Постанова

від 05.09.2018 по справі 815/4585/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/4585/17

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М. М. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Домусчі С.Д.,

- ОСОБА_1,

за участю: секретар судового засідання - Ніцевич О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду, яке прийнято 22 березня 2018 року у складі суду судді: Аракелян М.М. в місті ОСОБА_1 по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Одеській області, в якому позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 147076-1312 від 30.06.2017 року про визначення сум податкового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичної особи ОСОБА_2 на загальну суму 64220, 25 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 30.06.2017 року Головним управлінням ДФС в Одеській області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 147076-1312 про визначення сум податкового зобов'язання за платежем: орендна плата з фізичних осіб на загальну суму 64220,25 грн. за 2017 рік, застосоване щодо позивача - фізичної особи ОСОБА_2. Нарахування зазначеної суми було здійснено щодо земельної ділянки, загальною площею 0,0510 га, що знаходиться в м. Ізмаїл по вул. Івана Франка, 22-п, договір оренди якої визнаний укладеним між Ізмаїльською міською радою Одеської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 рішенням господарського суду Одеської області від 11.02.2016 року (справа №916/4150/15). Як зазначає позивач, в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні ОСОБА_2 зазначений як фізична особа, проте договір оренди укладений з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 Посилаючись на ст. 288 Податкового кодексу України, ст. 93 Земельного кодексу України, ст.ст. 15, 18, 20 Закону України Про оренду землі позивач зазначив, що право оренди, що виникло внаслідок рішення господарського суду Одеської області від 11.02.2016 року, не зареєстровано у передбаченому чинним законодавством порядку в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а отже договір не набрав чинності (відсутня державна реєстрація права оренди) та відповідно ніяких прав та обов'язків за ним у позивача бути не може. Позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення прийнято безпідставно, є протиправним та підлягає скасуванню.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року вказаний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 30.06.2017 року №147076-1312 про визначення сум податкового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичної особи ОСОБА_2 на загальну суму 64220,25 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Головне управління ДФС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, просить: скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.03.2018 року та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову ОСОБА_2 про скасування податкового повідомлення рішення ГУ ДФС в Одеській області від 30.06.2017 року № 147076-1312 по справі № 815/4585/17 - відмовити у повному обсязі.

До Одеського апеляційного адміністративного суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області, в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням господарського суду Одеської області від 11.02.2016 року по справі 916/4150/15 позовні вимоги Ізмаїльської міської ради Одеської області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано укладеним договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,0510 га, кадастровий номер 5110600000:01:021:0061, яка розташована за адресою: Україна, 68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Івана Франка, 22-п, для експлуатації кафе-бару між Ізмаїльською міською радою Одеської області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, та таким, що відповідає вимогам Закону України Про оренду землі та умовам типового договору оренди землі, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 року за № 220. Затверджено редакцію вказаного договору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради Одеської області 01.03.2016 року було направлено лист № 01/24-373 для обчислення орендної плати за користування земельною ділянкою до начальника Ізмаїльської ОДПІ ГУ Міндоходів в Одеській області, разом з яким було надано рішення господарського суду Одеської області від 11.02.2018 року, рішення Ізмаїльської міської ради Одеської області Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Ізмаїл від 06.06.2012 року № 2141-VI з коефіцієнтами місця розташування земельної ділянки, які впливають на оціночну вартість земельних ділянок, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Івана Франка, 22-п.

Згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України, 30.06.2017 року Головним управлінням ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 147076-1312, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за 2017 рік у розмірі 6422,25 грн. за платежем: орендна плата з фізичних осіб (18010900) відносно ОСОБА_2.

Також, судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявною в матеріалах справи копією поштового відправлення, що оскаржуване податкове повідомлення рішення від 30.06.2017 року №147076-1312 позивач отримав 19.08.2017 року.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням - рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення по даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 30.06.2017 року договір оренди на вказану земельну ділянку не набув чинності, а тому позивач не набув права оренди у встановленому законом порядку.

Суд першої інстанції вказав на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено саме стосовно нарахування позивачу орендної плати з фізичних осіб та умови договору про розмір орендної плати на рік не були покладені в основу проведеного контролюючим органом розрахунку орендної плати.

