Постанова

від 27.09.2018 по справі 805/2766/18-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2018 року справа №805/2766/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Міронової Г.М., суддів Ястребової Л.В., Казначеєва Е.Г., секретаря судового засідання Тішевського В.В., за участю представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державного підприємства "Артемсіль" на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2018 р. (у повному обсязі складено 27 липня 2018 року у м. Слов'янськ) у справі № 805/2766/18-а (головуючий І інстанції суддя Стойка В.В.) за позовом Державного підприємства "Артемсіль" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Артемсіль" (далі - позивач) 20.04.2018 звернулось до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - відповідач), просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 19.01.2018 року та № НОМЕР_2 від 19.01.2018 року, вирішити питання судових витрат.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2018 року у справі № 805/2766/18-а в задоволенні адміністративного позову відмовлено (т. 2 а.с. 12-17).

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги підприємство наголошує на реальності проведення господарських операцій між ДП Артемсіль та ТОВ Лідербуд плюс та константує, що підприємство вело облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Апелянт вказує на те, що відсутнє рішення суду щодо визнання фіктивним підприємством ТОВ Лідербуд плюс та припинення його діяльності; недоліки первинних документів, а саме податкових накладних відносно того, що вони не містять коду УКТ ЗЕД може бути тільки предметом розгляду факту оскарження позивачем тільки повідомлення-рішення від 19.01.2018 року № НОМЕР_1 щодо визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, але не повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 19.01.2018 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності на суму 903 746, 25 грн.; підприємство не може відповідати за дії третіх осіб щодо недекларування податкового кредиту по операціях з придбання послуг автоперевезення, тому що не був учасником договірних правовідносин з перевізником товару.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Представники позивача підтримали доводи апеляційної скарги і наполягали на її задоволенні.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Державне підприємство Артемсіль є юридичною особою, зареєстровано та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з кодом 84545.

У період з 26.12.2017 по 29.12.2017 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Державного підприємства Артемсіль з питань дотримання вимог податкового законодавства при відображенні в податкових деклараціях з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства операцій по взаємовідносинах з ТОВ Лідербуд-плюс за грудень 2014 року.

Згідно висновків акта перевірки № 133/28-10-47-08/00379790 від 29 лютого 2018 року вказано на порушення позивачем:

ст.ст. п.44.1 ст.44 п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п. 200.1, п.200.4 ст. 200, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за грудень 2014 року, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за січень 2015 року на суму 803 330,00 грн.;

завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за січень 2015 року на суму 803 330 грн.;

п.44.1, п.44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.10 ст.137 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік на суму 722 997 грн. (т. 1 а.с. 86-109).

На підставі акта перевірки Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби прийнято повідомлення - рішення № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 803 330,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 200 832, 50 гривень прийнято повідомлення-рішення № 000524708 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 722 997 грн. та застосовано штрафні фінансові санкції на суму 180 749,25 грн. (т. 1 а.с. 23-26).

Позивач надав суду докази на підтвердження використання свого права на оскарження спірного податкового повідомлення-рішення до Державної фіскальної служби України на підставі п.56.2 статті 56 Податкового кодексу України, а саме: 12.01.2018 було направлено заперечення на акт перевірки, а також скаргу від 01.02.2018 року до Державної фіскальної служби на спірні податкові повідомлення-рішення (т.1 а.с. 118 - 170).

За результатами розгляду заперечення та скарга залишені без задоволення, а прийняті податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Зазначені обставини не є спірними.

Спірним питанням даної справи є правомірність складання податковим органом податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1 від 19.01.2018 року та № НОМЕР_2 від 19.01.2018 року, прийнятих відповідачем на підставі акту від 29.12.2017 року № 133/28-10-47-08/00379790.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п.1.1. ст. 1 Податкового кодексу України).

Підпунктами 16.1.2 та 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 вказаного Кодексу встановлено, що платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов'язком є обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 вказаного Кодексу).

Таким чином, на позивача у справі покладений обов'язок щодо складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 вказаного Кодексу податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 61.1 ст. 61 Податкового кодексу України, ст. 94 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно п. 185.1 ст. 185 цього Кодексу об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 вказаного Кодексу датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені ст. 200 вказаного Кодексу.

