Постанова

від 19.09.2018 по справі 568/879/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2018 року

м. Рівне

Справа № 568/879/17

Провадження № 22-ц/787/1253/2018

Головуючий суддя в суді 1 інстанції: Мельник Д.В.

Рішення ухвалене в м. Радивилів Рівненської області

Дата ухвалення повного тексту рішення складений 21 травня 2018 року

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя: Боймиструк С.В., судді: Шимків С.С., Хилевич С.В.

секретар судового засідання Брикса Ю.Ю.,

з участю представника ДНЗ ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційні скарги Бугаївського дошкільного навчального закладу "Дивосвіт" Радивилівського району Рівненської області та представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 11 травня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Бугаївського дошкільного навчального закладу "Дивосвіт" Радивилівського району Рівненської області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - завідувач Бугаївського дошкільного навчального закладу "Дивосвіт" Радивилівського району Рівненської області ОСОБА_5 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

30 жовтня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Бугаївського дошкільного навчального закладу "Дивосвіт" Радивилівського району Рівненської області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - завідувач Бугаївського дошкільного навчального закладу "Дивосвіт" Радивилівського району Рівненської області ОСОБА_5 про поновлення її на роботі вихователя даного дошкільного навчального закладу, стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15.09.2017 року до дня поновлення на роботі та відшкодування їй моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав в розмірі 50 000 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що на підставі наказу №62 від 10.10.2017, виданим в перший день по закінченню повного терміну відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, вона була звільнена із займаної посади на підставі п. 3 ч.1 ст. 41 КЗпП України (вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку). Вважає звільнення незаконним, оскільки наказ про звільнення не містить жодних відомостей чи вказівок щодо фактів вчинення нею аморальних проступків. Просила поновити її на роботі та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 жовтня 2017 року до дня поновлення на роботі.

В доповненнях до позовної заяви, зазначає, що завідувач ДНЗ "Дивосвіт" протиправно заперечила право на роботу після переривання соціальної відпустки і в подальшому ігнорувала її фактичний вихід на роботу з 15 вересня 2017 року згідно поданої заяви, а тому вважає за правомірне визначити момент перебігу вимушеного прогулу на роботі з компенсацією втраченої заробітної плати з вересня 2017 року. Крім того зазначає, що протиправними діями відповідача їй було завдано моральної шкоди, обумовленої приниженням гідності, професійної честі і ділової репутації, розмір такої шкоди оцінює в розмір 50 000 грн.

Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 11 травня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено частково : поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді вихователя Бугаївського дошкільного навчального закладу Дивосвіт Радивилівського району Рівненської області із 10.10. 2017; стягнуто з Бугаївського дошкільного навчального закладу "Дивосвіт" Радивилівського району Рівненської області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.10.2017 по 11.05.2018 в розмірі 19 791,45 грн.; стягнуто з Бугаївського дошкільного навчального закладу "Дивосвіт" Радивилівського району Рівненської області на користь ОСОБА_3 завдану внаслідок порушення її трудових прав моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. В решті позовних вимог в задоволенні відмовлено. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 2 827,35 грн. Вирішено питання про судові витрати.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі Бугаївський ДНЗ "Дивосвіт" вказує на незаконність рішення суду першої інстанції.

Зазначає, що судом першої інстанції під час розгляду справи не враховано, що статтю 41 КЗпП України визначено додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Зазначає, що судом першої інстанції не спростовані письмові докази відповідача, щодо перебування позивача на роботі та одночасного її навчання на денній формі навчання в інституті педагогічної освіти та професійному ліцеї, перебування ОСОБА_3 в неадекватному стані під час проведення 20 серпня 2017 року урочистих заходів у с. Сестрятин Радивилівського району Рівненської області та щодо розповсюдження у соціальних мережах у тому числі на особистій сторінці, цілого ряду світлин, які засвідчують її аморальну поведінку під час перебування в різних громадських місцях у непристойному для педагога вигляді.

