Постанова

від 13.09.2018 по справі 910/605/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2018 р. Справа№ 910/605/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів: Кропивної Л.В.

Дідиченко М.А.

при секретарі судового засідання: Молокопой І.А.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 ордер КВ №118881 від 22.05.2018;

від відповідача: ОСОБА_3 ордер КВ №381307 від 12.01.2018;

від відповідача: ОСОБА_4 ордер КВ №381336 від 26.06.2018;

від третьої особи 1: не з'явився;

від третьої особи 2: не з'явився;

від третьої особи 3: не з'явився;

від третьої особи 4: не з'явився;

Розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_5

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2018

у справі №910/605/18 (суддя В.В. Князьков)

за позовом ОСОБА_5

до ОСОБА_6

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімферопольське автотранспортне підприємство №14329"

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_7

третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_8

третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_9

про визнання права власності на частку у статутному капіталі, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2018 у справі №910/605/18 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання права власності на частку у статутному капіталі відмовлено.

Не погодившись з вищезазначеним рішенням, ОСОБА_5 звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2018 у справі №910/605/18. Прийняти нове рішення у справі №910/605/18, яким задовольнити позов повністю.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Кропивної Л.В., Дідиченко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2018 апеляційну скаргу ОСОБА_5 було прийнято до провадження у визначеному складі суду та призначено до розгляду на 09.08.2018.

Через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшов відзив в якому останній просить апеляційну скаргу ОСОБА_5 ганний Володимирівни залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2018 у справі №910/605/18 без змін.

Через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії постанови Верховного Суду у справі №910/7426/17.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2018 у справі №910/605/18 в судовому засіданні оголошено перерву до 03.09.2018.

03.09.2018 судове засідання не відбулося в зв'язку з перебуванням головуючого судді Смірнової Л.Г. на лікарняному.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2018 у справі №910/605/18 розгляд справи призначено на 13.09.2018.

Через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

Через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення.

У судове засідання 13.09.2018 з'явився представник позивача та представники відповідача. Представники третіх осіб в судове засідання не з'явились, належним чином повідомлені.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2018 у справі №910/605/18 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просили залишити рішення першої інстанції без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

23.03.2010 виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим проведено державну реєстрацію новоутвореної юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімферопольське автотранспортне підприємство №14329" (ідентифікаційний код 37039782).

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 31.03.2017 учасниками ТОВ "Сімферопольське АТП №14329" були ОСОБА_6 з внеском до статутного капіталу у розмірі 45 664,32 грн. (8%), ОСОБА_7 з внеском до статутного капіталу у розмірі 5 708,04 грн. (1%) та ОСОБА_8 з внеском до статутного капіталу у розмірі 519 431,64 грн. (91%).

31.03.2017 між ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 (продавці) та ОСОБА_9 (покупець) укладено договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі товариства (далі - договір від 31.03.2017), за умовами якого продавці передають (відступають), а продавець приймає у власність частки у статутному капіталі ТОВ "Сімферопольське АТП №14329" і зобов'язується сплатити їх вартість на умовах, встановлених договором.

Згідно з протоколом №31/03-2017 загальних зборів учасників ТОВ "Сімферопольське АТП №14329", проведених 31.03.2017, прийнято рішення про зміну складу учасників товариства (про вступ нового учасника ОСОБА_9 з часткою в розмірі 100% статутного капіталу), про зміну місцезнаходження товариства з території Автономної Республіки Крим на адресу: м. Київ, вул. Якіра, буд. 20/2 (Печерський район), а також реєстрацію статуту товариства у новій редакції.

З матеріалів реєстраційної справи ТОВ "Сімферопольське АТП №14329" вбачається, що 04.04.2017 державним реєстратором відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Павленко І.М. проведено відповідні реєстраційні дії щодо зміни складу учасників товариства та внесення змін до установчих документів ТОВ "Сімферопольське АТП №14329" згідно з договором купівлі-продажу від 31.03.2017 та протоколом №31/03-2017 загальних зборів учасників товариства від 31.03.2017 (а.с. 141-161), зокрема, зареєстровано новим учасником товариства ОСОБА_9 з часткою в розмірі 100% статутного капіталу.

