Постанова

від 17.09.2018 по справі 922/529/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2018 р. Справа № 922/529/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників учасників справи:

позивача - Ворожбянов А.М., за довіреністю від 04.01.2018 року №08-21/34/2-18;

відповідача - не з'явився;

третьої особи - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради, м. Харків (вх. № 1620Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 17.07.2018р. у справі №922/529/18, ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Чистякова І.О.), повний текст якого складено 25.07.2018р.

за позовом Харківської міської ради, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВО", м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ДИТЯЧИЙ СВІТ", м. Харків

про стягнення 25171,07 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.07.2018р. у справі №922/529/18 відмовлено у задоволенні позову повністю.

Харківська міська рада з рішенням суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 17.07.2018р. у справі №922/529/18 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує про таке.

Господарський суд першої інстанції дійшов невірного висновку про те, що до спірних правовідносин не можуть застосовуватися положення статтей 1212,1214 ЦК України, оскільки відповідач набув земельну ділянку за існуванням належних правових підстав, у спосіб, що прямо не передбачений цивільним законодавством, з метою його зберігання та використання та з наміром оформити право користування земельною ділянкою у порядку визначеному законом.

Втім, місцевий господарський суд невірно визначив предмет спору, невірно визначив склад правовідносин, що склалися між сторонами та неправильно застосував норми матеріального права, які необхідно застосовувати для вирішення даного спору.

Відсутність укладеного між Харківською міською радою та ТОВ НОВО та ПрАТ Дитячий світ договору оренди земельної ділянки виключає договірні зобов'язання.

Так само відсутність неправомірних дій (бездіяльності) відповідача означає відсутність господарського правопорушення і, як наслідок, виключає деліктні зобов'язання.

Бездіяльність у вигляді неукладення договору оренди землі не може бути визнана деліктом, а отже, не може бути підставою виникнення деліктних зобов'язань, відсутність деліктних зобов'язань у спірних правовідносинах виключає можливість захисту прав позивача шляхом стягнення збитків, адже необхідною умовою стягнення збитків є саме делікт.

Оскільки відповідач, не сплачуючи грошові кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшує вартість власного майна, а позивач втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто, відбувається факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок позивача, а тому, на думку апелянта, висновки місцевого господарського суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача коштів є необґрунтованими.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.08.2018 року, суддею - доповідачем у даній справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 09.08.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення господарського суду Харківської області від 17.07.2018р. у справі №922/529/18; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - 5 днів з дня вручення даної ухвали; призначено справу до розгляду на 11.09.2018 року.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11.08.2018 року оголошено перерву у розгляді справи до 17.09.2018 року.

У судовому засіданні 17.09.2018 року представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 17.07.2018р. у справі №922/529/18 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились, про причини неявки суду не повідомили, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штамп на зворотньому боці ухвали, якою було оголошено перерву у розгляді справи в даному судовому засіданні про відправлення її копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України.

Крім того, вказану ухвалу суду від 11.09.2018 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.

А отже, судом апеляційної інстанції виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення відповідача та третьої особи, про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, а останні в розумінні вимог ст. 120 ГПК України вважаються такими, що належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 01.03.2018 року № 115883518: право власності на нежитлові приміщення підвалу № 1-55; 1-го поверху № 1-5, 8-50, 52-64; 2-го поверху № 1-31; 3-го поверху № 1-29; 4-го поверху № 1- 18 загальною площею 6021 кв. м. в літ. А-4 по майдану Конституції , 9 у м. Харкові з 26.05.2011 року зареєстровано за ПАТ Дитячий Світ на підставі договору купівлі - продажу від 06.10.2004 року № 658; право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 6, 7, антресолі № 51 загальною площею 67,6 кв. м в літ. А-4 по майдану Конституції , 9 у м. Харкові з 15.02.2005 зареєстровано за TOB НОВО на підставі договору купівлі - продажу від 28.01.2005 року № 60.

Як зазначає позивач, ПрАТ Дитячий Світ та TOB НОВО з 26.05.2011 року та по теперішній час використовують земельну ділянку площею 0,1873 га по майдану Конституції , 9 у м. Харкові без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав.

