Ухвала

від 24.09.2018 по справі 927/968/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 927/968/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Державного концерну "Укроборонпром"

на постанову Київського апеляційного господарського суду у складі Мартюк А.І. - головуючого, Алданової С.О., Зубець Л.П. від 14 серпня 2018 року та рішення Господарського суду Чернігівської області у складі Скорик Н.О. від 04 грудня 2017 року

за позовом Державного концерну "Укроборонпром"

до Приватного підприємства "Будімпекс-плюс"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державного підприємства "171 Чернігівський ремонтний завод"

та за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Північвестбуд", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніжинська фортеця"

за участю прокурора Військової прокуратури Чернігівського гарнізону Центрального регіону України на стороні позивача

про витребування майна з чужого незаконного володіння 133 116, 38 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Державний концерн "Укроборонпром", 12 вересня 2018 року, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 серпня 2018 року та рішення Господарського суду Чернігівської області від 04 грудня 2017 року у даній справі.

За наслідками перевірки матеріалів поданої касаційної скарги, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі № 927/968/17 і в обґрунтування цієї відмови зазначає таке.

Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи, що положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, на які поширюється дія цієї частини статті 12 Господарського процесуального кодексу України є малозначними в силу властивостей притаманних їм, виходячи з ціни пред'явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.

Відповідно до частини 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про визнання права власності або його витребування ціна позову визначається - вартістю майна.

Позов у даній справі заявлено про витребування майна вартістю 133 116, 38 грн. з чужого незаконного володіння, що менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2018 рік), а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України справа № 927/968/17 є малозначною.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічні положення закріплено і в частині 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Так, за приписами пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто укладені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, відноситься і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом", зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (справа "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Оскільки справа № 927/968/17 є малозначною, за загальним правилом судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню, а тому відмова Верховного Суду у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою є очевидною та передбачуваною процесуальною дією, яка має бути вчинена Судом.

Однак у тексті касаційної скарги скаржник зазначає про те, що судові рішення у справі № 927/968/17 можуть бути переглянуті у касаційному порядку Верховним Судом з підстав, передбачених підпунктами а), в) пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, на думку скаржника, касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики і крім цього, дана справа має виняткове значення для скаржника.

В підтвердження своїх доводів скаржник зазначає про те, що існує правова невизначеність щодо правовідносин у справах пов'язаних із витребуванням майна із чужого незаконного володіння, а також про те, що Державний концерн "Укроборонпром" є суб'єктом управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі, а тому позов у даній справі подано з метою захисту права власності держави, що відповідно має виняткове значення для скаржника.

Однак, Суд не вважає наведені обґрунтування такими, що дають підстави для відкриття касаційного провадження у даній справі, оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з урахуванням правових позицій Верховного Суду, що висловлені касаційним судом у справах 924/872/16 та 927/876/17 і які стосуються, зокрема, правовідносин пов'язаних із застосуванням приписів статті 387 Цивільного кодексу України, а всі доводи скаржника стосовно "виняткового значення даної справи" є оціночними і по суті зводяться до "унікальності" скаржника, однак для Суду усі учасники судового процесу є рівними.

Заінтересовані особи мають розуміти, що визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від таких осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

В контексті викладеного, Суд вважає за необхідне зазначити, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Оскільки судові рішення у справі № 927/968/17 прийняті з урахуванням правових висновків Верховного Суду, доводи скаржника про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для єдиної правозастосовчої практики та про те, що дана справа є "винятковою" визнані Судом необґрунтованими, а Суд з власної ініціативи до таких висновків не дійшов, підстав для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою публічного Державного концерну "Укроборонпром" у даній справі не має.

Суд, додатково, звертає увагу скаржника на те, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

За таких обставин, керуючись статтями 2, 12, 15, 17, 163, 234, 287, 293, 314 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного концерну "Укроборонпром" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 серпня 2018 року та рішення Господарського суду Чернігівської області від 04 грудня 2017 року у справі № 927/968/17.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.