Постанова

від 18.09.2018 по справі 825/2146/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 825/2146/18 Суддя (судді) першої інстанції: Тихоненко О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Літвіної Н.М.

Чаку Є.В.

При секретарі: Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 липня 2018 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТС-ГРУП" про накладення арешту на кошти та інші цінності, -

В С Т А Н О В И В :

Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області звернулось до суду з заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТС-ГРУП", про накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача на суму 1 509 618,44 грн., що знаходяться на відкритих рахунках у банках.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 липня 2018 року у задоволенні даної заяви відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, заявник - Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у відповідача існує податковий борг, не сплачений у добровільному порядку, що дає підстави для накладення арешту на кошти та інші цінності платника податку в судовому порядку.

Оскільки сторони до суду не з'явилися, справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 статті 229 КАС України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як свідчать обставини справи та встановлено судом першої інстанції, відповідач має податковий борг у розмірі 1 509 618,44 грн., що виник внаслідок несплати в установлені строки самостійно задекларованих сум грошового зобов'язання з ПДВ, а також у зв'язку із невиконанням рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі 825/1101/17.

Податковим органом направлено на адресу відповідача податкову вимогу від 22 лютого 2017 року №1108-17, втім рекомендована кореспонденція повернулась на адресу відправника.

Не зважаючи на вжиті податковим органом заходи, податковий борг Товариством сплачений не був, що обумовило звернення із цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявність у відповідача податкового боргу не є безумовною підставою для застосування адміністративного арешту коштів на рахунку, винятковість адміністративного арешту законодавець чітко пов'язує із обставинами, визначеними пунктом 94.2. статті 94 Податкового кодексу України, що виникли між платником податків та податковим органом; податковим органом не доведено належними та допустимими доказами відсутність у Товариства майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 94.4 статті 94 Податкового кодексу України (надалі - ПК) арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Положеннями підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК передбачено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Таким чином, положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків.

Не зважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об'єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов'язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв'язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах.

Згідно частини 4 статті 5 КАС України, суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

З огляду на правовий зміст та аналіз наведених норм матеріального права у їх взаємному зв'язку, колегія суддів приходить до висновку, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог.

В даному випадку такими правовими підставами (умовами) є саме, наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

На підтвердження відсутності майна відповідача, контролюючим органом надано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 14 травня 2018 року, згідно якої відносно відповідача у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості відсутні, у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відомості відсутні, у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомості відсутні, у Державному реєстру Іпотек відомості відсутні; лист Територіального сервісного центру № 7441 від 04 травня 2018 року №31/25/13-1362, згідно якого за відповідачем транспортні засоби не зареєстровані; лист Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області від 05 травня 2018 року №01-13-24/3040, згідно якого за відповідачем техніка не зареєстрована

Відповідно до ч.1 статті 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ч.1 статті 179 Цивільного кодексу України). Речі у свою чергу поділяються на рухомі та нерухомі (стаття 181 Цивільного кодексу України).

У даному випадку позивачем не доведено відсутність іншого майна у відповідача, відмінного від земельних ділянок, нерухомого майна та транспортних засобів (різного роду устаткування, обладнання тощо), а тому наведені вище докази не можуть слугувати безумовним підтвердженням відсутності у відповідача майна, що може бути джерелом погашення податкового боргу. Зокрема, матеріали справи не містять відомостей, наприклад, щодо виходу позивача на адресу місцезнаходження відповідача і опису наявного там майна.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування адміністративного арешту коштів на рахунках Товариства.

Слід також зазначити, що суд першої інстанції дійшов вріного висновку, що підстави для застосування адміністративного арешту, визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, не є загальними як для арешту майна, так і для арешту коштів платника податків.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 31 липня 2018 року у справі №2а/0470/13212/12.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 липня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя: Файдюк В.В.

Судді: Літвіна Н.М.

Чаку Є.В.