Рішення

від 11.09.2018 по справі 910/10489/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.09.2018Справа № 910/10489/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М. , при секретарі судового засідання Мартинюк М.О. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Підприємства з іноземним капіталом "Індраяні Оверсіз" (01015, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЛЕЙПЦІГСЬКА, будинок 14, офіс 32; код ЄДРПОУ 25398535)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АДЕН ТРЕЙД" (02090, м. Київ, ВУЛИЦЯ АЛМА-АТИНСЬКА, будинок 8; код ЄДРПОУ 40251630)

про стягнення 226 203,36 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Серьогін С.Ю. - ордер КС №336091 від 29.08.2018 року;

від відповідача: не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Підприємство з іноземним капіталом "Індраяні Оверсіз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АДЕН ТРЕЙД" про стягнення 226 203,36 грн., а саме: 155 040,00 грн. попередньої оплати, 10 542,72 грн. пені, 5426,40 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 930,24 грн. процентів річних, 54 264,00 грн. неотриманого прибутку та судового збору в сумі 3393,06 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором поставки №07-05-20/18 від 07.05.2018 року в частині поставки товару у відповідності до умов останнього та здійсненої позивачем переплати в сумі 155 040,00 грн., в зв'язку з чим позивач зазначає про наявність у відповідача утворилась заборгованість в розмірі неповерненої передплати, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних, проценти за користування чужими грошовими коштами та неотриманий прибуток у вказаних сумах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, судове засідання (розгляд справи по суті) призначено на 29.08.2018 року.

Крім того, вказаною ухвалою зобов'язано позивача протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати суду (або письмові пояснення в разі неможливості такого надання):

- виписку банку на підтвердження здійснення на рахунок відповідача передплати в сумі 155 040,00 грн.;

- належні та допустимі докази на підтвердження надсилання на адресу відповідача та отримання/неотримання останнім листів № 30/05-001 від 30.05.2018 року та № 30/07-002 від 30.07.2018 року.

22.08.2018 року через канцелярію суду представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої просив суд стягнути з відповідача на свою користь: 155 040,00 грн. - боргу, 930,24 грн. - 3% річних, 10 542,72 грн. - пені, 5 426,40 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами, 54 264,00 грн. - неотриманого прибутку, 3 393,06 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2018 року судове засідання (розгляд справи по суті) відкладено на 11.09.2018 року.

В судове засідання 11.09.2018 року представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 11.09.2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 11.09.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.05.2018 року між Підприємством з іноземним капіталом Індраяні Оверсіз (далі по тексту - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю АДЕН ТРЕЙД (далі по тексту - відповідач, постачальник) укладено Договір поставки №07-05-20/18 (далі по тексту - Договір), за умовою якого (п.1.1.) Постачальник зобов'язується в узгоджений строк передати товар (надалі - Товар ) у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його вартість на умовах, визначених цим Договором та ст.712 ЦК України.

Відповідно до п. 2.3. Договору постачання товару здійснюється Постачальником протягом 24-х годин з моменту оплати Покупцем відповідної партії товару.

Ціна товару вказується в рахунку на оплату для кожної партії товару (п.3.1. Договору).

Згідно з п.3.3. Договору оплата по Договору здійснюється Покупцем в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника на умовах 100% (сто відсотків) передоплати, або за домовленістю сторін на кожну окрему партію Товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

Відповідно до п. 3.4. Договору Оплата вважається здійсненою з моменту зарахування відповідної суми грошових коштів на поточний рахунок Постачальника у повному обсязі.

Пунктом 4.1.1. Договору передбачено, що Постачальник зобов'язується організувати передачу Товару відповідно до умов цього Договору в упаковці узгодженій Сторонами та розумно достатній для належного зберігання під час транспортування.

Відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату №14 від 14.05.2018 року на суму 155 040,00 грн.

25.05.2018 року, на виконанням умов договору, позивачем оплачено вищевказаний рахунок, що підтверджується платіжним дорученням №1016 від 25.05.2018 року на суму 155 040,00 грн.

Таким чином, враховуючи що позивачем здійснено передоплату 25.05.2018 року то відповідач за умовами договору зобов'язаний поставити позивачу товар 26.05.2018 року (включно).

В матеріалах справи міститься лист позивача до відповідача вих. №30/05-001 від 30.05.2018 року, згідно якого позивач просив відповідача, в разі неможливості поставити оплачений товар, повернути суму попередньої оплати в розмір 155 040,00 грн.

