Постанова

від 18.09.2018 по справі 744/651/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 744/651/18 Провадження № 22-ц/795/1106/2018 Головуючий у I інстанції - Смага С. В. Доповідач - Мамонова О. Є. Категорія - цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді Мамонової О.Є.,

суддів: Бобрової І.О., Шитченко Н.В.,

із секретарем: Зіньковець О.О.

учасники справи:

позивач: Млинівська районна державна адміністрація Рівненської області в особі органу опіки та піклування,

відповідач: ОСОБА_2,

третя особа: ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Семенівського районного суду Чернігівської області від 03 липня 2018 року (ухвалене о 12:49, повний текст судового рішення складено 09 липня 2018 року) у справі за позовом Млинівської районної державної адміністрації Рівненської області в особі органу опіки та піклування до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

третя особа - ОСОБА_3, -

У С Т А Н О В И В:

У травні 2018 року Млинівська районна державна адміністрація Рівненської області в особі органу опіки та піклування звернулася до суду з позовом, в якому просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1; стягнути з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частки, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, від заробітку відповідача щомісячно, починаючи з дня пред'явлення цього позову і до досягнення дитиною повноліття.

Позов обґрунтований тим, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків відносно своєї малолітньої дочки ОСОБА_4, не утримує матеріально, не надає фінансової допомоги, не займається вихованням, не дбає про фізичний, духовний розумовий розвиток та стан здоров'я. 10.11.2016 ОСОБА_2 написав нотаріально посвідчену заяву, в якій повідомив, що відмовляється від виховання та утримання своєї малолітньої дочки, ОСОБА_4 07.03.2018 органом опіки та піклування Млинівської райдержадміністрації прийнято рішення Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .

Рішенням Семенівського районного суду Чернігівської області від 03.07.2018 позов Млинівської районної державної адміністрації Рівненської області в особі органу опіки та піклування задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі до суду заяви, тобто з 08 травня 2018 року, і до досягнення дитиною повноліття. В решті позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неповне з'ясування і недоведеність обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції:

- змінити в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на її користь на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 та стягувати з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви до суду, тобто з 08.05.2018, і до досягнення дитиною повноліття;

- скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач від народження дитини не піклувався ні про її фізичний, ні про духовний розвиток, не забезпечував дочку навіть найнеобхіднішим лікуванням і харчуванням, не спілкувався і уникав спілкування з дитиною, а також ніколи не звертався до заявниці із пропозицією надавати кошти на утримання і лікування дитини.

Заявниця вказує, що відповідач відмовився від виховання і утримання дитини у письмовій формі, посилаючись на наявність в матеріалах справи письмової заяви від 10.10.2016 засвідченої нотаріусом.

Зазначає, що задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача аліментів на її користь на утримання дочки, суд першої інстанції не вказав у своєму рішенні про те, що таке стягнення повинно відбуватись щомісячно.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Пунктом 4 частини 1 та частиною 2 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача не надано суду належних та допустимих доказів доцільності позбавлення відповідача батьківських прав щодо його дочки, не спростовано твердження відповідача щодо перешкоджання йому у спілкуванні з дитиною, відмови колишньої дружини отримувати від нього матеріальну допомогу.

Задовольняючи позов в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4, районний суд виходив з положень ст. 150, 180 СК України, а також з того, що відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні визнав позов у частині стягнення аліментів.

З висновком районного суду про відмову у задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав апеляційний суд погоджується, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства. Однак з висновком суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання малолітньої дитини апеляційний суд не може погодитись через порушення норм процесуального права при ухваленні рішення в цій частині.

Судом у справі встановлено, що з 23.07.2013 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітню дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 3-5).

Рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 30.06.2016 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано; визначено місце проживання малолітньої дочки - ОСОБА_4 з матір'ю ОСОБА_3 (а. с. 6).

