Постанова

від 24.09.2018 по справі 920/303/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2018 р. Справа № 920/303/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Пуль О.А., суддя Сіверін В. І.

за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фермерського господарства “Рідний агрокрай”, (вх.№1525 С/2) на рішення Господарського суду Сумської області від 23.06.2018 у справі №920/303/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Спектр-Агротехніка”, м.Обухів Київської області

до 1. Фермерського господарства “Рідний агрокрай”, с.Ображіївка Шосткинського район Сумської області;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю “Агро-Сад плюс”, с. Івот Шосткинського району Сумської області

про стягнення 519278,45 грн,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2018 року позивач звернувся до Господарського суду Сумської області із позовною заявою, в якій, керуючись приписами ст.ст. 526, 530, 554, 625, 692, 694, 712 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, посилаючись на неналежне виконання першим відповідачем зобов'язань за договором поставки від 15.05.2017 №35-САТ/ЧН в частині своєчасного проведення розрахунків за поставлений товар, просив суд стягнути в солідарному порядку з першого відповідача та другого відповідача, як поручителя відповідно до договору поруки від 15.05.2017 № П/35-САТ/ЧН, заборгованість у розмірі 519278,45 грн, з яких сума основного боргу 322951,78 грн, відсотки за користування товарним кредитом у сумі 667,27 грн, пеня у розмірі 53667,05 грн, штраф у розмірі 68800,13 грн, 28% річних у розмірі 49800,18 грн, інфляційні витрати у розмірі 23392,04 грн.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 23.06.2018 позов задоволено частково, стягнуто в солідарному порядку з Фермерського господарства “Рідний агрокрай” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Агро-Сад Плюс” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Спектр-Агро” 322951,78 грн – основного боргу, 667,27 грн – відсотків за користування товарним кредитом, 49756,24 грн – пені, 49800,18 грн – 28 % річних, 23392,04 грн – індексу інфляції, 68800,13 грн штрафу та 7730,76 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.

При ухваленні оскаржуваного рішення місцевий господарський суд, керуючись приписами ст.ст. 526, 530, 546, 551, 554, 625 ЦК України, ст.ст. 193, 230, 231, 232, 233 ГК України, посилаючись на доведеність порушення першим відповідачем умов договору поставки від 15.05.2017 №35-САТ/ЧН та наявності обов'язку по сплаті поставленого позивачем товару на суму 322951,78 грн, дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідачів у солідарному порядку вищезазначеної суми, а також зазначив на правомірності розрахунку відсотків за користування товарним кредитом у сумі 667,27 грн, штрафу у сумі 68800,13 грн, 28 % річних у сумі 49800,18 грн та інфляційних втрат у сумі 23392,04 грн.

Крім того, здійснивши перерахунок суми пені за період з 16.10.2017 по 16.04.2018 з урахуванням факту часткової проплати, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність вимоги щодо стягнення пені в розмірі 49756,24 грн та відсутність правових підстав для зменшення розміру пені на 50 % на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України.

1-й відповідач, Фермерське господарство “Рідний агрокрай”, з вказаним рішенням суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 23.06.2018 у даній справі в частині стягнення штрафу в солідарному порядку з ФГ “Рідний - Агрокрай” та ТОВ “Агро-Сад Плюс” в сумі 68800,13 грн та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ “Спектр-Агротехніка” до ФГ “Рідний - Агрокрай” та ТОВ “Агро-Сад Плюс” в частині стягнення штрафу в сумі 68800,13 грн, а також просить зменшити розмір суми пені до 26833,52 грн.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник зазначає про те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення невірно застосовано норми чинного законодавства, зокрема, ст. 230 Господарського кодексу України, ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, ст. 61 Конституції України, у зв'язку з чим безпідставно стягнуто одночасно і штраф, і пеню, що, на його думку, є подвійною відповідальністю за одне й те саме порушення.

Також, вважає необґрунтованим висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, оскільки позивачем не зазначено про понесення ним збитків в результаті дій першого відповідача; невиконання боржником договірних зобов'язань з об'єктивних причин, через важкий фінансовий стан підприємства; вжиття боржником заходів щодо погашення боргу (виконання зобов'язання).

10.08.2018 до Харківського апеляційного господарського суду від ТОВ “Спектр-Агротехніка” надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 6260), в якому позивач заперечує проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду обґрунтованим та законним, і таким, що відповідає фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права України, у зв'язку з чим просить суд апеляційну скаргу Фермерського господарства “Рідний агрокрай” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 23.06.2018 – без змін. Крім того, позивач просить апеляційну скаргу 1-го відповідача розглянути без участі його представника.