В подальшому, ОСОБА_6 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Сімферопольське АТП №14329", Печерської районної в місті Києві державної адміністрації в особі відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ОСОБА_9 про визнання недійсними рішення загальних зборів товариства від 31.03.2017 (протокол №31/03-2017) та договору від 31.03.2017.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 у справі №910/7426/17 визнано недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ "Сімферопольське АТП №14329", оформлені протоколом №31/03-2012 від 31.03.2017 року; визнано недійсним договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "Сімферопольське АТП №14329" від 31.03.2017, укладений між ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_9.

В свою чергу, 18.04.2017 між ОСОБА_9 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства (далі - договір від 18.04.2017), за умовами якого ОСОБА_9 передав, а позивач прийняла у власність частку у статутному капіталі ТОВ "Сімферопольське АТП №14329" (ідентифікаційний код 37039782) та зобов'язалась сплатити її вартість на умовах, встановлених цим договором.

Згідно з пунктом 1.3 договору від 18.04.2017 розмір частки у статутному капіталі товариства, що відчужується складає 99%, які належать продавцю, що відповідає вкладу 565 095,96 грн.

Відповідно до пункту 2.2 договору від 18.04.2017 за домовленістю сторін договірна вартість частки статутного капіталу продавця у товаристві, що відчужується (відступається) за цим договором покупцю, складає 649 440,00 грн., яка оплачується покупцем на користь ОСОБА_9.

За змістом пункту 3.1 договору від 18.04.2017 право власності на частку статутного капіталу товариства переходить до покупця з моменту підписання даного договору.

У пункті 3.2 договору від 18.04.2017 передбачено, що з моменту укладення цього договору та державної реєстрації змін до установчих документів, пов'язаних зі зміною складу учасників, покупець стає по відношенню товариства його новим учасником з наступним розподілом часток:

громадянка ОСОБА_5 отримує частку у розмірі 99% статутного капіталу товариства, що складає 565 095,96 грн.;

громадянин ОСОБА_9 отримує частку у розмірі 1% статутного капіталу, що складає 5 708,04 грн.

Як вбачається з копії примірника договору від 18.04.2017, яка наявна у матеріалах справи, останній містить підписи продавця ОСОБА_9 та покупця ОСОБА_5. Вказаний правочин укладений у простій письмовій формі та нотаріально не посвідчувався.

Згідно з протоколом №1 загальних зборів учасників ТОВ "Сімферопольське АТП №14329" від 18.04.2017 (копія протоколу наявна в матеріалах реєстраційної справи (а. с.57; оригінал протоколу вилучено слідчим) були прийняті рішення, зокрема, про зміну складу учасників товариства (про вступ нового учасника ОСОБА_5 з часткою у розмірі 99% статутного капіталу) та про внесення відповідних змін до установчих документів товариства.

19.04.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карабазовим С.В. проведено реєстраційні дії на підставі договору від 18.04.2017 та протоколу загальних зборів №1 від 18.04.2017 (а. с. 163-181), зокрема, зареєстровано учасниками товариства ОСОБА_9 (1% статутного капіталу) та ОСОБА_5 (99% статутного капіталу).

Як вбачається з отриманого судом першої інстанції витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27.03.2018 за №1003791510, станом на 19.04.2017 ОСОБА_5 дійсно була зареєстрована учасником ТОВ "Сімферопольське АТП №14329", однак в подальшому відповідні реєстраційні дії були скасовані, про що зазначено у реєстрі без вказівки про підставу скасування таких дій.

Матеріали реєстраційної справи ТОВ "Сімферопольське АТП №14329", як і матеріали даної судової справи, не містять документів, на підставі яких було скасовано реєстраційні дії про зміну складу учасників на ОСОБА_9 та про подальше включення до їх складу позивача - ОСОБА_5.