Також вважає, що в основу ухваленого рішення судом покладено докази, які не були досліджені в судовому засіданні, а саме докази, які стали підставою для звільнення ОСОБА_3 та які, на думку суду, свідчать про відсутність підстав для звільнення позивачки з роботи, у судовому засіданні не досліджувались та в рішенні не зазначається із яких саме міркувань ці докази є недостатньою підставою для ухвалення судового рішення по справі.

Враховуючи викладене просили скасувати рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 11.05.2018 та ухвалити нове про відмову ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог.

В своїй апеляційній скарзі представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6, вважає рішення суду першої інстанції незаконним та таким, що ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вказує на те, що судом першої інстанції не було розглянуто клопотання від 11.05.2018 про залишення заяви від 06.11.2017 про доповнення позовних вимог без руху та визначення позивачці строку для усунення недоліків (сплати судового збору в частині позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди) у нарадчій кімнаті не розглянув, відповідної ухвали з цього приводу не постановив, у зв'язку з чим безпідставно перейшов до розгляду справи по суті надавши позивачці незаконні переваги по справі.

Зазначає про те, що наказ №62 від 10.10.2017 позивачкою не оскаржувався, в судовому порядку недійсним чи незаконним не визнавався, а тому відсутні підстави для ухвалення судом рішення про поновлення ОСОБА_3 на роботі.

Вважає не правильним висновок суду першої інстанції про те, що під час розгляду справи не досліджено офіційних документів, які б містили факти аморальної поведінки ОСОБА_3Є, як вихователя навчального закладу.

На підставі викладеного, просив рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 11 травня 2018 року в частині задоволення позову ОСОБА_3 скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

У поданому на апеляційні скарги відзиві представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 зазначає, що апеляційні скарги є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Вказує на те, що в підставу звільнення у спірному наказі відповідача наведено загалом три факти нібито вчинення позивачем аморальних проступків. Однак ці факти з одного боку не можуть кваліфікуватись як аморальний проступок, а з іншого, не підтверджені належними доказами на засвідчення події вчинення проступку, як аморального зокрема так і протиправного взагалі.

По суті апеляційної скарги представника третьої особи, зокрема, щодо твердження апелянта про незаконність рішення через відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, оскільки наказ про її звільнення не оскаржувався, в судовому порядку недійсним чи не законним не визнавався. Вважає таке твердження апелянта помилковим внаслідок неправильного тлумачення способів захисту порушеного права у трудових спорах.

Беручи до уваги зазначене вище, просив апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення Радивилівського районного суду від 11.05.2018 без змін.

Представник Бугаївського дошкільного навчального закладу "Дивосвіт" Радивилівського району ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав подану апеляційні скарги та просив їх задовольнити.

Третя особа, завідувач Бугаївського дошкільного навчального закладу "Дивосвіт" ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_6 в судове засідання не з'явились, хоч завчасно були повідомлені про час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів вважає за можливе продовжити розгляд справи за їх відсутності.

Позивач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення апеляційних скарг заперечили покликаючись на поданий відзив, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 працювала з 06.10.2011 по 10.10.2017 на посаді вихователя Бугаївського ДНЗ "Дивосвіт" Радивилівського району, що підтверджується записами зробленими в трудовій книжці виданій на її ім'я (а.с.3).

Згідно наказу №182 від 16.12.2014 Бугаївського ДНЗ "Дивосвіт" Радивилівського району, ОСОБА_3, вихователю Бугаївського ДНЗ "Дивосвіт", надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 16.12.2014 по 09.10.2017 року (а.с.5).

31.08.2017 ОСОБА_3 завідувачу Бугаївського ДНЗ "Дивосвіт" було подано заяву, в якій вона просила перервати надану їй відпусту по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і дозволити приступити до виконання своїх обов'язків вихователя із 15.09.2017 (а.с.6).

Як вбачається з повідомлення №19-1.10 від 13.09.2017 Бугаївського ДНЗ "Дивосвіт" Радивилівського району адресованого ОСОБА_3, за результатами розгляду її заяв від 31.08.2017 та від 12.09.2017, зазначено, що вона не може бути прийнята на роботу на посаду вихователя у Бугаївський ДНЗ "Дивосвіт", так як це буде суперечити нормам Кодексу законів про працю України (а.с.7).

