Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14.09.2018 Справа №607/15555/17
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого - судді Вийванка О. М.
за участю секретаря судового засідання Стрілкової М. С. учасників справи
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
відповідача ОСОБА_4
представника відповідачів ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області ОСОБА_6, приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області ОСОБА_7, приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області ОСОБА_8, Товариство з обмеженою відповідальністю Дорога родина , про визнання недійсними договорів дарування та державної реєстрації вказаних договорів, -
В С Т А Н О В И В :
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним:
- договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами від 29 березня 2017 року серія та номер 434 , укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 стосовно будинку за адресою: АДРЕСА_1 та державну реєстрацію вказаного договору;
- договору дарування земельної ділянки від 29 березня 2017 року серія та номер 436, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 стосовно земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та державну реєстрацію вказаного договору;
- договору дарування житлового будинку серія та номер: реєстр №3212, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, 13.09.2017 р., посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу ОСОБА_6 стосовно будинку за адресою: АДРЕСА_1 та державну реєстрацію вказаного договору;
- договору дарування земельної ділянки серія та номер: реєстр №3217, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, 13.09.2017 р., посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу ОСОБА_6 стосовно земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та державну реєстрацію вказаного договору;
- договору дарування магазину від 31 травня 2017 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та зареєстровано в реєстрі за №482 та державну реєстрацію вказаного договору.
- договору дарування земельної ділянки від 31 травня 2017 року, цільове призначення: іншої комерційної діяльності, площею 0,0317 га, кадастровий номер НОМЕР_4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та зареєстрованого в реєстрі за №485 та державну реєстрацію вказаного договору;
- договору дарування земельної ділянки від 31 травня 2017 року, цільове призначення: для будівництва та обслуговування закладів торгівлі, площею 0,0300 га., кадастровий номер НОМЕР_5, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та зареєстрованого в реєстрі за №491, державну реєстрацію вказаного договору;
- договору дарування земельної ділянки від 31 травня 2017 року, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,0318 га., кадастровий номер НОМЕР_6, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та зареєстрованого в реєстрі за №488 та державну реєстрацію вказаного договору.
В обґрунтування позовних вимог позивачем викладено обставини, що для подачі даного позову послужили події, які мали місце продовж 2016-2017 років. Протягом даного терміну її дочка ОСОБА_3 та її подруга ОСОБА_4 вчиняли стосовно неї постійний психологічний вплив, переконали її у недобросовісності намірів її сина - ОСОБА_9. Систематично ОСОБА_3 разом із ОСОБА_4 навіювали їй, що її син ОСОБА_9 здійснить перереєстрацію сімейного майна, яке на той час було зареєстроване на неї, на його нову дружину, яка народила від нього дитину. Неодноразово переконували, що її син буде спонукати різними способами її до передачі майна йому, а згодом забере майно та виселить її з домоволодіння у АДРЕСА_1. Вони часто повторювали та стверджували, що у ОСОБА_9 проблеми зі здоров'ям, що він помре через цукровий діабет та унаслідок цього згадуване майно вибуде з власності сім'ї і також зазначали, що вона також вже особа похилого віку і майно слід переписати на дочку ОСОБА_3, яка мала б, зі слів позивача , її в подальшому утримувати. Результатом таких їх дій з метою так-званого убезпечення майна сім'ї стало укладення між нею та ОСОБА_3 ряду фіктивних договорів дарування майна за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки за вищевказаною адресою, а також земельних ділянок і нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 на ОСОБА_3
Справжність намірів відповідачів та план їх дій були спрямовані на сплановану схему обману щодо неї, яку вона лише усвідомила у повній мірі у вересні 2017 року, коли зрозуміла, що фактично їх переконання у недобросовісності намірів її сина це була лише частина їхнього плану обману і вони від неї шляхом укладення спочатку фіктивних договорів дарування вміло забрали собі все майно позивача на ОСОБА_10, а в подальшому частину цього майна, згідно їхнього плану , через деякий час зареєстрували за ОСОБА_4, а іншу частину майна (земельні ділянки і нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2) мали намір внести в статутний капітал новоствореного між відповідачами TOB Дорога Родина .
Таким чином зазначені договори дарування на момент їх укладення між позивачем та ОСОБА_3 були фіктивними, оскільки її внутрішня воля не відповідала зовнішньому її прояву, тобто вони , як сторони правочину, вчиняючи фіктивний правочин, оскільки заздалегідь домовились, що він не буде виконаний, а мали інші цілі, а саме метою правочину не було виникнення права власності в обдарованої особи, а лише юридична передача майна, щоб таким чином убезпечити її в тому, що у її сина ОСОБА_9 уже не буде будь-якої можливості здійснити перереєстрацію сімейного майна (оскільки не буде мати впливу на неї, так як вона вже не є його власником). Також на момент укладення договорів вона усвідомлювала, що цей договір не буде спрямований на реальне настання правових наслідків (тобто вона як проживала у власному будинку , так і буде в ньому проживати, син, як мав право проживання в ньому, так і надалі матиме це право, вона та її син, як використовували, так і надалі будуть використовувати на власний розсуд приміщення за адресою: м. Тернопіль вул. Живова 45).
Крім цього, уже у вересні 2017 року позивач зрозуміла, що її шляхом укладення договорів дарування вміло ввели в обман та передане нею майно в подальшому відповідачі розділили між собою. Так, заволодівши її майном під приводом укладення фіктивних договорів дарування, які нібито мали б приспати побоювання щодо так-званого убезпечення майна сім'ї частину цього майна згідно їхнього плану через деякий час (у вересні 2017 року) уже зареєстрували за ОСОБА_4 (АДРЕСА_1), а іншу частину майна (земельні ділянки і нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2) у цьому ж самому місяці вересні мали намір внести в статутний капітал новоствореного між відповідачами TOB Дорога родина , проте дане майно не було внесено у зв'язку із дією уже ухвали слідчого судді про арешт цього майна у кримінальному провадженні за її заявою , тобто довести увесь свій кінцевий план по заволодінню майном у них не вдалось виключно через обставини, які уже від них не залежали.
Таких домовленостей в неї із вказаними особами ніколи не було і якби їй було про це проінформовано наперед, вона б ніколи не вчинила будь-якого дарування. В даному випадку, якби вона знала наперед дійсну мету відповідачів і вони не ввели її в оману , то у неї не було б бажання, наміру та мети укладати договори дарування вищезазначеного майна. Якби ж ОСОБА_3 спільно з ОСОБА_4 не здійснювали протягом 2016-2017 років систематичних описаних вище дій та неправдивих заяв про можливу втрату майна, не укладалися б такі правочини. Умисел, та вигода ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є прямими, адже внаслідок таких дій вони неправомірно заволоділи нерухомим майном, раніше належним їй. При усвідомленні нею таких їх дій, у неї не було б жодного бажання, наміру та мети укласти такі договори дарування.
