Постанова

від 26.09.2018 по справі 826/6369/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/6369/16 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Епель О.В.,

Федотова І.В.,

при секретарі: Мідянці А.А.,

за участю:

представника позивача Гоголя Б.М.,

представника відповідача Полякової С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ентелі на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 03 травня 2018 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ентелі до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Ентелі , звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві від 01.09.2015 №0005062202 та №0005072202.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 03 травня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якій останній просить рішення суду залишити без змін як законне та обґрунтоване.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав і просив її задовольнити, в той час, як представник відповідача проти цього заперечувала, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Ентелі (код за ЄДРПОУ 23931770) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року, при цьому, по взаємовідносинам із ТОВ Структум , ТОВ БК Грандбілдінг та ТОВ Кийтехторг за перевіряємий період встановлено наступні порушення:

- п.138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 1 185 228,00 грн. - 2014 рік - 1 185 228,00 грн.;

- п.185.1 ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями), внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 950 577 грн., в тому числі по періодам: січень - 2014 року - 3010 грн., лютий 2014 року - 170 445 грн., березень 2014 року - 48 020 грн., квітень 2014 року - 19 997 грн., травень 2014 року - 27 561 грн., червень 2014 року - 87 229 грн., липень 2014 року - 148 423 грн., серпень 2014 року - 122 046 грн., вересень 2014 року - 93 769 грн., листопад 2014 року - 82 832 грн., грудень 2014 року - 147 245 грн.;

- пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164, пп. "а" п. 171.2 ст. 171, пп "а" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження сум податку на доходи фізичних осіб на суму 1 500,00 грн. за липень 2014 року;

- п. 3 "Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку" затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 року №1020 та наказом Міністерства доходів і зборів України від 21.01.2014 року №49 щодо подання з недостовірними відомостями податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку за І квартал 2014 року - ІV квартал 2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 10.08.2015 року №4064/26-58-22-02-18/23931770 та винесено податкові повідомлення-рішення від 01.09.2015 року:

- № 0005062202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах в загальному розмірі 1 425 866 грн., в тому числі за основним платежем - 95 0577 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 475 289 грн.;

- № 0005072202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 777 842 грн., в тому числі за основним платежем - 1 185 228 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 592 614 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку, проте залишені без змін, що спонукало його на звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень довів суду правомірність своїх дій та рішень, в той час, як позивач свої вимоги не довів і не обґрунтував належними та допустимими доказами.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Отже, формування платником податку витрат, що приймають участь у визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а також використання отриманого товару у власній господарській діяльності.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до вимог п. 200.4 ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судом установлено і не є спірним, що основним видом діяльності позивача є виконання будівельних робіт.

Так у 2013 -2014 роках позивачем були укладені ряд договорів підряду на будівельно-монтажні та пусконаладочні роботи з ВАТ Запоріжсталь, а саме: № 20/2014/1196 від 10.05.2014 р.; № 20/2014/623 від 26.02.2014 р.; № 20/2014/937 від 07.04.2014 р.; № 20/2014/1184 від 04.06.2014 р.; № 20/2013/1745 від 10.09.2013 р.; № 20/2013/1745 від 21.01.2014 р.; № 20/2014/2180 від 03.11.2014 р.; № 20/2014/1180 від 22.05.2014 р.; а також № 1/2013/2 від 12.09.2013 р. і № 2/2014/4 від 10.04.2014 р. з ТОВ Запорізьке будівельно-монтажне управління , також договір субпідряду на будівельно-монтажні роботи № 01/12-2014 від 1.12.2014 р. з ТОВ Індустріальний Союз Промисловості Донбасу .

Як наголошує позивач, укладені договори підряду передбачали виконання широкого спектру робіт, частина з яких є вузькоспеціалізованими і для виконання яких доцільніше було залучати інших суб'єктів господарювання, аніж набирати в штат працівників відповідної спеціалізації, проводити їх навчання та отримувати необхідні ліцензії.

З огляду на це, на об'єктах ПрАТ Запоріжсталь позивачем були укладені договори субпідряду з ПП Структум , яке має відповідні ліцензію та дозвіл.

Виконання робіт на об'єктах ПрАТ Запоріжсталь , згідно договорів, проводилось з використанням матеріалів замовників.

Зобов'язання за договорами субпідряду були виконані сторонами в повному обсязі, на підтвердження чого позивачем до матеріалів справи надані первинні документи, а саме: рахунки-фактури, податкові накладні, довідки про вартість виконаних робіт (форма КБ-3), акти приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2), платіжні доручення.