Також, з аналізу розрахунку здійсненого відповідачем, суд першої інстанції дійшов висновку, що без внесення змін до договору оренди, у тому числі, в судовому порядку, відповідач здійснив перерахунок орендної плати, встановленої в договорі, виходячи з нових даних про нормативну грошову оцінку земельної ділянки 1 га землі (витяг з технічної документації про НГОЗД від 05.02.2016 року) та з урахуванням коефіцієнтів індексації за 2013-2016 роки, тобто за період, який охоплює і час до дати, за якою визначається дата укладання договору згідно рішення суду (дата набрання ним чинності - 25.02.2016 року).

Колегія суддів, вирішуючи даний спір в рамках апеляційного провадження, не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно змісту пунктів 14.1.72 - 14.1.74 статті 14 Податкового кодексу України визначається, що земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.

Статтями 269 і 270 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до змісту статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XII податкового кодексу України; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Згідно з п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України закріплено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Відповідно до п. 287.2 ст. 287 Податкового кодексу України облік фізичних осіб - платників податку нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки щороку до 1 травня.

Згідно п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Так, згідно ст. 6 Закону України Про оренду землі орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно змісту ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 17 Закону України Про оренду землі регламентовано, що об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до змісту статей 125 і 126 Земельного кодексу України вбачається, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно до ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державній реєстрації прав підлягають, зокрема: право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

В той же час, положеннями пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України визначається, що в разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (пункт 288.2 статті 288 Податкового кодексу України).

Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду (пункт 288.3 статті 288 Податкового кодексу України).

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (пункт 288.4 статті 288 Податкового кодексу України).

Аналіз положень зазначених норм податкового законодавства свідчить про те, що землекористувач у разі отримання в оренду земельної ділянки (у межах населених пунктів) має сплачувати орендну плату за неї, яка обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки, який, у свою чергу, є підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, в розмірі та на умовах, визначених таким договором. При цьому, умови щодо обов'язкової державної реєстрації такого договору оренди Податкового кодексу України не передбачено.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка загальною площею 0,0510 га, кадастровий номер 5110600000:01:021:0061, яка розташована за адресою: Україна, 68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Івана Франка, 22-п, згідно договору оренди земельної ділянки, який визнаний укладеним на підставі рішення господарського суду Одеської області від 11.02.2018 року по справі 916/4150/15, надана в оренду ФОП ОСОБА_2 для експлуатації кафе-бару, який відповідно до наданого позивачем витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, вулиця Івана Франка, буд. 22п, та належить на праві власності ОСОБА_2.

Вказані обставини щодо належності позивачу на праві власності кафе-бару за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, вулиця Івана Франка, буд. 22п та передачі земельної ділянки за наведеною адресою в оренду позивачу саме для експлуатації вказаного кафе-бару підтверджується і встановленими судовим рішенням по справі 916/4150/15 обставинами.

Водночас, на момент звернення до суду позивачем вищевказаний договір оренди земельної ділянки між Ізмаїльською міською радою Одеської області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 зареєстровано у визначений законодавством спосіб не було.

За таких обставин, проаналізувавши вищевказані норми чинного законодавства та дослідивши усі відповідні матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати укладення договору оренди земельної ділянки.

Дана позиція цілком відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені в постанові від 19 червня 2018 року у справі № 819/1596/16.

Відтак, доводи апелянта в цій частині є вірними, та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції.

Також, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем визначено розмір податкових зобов'язань з орендної плати оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням не у відповідності до вимог укладеного договору оренди.

Так, колегія суддів наголошує, що судом першої інстанції не враховано, що згідно договору оренди землі в редакції згідно рішення суду у справі № 916/4150/15, а саме пункту 4.2 розділу 4 договору Орендна плата , розмір орендної плати встановлюється від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік, а не від нормативної грошової оцінки на момент підписання цього договору - 757314,30 грн., як вказав суд першої інстанції.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача та суду першої інстанції на положення п. 2.4 договору оренди оскаржуваної земельної ділянки, оскільки вказаний пункт жодним чином не визначає розмір орендної плати. Вказаний пункт зазначений у розділі Об'єкт оренди та визначає характеристики земельної ділянки, що передається в оренду. Колегія суддів зазначає, що у наведеному пункті 2.4 договору оренди земельної ділянки чітко вказано, що 757314,30 грн. - це розмір нормативно грошової оцінки земельної ділянки на момент підписання цього договору. У вказаному пункті договору відсутні будь-які посилання на визначення розміру орендної плати з такої суми, а так само відсутні посилання на вказаний розмір нормативної грошової оцінки для визначення розміру орендної плати і у розділі договору Орендна плата .