Окрім цього, дочка позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , використовуючи її довіру та шляхом обману , переконали позивача укласти договори дарування, за якими подарувати її дочці ОСОБА_3 майно. Вирішальним аргументом стала неправдива заява її дочки про погрози зі сторони її сина та намір вплинути на неї про відчуження майна на його користь. Внаслідок цього вона під час укладання договору дарування була впевнена, що всі наслідки такого правочину підуть на користь сім'ї. Крім цього, позивач зазначила, що ОСОБА_4 займається нетрадиційною медициною та практикує ворожіння, а ОСОБА_3 часто користується її послугами. Також із цим позивач частково і може пояснити, що їй вміло і систематично навіювали вчинити ті чи інші дії. Нею до Тернопільської місцевої прокуратури подано заяву про вчинення кримінального правопорушення стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за ознаками складу злочину , передбаченого ст. 190 КК України. Дану заяву внесено до єдиного реєстру досудових розслідувань, за яким проводиться розслідування.
Також її позиція щодо недійсності спірних договорів частково підтверджується матеріалами кримінального провадження та свідченнями відповідачів, що вказує на те, що при укладенні спірних договорів дарування відсутня дійсна спрямованість волі на власне дарування, задля переходу майна у фактичне володіння.
Таким чином, фіктивна природа зазначених договорів дарування нерухомого майна виникла внаслідок відсутності дійсної волі на настання правових наслідків, тобто фактично виник фіктивний правочин, а початковою причиною став обман ОСОБА_11 її дочкою ОСОБА_3 Тобто, ОСОБА_12 , усвідомлюючи фіктивну природу правочину , шляхом обману переконала її у необхідності і вигоді сім'ї в укладанні зазначених договорів дарування нерухомого майна, в тому числі тих, що згодом укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, безпосередньою стороною яких вона уже не являлась.
У зв'язку з недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та визнати недійсними договори дарування укладенні між нею та ОСОБА_3
У судовому засіданні позивач та її представник зміст позовних вимог підтримали з підстав та обґрунтувань, викладених у позові, та просять його задовольнити.
Представник відповідачів ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подано відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав повністю і заперечує щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Виходячи з того, що ОСОБА_3 отримала від матері ОСОБА_1 29 березня 2017 року житловий будинок з надвірними спорудами, загальна площа 244.5 кв. м, (АДРЕСА_1), який 13 вересня 2017 року подарувала ОСОБА_4, а також земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_7 (АДРЕСА_1), яку 13 вересня 2017 року подарувала ОСОБА_4
Також, ОСОБА_3 отримала від матері ОСОБА_1 31 травня 2017 року магазин площею 1515.8 кв. м. (АДРЕСА_2) та земельні ділянки під ним: з кадастровим номером НОМЕР_4 (АДРЕСА_2) та земельні ділянки з кадастровим номером НОМЕР_5 (АДРЕСА_2) з кадастровим номером НОМЕР_6 (АДРЕСА_2). 22 вересня 2017 року вказане майно ОСОБА_3, у відповідності до акту приймання-передачі нерухомого майна, що вноситься до Статутного (складеного) капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю Дорога родина , передала його до Статутного капіталу ТзОВ Дорога родина .
22 грудня 2017 року ОСОБА_4, відповідно до Договору позички передала у безоплатне користування ОСОБА_3 належні їй на праві приватної власності житловий будинок із надвірними спорудами АДРЕСА_1 разом із земельною ділянкою під ним, строком на 2 роки.
Отже, за всіма вісьмома договорами дарування, які позивач просить суд визнати фіктивними, наступили реальні правові наслідки, які обумовлювалися даними договорами - перехід права приватної власності на подароване нерухоме майно від дарувальника до обдарованого, та наступна державна реєстрація такого права за останнім в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У зв'язку з цим просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
У судовому засіданні відповідачі та представник відповідачів підтримали відзив на позов і просять з мотивів та підстав, викладених у відзиві на позов, відмовити у задоволенні позову.
Позивачем подано відповідь на відзив , в якому викладено свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачами у відзиві заперечень і мотиви їх відхилення. Вказавши, що укладаючи оспорюванні договори дарування , позивач був переконаний у тому, що: такі правочини націлені не на передання другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність, а на убезпечення себе від негативних наслідків, а саме унеможливлення вчинення дій зі сторони ОСОБА_9 (сина Позивачки), які б, за словами ОСОБА_3 , мали полягати у психологічному тиску та інших маніпуляцій діях щодо реєстрації права власності за особами, що не є членами сім'ї ОСОБА_3; ці договори дарування не будуть виконані; воля ОСОБА_3 була спрямована на убезпечення себе від негативних наслідків, а саме унеможливлення вчинення дій зі сторони ОСОБА_9, які б мали полягати у психологічному тиску та інших маніпуляцій діях щодо реєстрації права власності за особами, що не є членами сім'ї ОСОБА_9; невиконання договорів дарування фактично.
Тому, станом на момент укладення договорів дарування як у позивача , так і у відповідача умисел був спрямований на відчуження і прийняття майна лише для перешкоджання розпорядження такою нерухомістю третьою особою. Вказане підтверджує, що внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знали заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мали інші цілі, ніж передбачені договором дарування.
Факт реєстрації майна за ОСОБА_3, а в подальшому за ОСОБА_4 у даному випадку не може свідчити про фактичний перехід у розпорядження користування та володіння таким майном. Упродовж з травня 2017 року по вересень 2017 року жодних дій ОСОБА_3 не вчиняла з приводу виконання договорів дарування. На момент укладення правочинів дві сторони погодились, щодо необхідності таких дій із єдиною метою: унеможливлення впливу ОСОБА_9 на них.
Тобто, слідуючи показам ОСОБА_3, якби не було неправомірних дій зі сторони її брата по відношенню до неї та матері, договори дарування не існували б взагалі. Аналізуючи вказані правовідносини, що мали місце у подальшому (у вересні 2017 року) , умисел ОСОБА_3 трансформувався в обман, з метою заволодіння майном, що належало їй на підставі фіктивних договорів дарування. Вказане і потягло звернення до правоохоронних органів позивача. Тобто, ОСОБА_3 після підписання фіктивних правочинів (через 4 місяці) дійшла до переконання вчинення не добропорядності та шахрайських дій стосовно власної матері , розпочавши заявляти претензії на нерухомість.
За таких обставин позиція представника суперечить показам відповідачки, адже, якщо особа до моменту і в момент укладення договору дарування мала на меті виконання своїх прав як обдарованої особи (досягти правового результату), то для чого було вигадувати слідчому обставини вимушеності такого дарування, тобто запобігання вибуття сімейного майна. Підтвердженням відсутності в учасників правочину наміру створення юридичних наслідків є те, що у період з березня по вересень 2017 року (до моменту виникнення умислу у ОСОБА_3 заволодіти майном) Позивач як проживала у будинку , так і проживає на даний час, сплачуючи при цьому комунальні платежі.
Також, за вказаний період позивач , будучи орендодавцем приміщення магазину , продовжувала отримувати плату за користування нерухомістю від ОСОБА_9 (орендаря). Орендар , в свою чергу , як використовував так і надалі використовує на власний розсуд приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_2.
Тому оскаржувані договори дарування містять всі основні ознаки фіктивних правочинів, що визначені у постанові ВСУ від 19.10.2016 року, а саме: 1) введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо дійсних намірів учасників. Згідно із показами у кримінальному провадженні договір дарування укладався для введення в оману ОСОБА_9 щодо дійсних намірів позивача та відповідачів. Тобто, намір спрямований був не подарувати майно, а убезпечити його вибуття за ініціативою та тиском ОСОБА_9; свідомий намір невиконання зобов'язань договору. Позивач та відповідачі свідомо мали намір не виконувати правочин, до моменту його підписання та тривалий час після цього.