В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається, зокрема, на те, що чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин за порушення господарського зобов'язання штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності та не суперечать положенням статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення. Також вважає необґрунтованими посилання скаржника щодо зменшення розміру неустойки, оскільки розмір неустойки є співрозмірними з сумою боргу (23,58%); здійснення часткової оплати заборгованості в сумі 21048,86 не є суттєвим виконанням обов'язку з оплати товару; заявником не доведено наявність інших обставин, які мають істотне значення.

Крім того, позивачем надано пояснення щодо дати відзиву на апеляційну скаргу Фермерського господарства “Рідний агрокрай”, в яких зазначено про допущення технічної помилки та помилково вказана дата відзиву “08 травня 2018р.”, правильною датою слід вважати “08 серпня 2018р.” (вх. № 6261 від 10.08.2018).

Автоматизованою системою документообігу суду проведено автоматизований розподіл справи та визначено для розгляду даної справи колегію суддів: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства “Рідний агрокрай”, розгляд справи призначено на 20.08.2018.

В судовому засіданні 20.08.2018 оголошено перерву до 24.09.2018.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2018, у зв'язку із відрядженням судді Крестьянінова О.О. та відпусткою судді Шевель О.В., для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Фоміної В.О., судді Пуль О.А., судді Шутенко І.А.

24.09.2018 автоматизованою системою документообігу суду, у зв'язку з раптовою непрацездатністю судді Шутенко І.А. (виклик швидкої допомоги та термінова госпіталізація), на підставі розпорядження керівника апарату суду проведено повторний автоматизований розподіл справи та визначено для розгляду даної справи колегію суддів: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Пуль О.А., суддя Сіверін В.І.

В судове засідання 24.09.2018 учасники справи не з'явились. Про дату, час та місце судового засідання у відповідності до вимог статті 268 Господарського процесуального кодексу України повідомлені належним чином, що підтверджується зворотними поштовими повідомленнями.

Натомість, позивачем у відзиві (вх. № 6260 від 10.08.2018) заявлено клопотання про розгляд апеляційної скарги за відсутності його представника.

Інші учасники справи будь-яких заяв чи клопотань щодо їх участі у розгляді апеляційної скарги або розгляду справи за відсутності їх представників суду не заявляли.

В ході апеляційного розгляду даної справи Харківським апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 цього кодексу.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Застосовуючи згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для розгляду апеляційної скарги та вирішення даного спору, зважаючи на відсутність передбачених ч.11 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про закінчення апеляційного розгляду справи в даному судовому засіданні за відсутності представників сторін за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що 15.05.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Спектр-Агротехніка” (постачальник) та Фермерським господарством “Рідний агрокрай” (покупець) укладено договір поставки № 35-САТ/ЧН (далі - договір), відповідно до умов якого в строки, визначені договором, постачальник зобов'язався передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору (п.1.1 договору) (а.с. 16-18).

Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, порядок та термін оплати товару, та нарахованих відсотків, інші умови, визначені в додатках до договору, який є невід'ємною його частиною (п.1.2 договору).

Відповідно до пункту 2.1 договору ціна договору становить загальну вартість товару, визначену із врахуванням вимог п.п.2.2-2.3 договору, що передається за цим договором та сума належних до сплати відсотків за користування товарним кредитом; ціна товару встановлюється у гривні та відображається в додатках до договору.

Згідно пункту 2.4 договору покупець проводить розрахунки з постачальником на умовах внесення оплати вартості (ціни) товару, визначеної із врахуванням вимог п.п.2.2-2.3, у вигляді авансової частини та відстроченого платежу, в розмірах, вказаних в додатках до договору, шляхом перерахування коштів в національній валюті на банківський рахунок постачальника. Оплата вважається проведеною після зарахування коштів на рахунок постачальника, зазначеного в договорі.

Згідно пунктів 2.6, 2.7 договору за користування товарним кредитом покупець сплачує на користь постачальника відсотки, розмір яких передбачено додатком до договору. Строк користування товарним кредитом починається з дня, передбаченого додатком до договору, але не раніше дня, наступного за днем отримання товару покупцем, та закінчується в день повного розрахунку покупцем за поставлений товар.