З подання Бугаївського ДНЗ "Дивосвіт" Радивилівського району №24 від 02.10.2017 про надання згоди профкому ДНЗ на звільнення вихователя Бугаївського ДНЗ "Дивосвіт" ОСОБА_3, вбачається, що на розгляд профкому було передано питання надання згоди на звільнення вихователя Бугаївського ДНЗ "Дивосвіт" Радивилівського району ОСОБА_3 відповідно до п.3 ч.1 ст. 41 КЗпП України (вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи) (а.с.91).

З витягу із протоколу №7 засідання профспілкового комітету первинної організації Бугаївського ДНЗ "Дивосвіт" від 10.10.2017, вбачається, що на засіданні обговорювалось питання про надання згоди на звільнення працівника ОСОБА_3, за результатами якого постановили надати таку згоду на звільнення ОСОБА_3 згідно п. 3 ч. 1 ст.41 КЗпП України (вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи) (а.с.90).

Згідно наказу №62 від 10.10.2017 року та запису в трудовій книжці, позивачку ОСОБА_3 звільнено з посади вихователя Бугаївського дошкільного навчального закладу Дивосвіт Радивилівського району на підставі п.3 ч.1ст.41 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України),- вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи (а.с. 3, 45).

Підставами звільнення позивачки, в наказі зазначено, що:

ОСОБА_3 ввела в оману та не повідомила у встановленому порядку керівництво та профком навчального закладу про те, що під час працевлаштування та роботи в даному закладі одночасно перебувала на денній формі навчання у Міжнародному економіко-гуманітарному університеті імені С.Дем'янчука у місті Рівне. Крім того, ОСОБА_3 навчалася на денній формі навчання у Радивилівському професійному ліцеї та отримувала стипендію з державного бюджету.

Під час проведення 20.08.2017 урочистих заходів у селі Сестрятин Радивилівського району, ОСОБА_8, перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною, в неадекватному стані, вчинила бійку в громадському місці вищевказаного села та висловлювалася лайкою на адресу місцевих жителів.

У соціальних мережах (інтернет-спільнотах), у тому числі на особистій сторінці (профілях) ОСОБА_8, широко розповсюджено цілий ряд світлин, які засвідчують аморальну поведінку вихователя під час перебування в різних громадських місцях у неприглядному вигляді.

Тобто, зазначено три (факти, дії) підстави, які вчинила ОСОБА_3 та які адміністрацією ДНЗ розцінено як аморальні і не сумісні з продовженням нею роботи вихователя.

Як зазначено вище, рішенням Радивилівського районного суду від 11 травня 2018 року позов ОСОБА_3 до Бугаївського ДНЗ "Дивосвіт" Радивилівського району Рівненської області задоволено частково.

Дане рішення мотивоване тим, що під час розгляду справи по суті не встановлено обставин вчинення ОСОБА_3 аморального проступку, як при виконанні трудових обов'язків, так і не пов'язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті). Оскільки ОСОБА_3Є була звільнена з посади вихователя Бугаївського ДНЗ "Дивосвіт" Радивилівського району без достатніх підстав то місцевий суд дійшов висновку, що позивачка підлягає поновленню на роботі з 10.10.2017 року, на її користь з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.10. 2017 року по 11.05.2018 в розмірі 19 791,45 грн. та оскільки незаконним звільненням було порушено законні права позивача з вини відповідача, стягнув на користь ОСОБА_3 5000 грн. в рахунок морального відшкодування.

Такий висновок суду першої інстанції в цілому відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до п.1.2 посадової інструкції вихователя Бугаївського ДНЗ "Дивосвіт" Радивилівського району ОСОБА_3, вихователь дошкільного навчального закладу є педагогічним працівником дошкільного навчального закладу (а.с.53-55).

Згідно п. 3 ст. 41 КЗпП України, вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, є підставою для розірвання трудового договору з працівником.

До суб'єктів, які можуть бути звільнені за вказаною підставою, належать учасники навчально-виховного процесу, зазначені у статті 50 Закону України Про освіту , а саме: керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти.