Однак, у ОСОБА_3 в подальшому виник умисел на реалізацію прав визначених фіктивним правочином та реального набуття власності на нерухомість; приховування справжніх намірів учасників правочину. Наміри учасників договору дарування полягали у відмежуванні впливу ОСОБА_9 на первинного власника майна та запобігти таким чином вибуття нерухомості із власності сім'ї.
Представник відповідача ОСОБА_4 подав заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначив, що позивач обрав неналежний спосіб захисту права власника нерухомого майна, що є підставою для відмови у позові. При цьому, умовами договору дарування , укладеного між відповідачами встановлено те, що право власності у ОСОБА_4 виникає з моменту прийняття дарунку та державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Оскільки дані умови договору дарування є виконаними та її право власності, що виникло з даного правочину, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, свідчить про настання правових наслідків, які обумовлені ним. Аналогічна ситуація також і з нотаріально посвідченим договором дарування земельної ділянки під вищезгаданим житловим будинком від 13 вересня 2017 року, укладеним між ОСОБА_3 і ОСОБА_4
Що ж до посилань сторони позивача, як на підставу позовних вимог, на факт сплати нею вартості комунальних послуг, то сторона ОСОБА_4 зазначила, що кожен повинен самостійно оплачувати вартість спожитих ним благ, в тому числі і комунальних послуг. Таким чином, на зміст права власності ОСОБА_4 на житловий будинок, в якому за відсутності будь-яких заперечень з її сторони проживає позивач, жодним чином не впливає факт її проживання в іншому місці, а факт використання зі сторони позивачки житлово-комунальних послуг для забезпечення власних умов проживання в даному будинку надає їй статусу їх індивідуального споживача із відповідними обов'язками щодо сплати їх вартості. Таким чином, ані дійсні обставини справи, існування яких доказано стороною ОСОБА_4 письмовими доказами, ані чинні норми матеріального права, якими врегульоване питання щодо виникнення, переходу, та припинення права власності (на нерухоме майно зокрема), а також питання реалізації суб'єктом належного йому право приватної власності - не дають жодних законних підстав вважати фіктивними укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та нотаріально посвідчені договори дарування житлового будинку та земельної ділянки під ним від 13 вересня 2017 року, оскільки на їх підставі у ОСОБА_4 виникло та пройшло державну реєстрацію право власності на подаровані їй вище згадані об'єкті нерухомості.
Представник відповідача ОСОБА_3 подав заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначив, що безпідставність посилань сторони позивача як на правову підставу позову на правовий висновок ВСУ, оскільки у даному випадку, станом на дату вчинення оскаржуваних договорів дарування, у дарувальника-позивачки ОСОБА_1 не було жодних невиконаних грошових зобов'язань перед будь-яким кредитором, які породжували б можливість звернення стягнення на нерухоме майно, яке було предметом дарування, з метою задоволення таких грошових зобов'язань, про що зазначено в пункті 6 договору дарування магазину від 31 травня 2017 року, та пунктах 3 відповідних договорів дарування трьох земельних ділянок під ним. До того ж, позивач-дарувальник у даній справі добровільно виявила бажання щодо вчинення на теперішній час оскаржуваних нею ж (цього разу під примусом) правочинів. Окрім того, одним із мотивів (але не єдиним), а не метою укладення оскаржуваних у даній справі договорів дарування було , в тому числі , наявність постійних незаконних вимог до позивачки зі сторони її сина ОСОБА_9 подарувати йому належне їй майно, щоб згодом останній міг нерозважливо передати його своїй співмешканці чи її родині. А метою укладення даних правочинів був перехід права власності від позивачки до ОСОБА_3 у даній справі, що і відбулося насправді. Оскільки позивач вказує на фіктивність, на його думку, договорів дарування, як на підставу визнання їх недійсними, то він повинен надати саме ті належні та допустимі докази, які містять інформацію про таку фіктивність, тобто ненастання жодних правових наслідків за оскаржуваними ним правочинами, а не ті докази, які нібито свідчать про відсутність стабільного заробітку у ОСОБА_3, чи про її особисті (приязні чи неприязні) відносини із позивачкою та своїм братом ОСОБА_9, тощо.
Таким чином, ані дійсні (а не надумані представником позивача) обставини справи, існування яких доказано стороною ОСОБА_3 письмовими доказами, ані чинні норми матеріального права, якими врегульовано питання виникнення, переходу, та припинення права власності на нерухоме майно, зокрема також питання реалізації суб'єктом належного йому права приватної власності не дають жодних законних підстав вважати фіктивними укладені між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 та нотаріально посвідчені договори дарування житлового будинку та земельної ділянки під ним від 13 вересня 2017 року, а також договори дарування магазину та трьох земельних ділянок під ним, оскільки на їх підставі у ОСОБА_3 виникло та пройшло державну реєстрацію права власності на подаровані їй вищезгадані об'єкти нерухомості. Окрім того, в подальшому ОСОБА_3 розпорядилась отриманими в дарунок об'єктами як дійсний їх власник на свій власний розсуд - магазин по АДРЕСА_2 із земельними ділянками під ним передано до Статутного капіталу ТзОВ Дорога родина , а житловий будинок в смт. В. Березовиця - подаровано ОСОБА_4
Третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області ОСОБА_6 у судове засідання не з'явилася, однак подала заяву про розгляд справи у її відсутності. Також у ній зазначила, що договори дарування, посвідчені нею 13 вересня 2017 року за реєстром №3212,3218 відповідно до вимог чинного законодавства. Сторони по договору були ознайомленні з вимогами пунктів договорів дарування, добровільно підписали договори, погодили при цьому всі умови договору, дотримання чи недотримання, а також виконання чи ні пунктів договорів сторони погоджують між собою.
Третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Товариство з обмеженою відповідальністю Дорога родина подала пояснення щодо позову, у яких зазначено, що ж до позовних вимог про визнання недійсними вісьмох договорів дарування нерухомого майна з підстав їх фіктивності, то такі підстави є явно надуманими спростовуються матеріалами справи. Зокрема, фіктивні правочини укладено сторонами за наявності умислу у всіх його сторін та не спрямовані на настання правових наслідків, передбачених такими правочинами.
У даній справі за наслідками вчинення нотаріального посвідчення оскаржуваних договорів дарування за обдаровуваними зареєстровано право власності на отримане в дарунок нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що само по собі є доказом настання реальних наслідків за договорами дарування - перехід права власності від дарувальника до обдаровуваного. Окрім того, стосовно права власності на житловий будинок в смт. В. Березовиця та земельної ділянки під ним, то таке право переходило від однієї особи до іншої спочатку від ОСОБА_1 до ОСОБА_3 (договір дарування від 29 березня 2017 року, згодом - від ОСОБА_3 до ОСОБА_4 (договір дарування від 13 вересня 2017 року, тому якщо б вище згадані об'єкти нерухомості вибули з власності ОСОБА_1 за її вільним волевиявленням (чого у нашому випадку не спостерігається), то вона має право подати віндикаційний позов про витребування свого майна з чужого незаконної володіння, а не оскаржувати всі правочини щодо переходу права власності на нерухоме майно. Також третя особа вважає за необхідне більш детально зупинитись на факті передачі зі сторони ОСОБА_3 отриманого в дарунок від ОСОБА_1 магазину та земельних ділянок під ним. Сам факт складання між ОСОБА_3 , як учасником TOB Дорога родина , та ОСОБА_4, як його директором , акту приймання передачі даного нерухомого майна до Статутного капіталу Товариства та факту наступного нотаріального посвідчення даного акту свідчить про наявність у ОСОБА_3 наміру реалізувати своє право власника вищезгаданого нерухомого майна, що, в свою чергу, є доказом відсутності умислу у ОСОБА_3 щодо фіктивності укладеного нею з ОСОБА_1 договору дарування від 31 травня 2017 року магазину та земельних ділянок під ним.
Третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області ОСОБА_8 у судове засідання не з'явилася, однак подала пояснення щодо позову, у яких зазначила, що договір дарування житлового будинку за АДРЕСА_1 та договір дарування земельної ділянки, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчені нею 29 березня 2017 року відповідно за реєстровими № 434 та 436, були посвідчені з додержанням вимог чинного законодавства.
Сторони були ознайомлені з вимогами пунктів договорів дарування житлового будинку та дарування земельної ділянки, добровільно підписали договори, погоджуючи при цьому всі умови договорів. Встановлення особи дарувальника та обдаровуваного було здійснено нею за паспортами громадянина України. Під час посвідчення правочинів визначено обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які брали у них участь. Нотаріусом було встановлено дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині. Також просила розглядати справу у її відсутності.
Третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області ОСОБА_7 у судове засідання не з'явилася, однак просила розглядати справу без її участі. Також подала пояснення щодо позову, у яких зазначила, що перед посвідченням вище перелічених договорів дарування нею було роз'яснено сторонам загальні вимоги чинного законодавства України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та правові наслідки недодержання сторонами вимог чинного законодавства нашої держави при вчиненні правочинів, про що в даних договорах зазначено. Також сторони підтвердили, що ці договори не носять характеру мнимої (фіктивної) та удаваної угоди. Дарувальник стверджував, що дарування ним здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального.
Під час нотаріального посвідчення договорів дарування від 31 травня 2017 року були присутні лише сторони даних правочинів - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Сторонами договорів дарування від 31 травня 2017 року було підтверджено також і те, що вони розуміють, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому Дарувальник не має права вимагати від Обдаровуваної вчинення на його користь будь - яких дій майнового або немайнового характеру. Сторони договорів дарування від 31 травня 2017 року також погодились з тим, що право власності на зазначені у них об'єкти нерухомого майна виникає в Обдаровуваної ОСОБА_3 з моменту прийняття нею дарунку. Як про це зазначено у договорах дарування, ОСОБА_3 прийняла дарунки та отримала по примірнику кожного із даних правочинів після його нотаріального посвідчення.
Окрім нотаріального посвідчення договорів дарування від 31 травня 2017 року, відповідно до яких ОСОБА_3 стала власником магазину по АДРЕСА_2 разом із трьома земельними ділянками, на яких розташований даний магазин, нею також було проведено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Обдаровуваною ОСОБА_3 на отримані нею в дарунок об'єкти нерухомого майна, про що видано відповідні витяги.
Також повідомила суд про те, що, перед нотаріальним посвідченням договору дарування магазину, 31 травня 2017 року зі сторони ОСОБА_1 їй було надано заяву, відповідно до якої даний дарувальник ствердив наступний факт: ...з 23 липня 2008 року я є вдовою, станом на даний час в зареєстрованому шлюбі не перебуваю та магазин загальною площею 1515.8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, придбаний мною за особисті приватні кошти, не є спільною сумісною власністю і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на магазин (його частку), у тому числі відповідно до статей 65, 74 та 97 Сімейного кодексу України, немає .
При розгляді справи судом учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.
Ухвалою суду від 12 грудня 2017 року відкрито провадження у справі.
Представником позивача подано клопотання про перенесення справи на іншу дату та час.
Відповідачем ОСОБА_4 подано клопотання про розгляд справи у її відсутності.
Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_3 подали заяву про відвід головуючого судді.
Ухвалою суду від 26 грудня 2017 року зупинено провадження у справі, до вирішення питання про відвід судді.
Ухвалою суду від 28 грудня 2017 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відвід головуючого судді.
Ухвалою суду від 03 січня 2018 року поновлено провадження у справі.
Представником позивача подано клопотання про виклик свідка ОСОБА_9
Представником позивача подано клопотання в порядку забезпечення доказів про витребування від ОСОБА_3 належним чином засвідчених копії договорів дарування.
Представником позивача подано клопотання про вжиття заходів процесуального примусу.
Представником відповідачів та відповідачем ОСОБА_3 подано клопотання про врегулювання спору за участю судді.
Представником позивача подано клопотання про перенесення справи на іншу дату та час.
Позивачем подано заяву про відхилення пропозиції щодо врегулювання спору за участю судді.
Представником позивача подано заяву про залучення до участі у справі третіх осіб приватного нотаріуса Тернопільського нотаріального округу ОСОБА_7 та приватного нотаріуса Тернопільського районного нотаріального округу ОСОБА_6
Представником позивача подано заяву про залучення до участі у справі третю особу приватного нотаріуса Тернопільського районного нотаріального округу ОСОБА_8
Ухвалою суду залучено до участі у справі третіх осіб на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору приватного нотаріуса Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області ОСОБА_6, приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області ОСОБА_7, приватного нотаріуса Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області ОСОБА_8, Товариство з обмеженою відповідальністю Дорога родина .
Представником відповідача подано клопотання про призначення експертизи психічного стану особи.
Представником позивача подано клопотання про витребування доказів.
Представником позивача подано клопотання про приєднання доказів.
Ухвалою суду від 21 березня 2018 року задоволено клопотання представника позивача та витребувано від приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області ОСОБА_7 копії посвідчених договорів дарування.
Ухвалою суду від 21 березня 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення експертизи психічного стану та витребування доказів.
Представником позивача подано клопотання про приєднання доказів.
Представником відповідача подано клопотання про приєднання доказів.
Ухвалою суду задоволено клопотання сторін про допит свідків ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9
Відповідачем ОСОБА_3 подано клопотання про повторний допит, приєднання нових доказів до матеріалів справи.
Представником відповідача подано клопотання про приєднання нових доказів.
Представником позивача подано клопотання про перенесення справи на іншу дату та час.
Представником позивача подано клопотання про перенесення справи на іншу дату та час.
Відповідачем заявлено клопотання про постановлення окремої ухвали.
Представником відповідача заявлено клопотання про вжиття заходів процесуального примусу.
Представником відповідача заявлено клопотання про витребування доказів.
Представником позивача подано клопотання про приєднання доказів, зокрема, висновок науково-правової експертизи щодо правової позиції про визнання недійсним з підстав фіктивності договору дарування нерухомого майна.
Ухвалою суду від 27 липня 2018 року залишено без задоволення клопотання представника відповідача про витребування доказів.
Представником відповідача подано заяву про невідповідність вимогам щодо належності, допустимості та достовірності доказів поданої представником позивача.
