Постанова

від 18.09.2018 по справі 802/222/18-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/222/18-а

Головуючий у 1-й інстанції: Дмитришена Р.М.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

18 вересня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Смілянця Е. С. Сушка О.О.

секретар судового засідання: Платаш В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "ОСОБА_2" на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 травня 2018 року (ухвалене 22 травня 2018 року о 14:51, повний текст якого виготовлено 04 червня 2018 року) у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "ОСОБА_2" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "ОСОБА_2" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби №0000084110 від 10.01.2018.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 травня 2018 року скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. Позивач зауважує, що правомірно врахував при формуванні податкового кредиту суми ПДВ сплачені за результатами господарських правовідносин із TOB ЗФ Юзовська та TOB ІНТЕРБІС , адже господарські операції ТОВ "Агрокомплекс "ОСОБА_2" з TOB ЗФ Юзовська та TOB ІНТЕРБІС є реальними та документально підтвердженими, товари отримані від TOB ЗФ Юзовська та TOB ІНТЕРБІС позивач використав у власній господарській діяльності.

Позивач також наголошує на принципі персональної відповідальності, тому можливі порушення вимог податкового законодавства з боку TOB ЗФ Юзовська та TOB ІНТЕРБІС не можуть беззаперечно свідчити про фіктивність господарських операцій вказаних товариств з ТОВ "Агрокомплекс "ОСОБА_2".

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Відповідач посилається на висновки, викладені в акті перевірки №4918/28-10-41-10/32721857 від 20.12.2017 року, на підставі яких винесено податкове повідомлення-рішення №0000084110 від 10.01.2018 та згідно яких не підтверджено реальність господарських операцій з постачання вугілля ТОВ "Агрокомплекс "ОСОБА_2" від TOB ЗФ Юзовська та TOB ІНТЕРБІС .

Представники позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі, просили вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представники відповідача заперечили проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Встановлено, що працівниками Офісу великих платників податків ДФС на підставі наказу №2120 від 26.09.2017 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Агрокомплекс "ОСОБА_2 долина" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з підприємствами ТОВ "ЗФ Юзовська" за період з 01.05.2016 по 31.12.2016 та ТОВ "ІНТЕРБІС" за період з 01.12.2015 по 31.12.2015.

За результатами перевірки складено акт №4918/28-10-41-10/32721857 від 20.12.2017.

В ході перевірки виявлено та зафіксовано в акті порушення позивачем вимог п. 198.1, п.198.2, п. 198.3 п. 198.6 ст. 198 ПК України внаслідок чого занижено позитивне значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту та в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся на суму 2 703 616 грн., в тому числі за грудень 2015 року - 261716 грн.; за травень 2016 року - 87868 грн.; за червень 2016 року - 223684 грн.; за липень 2016 року - 194385 грн.; за серпень 2016 року - 470317 грн.; за вересень 2016 року - 210280 грн.; за жовтень 2016 - 309369 грн.; за листопад 2016 року - 624175 грн.; за грудень 2016 року - 321822 грн.

За змістом акту №4918/28-10-41-10/32721857 від 20.12.2017 вказані порушення допущені позивачем внаслідок неправомірного включення до складу податкового кредиту з ПДВ сум ПДВ, які були сплачені ТОВ "Агрокомплекс "ОСОБА_2 долина" у вартості кам'яного вугілля, поставленого TOB ЗФ Юзовська та TOB ІНТЕРБІС , адже здійснювалось лише документальне оформлення господарських операції позивача з вказаними контрагентами без реального здійснення поставок.

Не погоджуючись із висновками викладеними в акті №4918/28-10-41-10/32721857 від 20.12.2017 року, позивач подав до Офісу великих платників ДФС заперечення на вказаний акт перевірки.

Однак, за результатами розгляду заперечень ТОВ "Агрокомплекс "ОСОБА_2 долина" від 27.12.2017 щодо акту перевірки №4918/28-10-41-10/32721857 від 20.12.2017 року Офісом великих платників податків ДФС прийнято рішення, яким висновки акту залишено без змін.