Отже, звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов'язків, так і не пов'язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Відповідно до ч.1 ст.54 ЗУ Про освіту , педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов'язки.

Згідно ст. 56 Закону України Про освіту , педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру; настановленням та особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі (правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей); виховувати в дітей і молоді повагу до батьків, жінки, старших за віком.

Аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, тим самим дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб. Зокрема, аморальним слід вважати появу в громадських місцях у нетверезому стані, нецензурну лайку, бійку, поведінку, що принижує людську гідність тощо. ( Постанова ВСУ № 6-248цс14 від 11.02.2015 року).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 3 п. 28 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 (з наступними змінами) Про практику розгляду судами трудових спорів , з підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи (п. 3 ст. 41 КЗпП України), можуть бути звільнені лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю, наприклад, вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів. Таке звільнення допускається як за вчинення аморального проступку при виконанні трудових обов'язків, так і не пов'язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті). Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 27 постанови, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

За таких обставинах колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції, щодо того, що позивача було звільнено лише на підставі загальної оцінки і жоден із наведених доводів не може бути підставою для звільнення працівника за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, передбачений п.3 ст.41 КЗпП України.

Судом встановлено, що звільнення ОСОБА_3 з роботи проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки позивачки, не підтвердженої конкретними фактами.

Так, судом першої інстанції належним чином були досліджені надані відповідачем письмові докази, щодо роботи позивачки вихователем та одночасного навчання в інституті педагогічної освіти та у професійно-технічному ліцеї, які не містять даних про незаконність чи аморальність дій ОСОБА_3 щодо її роботи вихователем та одночасного навчання (а.с.48-52), що не може бути підставою для її звільнення за п.3 ч.1 ст. 43 КЗпП.

Крім того, судом першої інстанції належним чином були досліджені інші письмові докази по справі, а саме депутатське звернення та письмове звернення жителів села Сестрятин Радивилівського району та інші документи, та зроблено правильний висновок, що події описані в них не підтверджені конкретними фактами зафіксованими в офіційних документах (а.с.94,95,110).

Судом першої інстанції зроблено правильне покликання на постанову в справі № 5-10 кс13 від 25.04.2013 року в якій Верховний Суд України вказав, що офіційними документами є ті з них, які складаються та видаються посадовими особами від імені органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і які засвідчують певні факти і події, що мають правове значення. Ці документи мають бути належним чином складені за формою і містити необхідні реквізити. Судом під час розгляду даної цивільної справи не досліджено офіційних документів, які б містили факти аморальної поведінки ОСОБА_3 як вихователя навчального закладу.

Обставини, які мають бути встановлені певним передбаченим законом порядком, не можуть бути встановлені іншим чином. Тобто нетверезий стан позивачки та порушення громадського порядку, якщо такий факт був, мав бути встановлений актом медичного освідування на предмет сп'яніння та постановою суду про притягнення до адміністративної чи іншого виду відповідальності за порушення громадського порядку.

Таких документів в справу сторона відповідача не надала, тобто не довела ті обставини на які посилалась.

Також, для доведення своїх вимог щодо аморальності поведінки ОСОБА_3 як вихователя, відповідачем було надано паперові копії електронного доказу, а саме знімки вмісту екрана монітора (скриншоти) із зображенням особи жіночої статі в купальному костюмі, схожої на ОСОБА_3 Оригінали електронного доказу відповідачем не надані (а.с.55-75). У своїй письмовій заяві на адресу суду, позивачка просить вищевказані докази визнати недостовірними та не брати їх до уваги при вирішенні справи (а.с.116).

Згідно ч.5 ст.100 ЦПК України, оскільки стороною відповідача не надано оригінал електронного доказу, а позивач поставила під сумнів відповідність паперової копії оригіналу, місцевий суд обґрунтовано такий доказ не взяв до уваги.

Інших доказів того, що ОСОБА_3 вчинила аморальний проступок, несумісний з продовженням роботи на посаді вихователя позивачем суду не подано.