Представником відповідача подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши об'єктивно та оцінивши зібранні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено фактичні обставин справи та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 являється матір'ю відповідача ОСОБА_3, а також ОСОБА_9.
ОСОБА_9 належало на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 0,1120 га, кадастровий номер НОМЕР_7, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована в АДРЕСА_1.
Також ОСОБА_9 належав магазин, загальною площею 1515,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, а також земельні ділянки, площею 0,0317 га, площею 0,0318 га, площею 0,0300 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.
У 2014 році вищевказане майно ОСОБА_9 подарував матері ОСОБА_1
Як встановлено судом, у 2016 та 2017 році ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом в житловому будинку з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1.
ОСОБА_9 проживав за іншою адресою в м. Тернопіль із ОСОБА_14, яка була вагітна від нього, через що у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виникали різні занепокоєння з приводу належного сімейного майна, зокрема, можливість його переходу до ОСОБА_9, а в подальшому до його цивільної дружини.
ОСОБА_9 мав вплив на матір ОСОБА_1, яка прислухалася до його думки і виконувала усі його прохання та вказівки. Через це у ОСОБА_3 та ОСОБА_1 виникали різні переживання з приводу житлового будинку та магазину, який під тиском ОСОБА_9 може бути повернутий ОСОБА_1 у його власність, а в подальшому через його стан здоров'я може перейти у власність його дружини та доньки. У зв'язку з тим, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 хвилювалися як убезпечити майно від ОСОБА_9, щоб воно не перейшло до нього чи інших осіб.
Зазначенні обставини були підтвердженні показаннями свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_4
Допитана у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , як свідок , суду дала показання, що ОСОБА_3 переконувала її у необхідності убезпечення майна від ОСОБА_9 Так, ОСОБА_3 переконувала ОСОБА_1, що ОСОБА_9 забере її будинок і магазин, оскільки він має вплив на неї. Також в нього є проблеми із здоров'ям , від яких він може померти , і тоді це майно перейде до його дружини , а вони залишаться без майна. Також ОСОБА_4 допомагала ОСОБА_3 переконати її у необхідності переписати майно на ОСОБА_3 Так, ОСОБА_4 приходила в будинок і здійснювала так звану чистку будинку та переконувала ОСОБА_1 в необхідності переписати майно з метою убезпечення його від ОСОБА_9
Після народження доньки у сина ОСОБА_9, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_3 почала здійснювати на неї такий тиск і переконувати її, що ОСОБА_9 переконає її переписати майно і у разі його смерті , майно перейде дружині та дочці, тому вона довірилася своїй дочці і під вказаними переконаннями спочатку склала заповіт на все своє майно, а потім , скасувавши його, погодилася на укладення фіктивних договорів на ОСОБА_3 з метою убезпечення майна від ОСОБА_9.
Судом встановлено, що 29 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами серія та номер: реєстр №434, 29.03.2017, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу ОСОБА_8, відповідно до якого ОСОБА_1 передала безоплатно у власність ОСОБА_3 належний їй на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1.
Також, 29 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, укладений договір дарування земельної ділянки серія та номер: реєстр №436, 29.03.2017, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу ОСОБА_8, відповідно до якого ОСОБА_1 передала безоплатно у власність ОСОБА_3 належній їй на праві приватної власності земельну ділянку, площею 0,1120 га, кадастровий номер НОМЕР_7, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована в АДРЕСА_1.
На вказаний житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку, площею 0,1120 га, які розташовані в АДРЕСА_1, було зареєстровано право власності за ОСОБА_3
31 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір дарування магазину серія та номер: реєстр №482, 31.05.2017, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_7, відповідно до якого ОСОБА_1 безоплатно передає у власність ОСОБА_3 належний їй на праві власності магазин, загальною площею 1515,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
31 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір дарування земельної ділянки серія та номер: реєстр №485, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_7, відповідно до якого ОСОБА_1 безоплатно передає у власність ОСОБА_3 належну їй на праві власності земельну ділянку, площею 0,0317 га, кадастровий номер НОМЕР_4, для іншої комерційної діяльності, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
31 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, укладений договір дарування земельної ділянки серія та номер: реєстр №488, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_7, відповідно до якого ОСОБА_1 безоплатно передає у власність ОСОБА_3 належну їй на праві власності земельну ділянку, площею 0,0318 га, кадастровий номер НОМЕР_6, для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
31 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір дарування магазину серія та номер: реєстр №491, 31.05.2017, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_7, відповідно до якого ОСОБА_1 безоплатно передає у власність ОСОБА_3 належну їй на праві власності земельну ділянку, площею 0,0300 га, кадастровий номер НОМЕР_5, для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
На підставі вищевказаних договорів за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на приміщення магазину, загальною площею 1515,8 кв.м., та земельних ділянок, площею 0,0317 га, площею 0,0318 га, площею 0,0300 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, що стверджується інформаційною довідкою №97717177 та витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 196-199, т.1).
При укладенні вказаних договорів ОСОБА_1 було написано заяву приватному нотаріусу Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_7 від 31 травня 2017 року, якою вона стверджувала, що з 23 липня 2008 року є вдовою, станом на даний час в зареєстрованому шлюбі не перебуває та магазин загальною площею 1515.8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, придбаний нею за особисті приватні кошти, не є спільною сумісною власністю і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на магазин (його частку), у тому числі відповідно до статей 65, 74 та 97 Сімейного кодексу України, немає.
Свідок ОСОБА_1 суду пояснила, що при укладенні договорів дарування в нотаріуса вона свідомо підписала вказані договори, однак укладала їх з метою, щоб майно не перейшло на інші руки і не говорила ОСОБА_3, що вона дарує їй це майно. Будь-яких домовленостей в момент підписання договору із ОСОБА_3, що вона буде здавати магазин в оренду брату , в неї з ОСОБА_3 не було. Оскільки вона уклала договір оренди з ОСОБА_9, а також уклала в 2015 році угоду з сином, що після добудови магазину вона поверне йому магазин, так як вказаний магазин був збудований ним і за його особисті кошти. 06 вересня 2017 року коли вона дізналася про отримання вимоги ОСОБА_9 про необхідність укладення договорів дарування, вона зателефонувала ОСОБА_3 і повідомила її, що вони так не домовлялася, і про будь-яку орендну плату не було в них домовленості. Після чого в неї був шок, внаслідок чого їй стало погано і викликали швидку.
Як встановлено судом із показань свідків ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_9, до і після укладення договорів дарування і по даний час ОСОБА_1 продовжує проживати, володіти і користуватися житловим будинком з надвірними будівлями і спорудами та земельною ділянкою, площею 0,1120 га, які розташовані в АДРЕСА_1, а також здійснювати оплату комунальних послуг.
Зазначені обставини підтверджується також довідкою від 22 лютого 2018 року №669, виданої виконавчим комітетом Великоберезовицької селищної ради, про те, що ОСОБА_1 зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1, а також квитанціями про оплату комунальних послуг (а. с. 231 - 237 т.1).
Будь-яких інших договорів між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо володіння та користування ОСОБА_1 житловим будинком з надвірними будівлями і спорудами та земельною ділянкою, площею 0,1120 га, які розташовані в АДРЕСА_1, а також щодо сплати ОСОБА_1 коштів на утримання вказаного майна між ними не було укладено, що не заперечується сторонами.