10.01.2018, на підставі висновків акту №4918/28-10-41-10/32721857 від 20.12.2017, Офісом великих платників податків ДФС винесено податкове повідомлення-рішення №0000084110, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ "Агрокомплекс "ОСОБА_2 долина" за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на 4 055 424,00 грн.

Позивач вважає вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, а тому звернувся до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що здійснення господарських операцій із ТОВ "ІНТЕРБІС" та із ТОВ "ЗФ Юзовська", та спричинення ними реальних подій щодо позивача не доведено наявними у справі доказами, а тому податкове повідомлення-рішення №0000084110 від 10.01.2018 скасуванню не підлягає.

Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує викладене нижче.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно положень статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону № 996-XIV).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту та витрат, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Судом встановлено, що ТОВ "Агрокомплекс "ОСОБА_2 долина" (Покупець) було укладено договір №1022 від 11.11.2015 року за №1022 з ТОВ "ІНТЕРБІС" на поставку вугілля кам'яного марки ДГ 13-100.

На виконання умов вказаного договору ТОВ "ІНТЕРБІС" на адресу ТОВ "Агрокомплекс "ОСОБА_2 долина" поставило вугілля загальною вагою 688,05 тонн, на загальну суму 15770296,75 грн, в т.ч. ПДВ 261716,13 грн. Розрахунки за товар проведено в безготівковій формі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Також, ТОВ "ІНТЕРБІС" виписано на адресу ТОВ "Агрокомплекс "ОСОБА_2 долина" податкові накладні на загальну суму 1570296,78 грн., сума - ПДВ 261716,11 грн. Податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відповідним витягом.

ТОВ "Агрокомплекс "ОСОБА_2 долина" та ТОВ "ЗФ Юзовська" було укладено договір від 20.04.2016 року №21548 на поставку вугілля кам'яного (фракція 13-100).

На виконання вимог договору ТОВ "ЗФ Юзовська" на адресу ТОВ "Агрокомплекс "ОСОБА_2 долина" виписані видаткові накладні та податкові накладні, а також в перевіряємому періоді була здійснена оплата товару, що підтверджено платіжними дорученнями.

На виконання умов вказаного договору ТОВ "ЗФ Юзовська" на адресу ТОВ "Агрокомплекс "ОСОБА_2 долина" поставило вугілля загальною вагою 6918,25 тонн, на загальну суму 15 467 226,8 грн в т.ч. ПДВ 2 577 871,05 грн. Розрахунки за товар проведено в безготівковій формі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Також, ТОВ "ЗФ Юзовська" виписано на адресу ТОВ "Агрокомплекс "ОСОБА_2 долина" податкові накладні на загальну суму 14 651 403,61 грн, сума - ПДВ 2 441 900,59 грн. Податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відповідним витягом.

Згідно залізничних накладних поставка товару здійснювалась залізницею до станції Вапнярка Одеської залізниці, де у позивача є під'їзна колія та відповідна територія для відвантаження вагонів.

Отримане від ТОВ "ІНТЕРБІС" та ТОВ "ЗФ Юзовська" вугілля позивач використовував у власній господарській діяльності при переробці цукрового буряка на власному цукровому заводі ТОВ "Агрокомплекс "ОСОБА_2 долина" у м. Томашпіль. Доставка вугілля від станції Вапнярка до м. Томашпіль здійснювалась власним автомобільним транспортом позивача, що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними.

На підтвердження реальності здійснення спірних господарських операцій ТОВ "Агрокомплекс "ОСОБА_2 долина" з ТОВ ІНТЕРБІС та ТОВ ЗФ Юзовська , позивачем надані: податкові накладні, видаткові накладні, залізничні накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки на оплату, акти прийняття-передачі виконаних робіт, послуг, комерційні акти, вимоги на відпуск вугілля, акти на списання вугілля, посвідчення якості вугілля, платіжні доручення на оплату вугілля, книги складського обліку вугілля, по обліку вугілля в бухгалтерському обліку надані картки рахунків та оборотно-сальдові відомості по рахунках бухгалтерського обліку.

Суд першої інстанції зазначає, що ТОВ ІНТЕРБІС та ТОВ ЗФ Юзовська на адресу позивача виписано податкові та видаткові накладні за номенклатурою товару вугілля кам'яного марки Г 13-100, натомість як за умовами договору поставка товару мала бути вугілля кам'яного марки ДГ 13-100.