Відсотки за користування товарним кредитом, нараховуються постачальником відповідно до п.2.6 договору. Щомісячно з 01 вересня поточного року, або в день повного розрахунку, якщо такий настав раніше, постачальник складає акт нарахування відсотків за користування товарним кредитом. Даний акт надсилається постачальником на адресу покупця, зазначену в договорі. Покупець зобов'язується підписати акт та повернути його протягом 1 робочого дня з дати отримання. У разі якщо підписаний акт не повертається на адресу постачальнику, акт вважається схваленим та підписаним покупцем. Сплата нарахованих відсотків відбувається одночасно з оплатою вартості (ціни) товару, і зараховується постачальником відповідно до вимог п.2.10 договору (п. 2.11 договору).

Порядок зарахування коштів передбачений пунктом 2.10 договору, відповідно до якого у випадку недостатності коштів, отриманих від покупця на виконання в повному обсязі його зобов'язань за договором, постачальник має право провести зарахування коштів в наступному порядку: 1) в рахунок оплати нарахованих відсотків за користування товарним кредитом, передбачених п. 2.6 договору; 2) в рахунок сплати відсотків за неправомірне користування коштами та індексу інфляції в порядку, передбаченому п. 7.2 (В) договору; 3) в рахунок сплати пені за кожен день прострочення, передбаченої п. 7.2 (А) договору; 4) в рахунок сплати штрафу, передбаченого п. 7.2 (Б) договору; 5) в рахунок оплати вартості (ціни) товару, пропорційно по кожній номенклатурі неоплаченого товару; 6) в рахунок оплати різниці ціни товару, передбаченої п. 2.2.3 договору.

Згідно пункту 2.12 договору моментом переходу права власності на товар від постачальника до покупця є дата виписки видаткової накладної на товар та/або, при необхідності, підписання інших документів, що посвідчують факт передачі товару покупцю.

Виходячи з пунктів 3.1, 3.2 договору, постачальник зобов'язаний передати товар покупцеві в місці, вказаному в додатку; покупець зобов'язаний провести оплату за товар та сплатити відсотки за користування товарним кредитом з дотриманням порядку та термінів, передбачених п. 2 договору та додатку до договору.

Згідно пункту 3.3 договору для забезпечення виконання зобов'язання покупця, сторони погодили обов'язкове оформлення забезпечення зобов'язання у виді поруки третьої особи, прийнятної для постачальника, та/або в будь-якому іншому виді, передбаченому ст. 546 Цивільного кодексу України.

Виходячи з пункту 4.2 договору, факт передачі товару покупцю підтверджується видатковою накладною на товар та/або, при необхідності, іншими документами, що посвідчують факт передачі товару покупцю.

Розділом 7 договору передбачено відповідальність сторін.

Згідно пункту 7.2 договору у випадках порушення умов даного договору, постачальник має право притягти покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання будь-яких грошових зобов'язань за договором. За порушення даних умов договору покупець:

А) сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення;

Б) у випадку прострочення оплати більше ніж на 5 банківських днів, сплачує штраф у розмірі 20% від несплаченої суми, яка склалась на наступний день після прострочення виконання грошового зобов'язання;

В) сплачує на користь постачальника 28 % річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Керуючись ст. 259 Цивільного кодексу України сторони дійшли згоди про збільшення строку позовної давності по всім зобов'язанням (сплаті заборгованості, пені, штрафу, відсотків та індексу інфляції), що виникли на підставі цього договору до 3 років. Сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань припиняється через 3 роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України) (п. 7.3 договору).

Господарські зобов'язання сторін цього договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року із дня його підписання уповноваженими представниками сторін, крім обов'язків покупця по виконанню грошових зобов'язань за договором та відповідальності, які припиняються лише їх належним виконанням, а в частині проведення розрахунків за товар, по штрафним санкціям – до повного їх виконання (п. 5 договору).

Згідно додатку від 15.05.2017 №1/СТ000000959 до договору сторонами погоджено найменування товару (насіння кукурудза Каньйонс Пончо), його кількість (160), ціна за одиницю (1791,67), вартість товару 344 000,64 грн з ПДВ, термін поставки покупцю (16.05.2017) та базис поставки; порядок та термін оплати товару, а саме: відстрочений платіж на суму 344 000,64 грн, строк оплати по 15.10.2017 (включно); нарахування відсотків за користування кредитом починається з дня, наступного за днем отримання товару покупцем, річна ставка відсотків 1,00 (а.с. 19).

