Рішення

від 17.09.2018 по справі 621/514/18

ЗМІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

621/514/18

2/621/664/18

РІШЕННЯ

іменем України

17 вересня 2018 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області в складі:

головуючий - суддя Овдієнко В. В.

секретарі судового засідання - Лацько А. С., Єрмоленко О. О.

позивач - ОСОБА_1

представник позивача ОСОБА_2

відповідач - Харківське міжрайонне управління водного господарства

представник відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Харківського міжрайонного управління водного господарства про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, а 18.04.2018 з уточненою позовною заявою до Харківського міжрайонного управління водного господарства, з наступними вимогами: скасувати наказ Харківського міжрайонного управління водного господарства №131-к від 17 жовтня 2017 року, поновивши його на роботі машиністом насосних установок 2 розряду ОСОБА_4; стягнути з Харківського міжрайонного управління водного господарства середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 20173 грн 30 к.

В обґрунтування позову зазначено, що з 13 січня 1984 року він працював машиністом насосних установок ОСОБА_4 дільниці Харківського міжрайонного управління водного господарства, розташованої в с. Лиман Зміївського району Харківської області.

Згідно п. 8 розділу 6 колективного договору, прийнятого 17 жовтня 2014 року на конференції трудового колективу, адміністрація управління надає за заявою працівника відпустку без збереження заробітної плати не більше 15 календарних днів на рік.

У відповідності до вказаного пункту договору 09 жовтня 2017 року він звернувся з письмовою заявою на ім'я начальника Управління ОСОБА_5 про надання йому відпустки за свій рахунок на робочі зміни 18-19 жовтня, 22-23 жовтня, 26-27 жовтня 2017 року, заяву передав безпосередньому керівнику - начальнику ОСОБА_4 техніку-гідротехніку 1 категорії ОСОБА_6

ОСОБА_6 повідомила йому, що заяву передасть до Управління, узгодивши там надання йому відпустки, в усній формі дала згоду на відпустку та відсутність його на трьох змінах: 18-19 жовтня, 22- 23 жовтня, 26-27 жовтня 2017 року.

При передачі заяви та його розмові з ОСОБА_6 був присутній ОСОБА_7, який працює обхідником ОСОБА_4

В останніх числах жовтня 2017 року від когось із своїх співробітників він дізнався про те, що ОСОБА_6 не передала його заяву до Управління, не узгодила його відпустку за свій рахунок, а навпаки повідомила керівництву, що він самовільно прогуляв три свої зміни: 18-19 жовтня, 22-23 жовтня, 26-27 жовтня 2017 року.

Вважав, що вона так вчинила, щоб помститися йому за те, що він постійно критикував її за недоліки у роботі. Таким чином, його було незаконно звільнено наказом Харківського міжрайонного управління водного господарства №131-к згідно п. 4 ст. 40 Кодексу Законів про працю України за вчинення прогулу без поважної причини, як він дізнався 17 жовтня 2017 року.

Він не згоден з його звільненням через прогул, бо не вчиняв його, заздалегідь 09 жовтня 2017 року написавши заяву на відпустку за свій рахунок.

Незважаючи на його неодноразові звернення до Харківського міжрайонного управління водного господарства, трудову книжку з записом про звільнення ним отримано лише 13 лютого 2018 року.

Відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку обчисленні розміру середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100 розмір середньої заробітної плати за час його вимушеного прогулу складає 20 173 грн 30 к. Так, середній заробіток в день за останні два календарних місяці до звільнення складає 112 грн 7 к. виходячи з того, що у серпні 2017 року за 31 робочий день він отримав заробітну плату 3424 грн 18 к., у вересні 2017 року за 30 робочих дні - 3450 грн 54 к., відповідно сумарну заробітну плату за два останні календарні місяці 6874 грн 72 к. поділити на 61 робочий день, отримано 112 грн 7 к. З 17 жовтня 2017 року, коли його було звільнено, по день подання уточненої позовної заяви (13.04.2018) він вимушено прогуляв 179 днів (112 грн 7 к. заробітку в день помножити на 179 днів вимушеного прогулу, сума складає 20 173 грн 30 к.).

