Рішення

від 18.09.2018 по справі 826/8743/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 18 вересня 2018 року                      №826/8743/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «УКС-РІТЕЙЛ» доГоловного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,      В С Т А Н О В И В: До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Айдинли» (далі – позивач, товариство, ТОВ «Айдинли») з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі – відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000091304, №0000101304, №0000111304 від 12.01.2016 року.   Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2016 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/8743/16, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем правомірно включено витрати на оплату експлуатаційних послуг, послуг популяризації, послуг з експлуатації та технічного обслуговування, маркетингових послуг до складу витрат на збут та до складу податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентами, оскільки такі витрати прямо пов'язані з господарською діяльністю позивача та підтверджені належними первинними документами. Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а свої права та законні інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду. У своїх запереченнях проти позову представник відповідача стверджує, що до перевірки не надано документи, які б свідчили про фактичне проведення зазначених у договорах оренди послуг, а саме: факт надання послуг, не наведено зміст операцій, а також пов'язаність таких послуг з господарською діяльністю підприємства. Крім того, на запит контролюючого органу товариством не надано письмових пояснень щодо змісту експлуатаційних послуг, послуг популяризації, послуг з експлуатації та технічного обслуговування, маркетингових послуг, а тому, контролюючим органом правомірно прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Розпорядженням щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ №1438 від 04.04.2017 року, адміністративну справу №826/8743/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Айдинли» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень передано на повторний автоматичний розподіл справ між суддями. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.04.2017 року прийнято до провадження адміністративну справу №826/8743/16 суддею Шрамко Ю.Т. та призначено справу до судового розгляду. 11.05.2017 року представником позивача у судовому засіданні надано клопотання про зміну найменування позивача, оскільки з 02.11.2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «АЙДИНЛИ» перейменовано на товариство з обмеженою відповідальністю «УКС-РІТЕЙЛ» (далі - ТОВ «УКС-РІТЕЙЛ»). Відтак, вказане клопотання судом задоволено у судовому засіданні 11.05.2017. 04.07.2017 року від представника позивача через канцелярію суду надійшли письмові пояснення, які прийнято судом. У судовому засіданні 06.07.2017 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі. Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову повністю з мотивів, що наведені у письмових запереченнях на адміністративний позов. Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження. Разом з тим, 15.12.2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції. Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України. Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі, документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне. Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, посадовими особами контролюючого органу проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «АЙДИНЛИ» (код ЄДРПОУ 38419565) з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, за наслідком якої складено акт про результати планової виїзної перевірки № 3/26-15-13-04-02/38419565 від 17.12.2015 року (далі - акт перевірки від 17.12.2015 року) (Т.1, арк. 17-64). За результатами вказаної перевірки контролюючим органом зроблено висновок про наступні порушення вимог податкового законодавства: - п.п.14.1.27, 14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток на суму 1 444 552,00 грн. за 2014 рік; - п.193.1, п.198.1, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 292   367 грн., в тому числі в грудні 2014 року в сумі 292 367,00 грн.; - п.193.1, п.198.1, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 105   452,00 грн., в тому числі в грудні 2014 року в сумі 105 452,00 грн. Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень позивачем податкового законодавства слугували наступні обставини відображені в акті, а саме: -   до перевірки не надано документів, які свідчили б про фактичне проведення у договорах оренди послуг, що послуги дійсно було надано, період їх надання та зміст операцій;   - надані до перевірки документи щодо експлуатаційних витрат та послуг популяризації, послуг з експлуатації та технічного обслуговування, маркетингових послуг не підтверджують пов'язаність з веденням господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Крона-Компані», ПАТ «Лекс Холдинг», ТОВ «Інвестиційний союз «Либідь». На підставі викладеного, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.01.2016 року: - №0000091304, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування за платежем «податок на прибуток» у розмірі 1 444 552,00 грн. (Т.1, арк. 68); - №0000101304, яким позивачу зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у розмірі 292   367,00 грн. (Т.1, арк. 69). - №0000111304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього у сумі 158 178,00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 105 452,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 52 726,00 грн. (Т.1, арк. 70). Скориставшись правом на адміністративне (досудове) оскарження, позивач звернувся зі скаргою на вказані вище податкові повідомлення-рішення до Державної фіскальної служби України, яка рішенням про результати розгляду скарги від 25.03.2016 року №6545/6/99-99-10-01-03-15, оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишила без змін, а скаргу – без задоволення (Т.1, арк. 81-88). Спірні правовідносини регулюються ст.