При цьому, зі змісту постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 у справі №910/7426/17 вбачається, що саме наказом Міністерства юстиції України №1770/5 від 30.05.2017 скасовано реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 05.04.2017 №18821050004016670 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи" та №18821070005016670 "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах", проведені державним реєстратором Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Павленко І.М. від 18.04.2017 №10741050006066353 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи" та від 19.04.2017 №10741070007066353 "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах", проведені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карабазовим С.В. стосовно ТОВ "Сімферопольське АТП №14329".

Відтак, судом встановлено, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було відновлено запис про склад учасників ТОВ "Сімферопольське АТП №14329", згідно з яким учасниками товариства є: ОСОБА_6 з внеском до статутного капіталу у розмірі 45 664,32 грн. (8%), ОСОБА_7 з внеском до статутного капіталу у розмірі 5 708,04 грн. (1%) та ОСОБА_8 з внеском до статутного капіталу у розмірі 519 431,64 грн. (91%).

Згідно з протоколом №1 загальних зборів учасників ТОВ "Сімферопольське АТП №14329", проведених 02.06.2017 (оригінал протоколу наявний в матеріалах реєстраційної справи; копію долучено до матеріалів судової справи (а. с. 119)), учасники товариства ОСОБА_6, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 одноголосно прийняли рішення про зміну місцезнаходження товариства на адресу: м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 4А (Шевченківський район), а також про затвердження нової редакції статуту.

З матеріалів реєстраційної справи ТОВ "Сімферопольське АТП №14329" вбачається, що зміну місцезнаходження товариства та зміни до установчих документів товариства згідно з рішенням загальних зборів від 02.06.2017 були зареєстровані 06.06.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Павловською Оленою Володимирівною (а. с. 116-140).

Згідно з актуальними відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на дату розгляду справи учасниками ТОВ ""Сімферопольське АТП №14329" є ОСОБА_6 з внеском до статутного капіталу у розмірі 45 664,32 грн. (8%), ОСОБА_7 з внеском до статутного капіталу у розмірі 5 708,04 грн. (1%) та ОСОБА_8 з внеском до статутного капіталу у розмірі 519 431,64 грн. (91%).

Спір у справі виник у зв'язку з твердженнями позивача про наявність підстав для визнання в судовому порядку за нею права власності на частку у розмірі 99% статутного капіталу ТОВ ""Сімферопольське АТП №14329" на підставі статті 392 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), оскільки належне їй право власності не визнається та оспорюється відповідачем.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та відповідні заперечення відповідача, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 5 ГПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Способи захисту права власності врегульовано главою 29 ЦК України. Так, статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту даної правової норми право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. Тобто, у позивача є право власності на певне майно і має місце факт оспорювання належного позивачу права.

Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права, на захист якого подано позов, останнім повинно бути надано суду відповідні докази, що підтверджують його право на вказане майно. Отже, умовами задоволення розглядуваного позову, перш за все, є надання позивачем належних доказів на підтвердження факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

За приписами ч. ч. 1-4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Правом власності згідно з частиною 1 статті 316 ЦК України є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

За змістом статті 167 Господарського кодексу України (далі ГК України) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами статті 328 вказаного Кодексу право власності набувається на підставах, не заборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як зазначалось, позивач в обґрунтування наявності у неї права власності на частку у розмірі 99% статутного капіталу ТОВ "Сімферопольське АТП №14329" посилається на договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства від 18.04.2017, продавцем за яким є третя особа 4 - ОСОБА_9.

В свою чергу, ОСОБА_9 є покупцем частки у розмірі 100% статутного ТОВ "Сімферопольське АТП №14329" згідно з договором купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі від 31.03.2017, продавцями за яким є відповідач та треті особи 2, 3 - ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відповідно.

Статтею 204 Цивільного кодекс України встановлено презумпцію правомірності правочину, яка полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Однак, як встановлено судом першої інстанції, постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 у справі №910/7426/17 визнано недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ "Сімферопольське АТП №14329", оформлені протоколом №31/03-2012 від 31.03.2017 року; визнано недійсним договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "Сімферопольське АТП №14329" від 31.03.2017, укладений між ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_9.