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 21.03.2018 позовну заяву було залишено без руху, встановлено позивачу десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення зазначених в ухвалі недоліків позовної заяви шляхом подання позовної заяви, яка має відповідати вимогам ст. 175 ЦПК України.

Ухвалою судді Зміївського районного суду Харківської області від 25 квітня 2018 року, після виконання позивачем вимог ухвали про залишення позову без руху, провадження у зазначеній справі відкрито у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та призначено судовий розгляд.

16.05.2018, 05.06.2018 та 25.06.2018 до суду від начальника Харківського міжрайонного управління водного господарства ОСОБА_5 надійшли відзиви на первісну та уточнену позовні заяви, в яких викладено заперечення проти вимог позивача.

На обґрунтування заперечень зазначено, що позивач в своїй позовній заяві та уточненій позовній заяві не заперечує факт відсутності його на роботі протягом трьох робочих змін 18-19 жовтня, 22-23 жовтня, 26-27 жовтня 2017 року.

На своє виправдання позивач вказує, що 9 жовтня 2017 року звертався з письмовою заявою на ім'я начальника Харківського МУВГ ОСОБА_5 про надання йому відпустки за свій рахунок на дні відсутності на роботі. Але всупереч самому собі в заяві вказує, що до Харківського МУВГ таку заяву на ім'я начальника управління не подавав, а віддав заяву техніку-гідротехніку 1 категорії ОСОБА_4 ОСОБА_6, в обов'язки якої прийняття заяв та вирішення питань про надання відпусток не входить. Більше того, технік-гідротехнік 1 категорії ОСОБА_4 ОСОБА_6 пояснила, що ОСОБА_1 з даним питанням до неї не звертався і не міг звертатися, оскільки це питання не в її компетенції.

В позовній заяві невірно була вказана дата видання наказу про звільнення №131-к, оскільки цей наказ був виданий 06.11.2017.

До видання наказу про звільнення за наказом від 20.10.2017 №55-АГ була створена комісія зі службового розслідування за фактом відсутності на робочому місці машиніста НУ ОСОБА_1 Ніяких пояснень комісії про свою відсутність на роботі позивач не надавав, а також не повідомляв комісію про заяву на відпустку без збереження заробітної плати, про що свідчать протокол і акт про результати розслідування комісії. На засіданні комісії позивач поводив себе не гідно, про що свідчить відеозапис на диску.

Із викладеного в позовній та уточненій заяві, а також із актів та протоколу чітко вбачається, що позивач надав неправдиві дані, які не відповідають дійсності. В зв'язку з чим його позовна заява задоволенню не підлягає (а. с. 48, 49, 53, 62, 63).

05.06.2018 за клопотанням представника відповідача відкладено розгляд справи.

18.07.2018 від позивача ОСОБА_1 до суду надійшли пояснення на відзив, де зазначено, що дійсно, 09 жовтня 2017 року він звернувся з письмовою заявою на ім'я начальника Управління ОСОБА_5 про надання йому відпустки за свій рахунок на робочі зміни 18-19 жовтня, 22-23 жовтня, 26-27 жовтня 2017 року, заяву писав під диктовку та передав безпосередньому керівнику - начальнику ОСОБА_4 техніку-гідротехніку 1 категорії ОСОБА_6 в присутності, свідка ОСОБА_8

ОСОБА_6 повідомила йому, що заяву передасть до Управління, узгодивши там надання йому відпустки, в усній формі дала згоду на відпустку та відсутність його на трьох змінах: 18-19 жовтня, 22-23 жовтня, 26-27 жовтня 2017 року.