Згідно довідки Млинівської селищної ради Млинівського району Рівненської області від 23.01.2018 № 202 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні ОСОБА_3 з малолітньою донькою ОСОБА_4 зареєстровані та проживають у АДРЕСА_1 (а.с. 7).

ОСОБА_4 з 02.07.2014 перебуває на обліку Рівненського обласного медико-генетичного центру з діагнозом: синдром Дауна, ВВС - атріо-вентрикулярна комунікація, незбалансована форма, а також на Д обліку у лікаря-педіатра Млинівського районного центру ПМСД з приводу вказаного діагнозу (а.с. 8, 17-23).

10.10.2016 відповідачем складено заяву, посвідчену приватним нотаріусом Корюківського районного нотаріального округу Чернігівської області Дремлюга Р.М., згідно якої ОСОБА_2 відмовився від виховання та утримання своєї малолітньої дочки ОСОБА_4 Зазначив, що правові наслідки відмови від виховання та утримання дитини йому нотаріусом роз'яснено (а.с. 12).

Службою у справах дітей Млинівської районної державної адміністрації Рівненської області було проведено обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_3, про що складено акт від 31.01.2018, згідно якого позивачкою створені належні умови для проживання, виховання та навчання малолітньої дитини (а.с. 9).

Страшим інспектором Млинівського ВП Филинюком М.М. 25.01.2018 були відібрані пояснення від сусідів ОСОБА_3 - ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які зазначили що ОСОБА_2 з ОСОБА_3 не проживає, до дітей не навідується (а.с. 10-11).

Листом від 06.07.2017 № 01-24/85 Семенівська районна державна адміністрація Чернігівської області повідомила, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, але за місцем реєстрації не проживає. В даному будинку проживають батьки ОСОБА_8, зі слів яких місце проживання їх сина їм не відоме. Перевірити умови проживання ОСОБА_2 та зробити об'єктивний висновок про доцільність (недоцільність) позбавлення його батьківських прав неможливо (а.с. 13).

07.03.2018 органом опіки та піклування Млинівської райдержадміністрації прийнято рішення № 03-18 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 (а.с. 14-16).

Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини).

Статтею 27 Конвенції про права дитини, передбачено, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

Згідно преамбули Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ратифікованої Україною 03.08.2006, визначається важливість ролі батьків у захисті та підтримці прав і найвищих інтересів дітей, зважаючи на те, що Держави в разі необхідності мають також брати участь у такому захисті й у такій підтримці.

Під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган, серед іншого, визначає, чи має він достатньо інформації для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і в разі необхідності одержує додаткову інформацію, зокрема від суб'єктів батьківської відповідальності (п. а ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей).

Принципом 6 Декларації з прав дитини від 20.11.1959 визначено, що дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та під відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 5 Сімейного кодексу України встановлено, що держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Частинами 6-10 ст. 7 СК України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Згідно з ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (ч. 1 ст. 151 СК України).

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. (ст. 153, ч. 1-3 ст. 157 СК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Аналогічні положення щодо виховання дітей та спілкування з їх батьками містяться у розділах 8, 11, 12, 15 ЗУ Про охорону дитинства .

Сімейним кодексом України визначено чіткий перелік підстав для позбавлення батьків батьківських прав щодо дітей і відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Як роз'яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав , позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці звертає увагу, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості та його поведінці, позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага (справа Хант проти України від 07.12.2006).

Матеріали справи не містять безспірних доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання доньки, винної поведінки відповідача у свідомому нехтуванні своїми обов'язками, а також доказів того, що відповідач веде нездоровий спосіб життя, зловживає спиртними напоями, є хронічним алкоголіком чи наркоманом. Не встановлено також фактів та не надано відповідних доказів, що мало місце жорстоке поводження з дитиною та/або експлуатація дитини. Будь-які докази на підтвердження того, що позбавлення батьківських прав виправдане інтересами дитини у матеріалах справи відсутні.

Тобто підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої дочки ОСОБА_4, визначені ч. 1 ст. 164 СК України, відсутні.