Відповідно до листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 16.09.2016 року № 19-20.08-3-409/20-16 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 07.12.2016 року № 8468/0/225-16 речові права відповідача на земельну ділянку по майдану Конституції , 9 у м. Харкові не зареєстровані.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 01.03.2018 року здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що ПрАТ Дитячий Світ та TOB НОВО використовують земельну ділянку площею 0,1873 га по майдану Конституції , 9 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. А-4 (магазин Дитячий Світ ).

За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки, визначення її меж, площі та конфігурації. Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж будівлі.

Як зазначає позивач, відповідач у період з 01.03.2015 року по 28.02.2018 року не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг у себе майно - грошові кошти.

Земельна ділянка площею 0,1873 га по майдану Конституції , 9 у м. Харкові перебуває у власності територіальної громади міста Харкова та враховуючи використання відповідачем даної земельної ділянки за відсутності виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав і стали підставою для звернення позивача до суду з позовом до відповідача про повернення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності по майдану Конституції , 9 у м. Харкові.

17.07.2018 року господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Предметом позову у даній справі є вимога Харківської міської ради щодо стягнення з відповідача 25171,07 грн. що є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, на якій знаходиться нерухоме майно відповідача та яка перебуває у комунальній власності громади міста Харкова, без укладення договору оренди за період з 01.03.2015 року, внаслідок чого територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду. Правовою підставою заявлених вимог позивач визначає статті 1212 - 1214 Цивільного кодексу України.

Так, як вже зазначалось, відповідачу на праві власності належать нежитлові приміщення 1-го поверху № 6, 7, антресолі № 51 загальною площею 67,6 кв. м в літ. А-4 по майдану Конституції , 9 у м. Харкові.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

З моменту виникнення права користування на нерухоме майно у відповідача виник обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під нерухомим майном, оскільки право власності або користування виникає з моменту його реєстрації відповідно до приписів ст.125 ЗК України.

Згідно частини 1 статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Норми права відображають загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. У випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти.

Таким чином, за загальним правилом, зазначеним у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 року у справі 6-253цс16.

Набуття земельної ділянки відповідачем обумовлюється набуттям права власності на будівлю, розташовану на земельній ділянці, без якої існування будівель та їх використання є неможливим. Наявність на земельній ділянці об'єктів нерухомості, належних на праві власності відповідачу, свідчить про те, що у нього виникло право на користування частиною земельної ділянки.

Водночас за змістом статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Зважаючи на ці положення, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Правовою підставою заявлених вимог позивач визначає статті 1212 - 1214 ЦК України; обґрунтованого розрахунку сум, що підлягають до стягнення позивач не надав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Визначальною підставою для застосування положень статей 1212, 1214 ЦК України є той факт, що майно набуте особою без достатньої правової підстави повинно в обов'язковому порядку вибути з його володіння.

Колегія суддів враховує висновки викладені у постанові Великої палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №629/4629/16-ц щодо того, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розтошований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Разом з тим, як було зазначено вище, на спірній земельній ділянці знаходяться будівлі належні відповідачу на праві власності.

При цьому, будівля не є самочинним будівництвом.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 01.03.2018 року № 115883518 право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 6, 7, антресолі № 51 загальною площею 67,6 кв. м в літ. "А-4" по майдану Конституції, 9 у м. Харкові з 15.02.2005 року зареєстровано за TOB "НОВО" на підставі договору купівлі - продажу від 28.01.2005 року № 60.

Оскільки у відповідача не виникло правової підстави в силу закону чи будь-яких цивільних відносин зі сплати спірних коштів позивачу, такий обов'язок у нього не виник і з позову у даній справі.

Набуття відповідачем у власність нежитлової будівлі є лише тим правовим фактом, який породжує у відповідача цивільний обов'язок оформлення правових підстав користування даною земельною ділянкою.

Отже, відповідач набув земельну ділянку за існуванням належних правових підстав, у спосіб, що не прямо передбачений цивільним законодавством, з метою його зберігання та використання, та з наміром оформити право користування земельною ділянкою у порядку визначеному законом. Наявність наміру оформити право користування свідчать активні дії відповідача щодо такого оформлення.

Пунктом 3.7. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 ЗК України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року № 284.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 28.02.2018р. в справі № 922/1340/17 та у постанові Верховного Суду України від 17.02.2016р. у справі № 904/5857/14, недоотримання доходу з неукладенням договору оренди на спірну земельну ділянку за своєю правовою суттю є збитками, які слід доводити у загальному порядку і для застосування якого слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

Відповідно до п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" суди мають враховувати, що способи захисту прав юридичних та фізичних осіб на земельні ділянки, визначені статтею 152 ЗК України, положення якої у відповідних правовідносинах підлягають переважному застосуванню перед нормами ЦК України та ГК України.