Він дійсно передав заяву про відпустку ОСОБА_6, яка є його безпосереднім начальником. Так вчиняють усі працівники ОСОБА_4 при вирішенні питань, які виникають в трудових відносинах, передаючи їй заяви з тих чи інших питань. Ніхто не їздить до с. Безлюдівка до Харківського МУВГ з цих питань, вони узгоджуються безпосередньо з ОСОБА_6

В самому наказі №131 про його звільнення ОСОБА_6 вказана в графі як керівник їхнього підрозділу.

Наполягав, що в її обов'язки входить прийняття заяв та узгодження відпусток від працівників ОСОБА_4

Зокрема, у листі від 16.05.2018 за підписом начальника управління ОСОБА_5 зазначено, що ОСОБА_6 призначено відповідальною особою за дотриманням дисципліни та веденням табелів обліку робочого часу працівників.

Він весь час повідомляв, що писав заяву про надання відпустки з приводу його 66-річчя, був впевнений, що ОСОБА_6 узгодила його відпустку, прогулів не вчиняв.

У позові він вказав, що його було звільнено з 17 жовтня 2017 року, а не зазначав дату наказу №131-к 17-м жовтня 2017 року, як невірно викладено у відзиві.

До відзиву долучено фрагмент відеозапису засідання комісії з приводу, начебто, його прогулів. Незрозуміло, хто робив запис, чому надано невелику частку запису, де він стверджував про написання ним заяви на свій рахунок, повідомляв про це голові комісії ОСОБА_9, іншим членам.

Коли ж він дізнався про обман з боку ОСОБА_6, то вийшов з-під контролю, опинився у стані афекту, був глибоко обурений такими її діями, а саме тим, що вона не "дала ходу" його заяві на свій рахунок, підставивши його та помстившись за критику в її адресу, у наданому фрагменті це зафіксовано.

09.08.2018 до суду від в. о. начальника Харківського міжрайонного управління водного господарства ОСОБА_10 надійшли заперечення проти пояснень позивача на позовну заяву.

В обґрунтування заперечень зазначено, що Харківське МУВГ отримало пояснення на відзив ОСОБА_1, де він вказує, що до Харківського МУВГ ніякої заяви про відпустку без збереження заробітної плати не надавав. Всупереч самому собі вказує, що таку заяву нібито надав техніку-гідротехніку 1 категорії ОСОБА_4 (ОСОБА_11) ОСОБА_6

Але, згідно посадової інструкції в обов'язки техніка-гідротехніка 1 категорії ОСОБА_4 (ОСОБА_11) ОСОБА_6 не входить прийняття заяв, вирішення питань про надання відпусток та видання наказів про відпустки.

В своєму поясненні позивач також не вказав, що він ознайомився з наказом про надання йому відпустки та в ньому розписався, оскільки такого наказу і не було.

Позивач в своїй позовній заяві не заперечує факт його відсутності на роботі протягом трьох робочих змін 18-19, 22-23, та 26-27 жовтня 2017 року.

Ніяких пояснень комісії, створеної наказом від 20.10.2017 №55-АГ, з приводу своєї відсутності на роботі, згідно ст. 149 КЗпП України, позивач не надав ні в письмовій, ні в усній формі, а також не повідомляв комісію щодо заяви про відпустку без збереження заробітної плати, про що свідчить протокол і акт комісії, а також звуковий відеозапис.

Із викладеного в позовній заяві видно, що позивач допустив прогули протягом трьох робочих змін та надає суду неправдиві дані, в зв'язку з чим, на їхню думку, його позовна заява задоволенню не підлягає. Просив в задоволенні позову відмовити.

13.08.2018 в судовому засіданні оголошено перерву у зв'язку із задоволенням клопотання позивача та представника позивача про виклик свідка ОСОБА_8

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 під час судового розгляду справи підтримали позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача - ОСОБА_3 під час розгляду справи позовні вимоги не визнав, просив відмовити у позові з підстав викладених у відзиві та запереченнях на позовну заяву.

