Рішення

від 25.09.2018 по справі 539/2936/18

ЛУБЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 539/2936/18

Провадження № 2/539/1135/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2018 року м. Лубни

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді - Алтухової О.С.,

за участю секретаря - Гусак А.О.,

учасники справи у підготовче судове засідання не з'явилися,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі Лубенського міськрайонного суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади Духівської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, СТОВ УДАЙ-АГРО , про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, -

ВСТАНОВИВ:

16.08.2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до відповідача територіальної громади Духівської сільської ради про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, в якій просила: визнати, що їй в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 року, на праві власності належить ? частини земельної ділянки, загальної площі 4,250 га, розташованої на території Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, що належала спадкодавцеві згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.05.2009 року, виданого державним нотаріусом Першої Лубенської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за №1-139-1, за кадастровим номером НОМЕР_1.

В обгрунтування свої вимог вказала, ІНФОРМАЦІЯ_6 року помер її батько ОСОБА_2, після чого вона звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини у вигляді земельної ділянки площею 4,2500 га, з яких ? частини належали спадкодавцеві, а ? ОСОБА_3, яку він успадкував після її смерті на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, тому спадкодавець є власником всієї земельної ділянки, але в Державному земельному кадастрі за ним зареєстровано право лише на ? частку вказаної земельної ділянки, що і стало підставою для відмови нотаріуса у видачі свідоцтва на право на спадщину, оскільки правовстановлюючі документи, які підтверджують належність спадкодавцеві земельної ділянки протирічать даним, зазначеним у кадастрі.

Учасники по справі у судове засідання не зявилися, про час та місце судового розгляду справи повідомлялися належним чином, представник позивача звернувся до суду з заявою, в якій просив розглянути справу без їх участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Представник відповідача надав через канцелярію суду заяву про розгляд справи без участі уповноваженого представника відповідача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник третьої особи СТОВ "Удай-агро" надав заяву, в якій просив розгляд справи провести без представника третьої особи, позов підтримує, претензій не має.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у звязку з неявкою у судове засідання учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося та розгляд справи відбувся на підставі наявних у суду матеріалів, що відповідає приписам ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши, відповідно до ст.ст. 89,263 ЦПК України, докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, вважає позов таким, що підлягає повному задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 року помер ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Гінці Лубенського району Полтавської області, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2, виданого ІНФОРМАЦІЯ_5 року Лубенським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Полтавській області, актовий запис №423.

Копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 підтверджується, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_4, яка, згідно копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 після реєстрації шлюбу взяла прізвище чоловіка - ОСОБА_2 , - що свідчить про те, що в силу приписів ст. 1261 ЦК України позивач є спадкоємцем першої черги після померлого ОСОБА_2

На майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_2 приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Тищенко І.В. відкрито спадкову справу №62/2017.

Єдиною спадкоємицею померлого, згідно матеріалів спадкової справи, є його дочка ОСОБА_1, дружина померлого ОСОБА_6 надала заяву про вілмову від прийняття спадщини.

Зазначене підтверджується постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 16.05.2018 року, винесеною приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Тищенко І.В., згідно якої у видачі свідоцтва про право на спадщину на ім'я ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 4,2500 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться на території Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, яка належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_2, відмовлено.

Постанова мотивована тим, що згідно поданих спадкоємицею документів на земельну ділянку, а саме: Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5, виданого Управлінням Держземагенства у Лубенському районі 05.12.2012 року, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №532288181003093 та свідоцтва про право на спадщину, виданого 15.07.2014 року другою Лубенською державною нотаріальною конторою, за реєстровим №1-145, вбачається належність в цілому земельної ділянки померлому ОСОБА_2, але у поданому витягу, виданого Управлінням Держгеокадастру у Полтавській області за №НВ-5306905082018 та довідці №886/111-18 від 04.05.2018 року за померлим ОСОБА_2 в Державному земельному кадастрі зареєстрвоано право тільки на ? частку вищезазначеної земельної ділянки, тобто має місце протиріччя, тому відсутні правові підстави для видачі свідоцтва про право на спадщину

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру №НВ-5306905082018, сформований від 19.01.2018 року, в Державному земельному кадастрі містяться відомості про земельну ділянку, площею 4,2500 га, розташовану на території Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером НОМЕР_1, яка перебуває у приватній власності.

Так, 15.07.2014 року державним нотаріусом Другої Лубенської державної нотаріальної контори Іщенко Г.К. ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ? частки земельної ділянки, площею 4,2500 га, з кадастровим номером НОМЕР_1, розташованої на території Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право приватної власності на яку за ним було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з реєстру №24251030, сформованого 15.07.2014 року, та відомості щодо якої внесені в Державний земельний кадастр, про що свідчить витяг з нього за номером НВ-5306905082018, сформований 19.01.2018 року.

При цьому, 06.05.2009 року державним нотаріусом Першої Лубенської державної нотаріальної контори Решта С.М. видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на ? часток земельної ділянки площею 4,250 га, кадастровий номер НОМЕР_6, розташованої на території Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Таким чином, з зазначеного вбачається, що земельна ділянка площею 4,2500 га, розташовану на території Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером НОМЕР_1, належала померлому ОСОБА_2 (спадкодавець), однак, ним було зареєстровано право власності та внесено відомості до Державного земельного кадастру лише щодо ? частки вказаної земельної ділянки, на інші ? частки земельної ділянки за життя він не зареєстрував право власності та не вніс відомості до Державного земельного кадастру, що і стало підставою для відмови у видачі свідоцтва на дану земельну ділянку позивачу ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2

Відповідно до п. 4.15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.