Натомість, у судовому засіданні суду першої інстанції відповідач проти задоволення вимог про позбавлення його батьківських прав заперечував та повідомив, що він не відмовляється від виховання та утримання дитини, заяву про відмову від виховання та утримання дитини він не підтримує посилаючись на те, що вона була написана ним за проханням ОСОБА_3 Тобто, вказане свідчить, що відповідач як батько, виявляє бажання до спілкування та виховання дитини.

Судом першої інстанції при вирішенні позову враховано, що позивачем матеріально-побутові умови проживання відповідача не обстежувались, характеризуючі дані відповідача не з'ясовувались; дані про притягнення відповідача протягом року до адміністративної відповідальності за ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення за ухилення від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя та виховання неповнолітньої дитини в матеріалах справи відсутні.

Висновки рішення органу опіки та піклування Млинівської районної державної адміністрації Рівненської області про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 було прийнято виключно на підставі даних, пояснень та наданих документів з боку ОСОБА_3 та самого державного органу, без урахування поведінки батька дитини, його особистості, можливості здійснення батьківських прав та за відсутності доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.

Зважаючи на те, що наявні в матеріалах цивільної справи докази не є достатніми для обґрунтованості висновку про ухилення відповідача від виховання своєї малолітньої дочки, оскільки вони не свідчать про свідоме та умисне нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, суд першої інстанції ґрунтовно відмовив у задоволенні позову в цій частині.

З огляду на вищевказане, за відсутності вказаних доказів на підтвердження позовних вимог та доводів апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що відповідач від народження дитини не піклувався ні про її фізичний, ні про духовний розвиток, не забезпечував дочку навіть найнеобхіднішим лікуванням і харчуванням, не спілкувався і уникав спілкування з дитиною, а також ніколи не звертався до заявниці із пропозицією надавати кошти на утримання і лікування дитини, як такі, що не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення.

Також не заслуговують на увагу посилання заявниці на те, що відповідач відмовився від виховання і утримання дитини у письмовій формі, зважаючи на наявність в матеріалах справи письмової заяви від 10.10.2016 засвідченої нотаріусом, оскільки в судовому засіданні суду першої інстанції позивач вказану заяву не підтримав, заперечував проти позбавлення його батьківських прав стосовно дочки, наполягав на тому, що не ухиляється від виховання та утримання дитини, тому, враховуючи бажання батька виховувати, піклуватись та утримувати дочку, вказана заява не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої дочки ОСОБА_4 і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, у зв'язку з чим рішення районного суду в цій частині підлягає залишенню без змін.

Задовольняючи позовні вимоги Млинівської районної державної адміністрації Рівненської області в особі органу опіки та піклування про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дочки ОСОБА_4, суд першої інстанції не звернув уваги на наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цих Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 56 ЦПК України встановлено, що у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.

Із позовної заяви Млинівської районної державної адміністрації Рівненської області в особі органу опіки та піклування вбачається, що нею заявлена вимога про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини на користь третьої особи - ОСОБА_3, отже позов райдержадміністрацією подано не в своїх інтересах, а в інтересах іншої особи.

Позивачем не зазначено закон, який надає йому право відповідно до приписів ч. 1 ст. 56 ЦПК України звернутися до суду із заявою про захист прав, свобод та інтересів третьої особи у справі ОСОБА_3, будь-які докази, документи на підтвердження наявності передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах останньої суду не надавались.

Оскільки суд першої інстанції розглянув справу з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4, відповідно до приписів п. 4 ч. 1 та ч. 2 ст. 376 ЦПК України рішення суду в цій частині підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Скасування рішення районного суду в цій частині не є перешкодою для звернення ОСОБА_3 до суду із самостійним позовом до відповідача про стягнення з нього аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Семенівського районного суду Чернігівської області від 03 липня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 - скасувати та відмовити в задоволенні позову в цій частині.

В іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 21 вересня 2018 року.

Головуючий:Судді: