Постанова

від 20.09.2018 по справі 372/1372/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/1372/18 Головуючий у І інстанції Болобан В. Г. Провадження № 22-ц/780/3587/18 Доповідач у 2 інстанції Верланов С. М. Категорія 26 20.09.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 вересня 2018 року м.Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Савченка С.І., Приходька К.П.,

за участю секретаря - Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 26 червня 2018 року про відмову у забезпеченні позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договором позики ,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь борг за договором позики від 27 грудня 2017 року у розмірі 1 134 000 грн.

23 травня 2018 року представник позивача - ОСОБА_3 подав до суду заяву про забезпечення даного позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_4, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 3,9894 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться у Вінницькій області, Немирівський район, Обідненська сільська рада.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що відповідач ОСОБА_4 ухиляється від виконання своїх зобов`язань щодо сплати коштів за договором позики від 27 грудня 2017 року та на даний час вчиняє дії щодо на відчуження належної йому на праві власності вказаного вище нерухомого майна, що у подальшому може утруднити виконання рішення суду про стягнення з відповідача боргу за договором позики.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 26 червня 2018 року у задоволенні заяви представника позивача відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник позивача - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити його заяву про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що між сторонами існує спір з приводу повернення 1 134 000 грн. боргу за договором позики від 27 грудня 2017 року, у зв'язку з тим, що відповідач ухиляється від виконання своїх зобов`язань за вказаним договором позики та станом на 15 травня 2018 року жодних коштів позивачу не повернув. Суд першої інстанції не врахував, що застосування заходів забезпечення позову у вигляді арешту на належну відповідачу на праві власності вказану вище квартиру та земельну ділянку є обґрунтованим, оскільки невжиття такого заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, так як відповідач може відчужити дане майно. Зазначений захід є достатнім для унеможливлення відчуження даного майна та є співмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки вартість майна, на яке позивач просить накласти арешт, є фактично однаковою.

Відповідач ОСОБА_4 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що він працював охоронцем у позивача до 04 лютого 2018 року, який заборгував йому заробітну плату у розмірі 10 000 доларів США. Вважає, що загрози невиконання рішення суду у справі немає, оскільки спір між сторонами відсутній. Вказує, що йому не належить на праві власності квартира, на яку позивач просить накласти арешт, оскільки 10 квітня 2014 року згідно договору дарування він подарував її своєму сину. Також зазначає, що земельна ділянка, на яку позивач просить накласти арешт, знаходиться у користуванні селянського (фермерського) господарства строком на сім років на підставі договору оренди від 14 грудня 2011 року та додаткової угоди до нього від 03 серпня 2016 року. Тому вважає, що відсутня реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у разі невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача. Просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (а.с.40, 60-61).

Відповідно до пункту 8 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІ від 3 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України від 2 червня 2016 року №1402- VІІІ Про судоустрій і статус суддів у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць) , та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до пункту 3 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Заслухавши доповідь - судді доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутня реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у разі невжиття заходів забезпечення позову та відсутність відомостей про вартість майна, на яке позивач просить накласти арешт, що унеможливлює визначити співмірність обсягу позовних вимог вартості майна.

З вказаними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Таким чином, забезпечення позову спрямоване перш за все проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи, зокрема може відчужити майно, а тому підставою забезпечення позову є саме обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

При апеляційному розгляді справи встановлено, що відповідач ОСОБА_4 згідно договору дарування квартири від 10 квітня 2018 року подарував належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5 Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Семенченком В.І. та зареєстрований в реєстрі за №661 (а.с.62, 69).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 120066603 від 10 квітня 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Семенченком В.І. за ОСОБА_5 на підставі договору дарування квартири від 10 квітня 2018 року (а.с.70).

Отже, враховуючи, що власником квартири, на яку просив накласти арешт позивач є ОСОБА_5, а не відповідач по справі ОСОБА_4, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для накладення арешту на вказану квартиру, оскільки вона не належить на праві власності відповідачу.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що власником земельної ділянки площею 3,9894 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться у Вінницькій області, Немирівський район, Обідненська сільська рада, на яку просив накласти арешт позивач, є відповідач ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 виданого 03 жовтня 2011 року відділом держкомзему у Немирівському районі, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.12).

З позовної заяви ОСОБА_2 вбачаться, що предметом спору є заборгованість за договором позики від 27 грудня 2017 року, укладеного у вигляді розписки між позивачем та відповідачем ОСОБА_4

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ОСОБА_4 взяв в борг у позивача 1 134 000 грн., що було еквівалентно 42 000 доларам США, про що написав розписку, згідно якої зобов`язався повернути позивачу кошти шляхом щомісячної часткової сплати коштів у національній валюті України у сумі, що буде еквівалентна 1 000 доларам США, на строк до 25 березня 2025 року. Однак станом на 15 травня 2018 року відповідач ухиляється від виконання своїх зобов`язань за договором позики та кошти позивачу не повернув.

Зважаючи на підстави та обґрунтування заявлених позовних вимог, а також на те, що предметом спору є грошові кошти у розмірі 1 134 000 грн., відчуження земельної ділянки, на яку просив накласти арешт позивач, може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а тому забезпечення позову у спосіб накладення арешту на зазначену земельну ділянку в межах ціни позову, колегія суддів вважає співмірним і адекватним, направленим на унеможливлення його відчуження на період вирішення спору. Таке обмеження у праві власності відповідача не позбавляє його права користування та володіння майном, носить тимчасовий характер та не порушує права інших осіб.

Суд першої інстанції на вказані вище положення закону та обставини справи належної уваги не звернув, доводів представника заявника у достатньому обсязі не перевірив, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Таким чином ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення заяви про забезпечення позову, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду та ухвалення нового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах заявленої ціни позову на належну на праві приватної власності ОСОБА_4 земельну ділянку площею 3,9894 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована у Вінницькій області, Немирівський район, Обідненська сільська рада.

Керуючись ст.ст.149, 150, 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 26 червня 2018 року про відмову у забезпеченні позовускасувати та прийняти нову постанову.

Заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про забезпечення позову задовольнити частково.

Накласти арешт в межах заявленої ціни позову на нерухоме майно, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_4, а саме: земельну ділянку площею 3,9894 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована у Вінницькій області, Немирівський район, Обідненська сільська рада.

У задоволенні іншої частини заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про забезпечення позову відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: С.М. Верланов

Судді: К.П. Приходько

С.І. Савченко