Згідно статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків зокрема є: "договори та інші правочини.

Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 ЗУ "Про оренду землі).

Тобто, підставою для виникнення орендної плати є підписаний сторонами договір оренди.

З вказаного вище випливає, що оренда плата, як майно виникає з моменту укладення договору оренди і не існує самостійно без нього. До укладення договору оренди власник земельної ділянки наділений тільки правом на відшкодування збитків в порядку передбаченому статтями 152, 156 ЗК України та ст. 22 ЦК України та за умови доведення ним в діях відповідача складу господарського правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між: протиправною поведінкою та збитками і вини).

Таким чином, неодержана орендна плата є упущеною вигодою, яку особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Упущеною вигодою за змістом ст. 22 ЦК України, ч. 2 ст. 224, ст. 225 ГК України вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельним кодексом України (далі - ЗК).

За змістом статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, у відповідності до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Так, протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи і спричинила заподіяння позадоговірної шкоди. Поведінка визнається протиправною незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про неправомірність своєї поведінки.

Вирішуючи питання наявності у діях відповідача складу цивільного правопорушення, колегія суддів враховує наступне.

Рішенням 34 сесії Харківської міської ради 6 скликання Про надання дозволу на розробку проектів відведення земельних ділянок юридичним та фізичним особам для експлуатації та обслуговування будівель і споруд від 06.08.2014 року №1608/14 надано дозвіл ПАТ Дитячий Світ на розробку проекту землеустрою.

Рішенням 40 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 24.06.2015 року №1913/15 продовжено строк складення проекту землеустрою.

Порядок погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлено статтею 186-1 ЗК України від 25.10.2001 року № 2768-III , згідно змісту ч. 1 якої проект землеустрою щодо відведення земельної ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. При цьому строки виготовлення та погодження проекту землевідведення також не встановлено.

Так, на виконання рішення Харківської міської ради від 06.08.2014 року №1608/14 та рішення від 24.06.2015 року №1913/15 ТОВ "Геодезична фірма "СХМ" був розроблений проект землеустрою для відведення земельної ділянки ПАТ "Дитячий світ" та ТОВ "НОВО".

В подальшому Департаментом культури і туризму Харківської облдержадміністрації, Управлінням містобудування та архітектури Харківської міської ради, Управлінням Держземагентства у м. Харкові Харківської області, місцевим органом охорони культурної спадщини проект землеустрою було погоджено.

Проте, Державним кадастровим реєстратором Управління Геокадастру у м. Харкові було відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, у зв'язку із необхідністю проведення обов'язкової Державної експертизи.

Надалі, 16.03.2018 року на адресу ХРФ ДП Центр державного земельного кадастру було направлено лист щодо необхідності доопрацювання проекту землеустрою земельної ділянки для подальшого проходження землевпорядної експертизи. Наразі роботи тривають.

Окрім того, в позові позивачем визначено, що розмір земельної ділянки, яка використовується TOB "НОВО" спільно із ПрАТ "Дитячий Світ" становить 0,1873 га, що було встановлено позивачем, шляхом складання акту обстеження земельної ділянки, розміру земельної ділянки, що використовується відповідачем, позивачем взагалі не визначено.

Натомість з відповіді TOB "Геодезична фірма "СХМ" вбачається, що інформація про конфігурацію, межі та площу земельної ділянки, яка вказана в акті обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: майдан Конституції, 9, вказана не вірно та не відповідає фактичному розміру земельної ділянки, який становить 0,2074 кв.м.

Колегія суддів зазначає, що господарським судом першої інстанції було вірно встановлено відсутність у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, який повинен складатись з чотирьох елементів: наявність шкоди, протиправної поведінки заподіювача шкоди, причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вини.

Оскільки відповідач упродовж спірного періоду додержувався правил здійснення господарської діяльності, вжив необхідних заходів для оформлення правовідносин щодо користування земельною ділянкою, вносив плату за землю у формі земельного податку, а позивачем не надано доказів ухилення відповідачем від укладення договору оренди або перешкоджання позивачеві отримати доходи від оренди земельної ділянки, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність у діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення для покладення на останнього обов'язку з виплати збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки) відповідно до положень статті 22 ЦК України і частини 2 статті 224 ГК України.