Відповідно до п.п. 200.1 - 200.4 ст. 200 вказаного Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 вказаного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 вказаного Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 1 та 2 п. 201.10 ст. 201 вказаного Кодексу при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, визначені ст. 44 Податкового кодексу України, відповідно до п.п. 44.1 та 44.2 якої для цілей оподатковування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів (документи, створені в письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозвіл адміністрації (власника) на їхнє проведення); регістрів бухгалтерського обліку (носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм і т.п., призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування й узагальнення інформації з первинних документів, прийнятих до обліку); фінансової звітності (бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період); інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених вищевказаними документами.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 вказаного Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначений ч. 2 ст. 9 цього Закону.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (пункт 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704). Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи 02 грудня 2014 року між Державним підприємством Артемсіль та ТОВ Лідербуд-плюс укладений договір № 12/01-06-381, за умовами якого покупець приймає та оплачує, а продавець постачає товар - йодат калію (т. 1 а.с. 27-30).

Виконання умов договору підтверджене:

- сертифікатом якості без дати та номера (т. 1 а.с. 32);

- видатковою накладною від 24 грудня 2014 року № 241263 (т. 1 а.с. 31);

- товарно-транспортною накладною від 24.12.2014 року №000072 (т. 1 а.с. 60);

- протоколом дослідження № 388 від 23 грудня 2014 року (т. 1 а.с. 33);

- виписками з робочого журналу про отримання 5000 кг калію йодноватокислого (т. 1 а.с. 40-41);

- виписками з рахунку від 04.12.2014 року про перерахування 1 272 994,00 грн.; від 05.12.2014 року про перерахування 1 445 094,00 грн., від 08.12.2014 про перерахування 1000000 грн., від 09.12.2014 року про перерахування 400 000, 00 грн., від 10.12.2014 року про перерахування 701 892,00 грн. ТОВ Лідербуд-плюс за калій йодноватокислий (т. 1 а.с. 44-48);

- платіжними дорученнями № 3265 від 04.12.2014 року про перерахування 1 272 994,00 грн.; № 3364 від 05.12.2014 року про перерахування 1 445 094,00 грн., № 3377 від 08.12.2014 про перерахування 1000000 грн., № 3396 від 09.12.2014 року про перерахування 400 000, 00 грн., № 3400 від 10.12.2014 року про перерахування 701 892,00 грн. (т. 1 а.с. 49-53).

- податковими накладними: від 04.12 2014 року №86; від 05.12 2014 року №93 від 08.12 2014 року №95, від 09.12 2014 року №97, від 10.12 2014 року №98 (т. 1 а.с. 55-59);

- рахунок - фактура від 02.12.2014 (т. 1 а.с. 61);

- журналом обліку ввезених товаро - матеріальних цінностей (т. 1 а.с. 62-65);

- прибутковим ордером № 36 від 24.12.2014 року (т. 1 а.с. 67);

- реєстр проводок (списання зі складу) з 01 січня 2015 по 31 травня 2016 (т. 1 а.с. 68);

- специфікація від 02.12.2014 (т. 1 а.с. 30).

Первинні документи, які надані позивачем та досліджені судом, відповідають вимогам наведених норм та сумніву щодо них не виникає.

Стосовно доводів відповідача про те, що надані до перевірки документи не можуть вважатись первинними у зв'язку з наявністю вироку Червонозаводського районного суду міста Харкова від 20.05.2016 року у справі № 646/2543/16-к, суд зазначає наступне.

Вироком Червонозаводського районного суду міста Харкова від 20.05.2016 у справі № 646/2543/16-к (№ провадження 1-кп/646/256/2016), який набрав законної сили 15.07.2016 року, угоду від 11 травня 2016 року між прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчого відділу Військової прокуратури сил антитерористичної операції ОСОБА_4 та обвинувачем Слєпцовою Інною Валеріївною у кримінальному провадженні № 42016051110000032 від 24 лютого 2016 року про визнання винуватості за ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України - затверджено. Визнано ОСОБА_5 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205, ч.1 ст.212, ч.2 ст.366 Кримінального кодексу України та призначити їй покаранні у вигляді один рік 4 місяці позбавлення волі зі штрафом семи тисяч семисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 131 750 гривень.