ст. 19, 55, 67 Конституції України, Податковим кодексом України (далі - ПК України), Господарським кодексом України (далі - ГК України), Цивільним кодексом України (далі – ЦК України), Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»), Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У силу зазначених вище приписів позивач звернувся з позовом до суду для оскарження рішень органів державної влади, а саме: Головного управління ДФС у м. Києві. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Так, пунктом 6.1 статті 6 ПК України встановлено, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. До загальнодержавних належать такі податки та збори: податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість (підпункт 9.1.1, 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 ПК України).    Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Згідно з положеннями пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Відповідно до пункту 44.2 статті 44 ПК України, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. В силу приписів абзацу 1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У силу підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 ПК України до складу інших витрат включаються: витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Відповідно до підпункту а) пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України). Щодо віднесення позивачем до витрат експлуатаційних послуг, послуг популяризації, послуг з експлуатації та технічного обслуговування, маркетингових послуг, суд зазначає наступне. Згідно з частиною 2 статті 3 ГК України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Статтею  44 ГК України встановлено, що підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Відповідно до  абзацу 1 частини 4 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, позивач орендував приміщення у торгово-розважальних центрах на підставі: 1) Договорів оренди від 12.12.2012 року №П37/Х-1 та №А29/Х-1 укладених між ТОВ «Крона-Компані» (за договором – Орендодавець) та ТОВ «АЙДИНЛИ» (за договором – Орендар), відповідно до пункту 1.1 яких Орендодавець зобов'язується передати Орендарю в тимчасове платне користування приміщення, яке знаходиться в будівлі торгово-розважального центру, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Героїв Праці, 7, а Орендар зобов'язується прийняти, оплатити користування і повернути приміщення Орендодавцю на умовах визначених цим договором (Т.1, арк. 89-117). Згідно з пунктами 9.4, 9.9 статті 9 вказаних договорів, Орендар зобов'язаний щомісячно відшкодовувати Орендодавцеві експлуатаційні витрати, витрати на популяризацію (просування та популяризація Торгового центру). 2) Договору оренди від 12.12.2012 року №А46/К-1 укладеного між ПАТ «ЛЕКС ХОЛДИНГ» (за договором – Орендодавець) та ТОВ «АЙДИНЛИ» (за договором – Орендар), відповідно до пункту 1.1 якого Орендодавець зобов'язується передати Орендарю в тимчасове платне користування приміщення, яке знаходиться в будівлі торгово-розважального центру, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Лугова, 12, а Орендар зобов'язується прийняти, оплатити користування і повернути приміщення Орендодавцю на умовах визначених цим договором (Т.1, арк. 118-133). Згідно з пунктами 9.4, 9.9 статті 9 вказаного договору, Орендар зобов'язаний щомісячно відшкодовувати Орендодавцеві експлуатаційні витрати, витрати на популяризацію (просування та популяризація Торгового центру).   3) Договорів оренди від 31.05.2013 року №715, №716 укладених між ТОВ «Інвестиційний союз «ЛИБІДЬ» (за договором – Орендодавець) та ТОВ «АЙДИНЛИ» (за договором – Орендар), відповідно до пункту 1.1 Орендодавець передає в оренду приміщення, що мають використовуватися Орендарем з метою, визначеною в статті2 нижче, та Орендар приймає це та бере на себе зобов'язання користуватися приміщеннями, сплачувати оренду плату, обов'язкові платежі та інші платежі, що підлягають сплаті за даним договором, все це – на умовах, встановлених в цьому Договорі (Т.1, арк. 134-250). Згідно з пунктами 19.1 та 24.1 вказаних договорів, Орендодавець зобов'язаний здійснювати в будь-який спосіб на власний розсуд, в тому числі з залученням третіх осіб, маркетингові та рекламні заходи пов'язані з діяльністю Торгового центру, а Орендар має компенсувати такі послуги частково шляхом сплати Орендодавцю Маркетингового внеску в розмірі, встановленому в статті 35 даного договору. Орендодавець зобов'язаний надавати послуги по забезпеченню належної експлуатації та технічному обслуговуванню Торгового центру та земельної ділянки, а Орендар зобов'язаний компенсувати Орендодавцю свою частку витрат, понесених Орендодавцем у складі оплати всіх Загальних платежів стосовно цього Торгового центру та земельної ділянки. За змістом пункту 19.3 вказаних договорів оренди маркетинговий внесок може включати, але не обмежуючись, використовуватися для вказаних нижче потреб: (а) маркетингова та рекламна діяльність в сфері розваг, що проводиться в Торговому центрі; (b) рекламні оголошення в пресі, рекламні матеріали, проспекти та брошури з інформацією про Торговий центр; (с) публікація газет Торгового центру; (d) рекламні щити; (е) маркетинг у зв'язку з просуванням Торгового центру; (f) витрати, понесені у зв'язку з діяльністю, що проводиться Орендодавцем у зв'язку з виконанням маркетингових заходів та адміністративних витрат, пов'язаних з вищенаведеним. Відповідно до положень вказаних вище договорів оренди приміщень, маркетингові та експлуатаційні послуги вживаються у значенні експлуатаційних витрат та витрат на популяризацію, маркетингових та рекламних заходів, послуг з експлуатації та технічного обслуговування. Відтак, позивач як суб'єкт підприємницької діяльності здійснює господарську діяльність, а саме: реалізація текстильних товарів та взуття, для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, а тому витрати на оплату експлуатаційних послуг, послуг популяризації, послуг експлуатації та технічного обслуговування, маркетингових послуг  прямо пов'язані з господарською діяльністю, оскільки є спрямованими на одержання прибутку. Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Поряд з цим, згідно абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 14.01.2015 року №К/9991/72258/12, від 21.10.2014 року №К/800/6170/14 та від 26.08.2014 року №К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників. Так, на підтвердження виконання вказаних вище договорів оренди, позивачем надано первинні документи за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, а саме: акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (Т.2, арк. 7-65), акти надання послуг (Т.2, арк. 66-114), податкові накладні (Т.4, арк. 29-140), виписки по особовим рахункам (Т.3, арк. 220-250; Т.4, арк. 1-18). За змістом вказаних первинних документів вбачається надання маркетингових послуг, послуг з експлуатації та технічного обслуговування, послуги з популяризації та експлуатаційні послуги за спірний період. За результатами дослідження вище перелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відображають зміст і характер вчинених господарських операцій. Наявні в матеріалах справи копії первинних документів позивача у сукупності не дають підстав для сумніву щодо фактичного здійснення операцій з оренди приміщень для ведення господарської діяльності, підстав для висновку про нездійснення спірних операцій контрагентами позивача та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкового кредиту. Крім того, як вбачається зі змісту акта перевірки від 17.12.2015 року, на запит відповідача щодо надання належним чином завірених копій первинних документів, позивачем надано на електронному носії договори оренди (з додатками) та акти виконання робіт (без деталізації).           При цьому, суд звертає увагу, що твердження відповідача щодо необхідності деталізації послуг та робіт у первинних документах є необґрунтованим, оскільки умовами укладених договорів оренди не передбачено зобов'язання Орендодавця надавати товариству деталізацію витрат на оплату маркетингових послуг, послуг з експлуатації та технічного обслуговування, послуги з популяризації та експлуатаційні послуги.           Так, відповідно до положень вказаних вище договорів між позивачем та ТОВ «Крона-Компані», ПАТ «Лекс Холдинг», ТОВ «Інвестиційний союз «Либідь», сторони погодилися, що Орендодавець не зобов'язаний роз'яснювати Орендарю склад експлуатаційних витрат та витрат на популяризацію і надавати будь-які розрахунки.             Листами від 08.02.2016 року №016-ТРК-050 та №02/08-02 ТОВ «Крона-Компані» та ПАТ «Лекс Холдинг» повідомили позивача, що довести реальність та зміст господарських операцій, пов'язаних з утриманням приміщень ТРЦ не є можливим, у зв'язку з обмеженою кількістю документів. При цьому, зазначено, що сума експлуатаційних витрат та сума витрат на популяризацію є складовими орендної плати (Т.2, арк. 115-118).                     Водночас, вказаними контрагентами також надано позивачу документи, які підтверджують факт надання маркетингових послуг, послуг з експлуатації та технічного обслуговування, послуги з популяризації та експлуатаційні послуги за спірний період, а саме: договори про надання послуг з проведення рекламної кампанії, звіт по розміщенню реклами на радіо, акти здачі-прийняття робіт, акти надання послуг, акти передачі виконаних робіт, фотозвіт (Т.2, арк. 122-249; Т.3, арк. 1-167).           Відтак, за результатами дослідження вище перелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відображають зміст і характер вчинених господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами. Крім того, на підтвердження факту відображення в податковому обліку позивачем показників спірних господарських операцій, позивачем надано податкову звітність за 2014 рік щодо податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість (Т.4, арк. 19-28, 141-250; Т.5, арк. 1-42). Частиною 1 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності. Як вбачається з матеріалів справи,  на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи, були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та зареєстровані платниками податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість. Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно включено експлуатаційні послуги, послуги популяризації, послуги експлуатації та технічного обслуговування, маркетингові послуги до складу витрат на збут, а також до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Крона-Компані», ПАТ «Лекс Холдинг», ТОВ «Інвестиційний союз «Либідь». Внаслідок викладеного, суд дійшов висновку, що товариством з обмеженою відповідальністю «УКС-РІТЕЙЛ» надано належні первинні документи, які підтверджують зв'язок між господарськими операціями з контрагентами, а також факт та дату надання послуг, а тому прийняті Головним управлінням ДФС у м. Києві податкові повідомлення-рішення №0000091304, №0000101304, №0000111304 від 12.01.2016 року є протиправними, та такими, що підлягають скасуванню. Відповідно до ч.1   ст.2 КАС України   завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Частиною 1   ст.6 КАС України   встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до положень ч.1   ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. У силу ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч. 2   ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Статтею 242 КАС України   встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції від 21.04.2016 року №4364, №4365, №4366, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 28 426,48 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача судових витрат у розмірі 28 426,46 грн. Керуючись ст.ст.   2,   5-11, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «УКС-РІТЕЙЛ» (код ЄДРПОУ 38419565, адреса: 03151, м. Київ, вулиця Ушинського, 40) до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04655, м. Київ, вулиця Шолуденка, 33/19) про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити у повному обсязі. 2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000091304, №0000101304, №0000111304 від 12.01.2016 року.   3. Присудити здійснені Товариством з обмеженою відповідальністю «УКС-РІТЕЙЛ» документально підтверджені судові витрати у розмірі 28 426,46 грн. (двадцять вісім тисяч чотириста двадцять шість гривень сорок шість копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Суддя          Ю.Т. Шрамко