Навпаки, пунктом 4.2 розділу 4 договору Орендна плата чітко передбачено, що орендна плата встановлюється у розмірі 8% від нормативної грошової оцінки на рік.

Більш того, згідно п. 4.3 договору оренди земельної ділянки орендна плата вноситься Орендарем відповідно до вимог податкового законодавства, податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів здійснюється відповідно до вимог Податкового кодексу України.

Також, обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахування індексів інфляції, які офіційно обнародуються у засобах інформації (п. 4.6 договору).

В свою чергу, згідно з пунктами 289.1, 289.2 статті 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кі = І:100, де І - індекс споживчих цін на попередній рік. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до змісту статті 1 Закону України Про оцінку земель нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами;

Статтею 5 Закону України Про оцінку земель визначається, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Згідно ст. 18 вказаного вище Закону визначено порядок проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Так, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України Про землеустрій .

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до розрахунку орендної плати з фізичних осіб (а.с.134), рішенням Ізмаїльської міської ради від 06.06.2012 року № 2141-VI Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Ізмаїл (а.с.131), затверджена нормативно грошова оцінка земель м. Ізмаїла, яка введена в дію з 01.01.2013 року, затверджена базова вартість 1 м2 в розмірі - 124,8 грн., затверджені економіко - планувальні зони м. Ізмаїла - 34 зони, тощо.

Також із вказаного розрахунку вбачається: нормативна грошова оцінка 1 га земельної ділянки за адресою м. Ізмаїл, вул. І. Франка, 22-п - 8296546,17 грн.; сума орендної плати на 2017 рік земельної ділянки за адресою м. Ізмаїл, вул. І. Франка, 22-п, площею 510 м2 становить - 64220,25 грн., та в основу розрахунку даної суми покладено також витяг з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки (а.с.133) та вимоги пункту 4.2 вказаного договору про оренду земельної ділянки, а саме визначення ставки орендної плати за землю з Орендаря в розмірі 8% від нормативно грошової оцінки в рік.

Відповідно до змісту статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що 288.5.1-288.5.3 розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки. (п. 288.5.1-288.5.3 ст. 288 ПК України).

На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що податкові зобов'язання з орендної плати за землю оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням нараховані позивачу у відповідності до договору оренди земельної ділянки, який визнаний укладеним рішенням суду, та у відповідності до редакції цього договору, що затверджений вказаним рішенням суду.

Зміст рішення суду у справі № 916/4150/15 та затверджена редакції цим рішенням договору оренди земельної ділянки повністю спростовує висновки суду першої інстанції.

Окрім викладеного, вирішуючи спірне питання, колегія суддів враховує висновки Верхового Суду у постанові від 06.03.2018 року у справі № 812/1699/16, згідно яких нормативна грошова оцінка землі визначається та встановлюється не умовами укладеного договору оренди земельної ділянки, як помилково зазначено в судових рішеннях, а у відповідності до Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів затверджено наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства аграрної політики України, Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, Української академії аграрних наук від 27 січня 2006 року № 18/15/21/11. Відтак, відображення нормативної грошової оцінки землі у додатковій угоді не впливає на встановлений статтею 298 ПК України механізм та порядок справляння та нарахування орендної плати за земельну ділянку.

Що стосується посилань позивача та суду першої інстанції, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, на те, що в оскаржуваному податковому повідомленні - рішення відповідачем помилково визначено, що зобов'язання за цим рішенням нараховані, як орендна плата з фізичних осіб, в той час, як договір оренди визнаний укладеним з позивачем, як ФОП, то колегія суддів вважає, що вказані посилання жодним чином не впливають на правомірність оскаржуваного рішення та обов'язок позивача сплати орендної плати за землю, що фактично перебуває у його користуванні, оскільки згідно даних податкової наданих до суду стан платника податків позивача - припинено за власним рішенням 26.02.2016 року.

Таким чином, виходячи з аналізу вищевказаних норм законодавства, матеріалів справи, висновків суду першої інстанції та доводів апелянта, зазначених в його апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору допустив неправильне застосування норм матеріального права, неповністю з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Так, відповідно до змісту ст. 159 КАС України зазначається, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

У відповідності до п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив вищенаведені порушення, що призвело до неправильного вирішення даної справи по суті.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задовольнити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - скасувати, ухваливши нове, яким відмовити у задоволені вказаного адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 159, 241, 243, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верхового Суду.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: С.Д. Домусчі

Суддя: О.О. Кравець