В подальшому, виконані ПП Структум роботи разом із роботами, що були виконані працівниками ТОВ Ентелі , були прийняті та оплачені замовниками за договорами підряду, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а саме: рахунками на оплату, податковими та видатковими накладними, довідками про вартість виконаних робіт (форма КБ-3), актами приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2), актами приймання - передачі майна, довіреностями на отримання цінностей.

Крім того, на підтвердження реальності господарських операцій з ПП Структум позивачем надані дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки ПП Структум , ліцензія ПП Структум на виконання будівельних та монтажних робіт, рахунки на оплату відшкодування за проживання працівників ПП Структум у гуртожитку, податкові накладні з відшкодування за проживання працівників ПП Структум у гуртожитку, копії актів здачі-приймання наданих послуг з відшкодування за проживання працівників ПП Структум у гуртожитку.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про помилковість посилань суду першої інстанції на відсутність ліцензій та дозволів у контрагента позивача та необхідної кількості працівників, і вважає, що матеріали справи містять усі необхідні докази щодо реальності господарських операцій ТОВ Ентелі з ПП Структум .

Крім того, між позивачем та ПАТ Алчевський металургійний комбінат (надалі - ПАТ АМК ) був укладений договір підряду №АМК-1434-2013-пдр від 27.06.13 р., відповідно до умов якого ТОВ Ентелі зобов'язався виконати роботи з улаштування внутрішніх доріг ПАТ АМК в м. Алчевськ, для виконання яких передбачалось використання асфальтоукладальників.

З цією метою ТОВ Ентелі на підставі Договору оренди від 28.01.2014 р. орендувало у ТОВ Кийтехторг асфальтоукладальники VOGELE S-2100-2 та VOGELE S-1900-2, за допомогою яких у січні та лютому 2014 року була виконана частина робіт з улаштування внутрішньо-майданчикових доріг ПАТ АМК вартістю 275 061,00 грн., які були оплачені замовником.

Разом з тим, заплановані роботи були припинені у зв язку з початком антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей та орендовані асфальтоукладальники були перевезені позивачем в м. Київ та достроково повернуті ТОВ Кийтехторг , на підтвердження чого позивачем надано до справи копії товарно-транспортних накладних від 28.02.2014 р. та від 04.03.2014р.

Також, 12.09.2013 року між ТОВ Ентелі та ТОВ Запорізьке будівельно-монтажне управління (надалі - ТОВ ЗБМУ ) був укладений договір підряду на будівельно-монтажні роботи, які включали в себе улаштування скіпової ями на території ПрАТ Запоріжсталь .

З метою виконання цих робіт позивачем у ТОВ Кийтехторг був орендований копрмолот СП 7Г (МСТШ-2-300-102) на підставі договору оренди від 28.01.2014 р.

Також, між позивачем та ТОВ ЗБМУ був укладений договір підряду від 21.01.2014 р., який передбачав виконання демонтажних робіт на висоті з допомогою гідроножиць, встановлених на стрілу екскаватора, для чого позивачем було орендовано гідроножиці RHC 531 та гідроножиці RHC 531 R у ТОВ Кийтехторг .

Доставка копрмолоту та гідроножиць з м.Києва до м. Запоріжжя підтверджується наявною в матеріалах справи товарно-транспортною накладною від 29.01.2014 р.

З використанням зазначеного обладнання позивачем у лютому 2014 року були виконані роботи за договорами підряду від 12.09.2013 року та від 21.01.2014 р. на суму 925 177,80 грн. Вказані роботи були прийняті та оплачені ТОВ ЗБМУ .

При цьому, після завершення виконання робіт копрмолот та гідроножиці були доставлені до Києва та повернуті ТОВ Кийтехторг , що підтверджується товарно-транспортною накладною від 28.02.2014 року.

На підтвердження господарських операцій з оренди обладнання позивачем надані до матеріалів справи акти наданих послуг, податкові накладні, рахунки - фактури.

Крім того, факт реальності зазначених господарських операцій підтверджується первинним документами щодо використання обладнання для виконання робіт за договорами із замовниками таких робіт, а саме: рахунками на оплату, податковими накладними, довідками про вартість виконаних робіт (форма КБ-3), актами приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2), товарно-транспортними накладними на переміщення обладнання територією України, та свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, які здійснювали перевезення обладнання.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що матеріали справи містять всі необхідні докази реальності господарських операцій Позивача з ТОВ Кийтехторг .

Крім того, у березні 2014 року ТОВ Ентелі на підставі договору субпідряду від 21.11.2013 р. з ПП Аскона виконував роботи з використанням гідромолоту 120 МТБ на території Маріупольського металургійного комбінату, у зв язку з чим, між ТОВ Ентелі (орендар) та ТОВ Гранд Білдінг (орендодавець) було укладено договір оренди №27-01/14 Г від 27.01.2014 року, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування наступне майно: гідромолот МТВ-120, гідромолот МТВ-150, гідромолот МТВ-180, гідромолот МТВ-210, гідромолот МТВ-215.