Судом встановлено, що до та після укладення між сторонами договорів дарування на приміщення магазину, загальною площею 1515,8 кв.м, та земельних ділянок, площею 0,0317 га, площею 0,0318 га, площею 0,0300 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, володіння та користування ними здійснює по даний час ОСОБА_9, який здійснює у вказаному магазині підприємницьку діяльність та сплачує комунальні та інші платежі.
ОСОБА_1 на прохання ОСОБА_3 не повідомляли ОСОБА_9 про укладення договорів дарування на спірне майно.
Зазначенні обставини були підтвердженні показаннями свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_9
При цьому, ще до укладення спірних договорів дарування магазину та земельних ділянок, 12 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 укладено договір оренди нерухомого майна №12/04/17, згідно якого ОСОБА_1 передає, а ОСОБА_9 приймає у строкове платне користування на визначених у договорі умовах нерухоме майно: нежитлове приміщенням площею 1515,8 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.
Також, між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 був підписаний акт приймання-передачі від 12 квітня 2017 року.
Згідно розписок від 01 травня 2017 року, 01 червня 2017 року, 01 липня 2017 року, 01 серпня 2017 року, 01 вересня 2017 року ОСОБА_1 отримала кошти від ОСОБА_9 за Договором оренди №12/04/17 від 12 квітня 2017 року, у рахунок орендної плати за користування нежитловим приміщенням площею 1515,8 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, у розмірі 4435 грн. за квітень 2017 року, у розмірі 7000 гривень за травень, червень, липень, серпень 2017 року.
Про укладення договору оренди та отримання ОСОБА_1 вказаних коштів за оренду приміщення магазину було підтверджено показаннями свідка ОСОБА_1 та ОСОБА_9
Судом не взято до уваги посилання відповідачів, що між сторонами не було укладено вказаного договору оренди та не передавалися кошти за оплату орендної плати, оскільки позивачем був наданий оригінал договору оренди та розписок, а також було підтверджено як свідками ОСОБА_1 та ОСОБА_9 При цьому будь-яких доказів про неукладення чи недійсності вказаного договору оренди відповідачі не подали.
05 вересня 2017 року представником ОСОБА_3 - ОСОБА_5 було направлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_9 вимогу про необхідність укласти договір оренди належної їй на праві власності будівлі магазину, або звільнити дану будівлю від свого майна, та передати її законному власнику по акту приймання-передачі, також вимога була направлена за місцем реєстрації ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1.
Як встановлено судом із показань свідка ОСОБА_1, 06 вересня 2017 року коли вона від сина дізналася про вимогу надіслану ОСОБА_3 своєму брату ОСОБА_9 вона зателефонувала ОСОБА_3 і повідомила її, що вони так не домовлялася, і про будь-яку орендну плату не було в них домовленості. Після чого в неї був шок, внаслідок чого їй стало погано і викликали швидку.
Згідно довідки №144/3 від 20 квітня 2018 року, виданої Центром екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, 06 вересня 2017 року бригада ШМД надавала меддопомогу ОСОБА_1, 67 років, за адресою: АДРЕСА_2. Діагноз: Хвороба Паркінсона, загострення.
10 вересня 2017 року ОСОБА_9 було надано відповідь на вимогу ОСОБА_3 від 05 вересня 2017 року , в якій повідомив про укладення договору оренди між ОСОБА_1 та ОСОБА_9.
13 вересня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір дарування житлового будинку серія та номер: реєстр №3212, 13 вересня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу ОСОБА_6, відповідно до якого ОСОБА_3 передала безоплатно у власність ОСОБА_4 належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1.
Також, 13 вересня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, укладений договір дарування земельної ділянки серія та номер: реєстр №3217, 13 вересня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу ОСОБА_6, відповідно до якого ОСОБА_3 передала безоплатно у власність ОСОБА_4 належній їй на праві власності земельну ділянку площею 0,1120 га, кадастровий номер НОМЕР_7, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована в АДРЕСА_1.
На вказаний житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку, площею 0,1120 га, які розташовані в АДРЕСА_1, було зареєстровано право власності за ОСОБА_4, що стверджується інформаційною довідкою №97370860 та витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 201-202 т.1).
21 вересня 2017 року було зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю Дорога Родина , ідентифікаційний код 41607155, засновниками якої являлися ОСОБА_4 та ОСОБА_3
Відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна, що вноситься до Статутного (складеного) капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю Дорога родина від 22 вересня 2017 року, ОСОБА_3, як засновник передала, а ОСОБА_4, як директор, прийняла приміщення магазину, загальною площею 1515,8 кв.м, та земельних ділянок, площею 0,0317 га, площею 0,0318 га, площею 0,0300 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.
Однак рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_15, Тернопільська міська рада, про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №37285049 від 27 вересня 2017 року, було відмовлено у державній реєстрації права власності, форма власності: приватна на магазин, що розташований: АДРЕСА_2, за Товариством з обмеженою відповідальністю Дорога Родина , у зв'язку з наявністю зареєстрованого обтяження речового права на нерухоме майно, а саме: арешт нерухомого майна.
22 грудня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір позички, згідно якого ОСОБА_4 безоплатно передала ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1, для користування протягом строку встановленого даним договором, з метою проживання.
18 квітня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, укладений договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами серія та номер: реєстр №473, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу ОСОБА_16, відповідно до якого ОСОБА_4 зобов'язується передала, а ОСОБА_3 зобов'язується прийняти в дар належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за АДРЕСА_1.
18 квітня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, укладений договір дарування земельної ділянки серія та номер: реєстр №475, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу ОСОБА_16, відповідно до якого ОСОБА_4 зобов'язується передала, а ОСОБА_3 зобов'язується прийняти в дар земельну ділянку загальною площею 0,1120 гектарів, кадастровий номер НОМЕР_7, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована в АДРЕСА_1.
На вказаний житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку, площею 0,1120 га, які розташовані в АДРЕСА_1, було зареєстровано право власності за ОСОБА_3, що стверджується витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 172, 174 т.1).
Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд не взято до уваги заяву ОСОБА_3 про вчинене кримінальне правопорушення, протокол допиту свідка ОСОБА_3 від 03 жовтня 2017 року, протокол допиту свідка ОСОБА_4 від 05 жовтня 2017 року, протокол одночасного допиту осіб від 02 листопад 2017 року, протокол допиту потерпілого ОСОБА_1 від 16 вересня 2017 року, оскільки про обставини, які вказані в них і входять до предмету доказування, були підтверджені показаннями свідків ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_9
Також судом не взято до уваги витяги з кримінальних проваджень, оскільки дані докази не стосується предмету доказування.
Крім цього судом не прийнято як доказ висновок науково-правової експертизи щодо правової позиції про визнання недійсним з підстав фіктивності договору дарування нерухомого майна, складеного науково-дослідним інститутом приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака.
Позивач як на підставу заявлених вимог посилається на те, що спірні договори є фіктивними, вчиненні без наміру створення правових наслідків, під впливом обману, укладених з метою убезпечення майна від ОСОБА_9 та інших осіб, а тому підлягають визнанню недійсними на підставі статей 203, 215, 216, 230, 234 ЦК України.
Суд частково погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.
