Рішення

від 27.09.2018 по справі 904/2853/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.09.2018Справа № 904/2853/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г. розглянув у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Група Марко Поло (49051, м. Дніпро, вул. Дніпросталівська, 34)

до Товариства з обмеженою відповідальністю ЗБК Прогрес (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 13)

про стягнення 12 499,99 грн.

Представники: без виклику представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариства з обмеженою відповідальністю Група Марко Поло звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ЗБК Прогрес про стягнення 12 499,99 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 01.03.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю Група Марко Поло (позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю ЗБК Прогрес (відповідач) дійшли згоди, що позивач зобов'язується забезпечити передачу у власність відповідачу продукцію, а відповідач зобов'язався на підставі рахунку на оплату № 147 від 01.03.2017 прийняти продукцію та своєчасно здійснити її оплату. За доводами позивача, позивач свої зобов'язання виконав та поставив продукцію. Проте, відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання щодо оплати у повному обсязі поставленого товару, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 12 499,99 грн.

Господарським судом Дніпропетровської області 25.06.2018 вчинено запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого місцезнаходженням відповідача було: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 41.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області № 904/2853/18 від 02.07.2018 направлено позовні матеріали Товариства з обмеженою відповідальністю Група Марко Поло до Господарського суду міста Києва за підсудністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 904/2853/18 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0103047391770, ухвала про відкриття провадження у справі №904/2853/18 була отримана відповідачем 09.08.2018, за адресою 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 41, проте, у визначений судом строк відзив на позовну заяву останнім не подано.

20.09.2018 Господарським судом міста Києва було здійснено запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо місцезнаходження відповідача. Згідно з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, судом встановлено, що відповідачем зміно місце реєстрації на: 01103, м. Київ, вул.. Кіквідзе,13, у зв'язку з чим судом було направлено на змінену адресу відповідача ухвалу про відкриття провадження.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 31.07.2018 року, яка надсилалась на адресу відповідача, 01103, м. Київ, вул.. Кіквідзе,13, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернута відділенням поштового зв'язку з відміткою не знаходиться , що підтверджується довідкою відділення поштового зв'язку про повернення поштового відправлення та поштовим конвертом, в якому ухвала суду від 31.07.2018 у справі № 904/2853/18 була надіслана на адресу відповідача.

Виходячи з вимог ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із п.п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 904/2853/18, але відповідач не скористався своїм правом та не надав відзиву на позовну заяву.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&ео рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Відповідно до ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України .

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України ).

За змістом приписів статей 205 та 206 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом, однак, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Як вбачається з матеріалів справи між Товариством з обмеженою відповідальністю Група Марко Поло як постачальником (надалі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ЗБК Прогрес як покупцем (надалі - відповідач) була досягнута усна домовленість щодо поставки товару, а саме пристрою для переміщення ЗБ плит Q=3,6тн L=8000-3000мм В=1200/1000мм у кількості 2 комплекти на загальну суму 42 499,99 грн.

За доводами позивача, що підтверджується матеріалами справи, останнім було виставлено рахунок на оплату товару № 147 від 01.03.2017 на загальну суму 42 499,99 грн. який був оплачений відповідачем частково на суму 30 000,00 грн, згідно з платіжним дорученням № 498 від 15.03.2017. В подальшому позивачем було поставлено товар - пристрій для переміщення ЗБ плит Q=3,6тн L=8000-3000мм В=1200/1000мм у кількості 2 комплекти на загальну суму 42 499,99 грн, що підтверджується видатковою накладною № 180 від 18.04.2017, підписаною уповноваженими представниками сторін та скріпленою їх печатками, зокрема з боку покупця накладна підписана директором Гуменюком М.А.

За твердженням позивача, відповідач в порушення умов взятих на себе зобов'язань не здійснив в повній мірі оплату поставлено товару, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 12 499,99 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача з вих. №18/04/01 від 18.04.2018 з вимогою погасити заборгованість за поставлений товар. Однак, станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду, вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Отже, спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по сплаті за поставлений товар.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України , ст. 173 Господарського кодексу України , в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дослідивши надані позивачем документи, господарський суд вважає, що вони свідчать про вчинення позивачем та відповідачем правочину в усній формі, який за своєю правовою природою є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України , за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що позивачем було здійснено поставку відповідачу товару на загальну суму 42 499,99 грн, що підтверджується видатковою накладною № 180 від 18.04.2017, підписаною уповноваженими представниками сторін та скріпленою їх печатками без заперечень та зауважень.

Також, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було частково оплачено отриманий товар у сумі 30 000,00 грн, згідно з платіжним дорученням № 498 від 15.03.2017 (призначення платежу часткова оплата згідно з рах. № 147 від 01.03.2017 ).

Таким чином, неоплаченим залишився товар на суму 12 499,99 грн.

В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Як зазначено у п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12. 2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження оплати поставленого позивачем товару у повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Враховуючи той факт, що відповідач не здійснив оплату поставленого позивачем товару, у повному обсязі, суд вважає, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача грошової суми у розмірі 12 499,99 грн є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги зазначене та враховуючи, що відповідачем не надано суду жодних доказів належного виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару та не спростовано заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та строк оплати, у відповідності до умов чинного законодавства є таким, що настав, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості у розмірі 12 499,99 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 236- 239, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЗБК Прогрес (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 41; ідентифікаційний код 40256618) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Група Марко Поло (49051, м. Дніпро, вул. Дніпросталівська, буд. 34; ідентифікаційний код 25018876) заборгованість у розмірі 12 499 (дванадцять тисяч чотириста дев'яносто дев'ять) грн. 99 коп. та судовий збір у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 27.09.2018.

Суддя Пукшин Л.Г.