Вказаний висновок господарського суду першої інстанції узгоджується з аналогічною правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 року у справі № 922/1340/17 та від 13.06.2018 року у справі №922/2973/17, постановах Верховного Суду України від 28.01.2015 року у справах № 3-210гс14, від 18.05.2016 року № 3-194гс16, від 18.05.2016 року № 3-271гс16, від 09.11.2016 року № 3-1071гс16, від 30.11.2016 року № 3-1271гс16.

Отже, позивачем в даному випадку не доведено належними та допустимими доказами в розумінні статей 76-77 ГПК України розміру безпідставно збережених коштів, заявлених до стягнення.

А за таких обставин, не приймаються до уваги посилання апелянта на те, що відповідач, не сплачуючи грошові кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшує вартість власного майна, а позивач втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто, відбувається факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок позивача.

Згідно ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року №284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Згідно з п. 2 вказаного Порядку, розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.

Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Позивачем, на підтвердження своїх позовних вимог, надано Акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, майдан Конституції,9 від 01.03.2018 року, складений провідним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, інженером-геодезистом та інженером-землевпорядником.

На підставі Акту позивач розрахував суму неотриманої орендної плати у розмірі 25171,07 грн.

Однак, в порушення вимог вказаного Порядку, Акт та розрахунок збитків складено позивачем, а не комісією в складі представників районної державної адміністрації, власника земельної ділянки, представника відповідача, представників територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки - як передбачено п. 2 Порядку (відповідна правова позиція узгоджується із правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 13.06.2018 року у справі №922/2973/17).

Як пояснив відповідач під час судового розгляду в господарському суді першої інстанції, що підтверджено матеріалами справи, відповідачем своєчасно були вжиті всі можливі заходи щодо правомірного та платного користування земельною ділянкою, що вбачається з наступного.

Відповідно до п. 2.6. Положення про порядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування в місті Харкові його значення коливається від 60% до 100%. Таким чином, розрахунок суми орендної плати, здійснений позивачем, містить невірні відомості, які не відповідають дійсним характеристикам спірної земельної ділянки.

Розрахунок розміру плати за використання земельної ділянки комунальної власності здійснено Департаментом територіального контролю Харківської міської ради, виходячи з площі земельної ділянки 0,1873 га, з посиланням на Земельний кодекс України, Податковий кодекс України, Порядок впровадження нормативно грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 року, затверджений рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 року №1269/13, Положення про порядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування в місті Харкові, затверджений рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 №41/08, рішення Харківської міської ради від 03.07.2013 року №1209/13 "Про затвердження Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 року".

Згідно статті 13 Закону України "Про оцінку земель", для визначення, зокрема, розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності проводиться нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

У відповідності до статті 20 Закону України "Про оцінку земель", дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Так, згідно пункту 1.1. Порядку впровадження нормативно грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 року, цей Порядок регламентує процедуру надання підприємствам, установам та організаціям міста, фізичним особам інформації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок для обчислення земельного податку, орендної плати за земельні ділянки комунальної власності та здійснення цивільних цивільно-правових угод із земельними ділянками та оплати за договором суперфіцію.

Згідно пункту 2.2. Порядку, управління Держземагентства у м. Харкові надає інформацію про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки у формі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки згідно з чинним законодавством. Згідно з Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 25.11.2016 року №489, за результатами нормативної грошової оцінки земель укладається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Позивачем в обґрунтування розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки площею 0,1873 га до позовної заяви не надано витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надано розрахунок, в якому нормативна грошова оцінка земельної ділянка розрахована, виходячи з базової вартості 1 кв. м. земель міста Харкова, з урахуванням зазначених коефіцієнтів (визначених рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013 року №1209/13), помножена на площу земельної ділянки.

Дана площа визначена позивачем на підставі топографічного плану та акту обстеження земельної ділянки.

Земельним кодексом України не передбачено формування земельних ділянок на підставі топографічних планів та актів обстеження земельних ділянок, які не є документацією із землеустрою.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, земельна ділянка по майдану Конституції, 9 у м. Харкові площею 0,1873 га не має ні визначених меж, ні кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру, отже, не може вважатись сформованою земельною ділянкою у розумінні статті 79-1 ЗК України та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ТОВ "НОВО" займає земельну ділянку розміром 0,1873 га.