При цьому, Київським апеляційним господарським судом у постанові від 19.02.2018 у справі №910/7426/17 було встановлено, що відповідно до довідки Державної прикордонної служби України від 23.05.2017 за №64/К-5714 щодо перетину адміністративного кордону з тимчасово окупованою територією АР Крим ОСОБА_6 та ОСОБА_8, в період проведення загальних зборів учасників ТОВ "Сімферопольське АТП №14329", оформлених протоколом №31/03-2012 від 31.03.2017, останні митний кордон не перетинали та не були присутні в місті Києві. 26.06.2017 на запит Господарського суду міста Києва від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мазарчук Наталії Володимирівни надійшли пояснення, згідно з якими остання повідомила, що: " 31.03.2017 ОСОБА_7 та ОСОБА_9 до мене не звертались, їх підписи на протоколі загальних зборів учасників ТОВ "Сімферопольське АТП №14329" мною не посвідчувались". На підставі вищевикладеного місцевим господарським судом у справі №910/7426/17 встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 фактично не приймали участі в загальних зборах учасників ТОВ "Сімферопольське АТП №14329" 31.03.2017. Відтак, за висновками суду, останні не могли голосувати з питань порядку денного та, відповідно, не могли брати участь у зазначених зборах. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "Сімферопольське АТП №14329" від 31.03.2017 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Станом на 23.05.2018 справа №910/7426/17 перебувала у провадженні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Однак, статтею 284 ГПК України встановлено, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

У даному випадку господарський суд виходить з того, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, на момент розгляду справи №910/605/18 набрало законної сили судове рішення у справі №910/7426/17 про визнання недійсним договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "Сімферопольське АТП №14329" від 31.03.2017, а відтак факт недійсності вказаного договору не підлягає доказуванню в межах даної справи.

При цьому, з огляду на доводи позивача про презумпцію правомірності наступного правочину - договору купівлі-продажу від 18.04.2017, господарський суд звернув увагу позивача на те, що факт недійсності договору від 31.03.2017 має суттєве значення для вирішення даного спору, приймаючи до увагу сталу судову практику нормозастосування у спорах про визнання недійсними декількох (першого та наступних за ним) правочинів.

Так, згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 2.15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 ЦК України, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Верховний Суд України в постановах від 05.10.2016 у справі №916/2129/15, від 25.01.2017 у справі №916/2131/15 дійшов висновку, що витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Верховний Суд у постанові від 01.02.2018 у справі № №521/14976/15-ц також вказав, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, повинно враховуватись, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (статті 328 Цивільного кодексу України).

Тобто, зважаючи на фактичні обставини, що встановлені судом в межах справи №910/7426/17, у продавців за договором від 31.03.2017 була відсутня воля на відчуження часток у статутному капіталі ТОВ "Сімферопольське АТП №14329", та, як наслідок, у покупця за договором від 31.03.2017 (продавця за договором від 18.04.2017) - ОСОБА_9 було відсутнє право розпорядження таким майном, що, в свою чергу, виключає можливість набуття і позивачем права власності на нього.

Таким чином, звертаючись до суду з позовом про визнання права власності, позивачем не було доведено наявності у неї на час розгляду даної справи права власності на спірне майно - частку у розмірі 99% статутного капіталу ТОВ "Сімферопольське АТП №14329", зважаючи на факт існування судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31.03.2017 (першого договору у ланцюгу договорів) та, відповідно, враховуючи факт, який встановлений судом в межах справи №910/7426/17, щодо відсутності волі на передачу спірного майна у власників такого майна - продавців ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7.

Разом з цим, як зазначалось, статтею 392 ЦК України встановлено, що виключно власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто, визнання права власності здійснюється господарським судом за наявності існуючого (яке виникло згідно з приписами законодавства) права власності на майно в межах спору власника з іншою особою про право на це майно.

При цьому, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі. Судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватись на встановленому судом в ході розгляду справи існуючому юридичному факті і не може підміняти собою правовстановлюючих документів. Момент виникнення права не залежить від набрання рішенням суду законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності.

За таких обставин, недоведення позивачем наявності у неї на момент розгляду справи суб'єктивного матеріального права, на захист якого подано позов, а саме права власності на спірне майно, виключає можливість задоволення позовних вимог, які заявлено на підставі статті 392 ЦК України.