Згідно статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до частини першої та третьої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно частини першої статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частина 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Законодавцем у частині першій статті 717 Цивільного кодексу України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Частиною 2 статті 719 ЦК України обумовлено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Частиною п'ятою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Згідно із частиною 1 статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконані роботи, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (стаття 234 Цивільного кодексу України).
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Для визнання правочину фіктивним слід встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, даний правочин визнається недійсним.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України.
До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 19 жовтня 2016 року по справі №6-1873цс16, та у постанові від 09 серпня 2017 року по справі № 6-2690цс16.
Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно із статями 80 і 81 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до і на момент укладення договорів дарування мали намір (умисел) не допустити виникнення права власності на спірне майно у ОСОБА_9 чи третіх осіб, а тому з метою убезпечення (приховання) спірного майна від ОСОБА_9 чи інших осіб уклали між собою спірні договори.
Можливість переходу спірного майна від ОСОБА_1 до ОСОБА_9 була досить великою, оскільки спірне майно було збудоване ОСОБА_9 та подароване ОСОБА_1, яка прислухалася до думки ОСОБА_9 і виконувала його прохання та вказівки.
Тому враховуючи, що ОСОБА_3 постійно переконувала ОСОБА_1, що ОСОБА_9 може померти за наявності у нього хвороб і все майно перейде до його дружини та доньки, вони вирішили не допустити виникнення права власності на спірне майно у ОСОБА_9, а тому з метою убезпечення (приховання) майна від ОСОБА_9 укласти договори дарування.
Про укладення спірних договорів дарування ними не було повідомлено ОСОБА_9, який дізнався про їх існування 06 вересня 2018 року, після отримання вимоги від ОСОБА_3
При цьому суд зазначає, що мотиви дій ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не мають правового значення.
Реалізуючи свій намір (умисел), ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ввели в оману під час укладення договору третю особу (приватного нотаріуса) щодо дійсних їх намірів та приховали справжність намірів, а саме, не допустити виникнення права власності на спірне майно у ОСОБА_9 чи третіх осіб.
Про це свідчить також написання ОСОБА_1 заяви приватному нотаріусу Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області ОСОБА_7, в яких вона повідомила, що магазин придбаний нею за особисті кошти, однак, як свідок, ОСОБА_1 підтвердила суду, що магазин збудований за власні кошти ОСОБА_9
Подальша зміна наміру сторонами договору дарування чи виникнення наміру однієї сторони виконувати договір не має правового значення, так як береться до уваги саме намір при укладенні договору.
Крім цього, укладення спірних договорів дарування між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не було спрямовано на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. Вказане підтверджується відсутністю змін у фактичному становищі сторін при зміні їх правового становища. Так, фактичне становище сторін після укладення договорів дарування не змінилося, оскільки не відбулося реальна передача спірного майна від ОСОБА_1 до ОСОБА_3
Про це свідчать обставини, встановлені судом, зокрема, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не повідомляли ОСОБА_9 про укладення договорів дарування на спірне майно. ОСОБА_1 до і після укладення договорів дарування і по даний час продовжує проживати та володіти і користуватися житловим будинком з надвірними будівлями і спорудами та земельною ділянкою, площею 0,1120 га, які розташовані в АДРЕСА_1, а також здійснювати оплату комунальних послуг. Будь-яких інших договорів між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо володіння та користування ОСОБА_1 житловим будинком з надвірними будівлями і спорудами та земельною ділянкою, площею 0,1120 га, які розташовані в АДРЕСА_1, а також щодо сплати ОСОБА_1 коштів на утримання вказаного майна між ними не було укладено.
Також, до та після укладення між сторонами договорів дарування на приміщення магазину, загальною площею 1515,8 кв.м. , та земельних ділянок, площею 0,0317 га, площею 0,0318 га, площею 0,0300 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, володіння та користування ними здійснює по даний час ОСОБА_9, який здійснює у вказаному магазині підприємницьку діяльність та сплачує комунальні та інші платежі.
Крім цього ще до укладення спірних договорів дарування магазину та земельних ділянок, 12 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 укладено договір оренди нерухомого майна №12/04/17 та підписаний акт приймання-передачі від 12 квітня 2017 року. На підставі вказаного договору оренди ОСОБА_1 отримувала від ОСОБА_9 кошти у рахунок орендної плати за користування магазином по вересень 2017 року.
Таким чином не відбулися зміни у фактичному становищі сторін після укладення договорів дарування, відсутній договір про збереження фактичного становища сторін та відсутність фактичної передачі подарованого майна свідчить про свідомий намір невиконання зобов'язань договору та не спрямованість сторін на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.
Враховуючи встановленні обставини справи та оцінивши усі докази, враховуючи намір (умисел) ОСОБА_1 та ОСОБА_3, введення ними в оману третіх осіб щодо дійсних намірів та приховання справжніх намірів, свідомий намір невиконання зобов'язань договору, переслідування інших цілей, ніж передбачені договорами, суд приходить до висновку, що укладенні договори дарування 29 березня 2017 року та 31 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за своїм змістом суперечать вимогам закону і є фіктивними, оскільки внутрішня воля ОСОБА_1 не відповідала зовнішньому її прояву та їх наміри не були спрямовані на реальне настання обумовлених ними правових наслідків, що є порушення частин першої, третьої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання їх недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України.
Щодо посилання представника відповідачі на ті обставини, що наступили реальні правові наслідки, які обумовлювалися даними договорами - перехід права приватної власності на подароване нерухоме майно від дарувальника до обдарованого, та наступна державна реєстрація такого права за останнім в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що виключає фіктивність договорів дарування. Суд зазначає, що саме по собі формальне закріплення у договорах дарування про перехід права приватної власності на нерухоме майно та наступна державна реєстрація нотаріусом права власності не свідчить про настання реальних правових наслідків. Тому що при укладені фіктивних договорів намір сторін зовнішньо завжди виглядає пристойно, оскільки вони у будь-якому разі декларують бажання правомірних наслідків.
За таких обставин суд вважає, що права та інтереси позивача були порушенні відповідачем ОСОБА_3 і вказані порушенні права та інтереси підлягають захисту судом шляхом визнання недійсним договору дарування магазину, укладеного 31 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, за яким ОСОБА_1 безоплатно передала у власність ОСОБА_3 належний їй на праві власності магазин, загальною площею 1515,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, який 31 травня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_7, та зареєстровано в реєстрі за №482; земельної ділянки, укладений 31 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , за яким ОСОБА_1 безоплатно передала у власність ОСОБА_3 належну їй на праві власності земельну ділянку, площею 0,0317 га, кадастровий номер НОМЕР_4, для іншої комерційної діяльності, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, який 31 травня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_7, та зареєстрованого в реєстрі за №485; земельної ділянки, укладений 31 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, за яким ОСОБА_1 безоплатно передала у власність ОСОБА_3 належну їй на праві власності земельну ділянку, площею 0,0318 га, кадастровий номер НОМЕР_6, для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, який 31 травня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_7, та зареєстрованого в реєстрі за №488; земельної ділянки, укладений 31 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, за яким ОСОБА_1 безоплатно передала у власність ОСОБА_3 належну їй на праві власності земельну ділянку, площею 0,0300 га, кадастровий номер НОМЕР_5, для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, який 31 травня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_7, та зареєстровано в реєстрі за №491.