Пунктом 4.20 вказаного порядку передбачено, що видача свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку нотаріусом проводиться також за умови отримання витягу з Державного земельного кадастру, у тому числі шляхом безпосереднього доступу до нього.

Тобто, підставою для видачі свідоцтва про право на спадщину на майно у вигляді земельної ділянки є наявність документів, що посвідчують право власності на таку земельну ділянку, та витягу з Державного земельного кадастру на неї.

Однак, позивачем ОСОБА_1 під час звернення з заявою про прийняття спадщини на вищевказану земельну ділянку не було дотримано вимога вказаних положень, а саме: надано відповідні документи лише на ? частки земельної ділянки, при цьому, на інші ? її частки на підтвердження права спадкодавця на неї надано лише свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що свідчить про законність і обгрунтованість відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку.

Тому, позивач позбавлений можливості оформити право власності на зазначену земельну ділянку у позасудовому нотаріальному порядку через відсутність у нього документів про право власності спадкодавця на ? її частки та витягу з Державного земельного кадастру на неї, оскільки останній за життя своє право власності на неї не зареєстрував та відомості щодо неї до кадастру не вніс.

Так, згідно листа-відповіді ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 30.07.2018 року №1244/111-18 ОСОБА_1, оскільки відомості про речове право на ? земельної ділянки відсутні в Державному земельному кадастрі, необхідно зареєструвати речове право на ? земельної ділянки у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до чинного законодавства, після чого відповідна інформація з'явиться у Державному земельному кадастрі.

При вирішення справи по суті суд виходить з наведених нижче положень чинного законодавства.

Щодо наявності права позивача на спадкування майна, що належало спадкодавцю, суд відзначає, що відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом, що встановлено положеннями ст. 1217 ЦК України.

Згідно ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися на момент його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою, що визначено ч.ч. 1,2 ст. 1220 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають, зокрема, діти спадкодавця.

У відповідності до вимог ч. 1,5 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За ч. 1 ст. 1225 ЦК, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Вирішуючи питання щодо наявності у позивача права на спадкове майно у вигляді вищевказаної земельної ділянки, зокрема, її ? частки, суд керується нижчевикладеним.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Статтями 125, 126 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України, парава на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Приписами п. 1 ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст. 5 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державній реєстрації прав підляга є право власності. У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 цього закону, заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.

При цьому, заявником, згідно ст. 1 цього закону, можуть бути тільки власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи.

Частипною 1 ЗУ Про державний земельний кадастр визначено, що державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; а державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 ЗУ Про державний земельний кадастр , державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою власника земельної ділянки або уповноваженої ними особи.

З огляду на наведене, суд констатує, що позивач, яка є спадкоємицею майна померлого, не є суб'єктом, який відповідно до законодавчих положень, має право на реєстрацію права власності на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і звернення до реєстратора з заявою про внесення відомостей щодо неї до Державного земельного кадастру. У цей же час, спадкодавець, яки є власником земельної ділянки, відповідні дії з оформлення прав на земельну ділянку не здійснив.

Разом з тим, в контексті звернення позивача до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування на земельну ділянку, щодо ? частки якої існує спір, суд зазначає наступне.

Відповідно до змісту ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Також, у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі .

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свої власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч. 1 ст. 1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі Пайн Велів Девелопментс ЛТД проти Ірландії зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п. 36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі Голден проти Сполученого королівства ) та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 5 ЦПК України).

Зі змісту п. 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування вбачається, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності та того, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Як вказав Верховний Суд України у своїй постанові від 10.02.2016 року у справі №6-2124цс15, оскільки відповідно до ст.328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення у особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб особа набула право власності на відповідний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст. 392 цього Кодексу.

Також, у постанові від 23.12.2014 року у справі №3-199гс14 Верховний Суд України зазначив, що за змістом ст. 392 ЦК України, позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інший спосіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли позивач не може реалізувати своє право власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правоустановчого документу. При цьому, передумовою для застосування положень ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Проаналізувавши відповідні законодавство, що регулює сферу суспільних відносин в частині спірних правовідносин, що виникли, з урахуванням наявних доказів по справі та того, що на даний момент позивач у позасудовому порядку не має можливості зареєструвати право власності на вказану земельну ділянку, належність якої спадкодавцю підтверджується сукупністю всебічно досліджених належних та достатніх доказів у справі, з урахуванням принципу юридичної визначеності та враховуючи вищевказану практику Верховного Суду України щодо визнання права власності, а також з огляду на зміст заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що є передбачені законом підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання права власності на земельну ділянку, права ? частки якої не були оформлені належним чином за життя спадкодавцем.

Керуючись ст. ст. 1,2,4,10,12,89,141,258,259,263-265,268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до територіальної громади Духівської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, СТОВ УДАЙ-АГРО , про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_2 право власності на 3/4 частки земельної ділянки, площею 4,2500 га, розташованої на території Духівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером НОМЕР_1.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до апеляційного суду Полтавської області або через Лубенський міськрайонний суд Полтавської області.

Учасник справи, якому повнерішення судуне були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Лубенський міськрайонний суд Полтавської області до Апеляційного суду Полтавської області.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової карти платника податків , зареєстроване у встановленому порядку місце проживання: АДРЕСА_1

Відповідач територіальна громада Духівської сільської ради, код ЄДРПОУ 25154951, адреса реєстрації: Полтавська область, Лубенський район, с. Духове, вул. Центральна, буд. 20.

Третя особа СТОВ УДАЙ-АГРО , місцезнаходження: Полтавська область, Лубенський район, с. Духове.

Повний текст судового рішення складено та підписано 25.09.2018 року.

Суддя О.С. Алтухова