Крім того, 15.05.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Спектр-Агротехніка” (кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю “Агро-Сад плюс” (поручитель) та Фермерським господарством “Рідний агрокрай” (боржник) укладено договір поруки № П/35-САТ/ЧН (далі – договір поруки), відповідно до якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником обов'язку щодо оплати вартості товару за договором, передбаченим п. 2 цього договору (основний договір). У випадку порушення боржником обов'язку за основним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (1.1, 1.2 договору поруки) (а.с. 34).

Під основним договором в цьому договорі розуміється договір поставки від 15.05.2017 №35-САТ/ЧН, укладений між кредитором (постачальником) та боржником (покупцем) (п.2.1 договору поруки).

Відповідно до пункту 3.1-3.3 договору поруки передбачений цим договором обов'язок поручителя перед кредитором обмежується сумою зобов'язання боржника за основним договором; підписанням цього договору поручитель, без додаткового повідомлення поручителя та без укладення окремої угоди, надає безумовну згоду на те, що у випадку збільшення обсягу обов'язку боржника перед кредитором за основним договором, відповідно збільшується обсяг обов'язку поручителя перед кредитором. Кредитор зобов'язаний повідомляти поручителя про зміну обов'язку боржника перед кредитором шляхом направлення письмової вимоги поручителю виключно у випадку передбаченому п. 4.1 договору. Поручитель несе відповідальність за сплату боржником процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки (штрафу, пені).

Згідно пункту 4.1 договору поруки поручитель зобов'язаний у разі порушення боржником обов'язку за основним договором, самостійно виконати зазначений обов'язок боржника перед кредитором на підставі письмової вимоги кредитора в строк 3-х банківських днів, шляхом оплати грошових коштів на розрахунковий рахунок кредитора, вказаний в даному договорі.

Цей договір набуває чинності з дати його укладення і діє до моменту припинення поруки. Порука припиняється через 5 років з дати укладення даного договору (п. 6.1 договору поруки).

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору поставки № 35-САТ/ЧН від 15.05.2017 та додатку від 15.05.2017 №1/СТ000000959 до вказаного договору позивачем передано у власність Фермерському господарству “Рідний агрокрай” товар на загальну суму 344 000,64 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 983 від 15.05.2017 (а.с.20).

Згідно умов договору поставки та додатку до договору позивачем нараховані першому відповідачу відсотки за користування товарним кредитом на загальну суму 3619,05 грн, що підтверджується:

- актами нарахування відсотків за користування товарним кредитом від 05.09.2017 № 1422 на суму 1221,43 грн, від 03.10.2017 № 1538 на суму 339,29 грн, від 02.11.2017 № 1666 на суму 350,59 грн, які підписані зі сторони постачальника та покупця, скріплені печатками товариств;

- актами нарахування відсотків за користування товарним кредитом від 01.12.2017 № 1724 на суму 339,29 грн, від 03.01.2018 № 4 на суму 350,59 грн, від 07.02.2018 № 54 на суму 350,59 грн, від 02.04.2018 № 232 на суму 667,27 грн. Вказані акти не містять підпису уповноваженої особи представника першого відповідача, проте факт надіслання позивачем цих актів цінним листом з описом вкладення на адресу Фермерського господарства “Рідний агрокрай” та неповернення їх на адресу постачальника підтверджується матеріалами справи та не заперечується першим відповідачем (а.с. 23-33).

04.04.2018 Фермерське господарство “Рідний агрокрай” частково розрахувалось за поставлений товар за договором поставки від 15.05.2017 №35-САТ/ЧН на суму 24000,64 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 17 від 04.04.2018 (а.с. 22).

За твердженням позивача, здійснена першим відповідачем оплата за договором поставки від 15.05.2017 № 35-САТ/ЧН на підставі пункту 2.10 цього договору була зарахована в першу чергу в рахунок оплати нарахованих відсотків за користування товарним кредитом на суму 2951,78 грн (сума відсотків без урахування останнього акта від 02.04.2018 № 232, який не було одержано 1-м відповідачем на день здійснення платежу), та в рахунок оплати вартості товару на суму 21048,86 грн.

За твердженням позивача, 05 вересня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Спектр-Агротехніка” звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агро-Сад плюс” з вимогою про сплату боргу за договором поруки (вих. № 0504 9-П від 05.05.2018), в якій, посилаючись на наявність заборгованості першого відповідача за договором поставки від 15.05.2017 №35-САТ/ЧН у розмірі 506 031,03 грн, керуючись приписами пунктів 1.2, 4.1 договору поруки від 15.05.2017 №П/35-САТ/ЧН, просив сплатити суму боргу протягом 3 банківських днів після отримання даної вимоги. Вказані обставини підтверджується описом вкладення з відміткою ПАТ «Укрпошта» та зворотним повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 35-38).