Відповідно до Державних стандартів марка вугілля ДГ є довгополум'яне газове, а вугілля кам'яне марки Г - газове.

Згідно до накладних долучені посвідчення якості, які за умовами договору є невід'ємною частиною, та за змістом яких посвідчення якості товару видавалось на товар вугілля кам'яне марки Г, проба яких відібрана відповідно до ДСТУ 4096-2002. Натомість як згідно умов договорів постачається вугілля кам'яне марки ДГ, якість товару, що постачається продавцем, повинна відповідати ДСТУ 4083-2002.

Водночас, не було складено актів щодо прийнятого товару за іншими якісними показниками, ніж вказані у договорі постачання. Отже, наявна невідповідність відправленого товару, первинній документації про його отримання.

Крім того, у залізничних накладних фактичними відправниками товару зазначено ПАТ "ЦЗФ "Комсомольська", ПАТ "ЦЗФ "Україна", ТОВ "Ново-Тек", ПАТ "ЦЗФ Росія", які у ланцюгу постачання не брали участі в господарських операціях. Посвідчення якості також видані даними товариствами.

Таким чином, відправка, навантаження товару, як складову процесу транспортування товару, а саме вугілля кам'яного марки ДГ 13-100, свідчить про сумнівність господарських операцій, оскільки перевезення вугілля кам'яного марки ДГ 13-100 не підтверджується.

Щодо вказаних доводів суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Надходження від ТОВ "ІНТЕРБІС" вугілля кам'яного марки Г 13-100 проведено у відповідності до специфікації № 1 від 01.12.2015 року до договору № 1022 від 11.11.2015 року, де зокрема зазначено найменування продукції - вугілля марки Г/ДГ (фракція 13-100).

Відповідно даної складської книги облік вугілля проводився за марками ДГ та Г разом, в зв'язку з тим, що марки вугілля кам'яного ДГ (фракція 13-100) та Г (фракція 13-100) є зовнішньо однакові та при тому, що в використанні при спалюванні в котлах цукрового заводу позивача проводиться однаково, вимог щодо окремого обліку і складування керівники не ставили. Враховуючи даний складський облік вугілля в товарно-транспортних накладних при перевезенні з Вапнярки до Томашполя зазначалась марка вугілля ДГ.

Стосовно доводів суд першої інстанції в цій частині щодо ДСТУ, колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 15 ГК застосування стандартів та їх обов'язкових положень є обов'язковим для учасників договору з розробки, виготовлення чи постачанні продукції, якщо в ньому є посилання на певні стандарти.

Встановлено, що до видаткових накладних долучені посвідчення якості за змістом яких посвідчення якості товару видавалось на товар вугілля кам'яне марки Г, проба яких відібрана відповідно до ДСТУ 4096-2002. Згідно умов договорів постачається вугілля кам'яне марки ДГ, якість товару, що постачається продавцем, повинна відповідати ДСТУ 4083-2002.

Необхідно звернути увагу на те, що:

- ДСТУ 4083-2002 "Вугілля кам'яне та антрацит для пиловидного спалювання на теплових електростанціях. Технічні умови";

- ДСТУ 4096-2002 "Вугілля буре, кам'яне, антрацит, горючі сланці та вугільні брикети. Методи відбору та підготовки проб до лабораторного випробування. Методи відбору та підготовки проб до лабораторних випробувань".

Отже, поставлене вугілля за умовами договору повинно відповідати ДСТУ 4083-2002. При цьому, ДСТУ 4096-2002 керуються фахівці, які відбирають проби вугілля, що і зазначено в посвідченні якості, а саме, що на підставі даного стандарту проводиться відбір проб, а за відібраними пробами вугілля визначається відповідність вугілля ДСТУ 4083-2002. Тому, висновки суду першої інстанції в цій частині є необґрунтованими.

Враховуючи викладені обставини, працівники позивача під час прийняття товару не виявили відхилень щодо якості і кількості товару, а тому прийняли поставлений товар без складання актів, передбачених пунктом 6.3 Договору.

