Ухвала

від 17.09.2018 по справі 910/13657/13

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/13657/13

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючого, Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії "Запорізький річковий порт" АСК "Укррічфлот",

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремекс",

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремекс"

на ухвалу господарського суду м. Києва

від 21.06.2018

у складі судді: Бондаренко Г.П.,

та постанову Київського апеляційного господарського суду

від 07.08.2018

у складі колегії суддів: Чорногуза М.Г., (головуючий), Калатай Н.Ф., Дідиченко М.А.,

за позовом Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії "Запорізький річковий порт" АСК "Укррічфлот"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремекс"

про стягнення 280648,09 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремекс" (далі - ТОВ "Ремекс", заявник) 22.08.2018 через Київський апеляційний господарський суд, звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду на ухвалу господарського суду м. Києва від 21.06.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2018 у справі № 910/13657/13.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/13657/13 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2018.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відмову у прийнятті касаційної скарги ТОВ "Ремекс" з наступних підстав.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Основного Закону серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до Рекомендації № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходів щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, для запобігання будь-яким зловживанням системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції маються передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Sevices v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з […] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів […]".

При цьому, як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28.05.1985 у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства").

Відповідно до частини 7 статті 331 ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.

Пунктом 2 частини 1 статті 287 ГПК України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини 1 статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

У даному випадку предметом касаційного оскарження є постанова Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2018, якою апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремекс" на ухвалу господарського суду м. Києва від 21.06.2018 у справі № 910/13657/13 щодо зміни способу та порядку виконання судового рішення, залишено без змін.

За загальним правилом статті 287 ГПК України касаційному оскарженню підлягають лише судові рішення, переглянуті в апеляційному порядку, тобто приписи статті 331 ГПК України необхідно розуміти насамперед як право на апеляційне оскарження, таку правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 18/1544-10.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 287 ГПК України можливість оскарження даної ухвали у касаційному порядку не передбачено.

Крім того, у разі прийняття до касаційного провадження касаційної скарги ТОВ "Ремекс" на ухвалу господарського суду м. Києва від 21.06.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2018 у справі № 910/13657/13, суд касаційної інстанції буде діяти не як "суд встановлений законом" в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, що в сукупності з положеннями норм статті 287 ГПК України, виключає можливість касаційного перегляду.

У зв'язку з чим, касаційна скарга не підлягає розгляду в порядку касаційного провадження, тому в її прийняті слід відмовити з підстав передбачених пунктом 1 частиною 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, 286, 293 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремекс" на ухвалу господарського суду м. Києва від 21.06.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2018 у справі № 910/13657/13.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Г. Пєсков