Постанова

від 24.09.2018 по справі 362/3388/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 362/3388/14-ц

провадження № 61-15275св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2016 року у складі судді Корнієнка С. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 05 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про визнання права особистої приватної власності.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що земельна ділянка, загальною площею 0,217 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, автомобіль SsangYong Rexton, 2005 року випуску, та квартира № АДРЕСА_2, загальною площею 93,80 кв. м. придбані ним за кошти, які належать йому особисто, а тому є його особистою приватною власністю, хоча і придбані в період перебування в шлюбі з відповідачем.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати за ним право власності на вказане майно.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 липня 2015 року провадження у справі в частині визнання особистою приватною власністю ОСОБА_4 спірної земельної ділянки та автомобіля закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року у зв'язку з тим, що є рішення, яке набрало законної сили, ухваленого у справі щодо спору між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих саме підстав.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 липня 2015 року відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні позову про визнання особистою приватною власністю спірної квартири.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що договір купівлі-продажу спірної квартири укладений під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, в інтересах сім'ї, відповідач надавала згоду на придбання спірної квартири, при цьому і позивачем не надано доказів придбання спірної квартири за особисті кошти.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 03 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року, рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що спірна квартира придбана не за спільні сумісні кошти подружжя, а за особисті кошти позивача, отримані від продажу земельної ділянки, а тому є особистою власністю позивача.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 03 листопада 2015 року ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 липня 2015 року скасовано, і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що на час розгляду зазначеного цивільного спору між сторонами, земельна ділянка та автомобіль, право особистої власності на яке вимагає позивач, поділено між сторонами на підставі судового рішення від 28 жовтня 2014 року, згідно з яким відповідачеві належить 1/2 частини земельної ділянки та стягнуто з позивача на користь відповідача грошова компенсація вартості автомобіля SsangYong Rexton, 2005 року випуску, а тому, будь-які правові підставі для задоволення позову відсутні.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 05 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що автомобіль та земельна ділянка не є і не може бути особистою приватною власністю позивача, оскільки щодо цього майна є рішення суду, яке набрало законної сили.

У квітні 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 05 квітня 2017 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що з огляду на той факт, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 28 жовтня 2014 року встановлено, що спірне майно набуте під час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, предметом дослідження в цій справі є встановлення обставин щодо джерела набуття спірного майна.

Ухвалоювід 01 червня 2017 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подання заперечення на касаційну скаргу.

У липні 2017 року до суду надійшли заперечення на касаційну скаргу, згідно з якими на день звернення позивача до суду із цим позовом, майно, що є його предметом вже визнано спільною сумісною власністю подружжя.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

27 березня 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу передано до Верховного Суду.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей 213, 214 ЦПК України 2004 року щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що 11 серпня 2006 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 укладений шлюб, який рішенням Подільського районного суду м. Києва від 11 березня 2013 року розірвано.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 28 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 березня 2015 року, встановлений факт проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 11 серпня 2006 року.

Цим рішенням спільною сумісною власністю ОСОБА_4 і ОСОБА_5 визнані: земельна ділянка, площею 0,217 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також автомобіль марки Ssang Yong Rexton , та визнано за ними право власності на 1/2 частини цієї земельної ділянки. Залишено в особистій приватній власності ОСОБА_4 автомобіль марки Ssang Yong Rexton та стягнуто з позивача на користь ОСОБА_5 грошову компенсацію вартості ? частини автомобіля.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 03 листопада 2015 року перегляд вищезазначеного рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами залишено без задоволення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Крім того, згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України 2004 року преюдиційність поширюється не тільки на осіб, що брали участь у справі, а й на особу, щодо якої відповідними рішеннями встановлено певні обставини, незалежно від того, чи брала вона участь у справі.

Отже, Верховний суд погоджується з аргументованим висновком суду першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4, оскільки правовий статус земельної ділянки та автомобіля, які є предметом цього позову, вже визначено рішенням Апеляційного суду Київської області від 28 жовтня 2014 року, яким вказане майно визнано спільною сумісною власністю подружжя та здійснено його поділ.

При цьому доводи позивача про те, що джерелом набуття цього майна є його особисті кошти, не заслуговують на увагу, оскільки джерело набуття спірного майна позивачу необхідно було доводи при розгляді справи № 362/7122/13-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання спільної сумісної власності подружжя та поділ майна.

Доводи касаційної скарги були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні судами було дотримано норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

У відповідності до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що не відноситься до повноважень Верховного Суду.

Суди першої й апеляційної інстанції забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 05 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

С.О. Погрібний

Г. І.Усик