № 911/347/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Тарасенко К.В. та Гончарова С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2017, поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Васильківської міської ради та призначено до розгляду на 11.09.2018.

В судове засідання, призначене на 11.09.2018, повноважні представники позивача та відповідача не з'явилися.

Колегією суддів враховано, що відповідно до частини 2 статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, в свою чергу частиною 3 статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно із частиною 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.

Неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.

Колегією суддів, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвали Київського апеляційного господарського суду були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвали.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників позивача та відповідача, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням 54 сесії Васильківської міської ради Київської області 5 скликання (відповідача) № 09.212-54-У від 20.08.2010 року "Про затвердження проекту із землеустрою та передачу в оренду земельної ділянки під існуючими гаражами автогаражному кооперативу "Новий" на території військового містечка № 11" був затверджений проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду гаражним кооперативом "Новий" на території військового містечка № 11 під існуючими гаражами.

Відповідно до вищевказаного рішення відповідачу було передано в оренду земельну ділянку, кадастровий № 3221455300:03:007:0036, загальною площею 1,3161 га на території військового містечка № 11 під існуючими гаражами терміном на 10 років, та доручено міському голові укласти договір оренди земельної ділянки згідно чинного законодавства.

05.08.2011 між Васильківською міською радою та Гаражним кооперативом "Новий" (орендар) було укладено Договір оренди земельної ділянки б/н, за яким позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення (кадастровий № 3221455300:03:007:0036), яка знаходиться на території військового містечка № 11 в м. Василькові Київської області, згідно Рішення 54 сесії Васильківської міської ради Київської області 5 скликання № 09.212-54-У від 20.08.2010 року, загальною площею 1,3161 га, з терміном оренди 10 років та орендною платою 4% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що на день укладання договору становила 30203,21 грн.

Згідно із статтями 509, 526 ЦК України та статтею 193 ГК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі -це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно із статтею 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Згідно із статтею 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Статтею 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, і платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю. (ст. 290 Податкового кодексу України)

Відповідно до статті 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди, а також своєчасного внесення орендної плати.

Згідно із пунктом "д" статті 141 Земельного кодексу України систематична несплата земельного податку або орендної плати є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

Частиною 3 статті 31 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі", на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно із частиною 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Умова про внесення орендної плати, передбачена частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі", належить до істотних умов договору оренди в розумінні частини 1 статті 638 ЦК України та статті 284 ГК України. Дотримання зазначеної умови є обов'язковим для відповідача згідно зі статтею 629 ЦК України, а її порушення зумовлює правомірність ініціювання питання про розірвання договору відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі".

Доводи про наявність заборгованості з орендної плати мають підтверджуватися належними доказами, наприклад, довідкою, виданою державною податковою інспекцією про наявність (або відсутність) заборгованості за земельним податком та орендною платою.

Аналізуючи підстави для можливого розірвання договору оренди у випадку не виконання або не належного виконання орендарем своїх обов'язків у частині сплати орендної плати необхідно встановити та зафіксувати систематичну несплату орендної плати.

Пунктом 29 Договору визначено, що його дія припиняється шляхом розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використання, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до пункту 22 Договору орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач в якості підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки зазначає істотне порушення відповідачем зобов'язання зі сплати орендної плати.

Проте, в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження такого висновку.

Таким чином, у відносинах сторін відсутні обставини, які вказують на систематичність порушення відповідачем своїх обов'язків за договором оренди земельної ділянки, зокрема щодо своєчасного та у повному обсязі внесення орендної плати, що передбачено умовами договору та чинним законодавством.

Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів існування заборгованості у період з 2015 року по 2017 року.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані дії позивача не узгоджуються з принципом правової певності та суперечать завданням суду, оскільки в даному випадку фактично предметом позову є встановлення доказів, а не спір про цивільні права, а тому позов задоволенню не підлягає.

Доводи, які наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається, а доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Таким чином, апеляційна скарга Васильківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2018 у справі № 911/347/18 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2017 у справі № 911/347/18 підлягає залишенню без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Васильківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2018 у справі № 911/347/18 залишити без змін.

Матеріали справи № 911/347/18 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст складено та підписано 17.09.2018.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді К.В. Тарасенко

С.А. Гончаров