Постанова

від 12.09.2018 по справі 383/1106/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 383/1106/16-ц

провадження № 61-16308св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: Селянське (фермерське) господарство Биканова Володимира Володимировича, державний реєстратор (суб'єкт державної реєстрації прав) приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області НікітенкоОлена Валеріївна,

третя особа - ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства Биканова Володимира Володимировича на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 31 березня 2017 року у складі судді Бондаренко В. В.та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 31 травня 2017 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суд із позовом до Селянського (фермерського) господарства Биканова Володимира Володимировича (далі - СФГ Биканова В. В.), державного реєстратора (суб'єкта державної реєстрації прав) приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Нікітенко О. В., третя особа - ОСОБА_6, про визнання недійсним договору оренди землі та скасування запису про державну реєстрацію.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 02 жовтня 2012 року між ним та ОСОБА_6 укладений договір оренди земельної ділянки, площею 7,6717 га, що розташована на території Сугокліївської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, кадастровий номер НОМЕР_1 терміном на 49 років та зареєстрований у відділі Держкомзему у Бобринецькому районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено відповідний запис від 19 жовтня 2012 року.Проте йому стало відомо, що у період дії вказаного договору оренди, а саме 03 березня 2016 року, від його імені укладений договір тієї ж земельної ділянки із СФГ Биконова В. В., строком на 49 років, який він не підписував.19 квітня 2016 року договір зареєстровано приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Кіровоградської області Нікітенко О. В. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 14280159.Бобринецьким відділом поліції ГУНП в Кіровоградській області 06 травня 2016 року за його заявою порушено кримінальне провадження за фактом підроблення підпису у договорі оренди землі від 03 березня 2016 року.Вважає, що відсутність його підпису на договорі оренди землі, свідчить про відсутність його наміру укладати цей договір, укладення договору не відповідало його волі, укладати вказаний договір він не бажав, що порушує його права як власника.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсним договір оренди землі, укладений 03 березня 2016 року між ним та СФГ Биканова В. В. та скасувати запис про його державну реєстрацію.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 31 березня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Договір оренди землі, укладений 03 березня 2016 року між ОСОБА_3 та СФГ Биканова В. В., зареєстрований 19 квітня 2016 року державним реєстратором (суб'єктом державної реєстрації прав) приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Кіровоградської області Нікітенко О. В. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 14280159, площею 7,6717 га, що розташована на території Сугокліївської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, кадастровий номер НОМЕР_1, та належить ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого 28 вересня 2012 року відділом Держкомзему у Бобринецькому районі Кіровоградської області, визнано недійсним та скасовано запис про державну реєстрацію іншого речового права. Вирішено питання судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки волевиявлення позивача на укладання оспорюваного договору оренди земельної ділянки відсутнє, тому що останній його не підписував, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи від 20 липня 2016 року № 136, то в силу вимог частини першої статті 215 ЦК України вказаний правочин є недійсним.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 31 травня 2017року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, вказав на те, що висновок суду першої інстанції про недійсність оспорюваного договору з підстав невідповідності вимогам частини першої статті 215 ЦК України є обґрунтованим.

У червні 2017 року СФГ Биканова В. В. подало до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 31 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 31 травня 2017 року, в якій просило скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої й апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що Книга записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі є неналежним доказом наявності чи відсутності факту реєстрації договору оренди землі від 02 жовтня 2012 року. Висновок почеркознавчої експертизи, зроблений у кримінальній справі не може бути доказом у цивільній справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подання заперечення.

Ухвалою від 11 грудня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей 213, 214 ЦПК України 2004 року щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що ОСОБА_3 на підставі державного акту є власником земельної ділянки площею 7,6717 га, розташованої на території Сугокліївської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області.

02 жовтня 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 уклали договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 49 років, який зареєстровано у встановленому законом порядку 25 вересня 2008 року.

До закінчення строку дії цього договору, 03 березня 2016 року між орендодавцем ОСОБА_3 та СФГ Биканова В. В. укладений новий договір оренди землі, предметом якого є ця ж сама земельна ділянка - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 7,6717 га. Строк дії договору 49 років. Орендна плата вноситься до 31 грудня поточного року у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням щорічної індексації.

Право оренди згідно з договором оренди від 03 березня 2016 року зареєстровано 19 квітня 2016 року приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Кіровоградської області Нікітенко О. В., про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право № 14280159.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилався на відсутність волевиявлення під час укладення оспорюваного договору.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина четверта статті 124 ЗК України).

Відповідно до статті 13 Закону України від 06 жовтня 1998 року №161-XIV Про оренду землі (далі Закон № 161-XIV) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) набирає чинності з моменту його державної реєстрації (статті 14, 17 Закону № 161-XIV).

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (частина перша статті 4 Закону № 161-XIV).

Положеннями частини першої статті 16 Закону №161-XIV передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Спірний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, враховуючи, що почеркознавчою експертизою від 20 липня 2016 року № 136 встановлено, що підпис на договорі оренди земельної ділянки не належать ОСОБА_3, дійшов обґрунтованого висновку про невідповідність вимогам закону правочину щодо передачі в оренду земельної ділянки. Позивач особисто не підписував договір оренди землі, повноваження на це в установленому законом порядку іншій особі не надавав, що свідчить про відсутність волі орендодавця на його укладення, а тому наявні правові підстави для визнання його недійсним.

Статтею 57 ЦПК України 2004 року установлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно із частиною першою статті 58, частиною другою 59 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За змістом статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 143, 144 ЦПК України 2004 року для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі і експертиза призначається ухвалою суду.

Суд апеляційної інстанції на виконання наведених норм права, виконав вимоги частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, а саме: роз'яснив відповідачу право заявити клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи. Проте СФГ Биканова В. В. таким правом не скористалося, а тому відсутні підстави вважати порушення судами норм процесуального права.

Розглядаючи зазначений позов, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України .

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства Биканова Володимира Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 31 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 31 травня 2017року залишити без змін

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І.Усик