Вислухавши позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного:

Відповідно до ст. ст. 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підставі відомостей, наявних у позовній заяві та письмових доказах, встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем - Харківським міжрайонним управлінням водного господарства: прийнятий на роботу на підставі наказу №4от від 09.01.1984 з 13.01.1984 машиністом насосних станцій, після переведення в межах підприємства працював машиністом насосних установок 2 розряду ОСОБА_4 (ОСОБА_11) Харківського міжрайонного управління водного господарства, що підтверджується даними копії трудової книжки (а. с. 20-29).

Згідно довідки Харківського міжрайонного управління водного господарства №02-05/20 від 06.10.2017 заробітна плата ОСОБА_1 за 2017 рік з травня по жовтень склала 21849 грн. 61 к. (а. с. 41).

За відомостями журналу чергувань ОСОБА_4 Харківського МУВГ, розпочатого з 03.06.2014, ОСОБА_1 був відсутній на трьох робочих змінах 18-19 жовтня, 22-23 жовтня, 26-27 жовтня 2017 року (а. с. 8-12).

20.10.2017, на підставі доповідної записки техніка-гідротехніка 1 категорії ОСОБА_4 (ОСОБА_11) ОСОБА_6 від 20.10.2017 №655 щодо відсутності 18 та 19.10.2017 на роботі машиніста насосних установок 2 розряду ОСОБА_4 (ОСОБА_11) ОСОБА_1, видано наказ Харківського міжрайонного управління водного господарства Харківського обласного управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України №55-АГ, яким створено комісію зі службового розслідування за фактом відсутності на робочому місці машиніста НУ ОСОБА_4 ОСОБА_1 у складі: голова комісії - ОСОБА_12 - головний енергетик; члени комісії: ОСОБА_13 - провідний інженер з ВВР, ОСОБА_14 - провідний інженер з ОП, ОСОБА_9 - провідний інженер з підготовки кадрів; ОСОБА_11 - голова профкому/диспетчер 1 категорії (а. с. 14).

27.10.2017 комісією зі службового розслідування за фактом відсутності на робочому місці машиніста НУ ОСОБА_4 ОСОБА_1 ухвалено протокольне рішення про внесення пропозиції начальнику управління про притягнення машиніста насосних установок 2р. ОСОБА_4 ОСОБА_1 за вчинення прогулів без поважної причини притягнути до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього стягнення у виді звільнення (а. с. 50).

31.10.2017 начальником Харківського МУВГ ОСОБА_5 затверджено акт про результати службового розслідування за фактом відсутності на робочому місці машиніста НУ ОСОБА_4 ОСОБА_1 (а. с. 51-52).

Рішення про надання згоди на звільнення машиніста насосних установок 2 розряду ОСОБА_4 (с. Лиман) ОСОБА_1 за пунктом 4 ст. 40 КЗпП України (за здійснення прогулів без поважних причин) прийнято на розширеному виїзному засіданні профспілкового комітету Харківського міжрайонного управління водного господарства Первинної профспілкової організації Харківського управління водного господарства Професійної спілки працівників Агропромислового комплексу України (протокол №11 від 03.11.2017), на якому був присутній і ОСОБА_1 (а. с. 88-90).

Згідно наказу №131-к від 06.11.2017 ОСОБА_1 з 17.10.2017 звільнений з посади машиніста НУ 2 розряду ОСОБА_4 (ОСОБА_11) Харківського міжрайонного управління водного господарства на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за вчинення прогулу без поважної причини, що підтверджується даними копії трудової книжки та наказу про припинення трудового договору (а. с. 15, 20-29).

18.01.2018 та 07.02.2018 ОСОБА_1 звернувся із заявами до Харківського МУВГ, в якій просив надіслати на його адресу, належним чином завірені копії: функціональних обов'язків техніка-гідротехніка 1 категорії ОСОБА_4 ОСОБА_6; матеріалів службового розслідування, що стали підставою для його звільнення; Наказу про припинення з ним трудового договору та трудову книжку на його ім'я (а. с. 16, 17).

Листом начальника Харківського обласного управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України ОСОБА_5 №07-44/140 від 13.02.2018 ОСОБА_1 повідомлено про обставини, які були підставою для його звільнення, та надіслано трудову книжку, копію наказу про результати розслідування та повторно копію наказу про звільнення (а. с. 18).

Також, листом начальника Харківського обласного управління водних ресурсів ОСОБА_15 №11-15/266 від 26.02.2018 ОСОБА_1 повідомлено про результати розгляду його звернення з приводу звільнення та рекомендовано у разі незгоди зі звільненням звернутися до суду для розгляду трудового спору (а. с. 19).

Не погодившись із наказом про своє звільнення ОСОБА_1 у позовній заяві, а також в судовому засіданні під час судового розгляду, стверджував, що прогулів не вчиняв, оскільки узгодив перебування у відпустці без збереження заробітної плати зі своїм безпосереднім керівником ОСОБА_6, якій і передав заяву про надання відпустки.

На підтвердження факту передання заяви про відпустку без збереження заробітної плати ОСОБА_6, позивач посилався на показання свідка ОСОБА_8, який в судовому засіданні підтвердив доводи позивача про те, що він під диктовку ОСОБА_6 написав заяву про надання відпустки та залишив їй, а остання прийняла заяву для передачі до управління та подальшого оформлення відповідного наказу.

Однак, допитана в якості свідка ОСОБА_6 заперечувала ці обставини та показала, що в її обов'язки не входить прийняття заяв на відпустки і заяву від ОСОБА_1 вона не приймала і не могла приймати.

Показання свідка ОСОБА_6 узгоджуються з відомостями її посадової інструкції як техніка-гідротехніка І категорії ОСОБА_4 експлуатаційної дільниці Харківського міжрайонного управління водного господарства, затвердженої наказом Харківського МУВГ №12-к/1 від 27.01.2012, якою не передбачено повноважень щодо прийняття від працівників заяв про надання відпусток. Згідно з посадовою інструкцією на ОСОБА_6 покладено обов'язки: п. 2.6 здійснювати контроль за дотриманням працівниками норм та правил технічної експлуатації елементів меліоративної мережі, споруд і об'єктів, правил внутрішнього трудового розпорядку, правил і норм охорони праці, виробничої санітарії та пожежної безпеки. Відповідно до п. п. 3.2 має право подавати пропозиції керівництву щодо заохочення працівників або накладення на них дисциплінарного стягнення (а. с. 75).

З листа начальника Харківського міжрайонного управління водного господарства ОСОБА_5 №07-46/484 від 16.05.2018 вбачається, що наказом від 28.12.2016 №46 "Про визначення обов'язків техніка-гідротехніка по ОСОБА_4 (ОСОБА_11)" загальне керівництво ОСОБА_4 експлуатаційною дільницею покладається на начальника дільниці ОСОБА_16 ОСОБА_15 в зв'язку з віддаленістю від адмінперсоналу ОСОБА_4, що знаходиться в с. Стара Гнилиця Чугуївського району Харківської області, для збереження матеріальних цінностей дільниці, дотримання трудової дисципліни та робочих обов'язків обслуговуючим персоналом об'єктів ОСОБА_4 (ОСОБА_11), що знаходяться в Зміївському районі, ОСОБА_6 було призначено відповідальною особою за дотримання трудової дисципліни та веденням табелів обліку робочого часу працівників, які працюють на насосних станціях та на базі, яка знаходиться за адресою: вул. Станційна №20-6, с. Лиман Зміївського району Харківської області (а. с. 71).

Наявність у ОСОБА_6 зазначених вище обов'язків обумовлює необхідність її підпису у наказі про припинення трудового договору.