Наведене обладнання було доставлено з м. Київ до м. Маріуполь, що підтверджується наявною в матеріалах справи товарно-транспортною накладною від 30.01.2014 р., а його повернення після завершення робіт з м. Маріуполь до м. Києва підтверджується товарно-транспортною накладною від 17.03.2014 р.

Крім того, у березні 2014 року позивач відповідно до умов Договору підряду від 18.02.2014 р., укладеного з ПАТ Запоріжсталь , виконував роботи з розбирання цегляних будівель з використанням гідромолота 215 МТБ, який був орендований у ТОВ БК Гранд Білдінг та доставлений спочатку до м. Алчевськ з м. Києва, що підтверджується товарно-транспортною накладною від 30 січня 2014 року, а після виконання робіт з його використанням був доставлений з м. Алчевськ до м. Запоріжжя, що підтверджується товарно-транспортною накладною від 25 лютого 2014 року.

Після закінчення робіт на території ПАТ Запоріжсталь гідромолот 215 МТБ був доставлений до м. Києва та повернутий орендодавцю, що підтверджується товарно-транспортною накладною від 12 березня 2014 року.

Факт здійснення наведених господарських операцій також підтверджується наявними в матеріалах справи актами наданих послуг, актами приймання-передачі обладнання, податковими накладними, рахунками - фактурами, а також, первинним документами щодо використання обладнання для виконання робіт за договорами із замовниками таких робіт, а саме: рахунками на оплату, податковими накладними, довідками про вартість виконаних робіт (форма КБ-3), актами приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2), свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів, які переміщували орендоване обладнання.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про підтвердження реальності господарських операцій позивача з ТОВ БК Гранд Білдінг належними доказами, які, в свою чергу, дають можливість встановити рух активів та мету господарських операцій.

Крім того, як вірно зазначає апелянт, судом першої інстанції не взято до уваги, що господарські операції позивача з ТОВ Гранд Білдінг за договором оренди №27-01/14Г від 27.01.2014 були предметом судового розгляду у справі № 804/19108/14 і визнані реальними.

Водночас, податковим органом не спростовано доводів апелянта та не надано суду доказів, які б свідчили про відсутність факту реального здійснення операцій між позивачем та його контрагентами, в той час, як доводи акта перевірки ґрунтуються лише на припущеннях .

В свою чергу, внаслідок вищенаведених господарських операцій позивачем було отримано прибуток.

Згідно з підпунктом 14.1.36 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 Податкового кодексу України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Так, необхідність здійснення вищезазначених операцій зумовлена характером господарської діяльності позивача.

Доводи контролюючого органу щодо відсутності у контрагентів позивача відповідних виробничих та трудових ресурсів судом не приймаються, оскільки вказані обставини не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарських операцій за умови наявності документів на підтвердження реальності постачання товарів чи надання послуг.

При цьому, укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання підрядних робіт, а податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит та на формування валових витрат в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється виконання робіт.

Будь-яких доказів, які б спростовували доводи позивача та надані ним докази відповідачем суду не надано, відтак, не спростовано реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

В той час, як факти виконання робіт та надання послуг підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку та податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, а витрати, враховані при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, - пов'язуються з його господарською діяльністю і підтверджуються первинними фінансово-господарськими документами.

Колегія суддів вважає, що первинні документи у їх сукупності, підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, та встановлено умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів позивача.

При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Водночас, лише достовірне встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в праві на валові витрати та праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на доказах, що відповідають критеріям, визначеним у статті 70 Кодексу, тобто бути належними, допустимими і достовірними.

Крім того, відповідно до статті 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців , яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців із зазначенням керівника та видів діяльності.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

В разі порушення контрагентом податкової дисципліни, відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд апеляційної інстанції не приймає з огляду на положення частини другої статті 77 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так позивачем сплачено 48055,63 грн. при подачі позову та 72083,45 грн. - за подання апеляційної скарги, загалом - 120139,08 грн., які йому мають бути відшкодовані за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 243 , 250 , 315 , 317 , 321 , 322 , 325 , 329 КАС України , суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ентелі - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 03 травня 2018 року - скасувати.

Ухвалити постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Ентелі - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві 01.09.2015 №0005062202 та №0005072202.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Ентелі судові витрати по сплаті судового збору в сумі 120 139 (сто двадцять тисяч сто тридцять дев'ять) грн. 08 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанова в повному обсязі складена і підписана 26 вересня 2018 року.

Головуючий-суддя Л.В.Губська

Судді О.В.Епель

І.В.Федотов