Згідно ч. 9 статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, в тому числі, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.

З аналізу зазначених правових норм слідує, що договір оренди може бути укладений виключно щодо сформованої земельної ділянки.

Однак, земельна ділянка по майдану Конституції, 9 у м. Харкові, не має, ні визначених меж, ні кадастрового номеру, а інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру, а отже згідно положень ст. 79 - 1 Земельного кодексу України, земельна ділянка, по майдану Конституції, 9 у м. Харкові, є не сформованою, а тому не може бути об'єктом цивільних прав, що свідчить про неможливість отримання доходу у вигляді орендної плати за період з 01.03.2015 року по 28.02.2018 року.

Отже, відповідач на виконання рішення Харківської міської ради від 06.08.2014 року №1608/14 та рішення від 24.06.2015 року №1913/15 вжив всіх залежних заходів щодо розроблення проекту землевідведення та укладення договору оренди землі; відсутність меж земельної ділянки та кадастрового номера унеможливлює укладення договору оренди землі та сплату орендної плати, що не залежить від відповідача.

Також, відповідач протягом 2015- 2017 років вносив плату за землю у формі земельного податку і, станом на момент розгляду даної справи у ТОВ "НОВО" відсутня заборгованість зі сплати земельного податку.

Доказами сплати земельного податку за період 2015-2017 років є платіжні доручення, податкові декларації, лист-відповідь податкового органу за вих. №2571/9/20-30-12-04-30 від 29.09.2016 року, наданий позивачем до позовної заяви. Перевірками податкового органу не встановлено завищення чи заниження сум сплаченого земельного податку, суми сплаченого земельного податку відповідачу повернуті не були.

Як було зазначено вище, обґрунтованого розрахунку сум, що підлягають до стягненню, як того вимагає п. 3 ч. 3 ст. 162 ГПК України, позовна заява не містить.

Також, відповідно до п.41.1 ст.41 ПК України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушенням під час застосування податкового та митного законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (ДФС), його територіальні органи.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. ( п.1.1. ст.1 ПК).

Згідно п.265.1, ст.265 ПК України плата за землю входить до складу податку на майно. Поряд із цим, здійснення функцій з адміністрування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати віднесені до повноважень органів ДФС.

Таким чином, органами стягнення є виключно конролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах їх повноважень, а не органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову.

Щодо посилань апелянта на постанову Верховного Суду у справі №922/2976/17 від 25.05.2018 року та постанови Верховного Суду України від 28.01.2015 року у справах №3-210гс14, від 30.11.2016 року №922/1008/15, від 12.04.2017 року №922/207/15, слід зазначити наступне.

Належне юридичне і формальне обґрунтування мають всі зазначені судові рішення Верховного Суду, тому вирішення питання щодо необхідності застосування до даних правовідносин певних норм права тільки шляхом сприйняття апеляційним судом тієї чи іншої правової концепції є недовершеним, невірним способом вирішення колізії.

Тому, вирішуючи будь-яку правову колізію, колегія суддів опирається не тільки на суперечливі і взаємовиключні юридичні обґрунтування у конкретних спорах, а перш за все на базовий правовий принцип - принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системності та послідовності у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Для оцінки правовідносин у даному спорі колегія керується правилами, викладеними у справі ЄСПЛ Sunday Times v. United Kingdom. У цій справі Суд зазначає, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто укладені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, очевидно відноситься і судова практика.

У справі Steel and others v. The United Kingdom Суд наголосив: Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом", зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне застосовувати правові норми та судову практику таким чином, яким вона є найбільш очевидною та передбачуваною для учасників цивільного обороту.

Разом з тим, самостійною підставою для відмови у задоволенні апеляційної скарги є непропорційність (відсутність справедливого балансу) того втручання у право мирного володіння майном, яке вимагає здійснити позивач.

Грошові кошти, які просить стягнути позивач, безумовно, є майном в аспекті ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, однак належними та допустимими доказами в розумінні ст. 76-77 ГПК України позивачем не доведено підстав для стягнення з відповідача 25171,07 грн. ані як безпідставно збережених коштів, ані як упущеної вигоди (збитків).

Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Крім того, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради, м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.07.2018 року у справі №922/529/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21.09.2018 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.