Будь-яких письмових доказів подачі заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати позивачем не надано.

Також, позивач пояснив, що з наказом про надання йому відпустки він не був ознайомлений до її початку, а лише вважав, що такий наказ мав бути виданим.

Посилання позивача на п. 8 розділу 6 Колективного договору, укладеного 17.10.2014 між адміністрацією і трудовим колективом Харківського міжрайонного управління водного господарства на 2014-2017 роки, яким передбачено, що адміністрація надає за заявою працівника відпустку без збереження заробітної плати не більше 15 календарних днів на рік, не є доказом того, що позивачем було дотримано порядок звернення із заявою про надання такої відпустки, а також, що відповідачем видавався відповідний наказ про надання позивачеві відпустки без збереження заробітної плати (а. с. 3-7).

Надана позивачем копія заяви від 09.10.2017, у якій ОСОБА_1 просив начальника Харківського МУВГ ОСОБА_5 про надання відпустки за свій рахунок на робочі зміни 18-19, 22-23, 26-27 жовтня 2017 року не містить будь-яких записів, що підтверджують факт подання цієї заяви (а. с. 13).

Посилання позивача на неприязне ставлення до нього з боку ОСОБА_6, яка вирішила таким чином йому помститися за критику, носять характер припущень, на яких не може ґрунтуватися доказування.

Статтею 84 КЗпП України передбачено, що у випадках, передбачених статтею 25 Закону України "Про відпустки", працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Позивачем ОСОБА_1 не надано доказів, якими підтверджується надання йому у встановленому КЗпП України, Законом України "Про відпустки", а також колективним договором порядку відпустки без збереження заробітної плати на час його робочих змін 18-19 жовтня, 22-23 жовтня, 26-27 жовтня 2017 року.

Також, позивачем не надано і інших доказів, які б підтверджували поважність причин його відсутності на роботі в ці числа.

За таких обставин, відсутність позивача на робочому місці у вказані числа правомірно кваліфікована відповідачем як прогули.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Частиною 1 ст. 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Згідно ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один із таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до ч. 3 ст. 149 КЗпП України, при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку та заподіяної ним шкоди, обставинам за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Відповідачем надано докази дотримання процедури звільнення позивача шрамка з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, яке було здійснене за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації.

Таким чином, звільнення позивача з роботи здійснене правомірно, у відповідності до вимог чинного законодавства, підстав для скасування оспорюваного наказу та поновлення ОСОБА_1 на посаді машиніста насосних установок 2 розряду ОСОБА_4 не вбачається.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Отже, умовою стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є доведення позивачем незаконності формулювання причини звільнення, а також поновлення її на попередній роботі.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, то відсутні і підстави для стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №42018221440000099 від 11.06.2018, копія якого надана позивачем, не містить відомостей, що стосуються предмета доказування, тому цей доказ не є належним та не береться судом до розгляду (а. с. 72).

За таких обставин, оскільки позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів протиправності рішення відповідача про його звільнення роботи, а досліджені під час судового розгляду письмові докази підтверджують як наявність підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, для звільнення позивача, так і дотримання відповідачем вимог щодо процедури прийняття такого рішення, у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Харківського міжрайонного управління водного господарства про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі машиністом насосних установок 2 розряду ОСОБА_4 та стягнення з Харківського міжрайонного управління водного господарства середнього заробітку за час вимушеного прогулу належить відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 280-289, 352, 354 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Харківського міжрайонного управління водного господарства про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Харківської області через Зміївський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 28.09.2018 року.

Позивач - ОСОБА_1, зареєстроване місце проживання: 63463, Харківська область, Зміївський район, с. Лиман, вул. Комишувата, буд. 10, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1.

Відповідач - Харківське міжрайонне управління водного господарства, місцезнаходження: 61489, Харківська область, Харківський район, смт Безлюдівка, вул. Чайковського, 210-а, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 01033674.

Головуючий: В. В. Овдієнко