Відповідно до ч.1 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно з постанови № 6-3135цс16 від 22.03.2017 року, Верховним Судом України висловлено правову позицію щодо додаткових підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов, передбачених ст.41 КЗпП України. Отже, звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію. Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов'язків, так і не пов'язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Під час розгляду справи місцевим судом відповідачем не надано належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_3 аморального проступку, як при виконанні трудових обов'язків, так і не пов'язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті) і судом у встановленому законом порядку не встановлено таких обставин.

На підставі здобутих в справі доказів, та відповідно до ст.235 КЗпП України, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_3Є була звільнена з посади вихователя Бугаївського дошкільного навчального закладу Дивосвіт Радивилівського району без достатніх підстав, а тому обґрунтовано поновив її на роботі та на її користь стягнув з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.10. 2017 по 11.05.2018 року.

При обчисленні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу судом першої інстанції дотримано вимог п.2 і п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8.02.1995 року та відповідно до довідки Бугаївської сільської Ради Радивилівського району №02-26/19 від 09.01.2018 року, середній заробіток ОСОБА_3 за час її вимушеного прогулу з 10.10.2017 року по 11.05.2018 рік склав 19791,45 грн..

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодувати моральну (немайнову) шкоду покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, які були надані у п. 9, 13 Постанови від 31 березня 1995 р. № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , розмір відшкодування моральної шкоди визначається в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеню вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації.

Оскільки звільнення ОСОБА_3 відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, та відповідачем їй завдано моральну шкоду, внаслідок негативних змін у звичайних умовах його життя, що зумовлено витрачанням часу на документальне оформлення порушення її прав, тривалого захисту свого порушеного права в суді, з врахуванням конкретних обставин справи, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості місцевий суд обґрунтовано стягнув на користь позивача з відповідача моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

Обставини, на які покликаються представник відповідача та третя особа в своїх апеляційних скаргах, були предметом дослідження суду першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують. При дослідженні матеріалів справи та встановленні характеру правовідносин між сторонами у справі, визначенні способу їх правового регулювання, судом першої інстанції були дотримані норми як матеріального так процесуального права.

Однак при справлянні судового збору було допущено помилку та за відшкодування моральної шкоди було справлено судовий збір, як за немайнову вимогу 640 грн. замість 1762 грн., тому рішення місцевого суду підлягає зміні в частині розподілу судових витрат в цій частині. Пропорційно до розміру задоволеної вимоги з ОСОБА_3 до стягнення в дохід держави підлягає 176,2 грн. а з відповідача 1585,8 грн..

При поданні апеляційних скарг не в повному обсязі було сплачено судовий збір внаслідок арифметичної помилки, тому з апелянтів - відповідача та третьої особи слід достягнути судовий збір в дохід держави за подання апеляційних скарг з кожного 1683 грн..

(640+640+1762)х150 = 4563-2880 (сплачені при поданні) = 1683 грн.

Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції в цілому були всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення в частині щодо вирішення позовних вимог підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, крім частини, щодо розподілу судових витрат, які підлягають зміні, як зазначено вище.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Бугаївського дошкільного навчального закладу "Дивосвіт" Радивилівського району Рівненської області та представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задовольнити частково.

Змінити оскаржуване рішення в частині стягнення судових витрат та :

Стягнути з Бугаївського дошкільного навчального закладу Дивосвіт Радивилівського району Рівненської області (код ЄДРПОУ 25320243) в дохід держави пропорційно до задоволеної частини позовних вимог про стягнення моральної шкоди судовий збір в розмірі 1585,8 гривень.

Стягнути з позивачки ОСОБА_3 в дохід держави пропорційно до задоволеної частини позовних вимог про стягнення моральної шкоди судовий збір в розмірі 176,2 грн..

В решті Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 11 травня 2018 року залишити без змін.

Стягнути з Бугаївського дошкільного навчального закладу Дивосвіт Радивилівського району Рівненської області (код ЄДРПОУ 25320243) в дохід держави недоплачений судовий збір за подання апеляційної скарги 1683 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 в дохід держави недоплачений судовий збір за подання апеляційної скарги 1683 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 вересня 2018 року.

Головуючий: С.В. Боймиструк

Судді: С.В. Хилевич

С.С. Шимків