Постанова

від 25.09.2018 по справі 2а-0870/10289/11

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 вересня 2018 року

Київ

справа №2а-0870/10289/11

касаційне провадження №К/9901/6539/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А.

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12.11.2014 (головуючий суддя Нечипуренко О.М.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2015 (головуючий суддя Юхименко О.В., судді: Мельник В.В., Нагорна Л.М.) у справі №2а-0870/10289/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЛСЛ ІНК до Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю ЛСЛ ІНК звернулось до суду з адміністративним позовом до Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень від 28.10.2011 №0000422302-3465 та №0000432302-3466.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12.11.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2015, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 28.10.2011 №0000422302-3465 та №0000432302-3466.

Токмацькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Запорізькій області подано касаційну скаргу, у якій відповідач просив постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12.11.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2015 скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 5.1. статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України Про податок на додану вартість .

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю ЛСЛ ІНК з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 30.06.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.06.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , підпунктів 7.4.1. та 7.4.5 пункту 7.4. статті 7 Закону України Про податок на додану вартість .

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 14.10.2011 №891/23/13631630 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.10.2011 №0000422302-3465, яким позивачу визначена сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 322925,00грн. та №0000432302-3466, яким позивачу визначена сума податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 478046,00грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем доведено правомірність формування податкового кредиту та валових витрат з огляду на реальне здійснення господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю Інтерсервісплюс .

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Інтерсервісплюс (постачальник) було укладено договір від 20.09.2010 № 20/09/10 поставка насіння соняшника. Поставка товару постачальником покупцю здійснювалася на склад покупця, транспортом постачальника та за рахунок постачальника окремими партіями за цінами, вказаними у виставлених рахунках.

Реальність спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Інтерсервісплюс підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, договором поставки, видатковими та податковими накладними, рахунками-фактурами, банківськими виписками. Розвантаження та оприбуткування насіння соняшника від контрагента на складі позивача підтверджено картками складського обліку матеріалів (сировини) типової форми №М-12, затвердженої наказом Мінстату України від 21.06.1996 №193. (а.с. 58-92 том 1).

Посилання податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних обґрунтовано відхилено судами, оскільки позивач не був замовником послуг перевезення. Вартість доставки соняшникового насіння до складу позивача включено до вартості поставки товарів. Прийняття та оприбуткування товарів підтверджено первинними документами.

Судами також встановлено, що отримані від контрагента товари були використанні у власній господарській діяльності з переробки насіння соняшника, вироблення олії. Так, в подальшому з отриманого соняшникового насіння позивачем вироблено олію та реалізовано її контрагентам, в результаті чого отримано прибуток.

На час здійснення господарських операцій Товариство з обмеженою відповідальністю Інтерсервісплюс було у встановленому порядку зареєстрована як юридична особа та платник податку на додану вартість.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з Товариством з обмеженою відповідальністю Інтерсервісплюс .

При цьому, суд звертає увагу, що податковий орган ні в акті перевірки, ні під час розгляду справи судами не посилався на наявність кримінальних справ стосовно контрагента позивача чи на заперечення ним здійснення господарської діяльності. Матеріали справи не містять доказів проведення позивачем господарських операцій з підприємствами, які мають фіктивний статус та здійснюють нелегальну діяльність.

Посилання податкового органу на акт перевірки Товариством з обмеженою відповідальністю Інтерсервісплюс , яким не підтверджено взаємовідносини зазначеного підприємства з Приватним підприємством Стилет-Юг та Приватним підприємством Агропрайд не спростовує встановленого судами факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом. До того ж, податковим органом не встановлено, що товари, операції Товаристам з обмеженою відповідальністю Інтерсервісплюс із зазначеними вище контрагентами мали вплив на поставки соняшника позивачу.

Враховуючи викладене, за встановлених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12.11.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2015 у справі №2а-0870/10289/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

............................

...........................

...........................

Т.М.Шипуліна,

Л.І.Бившева,

І.А. Гончарова,

Судді Верховного Суду