Вказаним вироком суду встановлено, що у період 2014-2015 років ОСОБА_5, діючи групою осіб разом із ОСОБА_6В, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з метою прикриття незаконної діяльності, направленої на сприяння підприємствам реального сектору економіки в ухиленні ними від сплати податків шляхом безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість підприємствам - контрагентам, створили та придбали на території м. Харкова та області низку суб'єктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності.

Так, приблизно на початку травня 2014 року, ОСОБА_7, реалізуючи свою частину плану злочинних дій, шляхом умовлянь та підкупу у вигляді обіцянки грошової винагороди, запропонував своєму знайомому ОСОБА_9 вчинити фіктивне підприємництво, для чого зареєструвати в органах державної влади на його паспортні дані суб'єкт господарювання - товариство з обмеженою відповідальністю, з метою його подальшого використання ОСОБА_5 та ОСОБА_8 для прикриття незаконної діяльності. При цьому ОСОБА_10 не маючи наміру здійснювати підприємницьку діяльність як засновник та директор новоутвореного підприємства, погодився на пропозицію ОСОБА_7 та на початку травня 2014 року надав ОСОБА_7 свої паспорт та довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру для виготовлення статуту фіктивного підприємства, про що ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_5 і передав надані ОСОБА_10 особисті документи ОСОБА_11 з метою підготовки необхідних документів для здійснення державної реєстрації фіктивного підприємства.

Після цього, приблизно у травні 2014 року, ОСОБА_8, діючи згідно з вказівкою ОСОБА_5 та на виконання спільного умислу групи, знаходячись за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 4, оф. 80-а, підготував рішення загальних зборів засновника від 21.05.2014 року про створення товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІДЕРБУД ПЛЮС" та затвердження на посаду директора товариства ОСОБА_10, а також три екземпляри Статуту та інші документи, необхідні для його створення і державної реєстрації, зазначивши у статуті, що загальна сума статутного капіталу товариства становить 250000,00 грн. та те, що він сформований за рахунок ОСОБА_10 з 100% часткою у формі грошових коштів, хоча останній грошових коштів до статутного капіталу товариства не вносив.

Після цього ОСОБА_10, знаходячись за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 4, оф. 80-а, підписав вищевказані документи, тим самим виконавши дії, спрямовані на створення фіктивного підприємства - ТОВ "ЛІДЕРБУД ПЛЮС".

Далі ОСОБА_7 зустрівся зі знайомим ОСОБА_6 - ОСОБА_12, який за грошову винагороду надав згоду на надання допомоги в реєстрації товариства, та після того як 27.05.2014 року приватний нотаріус ОСОБА_13 посвідчив підписи ОСОБА_10 у трьох екземплярах статуту ТОВ та довіреність від його імені на ім'я ОСОБА_12, останній 29.05.2014 року надав до Реєстраційної служби Харківського міського Управління юстиції необхідні документи для здійснення реєстрації. На підставі чого 29.05.2014 року Реєстраційною службою Харківського міського Управління юстиції, яка знаходиться за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 96а, було здійснено державну реєстрацію ТОВ "ЛІДЕРБУД ПЛЮС" за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 12 та цьому товариству присвоєно ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності ЄДРПОУ 39230993.

30.05.2014 року ТОВ "ЛІДЕРБУД ПЛЮС" взято на облік як платник податків у Основ'янській ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області (номер взяття на облік 203814065825) та автоматично у ГУ Казначейської служби у Харківській області було відкрито електронний рахунок платника ПДВ 37513000195404.

На початку травня 2014 року ОСОБА_14 передав ОСОБА_10 виготовлену печатку ТОВ та екземпляр статуту з відміткою про державну реєстрацію, які останній, знаходячись за адресою: м Харків, пр. Гагаріна, 4, оф. 80-а, передав ОСОБА_7, а той - ОСОБА_5 Після чого у кінці травня 2014 року ОСОБА_7 передав ОСОБА_10 грошові кошти в розмірі 2000 грн., які він отримав від ОСОБА_5, як грошову винагороду за вчинення вищевказаних дій, направлених на створення фіктивного підприємства ТОВ "ЛІДЕРБУД ПЛЮС". Після того, як ОСОБА_10 набув право власності на ТОВ та став його формальним засновником і директором, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 набули можливість використовувати реквізити та поточні рахунки фіктивного підприємства для здійснення незаконної діяльності.

Вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16.06.2016 року у справі № 646/2533/16-к ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України та призначено йому покарання у вигляді трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 51 000 грн.

Вироку стосовно притягнення ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності за фіктивне підприємництво не притягнуто, а наведені вище тези з вироків містяться тільки в описовій частині. У мотивувальній частині вироків відсутнє посилання на встановлення фіктивного підприємництва відносно ТОВ Лідербуд плюс .

Матеріалами справи підтверджено, що позивач здійснював господарські операції на підставі укладеного договору від 02.12.2014 року № 12/01-06-381 між ДП Артемсіль та ТОВ Лідербуд плюс .

Договір № 12 підписаний особисто директором ТОВ Лідербуд плюс ОСОБА_9 02.12.2014 року в офісі ДП Артемсіль , скріплений печаткою.

ТОВ Лідербуд плюс на момент укладення договору знаходилось в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та на податковому обліку, ним подавалась податкова звітність.

До підсистеми Реєстр облікових карток суб'єктів фіктивного підприємництва IC Податковий блок на підставі вищезазначеного вироку суду по ТОВ Лідербуд плюс внесено картку фіктивності від 05.05.2017 року із зазначенням ознаки фіктивності підприємства.

Тобто, тільки у 2017 році зазначені відомості були внесені до системи і на момент укладання Договору № 12 така інформація в системі не значилась.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказує на те, що відсутнє рішення суду щодо визнання фіктивним підприємства ТОВ Лідербуд плюс та припинення його діяльності.

Щодо доводів відповідача стосовно недоліків товарно-транспортних накладних, то суд апеляційної інстанції зауважує, що товарно-транспортна накладна - це документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, тобто не є підставою для нарахування податкового кредиту.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними передбачено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Апелянтом не доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Також, укладений між позивачем та контрагентами договір на момент розгляду справи є чинним, оскільки в судовому порядку недійсним не визнавався.

Згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд вважає, що порушення норм Податкового кодексу України в частині, що стосується оформлення господарських операцій контрагентом позивача породжує негативні наслідки саме для цього підприємства і не може впливати на право позивача формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини підтвердив у рішенні від 18.03.2010 у справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. При цьому у п. 23 даного рішення Європейський суд з прав людини наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника податку на додану вартість, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Втім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко констатує правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через будь-які негаразди із його контрагентом.

Вищевказані обставини та докази, які суд оцінює у їх сукупності спростовують посилання відповідача щодо відсутності реального характеру у спірних господарських операціях. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідач ґрунтує свої висновки на припущеннях. Жодного доказу, який би підтвердив висновок податкового органу щодо відсутності реального характеру у спірних господарських операціях відповідачем не надано.

Окрім того, суд апеляційної інстанції відзначає, що за поданими позивачем деклараціями на прибуток та з податку на додану вартість податковим органом проводились камеральні перевірки, за наслідками яких складені довідки і питань щодо порушень не було (т. 2 а.с.174-181).

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договору та має силу первинної документації в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України , що свідчить про безпідставність прийняття відповідачем податкового повідомлення - рішення № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 803 330,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 200 832, 50 гривень та прийняття повідомлення-рішення № 000524708 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 722 997 грн. та застосуванню штрафних фінансових санкцій на суму 180 749,25 грн.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статі 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, відповідачем під час розгляду справи не доведено, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення № НОМЕР_1 від 19.01.2018 року та № НОМЕР_2 від 19.01.2018 року було прийнято законно та обґрунтовано.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні судового рішення неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснено відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 313, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Артемсіль" - задовольнити.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2018 р. у справі № 805/2766/18-а - скасувати.

Позовні вимоги Державного підприємства "Артемсіль" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.01.2018 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (ЄДРПОУ 39440996, місцезнаходження: вул. Дегтярівська, буд. 11, м. Київ, 04119) на користь Державного підприємства "Артемсіль" (код ЄДРПОУ 00379790, місцезнаходження: вул. Чкалова, буд. 1а, м. Соледар, Донецька обл., 84545) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 71 546, 57 грн. (сімдесят одна тисяча п'ятсот сорок шість гривень) 57 коп.

Повне судове рішення складено 27 вересня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді Л.В. Ястребова

ОСОБА_15