Також, в матеріалах справи міститься претензія позивача №30/07-002 від 30.07.2018 року, направлена на адресу відповідача, щодо повернення суми попередньої оплати в розмірі 155 040,00 грн. Доказів повернення вказаної суми відповідачем матеріали справи не містять.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що в порушення умов Договору відповідач не здійснив поставку товару та не повернув попередню оплату у сумі 155 040,00 грн. у зв'язку із не поставкою товару, в зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача вищевказану суму.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частина 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч. 1, ч. 4 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондує з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Приписами ст. 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України ,,Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166).

В статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення Суду у справі Олюджіч проти Хорватії, №22330/05, від 05.02.2009).

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Суду у справах Мала проти України, №4436/07, від 03.07.2014, Богатова проти України, №5231/04, від 07.10.2010).

Згідно з практикою Європейського суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Суду у справі Мала проти України, №4436/07, від 03.07.2014).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Суду у справі Гірвісаарі проти Фінляндії, № 49684/99, від 27.09.2001).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).

З наданих позивачем та не спростованих відповідачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, здійснив попередню оплату товару на суму 155 040,00 грн., а відповідач в порушення п. 2.3. Договору не здійснив поставку позивачу оплаченого товару в обумовлений договором строк, в зв'язку з чим відповідач в силу ч. 2 ст. 693 ЦК України зобов'язаний повернути позивачу суму попередньої оплати.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 155 040,00 грн. (боргу), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 10 542,72 грн., суд зазначає наступне .

Відповідно до п. 6.1. Договору за невиконання та/або неналежне виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність визначену цим Договором та законодавством України.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня , за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Суд звертає увагу, що застосування санкцій до відповідача в частині стягнення пені можливе лише в зв'язку з порушенням ним грошового зобов'язання, а повернення суми попередньої оплати не є грошовим зобов'язанням (аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 01.07.2017 року №3-537гс15), а тому в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені слід відмовити.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 54 264,00 грн. (неотриманого прибутку) суд зазначає наступне.

Згідно з п. 6.4. Договору у випадку затримки поставки оплаченої партії Товару Покупцю більше ніж на 7 (сім) календарних днів Постачальник зобов'язаний відшкодувати Покупцю не отриманий прибуток, що рівний тридцяти п'яти відсоткам вартості партії Товару.

Враховуючи те, що останній день поставки товару є 26.05.2018 року, а станом на момент розгляду справи (11.09.2018 року) суду не надано доказів поставки відповідачем позивачу оплаченого товару, то позивачем правомірно застосовано п.6.4. Договору, а тому суд дійшов висновку, що вимоги позивач в частині стягнення 54 264,00 грн. (неотриманого прибутку), нараховані відповідно до умов Договору, тому підлягають задоволенню.

Окрім того позивач, керуючись ст. 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 930,24 грн. (3% річних).

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Отже вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Натомість, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар (аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 01.07.2017 року №3-537гс15).

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України, в зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення 930,24 грн. (3% річних) не підлягають задоволенню.

За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною 3 статті 693 ЦК України, згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 5 426,40 грн. (процентів за користування чужими грошовими коштами), суд зазначає наступне.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

Судом встановлено, що умовами Договору розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не передбачено, а тому суд вирішив застосувати до ст. 536 ЦК України як аналогію ч. 6 ст. 231 ГК України.

А тому здійснивши власний розрахунок заявленої до стягнення суми 5 426,40 грн. (процентів за користування чужими грошовими коштами), суд дійшло до висновку про їх часткове задоволення в розмірі 5 252,24 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АДЕН ТРЕЙД" (02090, м. Київ, ВУЛИЦЯ АЛМА-АТИНСЬКА, будинок 8; код ЄДРПОУ 40251630) на користь Підприємства з іноземним капіталом "Індраяні Оверсіз" (01015, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЛЕЙПЦІГСЬКА, будинок 14, офіс 32; код ЄДРПОУ 25398535) 155 040 (сто п'ятдесят п'ять тисяч сорок) грн. 00 коп. - боргу, 5 252 (п'ять тисяч двісті п'ятдесят дві) грн. 24 коп. - процентів за користування чужими грошовими коштами, 54 264 (п'ятдесят чотири тисячі двісті шістдесят чотири) грн. 00 коп. - неотриманого прибутку, 3 218 (три тисячі двісті вісімнадцять) грн.. 35 коп. - судового збору.

3. В решті задоволення вимоги відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 20.09.2018 року.