Залишення без задоволення ТОВ "Агро-Сад плюс" зазначеної вимоги від 05.09.2018 стало підставою для звернення ТОВ "Спектр-Агротехніка" до господарського суду з даним позовом про стягнення в солідарному порядку з відповідачів заборгованості за договором поставки від 15.05.2017 №35-САТ/ЧН.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агротехніка" до Фермерського господарства “Рідний агрокрай” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Агро-Сад плюс” про стягнення в солідарному порядку суми основного боргу, пені, штрафу, 28% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості, яка виникла на підставі договору поставки №35-САТ/ЧН від 15.05.2017.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки від 15.05.2017 №35-САТ/ЧН, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Також, відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно частини 1 статі 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем (ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України).

Відповідно до приписів частини 2 статті 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Виходячи з умов додатку від 15.05.2017 №1/СТ000000959 до договору поставки, сторони узгодили продаж товару з відстроченням платежу на суму 344000,64 грн; строк оплати по 15.10.2017 (включно); нарахування відсотків за користування кредитом починається з дня, наступного за днем отримання товару покупцем, річна ставка відсотків 1,00.

Місцевим господарським судом встановлено, що 15.05.2017 на виконання умов договору позивач поставив Фермерському господарству “Рідний агрокрай” товар на загальну суму 344000,64 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною, яка підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена їх печатками.

Проте, матеріали справи свідчать, що відповідач-1 в порядку та строки, визначені договором поставки з урахуванням додатку до цього договору, не здійснив повну оплату вартості поставленого товару, що призвело до виникнення заборгованості у сумі 344000,64 грн.

Натомість, 04.04.2018 відповідач-1 частково розрахувався за поставлений товар за договором поставки від 15.05.2017 №35-САТ/ЧН на суму 24000,64 грн.

З огляду на порушення першим відповідачем строку виконання зобов'язання з оплати товару, з урахуванням положень пунктів 2.6, 2.7, 2.11 договору поставки, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про обґрунтованість нарахування позивачем відсотків за користування товарним кредитом за спірний період на загальну суму 3619,05 грн.

Крім того, колегія суддів також вважає правомірним порядок зарахування позивачем сум в погашення заборгованості у відповідності до статті 534 Цивільного кодексу України та пункту 2.10 договору поставки внаслідок недостатності коштів, отриманих від покупця на виконання в повному обсязі його зобов'язань за вказаним договором, в рахунок оплати нарахованих відсотків за користування товарним кредитом на суму 2 951,78 грн, та в рахунок оплати вартості товару на суму 21 048,86 грн.

Вказані обставини свідчать про неналежне виконання першим відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасного та повного проведення розрахунку за поставлений товар, що призвело до виникнення заборгованості за договором поставки від 15.05.2017 №35-САТ/ЧН з оплати вартості (ціни) товару у розмірі 322 951,78 грн та зі сплати нарахованих відсотків за користування товарним кредитом у розмірі 667,27 грн.

Положеннями статті 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи, що вказаною нормою закону сторонам надано право змінювати розмір процентів річних, з урахуванням положень пункту 7.2 (В) договору поставки від 15.05.2017 №35-САТ/ЧН, відповідно до якого покупець сплачує на користь постачальника 28 % річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення, місцевий господарський суд, перевіривши розрахунки позивача, дійшов висновку про обґрунтованість нарахування позивачем 28% річних у розмірі 49 800,18 грн (за період з 16.10.2017 по 24.04.2018) та інфляційних втрат у розмірі 23 392,04 грн (жовтень 2017 – березень 2018).

Зазначені обставини не спростовуються в апеляційній скарзі, жодних підстав для відмови в позові в цій частині апелянт не навів.

Зважаючи на порушення першим відповідачем строків оплати товару, суд першої інстанції також дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення пені та штрафу за прострочення оплати товару.

Частиною 1 статті 269 Господарського процесуально кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, стосуються лише висновків місцевого господарського суду стосовно задоволення позову в частині одночасного стягнення пені та штрафу за прострочення оплати товару.

Проте, такі доводи апеляційної скарги є помилковими, а висновки місцевого господарського суду є правильними і не суперечать статті 61 Конституції України, зважаючи на наступне.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 216 Господарського кодексу України за правопорушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Зазначене кореспондується зі статтею 549 Цивільного кодексу України, відповідно до якої неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Апелянт помилково вважає штраф та пеню подвійною відповідальністю за одне й те ж саме порушення, оскільки можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про недопустимість застосування до боржника подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те ж саме порушення строків виконання грошового зобов'язання та зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Крім того, у межах одного виду відповідальності може застосовуватись і різний набір санкцій (штраф, пеня), що не суперечить вимогам чинного законодавства.

Так ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.07.2018 у справі 922/4400/17 та Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі №20/246-08.

Частиною четвертою статті 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Договором поставки передбачено господарсько-правову відповідальність першого відповідача у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу за порушення умов цього договору. Так, розділом 7 даного договору передбачено, що постачальник має право притягти покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання будь-яких грошових зобов'язань за договором. За порушення даних умов договору покупець: А) сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення; Б) у випадку прострочення оплати більше ніж на 5 банківських днів, сплачує штраф у розмірі 20% від несплаченої суми, яка склалась на наступний день після прострочення виконання грошового зобов'язання.

Позивачем нараховані та заявлені до стягнення пеня у розмірі 53 667,05 грн за період з 16.10.2017 по 24.04.2018 та штраф у розмірі 68800,13 грн.

Місцевий господарський суд з посиланням на факт прострочення першим відповідачем грошового зобов'язання на суму 344000,64 грн більше ніж на 5 банківських днів, дійшов висновку, що вимога про стягнення штрафу в сумі 68800,13 грн є правомірною.

Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем при розрахунку та визначенні періоду нарахування пені допущена помилка, а тому, здійснивши перерахунок суми пені з урахуванням суми заборгованості в розмірі 344000,64 грн та факту часткової проплати на суму 21048,86 грн, зазначив про правомірність нарахування позивачем пені за період з 16.10.2017 по 16.04.2018 на суму 49756,24 грн.

При цьому, апелянт не ставить під сумнів арифметичну правильність здійснених позивачем та судом першої інстанції розрахунків.

Також є безпідставними доводи апелянта про те, що внаслідок неповного з'ясування обставин справи, суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

Суд констатує, що в силу дії частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України: розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання боржником зобов'язання; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Апелянт зазначає, що місцевий господарський суд не зважив на значний розмір відповідальності для покупця (відповідача-1), а отже просить суд апеляційної інстанції про застосування зменшення санкцій згідно ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, оскільки позивачем не надано доказів виникнення у нього будь-яких збитків.

Слід зазначити, що поняття «значно» та «надмірно» є оціночними та мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому, слід враховувати, що правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

З огляду на те, що нарахування 28 % річних та інфляційних втрат в силу статті 625 ЦК України носять компенсаційний, а не штрафний характер та не є неустойкою у розумінні положень статті 549 Цивільного кодексу України і статті 230 Господарського кодексу України, то в даному випадку позивачем заявлено до стягнення штрафні санкції (штраф та пеню) на загальну суму 122467,18 грн, що становить лише 23,58 % від загальної суми позовних вимог (519 278,45 грн).

Щодо посилання скаржника на вжиття боржником заходів щодо погашення боргу (виконання зобов'язання), то слід зазначити, що погашення заборгованості лише в квітні 2018 року в сумі 21048,86 грн не є суттєвим виконанням обов'язку з оплати товару, який поставлено на суму 344000,64 грн, оскільки становить лише 6,12% вартості поставленого товару.

З огляду на викладене, зважаючи на засади вільного визначення умов договору, встановленого статтею 627 Цивільного кодексу України, а також того, що відповідач-1 не надав ані суду першої, ані суду апеляційної інстанцій доказів виникнення заборгованості внаслідок його важкого фінансового стану, вжиття всіх залежних від нього заходів для виконання зобов'язання або зменшення розміру заборгованості, винятковості випадку, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що положення згаданих норм права не підлягають застосуванню у даному випадку. Крім того, для зменшення розміру неустойки суд має враховувати інтереси та матеріальний стан обох сторін правовідносин, а не лише боржника.

Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства “Рідний агрокрай” залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 23.06.2018 у справі №920/303/18 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у відповідності до статей 286- 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 26.09.18

Головуючий суддя Фоміна В. О.

Суддя Пуль О.А.

Суддя Сіверін В. І.