Окрім того, як зазначалось судом раніше, відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Виходячи зі змісту ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та ГПК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на заперечення права позивача, на захист якого подано позов або утверджує за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права, на захист якого подано позов.

Тобто, приймаючи до уваги викладені вище положення законодавства, при зверненні до суду з розглядуваним позовом, позивачем, перш за все, повинно бути доведено факт порушення його речового права з боку відповідача.

ОСОБА_5 заявлено позов до одного відповідача - ОСОБА_6, посилаючись на те, що саме ОСОБА_6 оскаржує її право власності на корпоративні права шляхом звернення до суду з позовами про визнання недійсними договору від 31.03.2017 (справа №910/7426/17) та договору від 18.04.2017 (справа №757/30964/17-ц), а також шляхом вчинення відповідачем дій, спрямованих на внесення змін до установчих документів товариства.

Однак, враховуючи предмет позову, ОСОБА_5 претендує на корпоративні права (частку) у розмірі 99% статутного капіталу товариства, які на теперішній час зареєстровані за трьома фізичним особами - ОСОБА_6 (частка у розмірі 8% статутного капіталу), ОСОБА_7 (частка у розмірі 1% статутного капіталу) та ОСОБА_8 (частка у розмірі 91% статутного капіталу).

Згідно з ч. 1 ст. 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

Судом у підготовчому засіданні було роз'яснено представнику позивача право на залучення до участі у справі співвідповідачів, однак останній не подав до суду відповідного клопотання в порядку ч. 1 ст. 48 ГПК України та, навпаки, наполягав на пред'явленні позову саме до ОСОБА_6 шляхом застосування способу захисту у вигляді визнання права власності.

Також судом прийнято до уваги, що за змістом постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 у справі №910/7426/17 вбачається, що саме наказом Міністерства юстиції України №1770/5 від 30.05.2017 скасовано реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 05.04.2017 №18821050004016670 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи" та №18821070005016670 "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах", проведені державним реєстратором Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Павленко І.М. від 18.04.2017 №10741050006066353 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи" та від 19.04.2017 №10741070007066353 "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах", проведені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карабазовим С.В. стосовно ТОВ "Сімферопольське АТП №14329".

Однак, матеріали справи не містять ані копії вказаного наказу Міністерства юстиції України, ані доказів оскарження вказаного наказу позивачем.

У даному випадку судом враховано, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 21.05.2012 у справі №6-20цс11, оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Тобто, обраний позивачем спосіб захисту повинен бути не лише таким, що передбачений законом (статтею 392 ЦК України), а й "ефективним" в розумінні положень Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Проте, за висновками суду, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання права власності на корпоративні права (частку у статутному капіталі товариства) не можна вважати ефективним, оскільки такий спосіб захисту не призведе до поновлення прав позивача, зважаючи на існування чинного наказу Міністерства юстиції України №1770/5 від 30.05.2017 про скасування реєстраційних дій, а також з огляду на наявність судових проваджень про визнання недійсними рішень загальних зборів про зміну складу учасників товариства, а також визнання недійсними договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі товариства від 31.03.2017 (справа №910/7426/17) та укладеного позивачем договору від 18.04.2017 (справа №757/30964/17-ц).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 ГПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За висновками суду, всупереч наведеним вимогам процесуальних норм, позивачем не було доведено за допомогою належних, допустимих та достатніх доказів наявності у неї на час розгляду справи права власності на спірне майно, а також не обґрунтовано належним чином ефективності обраного способу захисту у вигляді визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства.

Враховуючи викладене, повно та всебічно оцінивши пояснення учасників справи та подані докази, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання права власності на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімферопольське автотранспортне підприємство №14329" за ОСОБА_5 в розмірі 99%, що відповідає вкладу в розмірі 565 095,96 грн., є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2018 у справі № 910/605/18.

Керуючись ст.ст. 240, 269,270, 273, 275, 281-284 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2018 у справі №910/605/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2018 у справі № 910/605/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/605/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя Л.Г. Смірнова

Судді Л.В. Кропивна

М.А. Дідиченко