Позовну вимогу позивача про необхідність визнання недійсною держану реєстрацію вказаних договорів, суд вважає безпідставну та таку, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно з статтею 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.
Статтею 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , нотаріуси як державні реєстратори здійснюють державну реєстрації речових прав на нерухоме майна.
Із системного аналізу вищезазначених норм права вбачається, що нотаріус як державний реєстратор здійснює державної реєстрації речових прав на нерухоме майна, а не договору. У зв'язку з відсутність державної реєстрації спірних договорів, суд не вбачає підстав для їх визнання недійсною.
При цьому суд зазначає, що оскільки вищевказані договори дарування від 31 травня 2017 року укладенні між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є недійсними, то позивач повинен звернутися до державного реєстратора з вимогою про скасування державної реєстрації, оскільки підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними і дана вимога буде правомірна та відповідати вимогам статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .
Щодо визнання недійсними договорів дарування від 29 березня 2017 року укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та від 13 вересня 2017 року укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, та земельну ділянку, площею 0,1120 гектарів, що знаходиться по АДРЕСА_1, суд зазначає наступне.
Судом вище встановлено, що договори дарування на спірне майно, які укладені 29 березня 2017 року та 31 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є фіктивними, однак підлягають визнанню недійсними договори дарування, які укладенні 31 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, що є належним способом захисту прав позивача.
Однак, фіктивні договори дарування від 29 березня 2017 року, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, та договори дарування між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не підлягають визнанню недійсним з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України, оскільки це є неналежний спосіб захисту прав позивача.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз'яснено, що норма частини першої статті 216 ЦК України не може бути застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Верховний Суд України у постанові від 29 березня 2017 року, справа № 6-3104цс16, дійшов висновку про застосування норми права, відповідно до якого реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.
У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Положення частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
Відповідно до статей 215, 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Таким чином якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею.
У главі 29 Цивільного кодексу України передбачені цивільно-правові способи захисту права власності. Зокрема, норми статей 387, 388 ЦК України надають власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Частина перша статті 388 ЦК України передбачає, що у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.
При цьому за змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Враховуючи, що судом встановлено фіктивність договорів дарування, укладених 29 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, та земельну ділянку, площею 0,1120 гектарів, що знаходиться по АДРЕСА_1.
Однак вказаний житловий будинок та земельна ділянка були відчуженні 13 вересня 2017 року на підставі договорів дарування, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та 18 квітня 2018 року, суд приходить до висновку, що житловий будинок та земельна ділянка вибули із власності ОСОБА_1 поза її волею, а тому право ОСОБА_1 не підлягає захисту шляхом задоволення позову до чергового добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України.
Тобто, враховуючи, що спірне майно вибуло з володіння ОСОБА_1 поза її волею, вона має право на підставі статті 388 ЦК України, звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання недійсними договорів дарування, укладених 29 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та від 13 вересня 2017 року, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, та земельну ділянку, площею 0,1120 гектарів, що знаходиться по АДРЕСА_1.
Таким чином, суд вважає, що слід відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 в частині визнання недійсними договорів дарування від 29 березня 2017 року, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, та від 13 вересня 2017 року, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Позовні вимоги позивача, що спірні договори дарування підлягають визнанню недійсними з підстав, визначених у ст. 230 ЦК України, суд вважає безпідставними, з огляду на наступне.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
За правилом частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
При цьому, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частини першої статті 229 ЦК України).
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Позивачем ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів того, що оскаржувані договори дарування вчинялися позивачем під впливом обману з боку відповідача, що нею неправильно сприймалися фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення, тобто не доведено обставини, на які посилалася як на підставу своїх вимог.
Таким чином, доводи позивача щодо того, що договори дарування вчинені під впливом обману, спростовані вищенаведеними обставини та доказами, які свідчить про те, що договори дарування від 29 березня 2017 року та від 31 травня 2017 року укладенні між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є фіктивними.
За таких обставин слід відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 в частині визнання недійсними договорів дарування від 29 березня 2017 року, 31 травня 2017 року, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, та від 13 вересня 2017 року, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, з підстав, передбачених статтею 230 ЦК України.
Щодо інших аргументів або міркувань позивача та відповідача також не дають підстав для висновку про порушення відповідачами прав, свобод чи інтересів позивача або про безпідставність вимог позивача.
При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частин 1 і 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно зі статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
За таких обставин, суд вважає, що підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 в користь позивача ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 2 560,00 грн.
На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 4, 5, 10 - 13, 76-82, 89, 141, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, статтями 15, 16, 20, 204, 207, 209, 215, 230, 234, 626, 717, 719 ЦК України, суд, -
У Х В А Л И В :
Задовольнити частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області ОСОБА_6, приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області ОСОБА_7, приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області ОСОБА_8, Товариство з обмеженою відповідальністю Дорога родина , про визнання недійсними договорів дарування та державної реєстрації вказаних договорів.
Визнати недійсним договір дарування магазину, укладений 31 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, за яким ОСОБА_1 безоплатно передала у власність ОСОБА_3 належний їй на праві власності магазин, загальною площею 1515,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, який 31 травня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_7, та зареєстровано в реєстрі за №482.
Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений 31 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, за яким ОСОБА_1 безоплатно передала у власність ОСОБА_3 належну їй на праві власності земельну ділянку, площею 0,0317 га, кадастровий номер НОМЕР_4, для іншої комерційної діяльності, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, який 31 травня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_7, та зареєстровано в реєстрі за №485.
Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений 31 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, за яким ОСОБА_1 безоплатно передала у власність ОСОБА_3 належну їй на праві власності земельну ділянку, площею 0,0318 га, кадастровий номер НОМЕР_6, для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, який 31 травня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_7, та зареєстровано в реєстрі за №488.
Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений 31 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, за яким ОСОБА_1 безоплатно передала у власність ОСОБА_3 належну їй на праві власності земельну ділянку, площею 0,0300 га, кадастровий номер НОМЕР_5, для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, який 31 травня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_7, та зареєстровано в реєстрі за №491.
Відмовити у задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3.
Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 2 560,00 грн. (дві тисячі п'ятсот шістдесят гривень 00 копійок).
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування та державної реєстрації вказаних договорів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Тернопільської області або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
Позивач: ОСОБА_1, місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.
Відповідачі:
ОСОБА_3, місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2.
ОСОБА_4, місце проживання: АДРЕСА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3.
Треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:
Приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області ОСОБА_6, місцезнаходження: АДРЕСА_4, свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю видане МЮ України 25 січня 2006 року за НОМЕР_8.
Приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області ОСОБА_8, місцезнаходження: АДРЕСА_5, свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю видане МЮ України 25 червня 2008 року за НОМЕР_9.
Приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області ОСОБА_7, місцезнаходження: АДРЕСА_6.
Товариство з обмеженою відповідальністю Дорога родина , місцезнаходження: вулиця Шевченка, буд. 33, с. Горинка Кременецького району Тернопільської області, код єдиного державного реєстру підприємств, установ, організацій 41607155.
Повний текст рішення суду складено 21 вересня 2018 року.
Головуючий суддяО. М. Вийванко
Суд | Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області |
Дата ухвалення рішення | 14.09.2018 |
Оприлюднено | 25.09.2018 |
Номер документу | 76632111 |
Судочинство | Цивільне |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні