Постанова

від 24.09.2018 по справі 807/326/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/6168/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Большакової О.О., Пліша М.А.,

за участі секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.06.2018 року (головуючий суддя Дору Ю.Ю.) ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород о 11 год. 33 хв. повний текст складено 06.06.2018 року у справі №807/326/18 за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства Пульс-культурно-інформаційний центр про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів 16.04.2018 року звернулося в суд з позовом до Приватного підприємства Пульс-культурно-інформаційний центр в якому просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 15095,00 грн.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.06.2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права просить скасувати рішення суду та задовольнити позов повністю. А саме вказує, що роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статтей 18, 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , а виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією інвалідів, для яких це місце роботи є основним, а не інформування про наявність вакансії. Отже, відповідно до зазначеного 4% нормативу середньооблікова чисельність інвалідів на підприємстві повинна була складати 1 особу, в той же час на підприємстві протягом 2017 року середньооблікова кількість інвалідів становила 0 осіб. Чинне законодавство чітко встановлює обов'язок підприємств, установ, організацій, які використовують найману працю, із створення відповідної кількості робочих місць для інвалідів, а також обов'язок сплачувати відповідні санкції за робочі місця для інвалідів, створені у меншій кількості, і за вакантні робочі місця. При цьому розмір адміністративно-господарських санкцій залежить від того чи створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів у відповідній кількості, і чи зайняті вони інвалідами. Таким чином, наявність вакантних місць не зайнятих інвалідами є підставою для сплати підприємством, установою, організацією адміністративно-господарських санкцій. Аналіз поданих відповідачем доказів до матеріалів справи свідчить про формальне подання звітів до державної служби зайнятості, розраховане виключно на судовий захист та з прямим порушенням чинного законодавства.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає судовому розгляду.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Приймаючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні щодо вжиття заходів для працевлаштування інвалідів. Доказів, які б свідчили про те, що відповідач відмовив у прийнятті на роботу інвалідам, які безпосередньо зверталися до підприємства відповідача, або які були направлені переліченими у статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні позивачем не були надані і у справі відсутні.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до приписів частини 3 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що Приватне підприємство Пульс-культурно-інформаційний центр подало до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт форми №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік, відповідно до якого середньооблікова чисельність штатних працівників складає 10 осіб. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні складає 1 особа. Середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 0 осіб.

Розрахунком заборгованості до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році, позивачем здійснено Приватному підприємству Пульс-культурно-інформаційний центр розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій в сумі 15095,00 грн.

Відповідно до довідки №115 від 27.02.2018 року Берегівського міськрайонного центру зайнятості Приватне підприємство Пульс-культурно-інформаційний центр подавало звіти Форми №3-ПН про наявність вакансій для людей з інвалідністю, де вказувались характеристики вакантних місць та основні вимоги до претендентів на вакансію.

Також в матеріалах справи наявні звітність інформація про попит на робочу силу (вакансії) Форма №3-ПН Приватне підприємство Пульс-культурно-інформаційний центр яка подавалась в Берегівський міськрайонний центр зайнятості протягом 2017 року щомісячно.

Відповідно до статті 18 України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21.03.1991 №875-XII (далі - Закон №875) забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону № 875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань з урахуванням його побажань.

Згідно із частиною 1 статті 19 Закону №875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 2 статті 19 Закону №875 передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Таким чином з аналізу норм Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів вбачається, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Частина перша статті 20 Закону №875 встановлює, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

При цьому, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях, або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, при цьому враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Частиною 8 статті 69 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Згідно частини 1 статті 217 ГК України господарськими санкціями визначаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Так, відповідно до частини першої статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України Про зайнятість населення № 5067 (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (далі - Наказ № 316). В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Колегія суддів звертає увагу, що періодичність подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок щодо звітування своєчасно та в повному обсязі. Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив один із залежних від нього, передбачений законодавством, захід для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто дію для недопущення господарського правопорушення.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду на приписи Порядку подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 (далі - Порядок № 70), роботодавці подають до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страховик внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

При цьому, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до нормативу таких робочих місць здійснюється відповідно до Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів , затвердженої наказом Мінпраці від 10 лютого 2007 року № 42.

При цьому, Законом № 875 також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.

Судом встановлено, що підставою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій стало невиконання Приватним підприємством Пульс-культурно-інформаційний центр нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році. Поряд із цим, з наданого до матеріалів адміністративної справи Звіту форми №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників Приватного підприємства Пульс-культурно-інформаційний центр складає 10 осіб. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні складає 1 особа. Середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 0 осіб.

Однак наявні докази, які містяться у матеріалах справи, а саме довідки №115 від 27.02.2018 року Берегівського міськрайонного центру зайнятості та звітності Форми №3-ПН по Приватному підприємству Пульс-культурно-інформаційний центр вбачається, що відповідачем у 2017 році подавалися звіти Форми №3-ПН про наявність вакансій для людей з інвалідністю, де вказувались характеристики вакантних місць та основні вимоги до претендентів на вакансію.

При вирішенні наведеного спору колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 09.07.2013 року по справі № 21-200а13, згідно якої обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування; на учасника господарських відносин не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають на ньому працювати, лише у випадку, якщо відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справах № 817/652/17, № 802/707/17-а, від 08 травня 2018 року по справі №805/2275/17-а, від 13 червня 2018 року №819/639/17, від 21 серпня 2018 року № 817/650/17, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вказане, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу, при цьому, жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, позивачем не надано, скаржником належними та допустимими доказами не підтверджено правомірності прийнятого рішення, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.06.2018 року у справі №807/326/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді О.О. Большакова

ОСОБА_1

Повний текст постанови складено 26.09.2018 року