Також апеляційний суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 19.06.2018 по справі №808/2447/17 зазначає, що судами обґрунтовано не взято до уваги посилання контролюючого органу на відсутність у позивача сертифікатів відповідності або інші документів, які б підтверджували технічні характеристики придбаного товару, оскільки такі документи не є документами на підставі яких формуються показники податкової та бухгалтерської звітності.

Щодо зазначення у первинних документах фактичними відправниками товару ПАТ "ЦЗФ "Комсомольська", ПАТ "ЦЗФ "Україна", ТОВ "Ново-Тек", ПАТ "ЦЗФ Росія", які у ланцюгу постачання не брали участі в господарських операціях, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 5.7 Договорів передбачено, що у випадку, якщо при поставці Товару Відправником не є Продавець, то Продавець зобов'язується в залізничній накладній, а саме в графі особливі відмітки , зазначити, що Товар, що буде поставлятися Відправником є власністю Продавця.

На виконання умов вказаних договорів постачальниками проведено поставку вугілля з відповідним оформленням видаткових накладних, податкових накладних, залізничних накладних, актів прийняття-передачі виконаних робіт із зазначенням фактичного відправника товару та власника товару.

Стосовно доводів відповідача про відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів суд звертає увагу на наступне.

Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 у справі 804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки зокрема залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Водночас, контролюючим органом не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні станом на здійснення господарських операцій з позивачем у його контрагентів трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення були недостатніми для здійснення поставок товарів чи надання послуг, обумовлених укладеними договорами з позивачем.

Водночас, відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань.

Відповідач також зазначає про неможливість продажу ТОВ ІНТЕРБІС та ТОВ ЗФ Юзовська вугілля позивачу з огляду на відсутність факту отримання вказаними контрагентами позивача відповідних товарів по ланцюгу взаємовідносин із контрагентами-постачальниками у досліджуваному та попередніх звітних періодах.

Крім того, у відповідача наявна податкова інформація про порушення вимог законодавства контрагентами позивача шляхом документування операцій, які фактично не здійснювались, а також щодо наявності зв'язків таких товариств із діяльністю, пов'язаною із легалізацією вугілля, видобутого на непідконтрольній Україні території.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача в цій частині, суд враховує правову позицію, викладену в постановах Верховного ОСОБА_3 від 20 лютого 2018 року по справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 по справі №802/4940/14, згідно якої податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.

Суд також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (ч.2 ст.61 Конституції України).

Тобто, у разі підтвердження товарності здійснених поставок та реальності надання послуг, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому, можливі порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для них, а не для позивача.

Разом з цим, позивачем надано до суду копії первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій позивача з ТОВ ІНТЕРБІС та ТОВ ЗФ Юзовська .

Слід враховувати, що певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів. Такі документи є належними і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, проте, як у спірному випадку, містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, а також підтверджують фактичність здійснення таких операцій. За умови встановлення факту перевезення товару у процесі його поставки від заявлених контрагентів порядок заповнення товарно-транспортних накладних не має вирішального значення для визначення податкових наслідків операцій з поставки товару.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальника, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем та його контрагентами розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Суд враховує, що на час здійснення господарських операцій з позивачем, товариства-конртагенти позивача були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців, взяті на облік у відповідних податкових органах, зареєстровані платниками податків на додану вартість, мали цивільну правоздатність та не позбавлені права укладати будь-які угоди у відповідності із чинним законодавством.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського ОСОБА_3 з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського ОСОБА_3 з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ОСОБА_3 як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського ОСОБА_3 з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем не доведено обґрунтованості висновків перевірки та правомірності оскаржуваного рішення, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби №0000084110 від 10.01.2018.

У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції належить скасувати і ухвалити нове рішення про задоволенні позову.

Відповідно до ч.6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявних у справі платіжних доручення №8411 від 24.01.2018 та №14185 від 02.07.2018 позивачем за його подання сплачено судовий збір у загальному розмірі 152 077,8 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "ОСОБА_2" задовольнити.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "ОСОБА_2" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби №0000084110 від 10.01.2018.

Стягнути з Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "ОСОБА_2" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 152 077,8 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 21 вересня 2018 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_4 ОСОБА_3